Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №600/5570/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5570/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року включно, розрахункової величини 1762 грн, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2020-2025 роки, грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013-2016 роки, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року включно, грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2020-2025 роки, грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2013-2016 роки, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 року.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (головуючий суддя – Кушнір В.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази у відповідача.

У зв`язку зі звільненням судді з посади, на підставі розпорядження керівника апарату суду №7-Р від 16 березня 2026 року проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатом якого адміністративну справу №600/5570/25-а було передано для розгляду судді Лелюку О.П.

Ухвалою суду від 18 березня 2026 року (головуючий суддя – Лелюк О.П.) прийнято дану справу до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; роз`яснено учасникам справи, що її розгляд починається спочатку.

Позов обґрунтовано тим, що у період проходження військової служби з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року позивачу виплачувалось грошове забезпечення, обраховане відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, шляхом множення тарифного коефіцієнту посадового окладу та окладу за військовим званням на розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Разом з цим позивач вважає, що він має право на нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01 січня 2025 року, у зв`язку з прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року про визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Наведене, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Тобто, у зв`язку із відновленням дії редакції Постанови №704 (до внесення нею змін постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481) позивач має право на перерахунок грошового забезпечення.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а тому при виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний у даній справі період відповідач діяв у відповідності до норм законодавства, які регулюються питання порядку нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення. Крім того відповідач вважає безпідставними вимоги позивача про здійснення перерахунку та виплати грошових компенсацій за невикористані дні відпустки, оскільки це суперечить вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Так, враховуючи те, що позивач був звільнений у серпні 2025 року, обчислення його середнього заробітку для виплати компенсації за невикористанні відпустки має бути здійснено за останні 12 календарних місяців перед звільнення (тобто, і за період 2024 року). У зв`язку з цим відповідач вважає безпідставною вимогу позивача про застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму саме станом на 01 січня 2025 року, оскільки прожитковий мінімум станом на вказану дату не може бути використаний для розрахунку середнього заробітку за минулі роки. Вказуючи на відсутність протиправних дій при розрахунку позивачу грошового забезпечення за спірний період, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що у період з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 28 серпня 2025 року №838-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу всіх видів забезпечення з 29 серпня 2025 року. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 29 серпня 2025 року.

Зазначеним наказом також зобов`язано виплатити ОСОБА_1 :

- премію в розмірі встановлених відсотків посадового окладу 01 серпня по 29 серпня 2025 року;

- одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 21 (двадцять один) повний календарний рік служби;

- грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 40 (сорок) календарних днів за 2022 рік, за 10 (десять) календарних днів за 2023 рік, за 15 (п`ятнадцять) календарних днів за 2024 рік, за 11 (одинадцять) календарних днів за 2025 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення;

- грошову компенсацію за невикористані 23 (двадцять три) календарних дні додаткової щорічної відпустки за 2013, 2014, 2015, 2016 роки, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012, за виконання обов`язків військової служби за посадами, які пов`язані з підвищеним нервовоемоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я;

- грошову компенсацію за невикористані 84 (вісімдесят чотири) календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Дослідженням наявних у справі карток грошового забезпечення позивача та архівних відомостей судом встановлено, що на виконання вимог наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 28 серпня 2025 року №838-ОС ОСОБА_1 виплачено при звільненні, зокрема, такі види грошового забезпечення: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки в сумі 96870,36 грн; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2025 роки в сумі 107067,24 грн; грошову компенсацію за невикористані дні додаткової щорічної відпустки за 2013, 2014, 2015, 2016 роки, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012, в сумі 29316,03 грн; одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 401502,15 грн.

Крім цього судом встановлено, що у липні 2025 року позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік у розмірі 38238,30 грн.

Як вбачається із змісту відзиву на позовну заяву, відповідачем визнається те, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інші види грошового забезпечення, які підлягали розрахунку з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розраховувались шляхом множення 1762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.

Вважаючи, що відповідачем неправильно проводився розрахунок грошового забезпечення за період з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року, включаючи й види виплат, які нараховані та виплачені безпосередньо при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зміст зазначених норм свідчить про те, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах забезпечення сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі – Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктами першим, другим статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту третього статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац 1 пункту четвертого статті 9 Закону №2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції станом на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі – Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Отже, станом на 01 березня 2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Поряд з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”.

Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Поряд із цим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року у справі №826/9052/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, визнано протиправними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року №103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45. Зобов`язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання зазначеного вище рішення суду у справі №826/9052/18 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 травня 2023 року №481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»

Проте судом установлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 визнано протиправними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 - без змін.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що відповідно до частини статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №320/2796/23 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Такі положення стосуються наявності передбачених спеціальних повноважень суду у разі визнання такого акта протиправним, а саме - нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акта не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і, відповідно, не передбачає відновлення прав, які були порушені під час дії такого акта. Вказане спрямовано на гарантування ефективного захисту прав позивача, порушення прав якого припиняється з моменту втрати чинності акта, та водночас полягає у недопущенні можливості зловживання позивачем його правом на захист порушених прав внаслідок визнаної протиправності нормативно-правового акта (стягнення сплачених під час дії оспорюваного нормативно-правового акта податків, орендної плати тощо).

Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримався у постанові від 10 вересня 2024 року у справі №160/7809/19, зазначивши також, що визнання нормативно-правового акта нечинним з моменту його прийняття суперечить принципу правової визначеності.

Крім того у постанові від 09 квітня 2025 року у справі №826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.

Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, з урахуванням положень статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, варто дійти висновку, що рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі.

Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 вважалася чинною та підлягала застосуванню до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №320/29450/24, яким її окремі положення були визнані протиправними та нечинними.

Тобто з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для виплати грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а.

Лише після набрання законної сили рішення суду у справі №620/29450/24 (тобто з 18 червня 2025 року) пункт 4 Постанови №704 діє в тій редакції, якою встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закони України від 02.12.2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, від 03.11.2022 року №2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік” та від 19.11.2024 року №4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік” таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022, 2023 та 2025 роки, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту “законних очікувань” (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому актам, які мають вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»);

- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921 грн (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік»);

- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»);

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»);

- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»);

- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»);

- станом на 01 січня 2025 року встановлений в розмірі 3028,00 грн (стаття 7 Закону від 19.11.2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).

Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020-2025 років.

Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, виплата грошового забезпечення (основного та додаткового), щомісячних (чи інших видів, що мають постійний характер) та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Як встановлено судом з наявних у справі матеріалів, впродовж спірного у даній справі періоду з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року відповідач здійснював розрахунок грошового забезпечення позивача виходячи з прожиткового мінімуму розміром 1762,00 грн.

Враховуючи те, що відповідачем при визначенні основних видів грошового забезпечення позивача за період служби з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року, а також інших видів грошового забезпечення, а саме: грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2025 рік, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у липні 2025 року, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, інших надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби (за період з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року) та звільненням з неї, протиправно не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року як розрахункової величини (вказане, як свідчить зміст відзиву, визнається відповідачем), суд дійшов висновку про протиправність виплати вказаних видів грошового забезпечення без урахування відповідної величини.

Відтак, суд зобов`язує відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року основних видів грошового забезпечення позивача, а також інших видів грошового забезпечення, а саме: грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2025 рік, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у липні 2025 року, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, інших надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби (за період з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року) та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно вимог позову про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, також і грошові компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за 2022-2024 роки, за невикористані додаткові відпустки, передбачені для учасників бойових дій за 2020-2024 роки, суд зауважує таке.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управліннях, загонах морської охорони, органах охорони державного кордону, закладах освіти, науково-дослідних установах, органах забезпечення та підрозділах спеціального призначення Державної прикордонної служби України, визначений Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року №854/32306 (далі – Інструкція №558 в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби).

Так, відповідно до пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, розмір компенсація за невикористані дні відпустки (як щорічної, так і основної) залежить від того розміру місячного грошового забезпечення, право на яке набуто військовослужбовцем органу Державної прикордонної служби України станом день виключення його зі списків особового складу, а одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Враховуючи те, що згідно зі встановленими у даній справі обставинами позивачу при виключенні зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону (що мало місце 29 серпня 2025 року) було нараховано та виплачено сукупно за 2022-2025 роки служби грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також сукупно за 2020-2025 роки служби грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, і при цьому наявними у справі матеріалами підтверджується, що такі грошові компенсації за невикористані дні відпусток у 2020-2024 роках не були виплачені позивачу раніше (у відповідні роки служби), то зважаючи на норми пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558, такі види грошових компенсацій підлягають нарахуванні та виплаті з урахуванням того розміру грошового забезпечення, право на яке набуто позивачем станом на день виключення зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону, яким є 29 серпня 2025 року.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2024 роки та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2020-2024 роки також із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Доводи відзиву про безпідставність вимог позивача щодо здійснення перерахунку та виплати грошових компенсацій за невикористані дні відпустки за попередні роки з тих міркувань такі суперечать вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, суд оцінює критично, адже такі суперечать положенням пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558, які, на переконання суду, в даних спірних відносинах є спеціальними нормами по відношенню до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, адже, як встановлено Інструкцією №558, така розроблена та затверджена для визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям саме Державної прикордонної служби України.

Щодо вимог позову про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013-2016 роки суд зауважує, що згідно з наведеними вище висновками підстави для визначення розміру грошового забезпечення позивача з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року як розрахункових величин виникли лише з 29 січня 2020 року у зв`язку з набранням законної сили рішенням у справі №826/6453/18. Відтак, право на перерахунок грошового забезпечення, виплаченого до настання зазначеної дати, у позивача відсутнє, а тому позовні вимоги у цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні правові підстави для його стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, а також інших видів грошового забезпечення, виплачених при звільненні з військової служби а саме: грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2020-2025 роки, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у липні 2025 року, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, інших надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 з 18 червня 2025 року по 29 серпня 2025 року розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, а також інших видів грошового забезпечення, виплачених при звільненні з військової служби а саме: грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2020-2025 роки, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у липні 2025 року, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, інших надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 червня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.П. Лелюк