Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №520/1620/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р. Справа № 520/1620/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) по справі № 520/1620/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не застосування при перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 розміру середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, що дорівнює 10846,37 гривень, за три календарні роки (за 2019-2021 роки), що передують року звернення останнім за призначенням пенсії.

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області застосувати при перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 розмір середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, що дорівнює 10846,37 гривень, за грн календарні роки (за 2019-2021 роки), що передують року звернення останнім за призначенням пенсії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 адміністративний позов задоволено.

ГУ ПФУ в Харківській області не погодившись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, просило скасувати таке рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що станом на 17.10.2022 пенсію обчислено при страховому стажі 36 років 2 місяці 22 дні із середньомісячного заробітку за весь період страхового стажу з 01.07.2000 по 30.04.2021, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії складав 13874.89 грн. (розраховано із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески 10846.37 грн. (за 2019-2021 роки).

Заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії з 28.12.2021 розраховано із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески 9118.81 грн. за (2018-2020 роки).

Також посилається на дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення/перерахунку пенсії, в якості підстав для відмови у задоволенні вимог зобов`язального характеру.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій, заперечуючи проти доводів скаржника, посилаючись при цьому на правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та з 17.10.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому середня заробітна плата (дохід) в Україні (яка використовується для визначення заробітної плати (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії) з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії складала 10846,37 гривень ( за 2019-2021 роки).

Відповідач після проведення перерахунку пенсії з 28.12.2021 року, після якого середня заробітна плата (дохід) в Україні з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії склала 9118,81 гривень (за 2018-2020 роки).

Відповідач листом №2000-0308-8/116743 від 31.07.2025 року зазначив, що пенсія ОСОБА_1 обчислена та перерахована з додержанням вимог чинного законодавства.

Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при обчисленні позивачу пенсії за віком на підставі норм Закону №1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто, за 2019-2021 роки.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Частиною 1 ст. 44 Закону 1058-IV визначено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Судом встановлено, що позивачу з 17.10.2022 призначена пенсія за віком, на умовах Закону № 1058-ІV.

Відповідач, листом від 31.07.2025, повідомив позивача, що відповідно до особистої заяви щодо перегляду строку призначення пенсії за віком позивачу проведено відповідний перерахунок з 28.12.2021. Заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії з 28.12.2021 розраховано із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески 9118.81 за (2018-2020 роки). Отже позивач набув право на пенсію за віком на загальних підставах із новим обчисленням її розміру відповідно до ст. 27 Закону №1058-IV, виходячи із заробітку, визначеного у порядку ст. 40 Закону №1058-IV.»

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що при призначенні пенсії за віком у 2022 році відповідач застосував показник середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року призначення пенсії (за 2019, 2020 та 2021 р.р.).

Натомість, оскільки позивачу з 28.12.2021 перераховано пенсію, то відповідач мав залишити при її обрахунку показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовувався саме при призначенні пенсії вперше, а саме за 2019-2021 роки.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.11.2024 у справі №560/11681/23, від 16.01.2025 у справі №580/4901/22, від 31.01.2025 у справі №200/1478/24, від 20.02.2025 у справі №380/4842/24, від 27.02.2025 у справі №380/21644/23, від 11.03.2025 у справі №560/15252/23, від 25.03.2025 у справі №380/3740/24.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при обчисленні позивачу пенсії за віком на підставі норм Закону №1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто, за 2019-2021 р.р., чого протиправно не зроблено при проведенні перерахунку відповідачем, про що правильно зазначив суд першої інстанції.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власних дій (відмови).

З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач діяв з дотриманням норм чинного законодавства України, не допустивши протиправних дій у відношенні позивача, є необґрунтованими.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Щодо посилання апелянта на дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення/перерахунку пенсії та неможливість у зв`язку з цим задоволення вимог позивача зобов`язального характеру, колегія суддів зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Дискреційними є повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В контексті спірних правовідносин законодавець установив у межах, які визначені законом, відповідач має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення, або встановити податкову пільгу зі сплати місцевих податків та зборів щодо земельної ділянки або ні, спираючись на надану заяву.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988), встановлено, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Гавенда проти Польщі від 14.03.2002).

Колегія суддів зазначає, що у правовідносинах щодо призначення/перерахунку пенсійних виплат органи пенсійного фонду не наділені дискреційними повноваженнями, оскільки зобов`язані прийняти одне з рішень, яке відповідає закону.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2019, 2020, 2021 р.р.) у розмірі 10 846,37 грн., та провести виплату з урахуванням фактично сплачених сум.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 по справі № 520/1620/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц