Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №560/16097/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/16097/25

РІШЕННЯ

іменем України

09 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі – відповідач), у якому просить суд: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Ухвалою суду від 17.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Зазначає, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому на момент укладення контракту про проходження військової служби 27.05.2022 був особою віком до 25 років.

Вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала у безпосередньому підпорядкуванні та фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

За твердженням позивача, під час проходження військової служби він брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується, зокрема, довідкою військової частини НОМЕР_2 від 17.07.2025 №290, витягами з наказів та іншими письмовими доказами.

Посилається на пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 та вважає, що має право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн, оскільки: до набрання чинності постановою №153 у віці до 25 років був прийнятий на військову службу під час воєнного стану; проходив військову службу; брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій понад шість місяців станом на дату набрання чинності постановою №153.

Вказує, що звертався до відповідача із заявою щодо виплати винагороди, однак листом від 21.08.2025 №1836 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність правових підстав для виплати, мотивуючи це відсутністю довідки про безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутністю або наявністю випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

На думку позивача, така відмова є протиправною, оскільки подані ним документи підтверджують наявність усіх передбачених постановою №153 умов для виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю з огляду на таке.

Відповідач не заперечує, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала у безпосередньому підпорядкуванні та фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , а саме: з 18.11.2020 по 27.05.2022 - строкову військову службу; з 27.05.2022 по 26.05.2025 - військову службу за контрактом осіб рядового складу строком на три роки.

Водночас, відповідач вказує, що для отримання винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 необхідне документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема довідка за формою, передбаченою дорученням Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд.

Відповідач визнає, що військова частина НОМЕР_2 видала довідку від 17.07.2025 №290, у якій зазначено, що ОСОБА_1 у періоди з 13.05.2023 по 28.08.2023, з 13.09.2023 по 26.04.2024, з 12.05.2024 по 01.09.2024, з 21.09.2024 по 06.03.2025 та з 01.04.2025 по 26.05.2025 брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи у Запорізькій області, Пологівському районі, населеному пункті Оріхів, та у Харківській області, Куп`янському районі, населеному пункті Миропілля.

Водночас, відповідач стверджує, що така довідка складена за формою, передбаченою для надання статусу учасника бойових дій, а не за формою до доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд, тому не є належним документом для виплати одноразової грошової винагороди за постановою №153.

Відповідач також зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях у розумінні постанови №153 та доручення №999/уд, зокрема відсутні витяги з журналів бойових дій, бойові накази, бойові розпорядження та рапорти командирів підрозділів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями документів, доданими до позовної заяви.

З витягу з послужного списку солдата ОСОБА_1 вбачається, що позивач був призваний на військову службу 08.10.2020 ІНФОРМАЦІЯ_2 та 14.11.2020 прийняв військову присягу у військовій частині НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу з послужного списку позивач проходив військову службу: з 09.10.2020 по 18.11.2020 - курсантом у військовій частині НОМЕР_3 ; з 18.11.2020 по 16.03.2022 - водієм відділення загороджень взводу загороджень інженерно-саперної роти у військовій частині НОМЕР_2 , військовій частині НОМЕР_1 ; з 16.03.2022 по 27.05.2022 - сапером відділення загороджень взводу загороджень інженерно-саперної роти у військовій частині НОМЕР_2 , військовій частині НОМЕР_1 ; з 27.05.2022 по 25.05.2023 - сапером відділення загороджень взводу загороджень інженерно-саперної роти у військовій частині НОМЕР_2 , військовій частині НОМЕР_1 ; з 25.05.2023 по 26.05.2025 - оператором відділення засекреченого зв`язку польового вузла зв`язку у військовій частині НОМЕР_2 , військовій частині НОМЕР_1 .

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2022 №134 підтверджено, що солдата ОСОБА_1 , прийнятого на військову службу за контрактом осіб рядового складу строком на три роки та призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2022 №42-РС на посаду сапера відділення загороджень взводу загороджень інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_2 , з 27.05.2022 визнано таким, що прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків.

Зазначеним витягом також підтверджено, що станом на 27.05.2022 вислуга позивача у Збройних Силах України становила: календарна - 01 рік 07 місяців 19 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна - 01 рік 07 місяців 19 днів.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 26.05.2025 №148 підтверджено, що солдата ОСОБА_1 , оператора відділення засекреченого зв`язку польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2025 №37-РС, з 26.05.2025 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

У цьому ж наказі зазначено, що вислуга позивача у Збройних Силах України станом на 26.05.2025 становила: календарна - 04 роки 07 місяців 18 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна - 04 роки 07 місяців 18 днів.

Відповідач у відзиві не заперечує, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала у безпосередньому підпорядкуванні та фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач також не заперечує, що позивач з 18.11.2020 по 27.05.2022 проходив строкову військову службу, а з 27.05.2022 по 26.05.2025 - військову службу за контрактом осіб рядового складу строком на три роки.

Військовою частиною НОМЕР_2 видано довідку від 17.07.2025 №290 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Зі змісту цієї довідки вбачається, що солдат запасу ОСОБА_1 у періоди з 13.05.2023 по 28.08.2023, з 13.09.2023 по 26.04.2024, з 12.05.2024 по 01.09.2024, з 21.09.2024 по 06.03.2025 та з 01.04.2025 по 26.05.2025 брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи у Запорізькій області, Пологівському районі, населеному пункті Оріхів, та у Харківській області, Куп`янському районі, населеному пункті Миропілля.

Суд враховує, що у відзиві відповідач визнав наявність довідки від 17.07.2025 №290 та її зміст у частині зазначених періодів.

Відповідач також зазначив, що за цією довідкою позивач сумарно брав безпосередню участь у бойових діях 671 день.

Водночас, відповідач заперечує не фактичне існування довідки від 17.07.2025 №290 та не зазначені в ній періоди, а її достатність як документа для виплати одноразової грошової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Суд також встановив, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій, доданою до матеріалів справи.

22.07.2025 представник позивача звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом №27/25, у якому просила надати інформацію про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 та рішення Міністерства оборони України від 20.02.2025 №999/уд.

Листом від 30.07.2025 №1699 Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що командуванням Військової частини НОМЕР_1 надіслано відповідні запити до військових частин, в інтересах яких виконувалися завдання ОСОБА_1 , з метою отримання документів, зокрема довідок про безпосередню участь особи у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій та інших документів.

12.08.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

До заяви позивач додав, зокрема, копію паспорта, копію контракту, копію посвідчення учасника бойових дій, копію довідки від 25.05.2025 №158, копію довідки від 17.07.2025 №290 та копію витягу з наказу.

Листом від 21.08.2025 №1836 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність у командування Військової частини НОМЕР_1 правової підстави для виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Зі змісту листа від 21.08.2025 №1836 вбачається, що мотивом відмови зазначено відсутність довідки про безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність або наявність випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин за формою до доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд.

01.09.2025 представник позивача повторно звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом №30/25 щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди за постановою №153. Доказів надання відповіді на цей повторний запит матеріали справи не містять.

З листа військової частини НОМЕР_2 , адресованого командиру Військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 з рапортом про отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн до командування військової частини НОМЕР_2 не звертався.

У цьому ж листі зазначено, що копія контракту у військовій частині НОМЕР_2 відсутня, оскільки контракт зберігається в особовій справі військовослужбовця, яку після звільнення позивача направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд звертає увагу, що зазначений лист військової частини НОМЕР_2 складено після прийняття оскаржуваної відмови від 21.08.2025 №1836 та після відкриття провадження у справі.

Тому він може враховуватися судом у частині встановлення обсягу документів, поданих відповідачем на виконання ухвали суду, однак не може змінювати мотиви відмови, які були наведені Військовою частиною НОМЕР_1 у листі від 21.08.2025 №1836.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153 у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Отже, суд вказує на те абзац другий пункту 4 постанови №153 пов`язує виникнення права на одноразову грошову винагороду з наявністю сукупності таких умов: особа належить до рядового, сержантського або старшинського складу Збройних Сил чи іншого визначеного військового формування; до набрання чинності постановою №153 така особа у віці до 25 років була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану; особа проходила військову службу; особа брала безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій; строк такої безпосередньої участі за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою №153.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 4 постанови №153, військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі

При цьому, суд зазначає, що зазначене положення у цій справі не є вирішальним, оскільки матеріали справи підтверджують участь позивача у бойових діях понад шість місяців.

Суд застосовує постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168) у редакціях, чинних у відповідні періоди проходження позивачем служби та станом на дату оскаржуваної відмови, лише як допоміжне нормативне регулювання, яке визначало підхід до виплати додаткової винагороди під час воєнного стану та документального підтвердження участі у бойових діях або заходах.

Предметом цієї справи є не виплата додаткової винагороди за постановою №168, а виплата одноразової грошової винагороди за пунктом 4 постанови №153.

Суд враховує посилання відповідача на доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд як на підставу, якою відповідач мотивував відмову, однак перевіряє правомірність відмови насамперед на відповідність пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та критеріям частини другої статті 2 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі №380/8798/21 сформулював правовий висновок, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, крім випадків, коли він доведе, що вжив усіх можливих заходів для їх отримання до прийняття такого рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 у справі №420/1105/20 звернув увагу на значення правил доказування в адміністративному судочинстві та положення статті 72 КАС України щодо доказів як будь-яких даних, на підставі яких суд встановлює обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 у справі №520/16250/23 зазначив, що ефективний спосіб захисту має забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за наявного законодавчого регулювання, бути адекватним фактичним обставинам справи, не суперечити суті позовних вимог та узгоджуватися з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та спосіб, передбачені законом.

Так, предметом судового контролю у цій справі є правомірність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Оскаржувана відмова оформлена листом Військової частини НОМЕР_1 від 21.08.2025 №1836.

Саме ця відмова відповідача є предметом судової перевірки.

При цьому, як зазначено вище, суд оцінює правомірність відмови відповідача ретроспективно - з урахуванням обставин, які існували на момент її прийняття, та мотивів, які були наведені відповідачем у листі від 21.08.2025 №1836.

Такий підхід відповідає змісту частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України і зазначеним вище правовим висновкам Верховного Суду.

Зокрема, зі змісту листа від 21.08.2025 №1836 вбачається, що основним мотивом відмови була відсутність довідки за формою до доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд про безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність або наявність випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Водночас, матеріали справи свідчать, що станом на дату звернення позивача із заявою та на дату прийняття оскаржуваної відмови у відповідача були відомості про довідку військової частини НОМЕР_2 від 17.07.2025 №290, яка містила конкретні періоди безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, місця перебування та загальний зміст участі.

При цьому, суд не ототожнює довідку №290 автоматично з довідкою за формою до доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд.

У той же час, суд оцінює довідку №290 як письмовий доказ, що містить інформацію щодо предмета доказування у цій справі, а саме щодо факту та періодів безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідач не надав суду доказів того, що відомості, зазначені у довідці №290, є недостовірними, скасованими, відкликаними або спростованими первинними документами військового обліку.

Відповідач також не подав суду документів, які підтверджують, що позивач у зазначені періоди не перебував у районах ведення воєнних (бойових) дій або не виконував завдань, зазначених у довідці.

Посилання відповідача на те, що довідка №290 складена за формою, передбаченою Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, саме по собі не спростовує фактичних даних, які містяться в цій довідці.

Суд виходить з того, що відповідно до положень статей 72, 73, 76, 77 та 90 КАС України, доказ оцінюється за змістом, належністю, допустимістю, достовірністю та у взаємному зв`язку з іншими доказами, а не лише за назвою форми документа.

Суд погоджується, що для внутрішньої процедури нарахування та виплати винагороди відповідач може використовувати довідку за формою, передбаченою дорученням Міністра оборони України від 20.02.2025 №999/уд.

Проте відсутність такої довідки за умов наявності іншого офіційного документа військової частини НОМЕР_2 , який містить конкретні відомості про участь позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, не є достатньою підставою для остаточної відмови у виплаті без перевірки змісту наявних документів.

За таких обставин, відповідач мав або врахувати наявні відомості, або вжити заходів для належного оформлення відповідної довідки у взаємодії з військовою частиною НОМЕР_2 чи іншими військовими частинами, у яких позивач виконував завдання.

Фактично листом від 30.07.2025 №1699 відповідач повідомив, що вже направив відповідні запити до військових частин з метою отримання документів.

Отже, суд виходить з того, що станом на 21.08.2025 відповідач знав про необхідність додаткової перевірки, однак прийняв остаточну відмову, не довівши завершення такої перевірки та не надавши оцінки довідці №290 по суті.

Довід відповідача про те, що позивач не звертався з рапортом до командування військової частини НОМЕР_2 , не може бути покладений в основу висновку про правомірність відмови, оскільки: позивач звернувся із заявою до Військової частини НОМЕР_1 ; така підстава не була зазначена у листі від 21.08.2025 №1836; пункт 4 постанови №153 не визначає звернення з рапортом саме до військової частини НОМЕР_2 як матеріальну умову виникнення права на винагороду.

Суд також не приймає довід відповідача про відсутність копії контракту у військовій частині НОМЕР_2 як підставу для відмови у позові з огляду на таке.

Відповідач сам визнає факт проходження позивачем військової служби за контрактом з 27.05.2022 по 26.05.2025.

Крім того, витяг з наказу від 27.05.2022 №134 та витяг з послужного списку підтверджують прийняття позивача на військову службу за контрактом строком на три роки.

Відсутність у військовій частині НОМЕР_2 копії контракту не спростовує факту укладення контракту та проходження позивачем служби.

Отже, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позивач відповідає умовам абзацу другого пункту 4 постанови №153.

Так, позивач до набрання чинності постановою №153 у віці до 25 років був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану, проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 , яка перебувала у підпорядкуванні та фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , та брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю перевищує шість місяців станом на дату набрання чинності постановою №153.

Суд окремо звертає увагу, що за довідкою військової частини НОМЕР_2 від 17.07.2025 №290 позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій у періоди, які почалися ще 13.05.2023.

Отже, навіть якщо враховувати лише час до набрання чинності постановою №153, сукупний строк такої участі перевищує шість місяців.

Відмова відповідача, викладена у листі від 21.08.2025 №1836, ґрунтується на формальному посиланні на відсутність довідки певної форми без належної оцінки змісту наявної довідки військової частини НОМЕР_2 від 17.07.2025 №290 та інших доказів, які підтверджують проходження позивачем військової служби і його безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій понад шість місяців.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова Військової частини НОМЕР_1 , викладена у листі від 21.08.2025 №1836, є необґрунтованою, непропорційною та такою, що прийнята без урахування всіх обставин, які мали значення для вирішення питання про виплату одноразової грошової винагороди.

Одночасно відповідач не довів правомірності оскаржуваної відмови, як того вимагає частина друга статті 77 КАС України.

Щодо способу захисту, то суд зазначає таке.

Позивач просить зобов`язати відповідача виплатити йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн.

Оскільки фактична виплата грошового забезпечення передбачає попереднє нарахування відповідної суми, суд вважає належним способом захисту зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку винагороду.

Таке формулювання не змінює суті позовної вимоги та не виходить за її межі, а лише конкретизує спосіб виконання судового рішення.

За встановлених обставин, у відповідача відсутній адміністративний розсуд щодо відмови у виплаті винагороди, оскільки абзац другий пункту 4 постанови №153 передбачає виплату винагороди за наявності визначених цією нормою умов.

Водночас, суд, за результатами розгляду справи, установив наявність таких умов у позивача.

Отже, позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню повністю.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн на підставі абзацу другого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн на підставі абзацу другого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя Є.В. Печений