Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №440/16472/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р. Справа № 440/16472/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, повний текст складено 18.03.26 по справі № 440/16472/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, пенсійний орган), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.11.2025 № 163950031117 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність 10 років пільгового стажу за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України № 1788-XII) в редакції змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон України № 213-VIII);

зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.10.2024 з урахуванням норм чинного законодавства та висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона досягла 50-річного віку, має безперервний трудовий стаж понад 32 роки, з них понад 11 років - робота, пов`язана з фактичною зайнятістю упродовж повного робочого дня у шкідливих та важких умовах за списком № 2, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 13 названого Закону зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Суд вийшов за межі позовних вимог.

Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.11.2025 № 163950031117 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, період роботи з 03.12.2001 по 17.08.2004 та призначити ОСОБА_1 з 20.10.2024 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України № 213-VІІ (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968.96 грн та 2 500.00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 242.24 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що на виконання рішення суду по справі № 440/15167/24 ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянута заява від 22.10.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII. Вік заявниці 50 років. Страховий стаж роботи склав 32 роки 4 місяці 10 днів. Пільговий стаж роботи за Списком № 2 склав 9 років 1 місяць 5 днів. За результатом повторного розгляду заяви від 22.10.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII на виконання рішення суду ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 03.11.2025 №163950031117 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність необхідного пільгового стажу роботи за Списком № 2 - 10 років. До пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зараховано період роботи з 03.12.2001 по 17.08.2004 на посаді лаборанта фізико-механічних випробувань центральної заводської лабораторії відповідно до довідки № 01-16/1014 від 23.09.2024, виданої ТОВ «Кременчуцький завод технологічного вуглецю» (наданої на момент розгляду заяви), оскільки у переліку до наказу № 213-к від 13.10.1999 про результати атестації робочих місць по умовам праці, чинним на момент роботи заявниці, передбачені лаборанти хімічного аналізу. За професією лаборанта фізико-механічних випробувань центральної заводської лабораторії не підтверджено зайнятість повного робочого дня на шкідливих умовах. Наступним наказом про результати атестації робочих місць від 18.08.2004 № 466 вже передбачені лаборанти з фізико-механічних випробувань. Отже, рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.11.2025 № 163950031117 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 прийнято правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, через що не підлягає скасуванню. Вказує, що суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії та самостійно визначати чи достатньо наявного у позивача стажу для призначення пенсії, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів. Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500.00 грн, управління зазначає, що позивачем не надано до суду договір про надання правової (правничої) допомоги та Акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги. Вказує, що стягнута сума витрат в розмірі 2 500.00 грн є необґрунтованою, не відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а її стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Фєдосєєв Д.О., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.

Також просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань апелянта на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 700.00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 22.10.2024 звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список № 2).

Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 29.10.2024 № 163950031117 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку (55 років).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у справі № 440/15167/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 29.10.2024 № 163950031117 щодо відмови у призначенні пенсії за віком; зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.10.2024 з урахуванням норм чинного законодавства та висновків суду.

Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.11.2025 № 163950031117 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на відсутність необхідних 10 років пільгового стажу за Списком № 2.

При цьому у рішенні зазначено, що до пільгового стажу роботи не зараховано період з 03.12.2001 по 17.08.2004 на посаді лаборанта фізико - механічних випробувань центральної заводської лабораторії відповідно до довідки від 23.09.2024 № 01-16/1014, виданої ТОВ «Кременчуцький завод технічного вуглецю», оскільки у переліку до наказу від 13.10.1999 № 213-к про результати атестації робочих місць по умовам праці, чинним на момент роботи заявниці, передбачені лаборанти хімічного аналізу. Отже, за професією лаборанта фізико-механічних випробувань центральної заводської лабораторії не підтверджено зайнятість повний робочий день на шкідливих умовах праці.

Не погодившись з рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.11.2025 № 163950031117, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт роботи позивачки за професією/посадою, передбаченою Списком № 2, підтверджений належним чином оформленими трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та довідкою ТОВ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» від 23.09.2024 № 01-16/1014 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Зазначені документи були надані пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії та досліджені ним. Як наслідок, період роботи позивачки з 03.12.2001 по 17.08.2004 безпідставно не зарахований до спеціального (пільгового) стажу. Зважаючи на досягнення позивачкою віку 50 років, наявність у неї загального стажу роботи та спеціального стажу (робота за Списком № 2), що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII, оскільки позивачкою виконані усі умови для призначення такої пенсії. Також суд оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2 500.00 грн, які належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області.

Частково погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У пункті 5 рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

На час звернення позивача із відповідною заявою до відповідача щодо призначення пенсії на пільгових умовах чинними є Закон України № 1058-ІV і Закон України № 1788-ХІІ, які регулюють одні і ті ж правовідносини.

Положеннями пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України Закону України № 1788-XII (у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII) визначалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набрав чинності 01.04.2015, пункт «б» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII викладено у наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України № 1058-IV: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31.12.2021.

Зазначеною редакцією статті 13 Закону України № 1788-XII фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII вирішено, зокрема: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII (пункт 1 резолютивної частини).

Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини).

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.

Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 даного Закону.

Контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення цих списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (пункт 3 резолютивної частини).

Водночас, частиною першою пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України № 1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України № 1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Суд звертає увагу, що вказані положення статті 114 Закону України № 1058-IV є чинними та неконституційними не визнавалися.

Отже, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону України № 1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинні норми для призначення пенсії на пільгових умовах, а саме: статтею 13 Закону України № 1788-XII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

У той час коли статтею 114 Закону України № 1058-ІV передбачено права осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України № 1058-ІV передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Також, відповідно до абзацу першого пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відтак, суд зазначає, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, які входять до Списку № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом України № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, тому колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону України № 1058-ІV.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду від 21.04.2021.

Відтак на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

З матеріалів справи, а саме з оскаржуваного рішення, вбачається, що вік заявника на момент звернення: 50 років 0 місяців 3 дні; страховий стаж становить: 32 років 04 місяців 10 днів; пільговий стаж: 09 років 1 місяць 05 днів.

Згідно з оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.11.2025 № 163950031117 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на відсутність необхідних 10 років пільгового стажу за Списком № 2.

В рішенні зазначено, що до пільгового стажу роботи не зараховано період з 03.12.2001 по 17.08.2004 на посаді лаборанта фізико - механічних випробувань центральної заводської лабораторії відповідно до довідки від 23.09.2024 № 01-16/1014, виданої ТОВ «Кременчуцький завод технічного вуглецю», оскільки у переліку до наказу від 13.10.1999 № 213-к про результати атестації робочих місць по умовам праці, чинним на момент роботи заявниці, передбачені лаборанти хімічного аналізу. Отже, за професією лаборанта фізико-механічних випробувань центральної заводської лабораторії не підтверджено зайнятість повний робочий день на шкідливих умовах праці.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731 (надалі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктами 23 - 27 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.

Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.

У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до стажу роботи на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.

Якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

У тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.

З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Такий висновок наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 513/1169/16-а, від 25.03.2021 у справі № 408/7500/16-а, від 28.04.2021 у справі № 638/18852/16-а та ін.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 у ній наявні записи про роботу позивачки у ТОВ «Кременчуцький завод технічного вуглецю», зокрема з 03.12.1999 по 01.08.2006 за професією/ посадою лаборанта хімічного аналізу (фізико-механічних випробувань в ГС).

Крім того, у трудовій книжці наявні відмітки (штампи) про проведення атестації робочого місця та підтвердження права на пільгову пенсію за Списком № 2.

Також суд зауважує, що позивачка разом із заявою про призначення пенсії надала пенсійному органу довідку ТОВ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» від 23.09.2024 № 01-16/1014 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

У згаданій довідці зазначено, що за період з 03.12.1999 по 31.07.2006 ОСОБА_1 виконувала роботу по відбору аналізів газу за професією лаборант хімічного аналізу (фізико-механічних випробувань в ГС) центральної заводської лабораторії. Дана професія передбачена Списком № 2, розділом Х, пункт 10А.3-3а «Хімічне виробництво», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36. Код КП 7241, підстава - класифікатор професій ДК 003-10. За період роботи з 03.12.1999 по 20.09.2011 пільговий стаж складає 11 років 9 місяців 17 днів. Додаткові відомості : атестація робочих місць проведена : наказ № 213-к від 13.10.1999, наказ № 466 від 18.08.2004, наказ № 352 від 03.08.2009.

Аналогічна інформація міститься в довідці ТОВ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» від 19.12.2024 № 01-16/1389 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

За наведених обставин, суд констатує, що факт роботи позивачки за професією/посадою, передбаченою Списком № 2, підтверджений належним чином оформленими трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та довідкою ТОВ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» від 23.09.2024 № 01-16/1014 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Зазначені документи були надані пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії та досліджені ним.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивачки з 03.12.2001 по 17.08.2004 безпідставно не зарахований до спеціального (пільгового) стажу.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.11.2025 № 163950031117 прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Зважаючи на досягнення позивачкою віку 50 років, наявність у неї загального стажу роботи та спеціального стажу (робота за Списком № 2), що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII, оскільки позивачкою виконані усі умови для призначення такої пенсії.

При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, період роботи з 03.12.2001 по 17.08.2004 та призначити ОСОБА_1 з 20.10.2024 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України № 213-VІІ (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020).

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі - Закон України № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону України № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону України № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Висновуючись на аналізі наведених норм, колегія суддів Верховного Суду в постанові від 25.04.2025 у справі № 260/8523/23 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У пунктах 134-135 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: копію платіжної інструкції від 08.12.2025 № 61170319SB, квитанції до платіжної інструкції від 06.12.2025, ордер.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, всупереч вимогам статті 134 КАС України, не надано до суду договору про надання правничої допомоги, що унеможливлює визначення обґрунтованості заявлених витрат.

Надана до суду платіжна інструкція від 08.12.2025 № 61170319SB не може вважатися належним доказом понесених витрат на правничу допомогу у цій справі, оскільки з її змісту неможливо достеменно встановити, що сплачені кошти стосуються саме надання правничої допомоги у межах даної адміністративної справи.

Колегія суддів зазначає, що самі по собі така платіжна інструкція, без доведення стороною обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом, їх реальності та необхідності, а також розумності їх розміру не є достатнім доказом для висновку про наявність підстав для стягнення таких витрат з іншої сторони.

Оскільки в матеріалах справи відсутній договір про надання правничої допомоги, що унеможливлює встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, підстав для стягнення витрат на правову допомогу у суду відсутні.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а також їх зв`язку з розглядом цієї справи, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для їх стягнення.

Відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні відповідної вимоги.

Теж саме стосується й клопотання позивача, викладеного в відзиві на апеляційну скаргу стосовно стягнення з відповідача витрат позивача, понесених у зв`язку з переглядом даної справи у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: копію платіжної інструкції від 12.04.2026 № @2PL68698, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Проте, як вже було зазначено вище в матеріалах справи відсутній договір про надання правничої допомоги.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту понесення витрат на професійну правничу допомогу понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у заявленому розмірі, а також їх зв`язку з розглядом цієї справи, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для їх стягнення.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене вище, скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції по даній справі підлягає залишенню без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 по справі № 440/16472/25 скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 2 500.00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 по справі № 440/16472/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий