Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №554/617/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р.Справа № 554/617/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 12.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Савченко Л.І., м. Полтава, повний текст складено 12.03.26 у справі № 554/617/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, закриття провадження по справі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції України (надалі також – відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ЕНА № 45363380 від 19.04.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності та закрити провадження у справі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 12 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального, процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що під час зупинки транспортного засобу та подальшого оформлення матеріалів позивач неодноразово заявляв клопотання про надання документів, які підтверджують правомірність використання технічного засобу вимірювання швидкості, зокрема, документів щодо метрологічної придатності приладу та правових підстав його застосування у конкретній ситуації. Суд першої інстанції, оцінюючи обставини справи, фактично обмежився загальним посиланням на наявність відеозапису з бодікамери поліцейського, не встановивши при цьому, чи було забезпечено реальний процесуальний розгляд заявлених клопотань, чи приймалися щодо них будь-які рішення та чи були такі рішення належним чином доведені до відома особи.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19 квітня 2025 року о 10.16 год. інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону УПП в Полтавській області Департаменту патрульної поліції прийнято постанову ЕНА № 45363380 від 19.04.2025, за змістом якої ОСОБА_1 19.04.2025, близько 10 год. 16 хв., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами Н-31 «Дніпро-Решетилівка», що відокремлені одна від одної розділювальною смугою, 120 км., керуючи транспортним засобом ДЕО ЛАНОС, номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження руху більше як на 20 км/год., рухався зі швидкістю 133 км/год., чим порушив п.п. 12.6 «ґ» ПДР України, швидкість вимірювалась приладом ТRUСАМ ТС 008455. Водночас водій не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії на вимогу поліцейського, чим порушив п. 2.4 «а» ПДР України, керування т/з особою, не пред`явив посвідчення водія, реєстраційного документа на ТЗ, а також полісу обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних ТЗ, ч. 1 ст. 126 КУпАП, Б/К 476270.

Відповідно до постанови ЕНА № 45363380 від 19.04.2025 на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляду штрафу у сумі 425 грн (а.с.16).

Скориставшись правом на оскарження постанови ЕНА № 45363380 від 19.04.2025 у судовому порядку, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про її скасування та закриття провадження у справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності прийняття відносно позивача оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування постанови ЕНА №4536338 від 19.04.2025 та закриття провадження по справі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (надалі також – ПДР), учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

У розділі 2 ПДР закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів.

Відповідно до п. 12.6 «ґ» ПДР України поза населеними пунктами, на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою дозволяється рух зі швидкістю - не більше 110 км/год.

Розділювальна смуга - це виділений конструктивно або за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.2 елемент автомобільної дороги, який розділяє суміжні проїзні частини. Розділювальна смуга не призначена для руху або стоянки транспортних засобів. При наявності на розділювальній смузі тротуару по ньому дозволяється рух пішоходів.

Термін «розділювальна смуга» використовується для усвідомлення водіями того, що даний елемент призначений для відокремлення транспортних потоків, що рухаються на великих швидкостях.

В п.п. 8.1 ПДР України встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідно до п.п. 8.4 дорожні знаки поділяються на групи, в тому числі:

Ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила.

Знак 5.76 розділу 33 ПДР України позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.

Пунктом 8.2.1 ПДР України передбачено, що дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.

Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, настає в разі перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину та тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За приписами пункту 2.4 ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII.

Так, за приписами статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Також відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу.

Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 10.09.2019 у справі №537/2324/17.

Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.

Вказані правові висновки наведено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №415/123/17.

Позивач не заперечує, що в місці, час та дату, вказані в оскаржуваній постанові, він керував транспортним засобом LANOS, номерний знак НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції, які повідомили водієві про порушення ним швидкісного режиму; не заперечує, що швидкість руху його транспортного засобу вимірювалась працівниками патрульної поліції приладом ТRUСАМ ТС 008455, а також того, що на місці зупинки його транспортного засобу на вимогу працівників поліції він не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії.

З дослідженого фото-файлу та відеозапису з приладу TruCam LTI 20/20 №ТС008455 слідує, що автомобіль Lanos, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Н-31 Дніпро-Решетилівка, 120 км., зі швидкістю 133 км/год. Вимірювання швидкості здійснювалося працівником поліції на відстані 285,8 м. Ліміт швидкості – 110 км/год. , що підтверджується скриншотом наданого до відзиву на позовну заяву.

Зі змісту наданих відповідачем фотоматеріалів судом установлено, що дорожні знаки 5.76 з табличкою 7.2.1 розділу 33 ПДР України на автомобільній дорозі Н-31 (Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка на відрізку дороги з 107км. по 126км.) відповідають вимогам Національного стандарту України «Знаки дорожні. Загальні технічні вимоги. Правила застосування» ДСТУ 4100:2014, не закриті сторонніми предметами та є видимим учасникам дорожнього руху, що підтверджується фотознімками дорожніх знаків.

Як на підставу для скасування постанови, позивач посилався на те, що під час вимірювання швидкості транспортного засобу лазерний вимірювач швидкості TruCAM не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках працівника поліції, що таким чином не дає змоги використовувати працівником поліції вимірювач швидкості ТЗ у такому режимі.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що твердження позивача про неправомірність використання поліцейським лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів LTI 20/20 №ТС008455 в ручному режимі є безпідставним.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16.02.2021 за №1231-ІХ, який набув чинності 17.03.2021, внесено зміни до Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням яких, частина перша статті 40 вказаного закону викладена в такій редакції: «Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володіння з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху...», отже стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції до 17.03.2021 стосувалась виключно автоматичної фото- і відеотехніки. Введені зміни до закону після 17.03.2021 надають поліції право розміщувати по зовнішньому периметру доріг фото- і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, при цьому зазначене поширюється на технічні засоби, які працюють як і в автоматичному режимі, так і не в автоматичному режимі.

Отже, є необґрунтованим твердження позивача про те, що в силу приписів ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» відповідач не мав права використовувати зазначений засіб вимірювальної техніки не в автоматичному режимі, оскільки наведена норма закону не виключає можливість використання органами поліції вимірювачів швидкості руху, які не є стаціонарними.

Разом з цим колегія суддів ураховує, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС008455 отримав свідоцтво №22-01/31367 від 08.08.2024 про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки, який засвідчує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 LTI 20/20 №ТС008455 відповідає вимогам технічної документації, свідоцтво чинне до 08.08.2025. Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год (а.с.62).

Відповідно до сертифікату від 29.08.2012 №UA-МІ/1-2903-2012 лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 LTI 20/20 №ТС008455 є придатним до застосування (а.с.61).

Відповідно до Інструкції з використання приладу Trucam (цифрова відеокамера, вимірювач швидкості, GPS), що знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет, конструктивна особливість приладу та заявлені характеристики дозволяють його використання з рук, а визначення похибки при такому використанні не буде перевищувати 2 км/год.

Ця похибка визначена експертами відповідно до законодавчо встановлених регламентів та методик повірки і жодне «нестійке положення», «помітні рухи рук», «зміна положення приладу в просторі» не може вплинути на цю похибку.

Крім того, колегія суддів урахує, що позивач перевищив швидкість на 13 км/год, а такий показник значно перевищує максимально можливу похибку.

Слід зазначити, що TruCAM - це лазерний вимірювач швидкості, який здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. TruCAM автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Під час вимірювання швидкості руху поліцейський виконує наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискає спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і здійснює запис.

Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості.

При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходи до зупинки порушника.

Враховуючи викладене, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зареєстрований в Державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад TruCam LTI 20/20 з серійним номером LTI 20/20 №ТС008455 пройшов періодичну повірку, сертифікат якої був чинним станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, тому вказаний пристрій міг використовуватись для заміру швидкості автомобіля позивача.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що подані до матеріалів справи копії фотознімка та відеозапису, здійснені лазерним вимірювачем швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 LTI 20/20 №ТС008455, в розумінні положень статті 251 КУпАП, мають доказову силу в питанні встановлення факту перевищення позивачем допустимої швидкості руху.

Щодо посилання позивача на те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не було вирішене його клопотання про ознайомлення з доказами, в тому числі з даними зафіксованим фото, відео технічними пристроями, які об`єктивно підтверджують або спростовують причетність Терещенка Є.Ю. до вчинення адміністративного правопорушення, то зазначені обставини не спростовують факт вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Разом з цим, за змістом відеозапису реєстратора, закріпленого на форменому одязі патрульного, та не заперечується й позивачем, останній відмовився пред`явити посвідчення на право керування транспортним засобом для перевірки на вимогу працівника поліції, що вказує на правомірність притягнення його до відповідальності та накладення адміністративного стягнення на підставі частини першої статті 126 КУпАП.

Ненадання на вимогу інспектора поліції посвідчення на право керування транспортним засобом є адміністративним правопорушенням, що передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП та тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч.2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Найбільш серйозне правопорушення із числа вчинених ОСОБА_1 є правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП. Отже, стягнення обґрунтовано накладено у межах санкції цієї частини статті.

Щодо твердження позивача про те, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилання на ст. 36 КУпАП, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що незазначення в постанові ст. 36 КУпАП не може мати наслідком її скасування та не спростовує вчинених ОСОБА_1 адміністративних правопорушень.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства.

Водночас, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) прийняття судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб`єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).

У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, то «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.

Відповідно, враховуючи те, що обставини, вказані в постанові про адміністративне правопорушення (непред`явлення на вимогу поліцейського для перевірки посвідчення водія) мали місце, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування постанови ЕНА №4536338 від 19.04.2025 та закриття провадження по справі.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності прийняття відносно позивача оскаржуваної постанови у справі про адміністративні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, а відтак висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованим.

В аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні суд апеляційної інстанції також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на приписи статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 12.03.2026 у справі № 554/617/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова