Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №620/2666/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/2666/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі також –відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 04.08.2024 по 19.02.2026 перерахунок та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не проведення розрахунку при звільненні установлює відповідальність роботодавця та є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

16.03.2026 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що діяв на підставі та у спосіб, визначений законодавством України.

Позивачем подано відповідь на відзив у якому заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві.

Відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , та наказом 11.10.2024 №307 звільнений зі служби 04.08.2024.

19.02.2026, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного сулу від 05.11.2024 №620/12511/24, відповідачем проведено остаточний розрахунок та позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 174355,03 грн, що підтверджується випискою банку.

Після проведення остаточного розрахунку відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати військовослужбовцям середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 КЗпП України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В той же час, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Під час судового розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку грошового забезпечення при звільненні, а остаточну виплату позивачу грошового забезпечення відповідачем проведено 19.02.2026.

Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця за період з 05.08.2024 ( наступний день після звільнення) по 18.02.2026 (день, що передує дню виплати).

Водночас, період з 05.08.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Тож, належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діє з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.

Отже, позовні вимоги, слід задовольнити частково, а саме за період з 05.08.2024 по 05.02.2025 (6 місяців).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість ключових доводів сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Підстави для відшкодування судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2024 по 05.02.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2024 по 05.02.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 09 червня 2026 року.

Суддя І.І. Соломко