Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №520/7323/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

09 червня 2026 р. справа № 520/7323/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 40922492) про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 5 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, яка визначена у листі «Про усунення виявлених порушень» від 20.03.2026р. за №130705-14/548-2006.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пункт 5 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області від 20.03.2026 №130705-14/548-2026 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку військової частини перераховувати до доходів загального фонду Державного бюджету України кошти, утримані із грошового забезпечення військовослужбовців у наступному бюджетному періоді за результатами коригування виплат за попередній бюджетний період. На думку позивача, посилання відповідача на статтю 3 Бюджетного кодексу України та пункт 43 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ не є належною правовою підставою для покладення такого обов`язку, оскільки зазначені норми визначають загальні засади бюджетного процесу та межі бюджетного періоду, але не встановлюють механізму або порядку зарахування відповідних сум до бюджету. Позивач також вказує, що відповідач не навів норми права, яка б прямо передбачала обов`язок перерахування спірних коштів до державного бюджету, у зв`язку з чим висновок про порушення ґрунтується лише на тлумаченні бюджетного законодавства контролюючим органом. Крім того, позивач вважає безпідставним висновок про встановлення вини конкретної посадової особи, оскільки це виходить за межі повноважень органу державного фінансового контролю, а тому оскаржуваний пункт вимоги, на переконання позивача, є таким, що не відповідає вимогам законності та підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову та зазначив, що за результатами проведеної ревізії встановлено порушення бюджетного законодавства в частині обліку та подальшого використання коштів, утриманих із грошового забезпечення військовослужбовців у наступному бюджетному періоді за виплати попереднього року. Відповідач вказує, що бюджетний процес ґрунтується на принципі річності бюджету, відповідно до якого бюджетні призначення та асигнування діють виключно в межах відповідного бюджетного періоду і після його завершення втрачають свою чинність, у зв`язку з чим кошти, що утворилися внаслідок коригування або утримання виплат попередніх років, не можуть використовуватися установою в поточному бюджетному періоді. З огляду на це, на думку відповідача, такі кошти підлягають перерахуванню до державного бюджету як інші надходження за кодом доходів 24060300 «Інші надходження», а їх невідображення у доходах бюджету свідчить про порушення вимог бюджетного законодавства та є підставою для винесення спірної вимоги про усунення виявлених порушень. Просить відмовити в задоволенні позову.

Інші заяви по суті справи сторони до суду не подавали.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Судом установлено, що за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 , проведеної відповідачем у межах повноважень, визначених Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та Порядком проведення інспектування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 550, було складено акт ревізії від 23.02.2026 №130708-08/6, яким зафіксовано порушення бюджетного законодавства, пов`язані з невідображенням та неперерахуванням до доходів державного бюджету коштів, утриманих із грошового забезпечення військовослужбовців у наступних бюджетних періодах за результатами рішень про позбавлення або коригування премій за попередні бюджетні періоди.

На підставі зазначеного акта, після розгляду заперечень позивача та надання відповідачем висновків на них листом від 19.03.2026 №130705-14/532-2026, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області сформовано вимогу від 20.03.2026 №130705-14/548-2026 як захід реагування, передбачений статтею 10 Закону України № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Зокрема, пунктом 5 зазначеної вимоги позивача зобов`язано забезпечити перерахування до загального фонду Державного бюджету коштів у сумі 67 483,08 грн, утриманих із грошового забезпечення військовослужбовців за попередні бюджетні періоди, шляхом їх стягнення з винних осіб або іншим способом реалізації права на відшкодування.

Позивач вважає протиправним пункт 5 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, яка визначена у листі «Про усунення виявлених порушень» від 20.03.2026р. за №130705-14/548-2006, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Статтею 10 Закону № 2939-XII визначено право органу державного фінансового контролю, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо) (пункт 1); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (пункт 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13).

Разом із тим, аналіз зазначених положень, зокрема, свідчить, що вимога органу державного фінансового контролю є актом реагування, спрямованим на усунення виявлених порушень, однак сама по собі не є інструментом примусового стягнення коштів та не може створювати новий майновий обов`язок, який прямо не передбачений законом.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.07.2019 у справі №0740/1005/18, від 18.06.2021 у справі №0440/6907/18 та від 22.07.2021 у справі №520/1039/19, у яких зазначено, що вимога органу державного фінансового контролю є обов`язковою лише в частині усунення виявлених порушень законодавства, тоді як питання відшкодування збитків або стягнення коштів вирішується або добровільно, або у судовому порядку. Відповідно до частини другої статті 15 указаного Закону законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обовязковими для виконання службовими особами обєктів, що контролюються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу. Відповідно до пункту 1 Положення № 43 Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель. Згідно із пунктом 7 Положення № 43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.

Пунктом 2 Порядку № 550, визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

Зі змісту акта ревізії вбачається, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог статті 3 Бюджетного кодексу України та пункту 43 Порядку складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228.

На думку відповідача, кошти, утримані із грошового забезпечення військовослужбовців у 2024 році за грудень 2023 року та у 2025 році за грудень 2024 року, підлягали обов`язковому перерахуванню до державного бюджету, а їх використання у наступному бюджетному періоді є неправомірним.

Водночас стаття 3 Бюджетного кодексу України визначає лише загальні засади бюджетного періоду та принцип річності бюджету, відповідно до якого бюджетний період становить один календарний рік, що триває з 1 січня по 31 грудня.

Проте зазначена норма має організаційно-правовий характер і визначає часові межі бюджетного процесу, а не встановлює самостійних матеріальних обов`язків щодо перерахування до державного бюджету будь-яких коштів, які виникають унаслідок внутрішніх перерахунків або утримань у сфері грошового забезпечення.

Так само пункт 43 Порядку № 228 регулює питання використання бюджетних асигнувань виключно в межах затверджених кошторисів та бюджетних призначень відповідного року.

Однак, цей припис також не містить імперативної норми, яка б прямо зобов`язувала розпорядника бюджетних коштів перераховувати до доходів державного бюджету суми, що утворилися внаслідок коригування грошового забезпечення військовослужбовців або утримання раніше виплачених сум у наступному бюджетному періоді.

Таким чином, наведені відповідачем норми регулюють загальні принципи бюджетної системи та бюджетної дисципліни, однак не встановлюють прямого, чіткого та безумовного обов`язку щодо зарахування спірних коштів саме до доходів державного бюджету за кодом 24060300 «Інші надходження».

Суд звертає увагу, що у тексті акта ревізії та у спірній вимозі відсутнє посилання на будь-яку спеціальну норму бюджетного чи фінансового законодавства, яка б прямо визначала такий механізм зарахування або обов`язок позивача.

Посилання відповідача на те, що внаслідок дій позивача державний бюджет недоотримав доходи на суму 67 483,08 грн, є передчасним та юридично необґрунтованим, оскільки категорія «доходи бюджету» у розумінні Бюджетного кодексу України передбачає існування чітко визначеного джерела надходження та нормативно встановленого обов`язку його сплати.

За відсутності такого прямого обов`язку відсутні й правові підстави вважати відповідні кошти доходами бюджету або кваліфікувати їх як «недоотримані надходження».

Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом. Це означає, що жоден обов`язок для суб`єкта владних повноважень або підконтрольної установи не може бути встановлений шляхом тлумачення, аналогії чи розширеного розуміння бюджетної дисципліни, якщо такий обов`язок прямо не закріплений у нормативно-правовому акті.

У цьому контексті суд критично оцінює підхід відповідача, який фактично виходить із того, що сам факт утримання коштів у наступному бюджетному періоді автоматично породжує обов`язок їх перерахування до бюджету. Такий висновок не ґрунтується на жодній прямій нормі права та підміняє нормативне регулювання внутрішнім тлумаченням контролюючого органу, що є неприпустимим у світлі принципу законності.

Суд також враховує положення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок довести правомірність прийнятого рішення. Водночас у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази існування нормативно встановленого обов`язку позивача щодо спірного перерахування коштів до державного бюджету.

Матеріали справи не містять підтвердження того, що спірні кошти у силу закону набули статусу доходів державного бюджету або підлягають обов`язковому зарахуванню до нього внаслідок самого факту їх утримання.

Відповідно, відсутні й підстави вважати, що у даному випадку державному бюджету завдано збитків у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки збитки у формі недоотриманих доходів можливі лише за умови існування встановленого законом обов`язку щодо їх надходження.

Окремо суд звертає увагу на зміст спірного пункту 5 вимоги, яким позивача фактично зобов`язано забезпечити досягнення конкретного майнового результату — перерахування визначеної грошової суми до державного бюджету. При цьому відповідач не лише констатував виявлені порушення, а й визначив спосіб їх «усунення» у вигляді фактичного фінансового стягнення, що виходить за межі контрольних повноважень органу державного фінансового контролю.

Фактично така вимога трансформує акт реагування у механізм примусового вилучення коштів без відповідного судового рішення, тоді як чинне законодавство передбачає інший порядок: у разі наявності підстав для стягнення шкоди або бюджетних коштів відповідні вимоги підлягають реалізації у судовому порядку, а не шляхом покладення прямого обов`язку у вимозі контролюючого органу.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки сформулював обов`язок, який не передбачений законом, та фактично встановив новий фінансовий механізм перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 40922492) про визнання протиправним та скасування пункту вимоги.

Визнати протиправним та скасувати пункт 5 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області «Про усунення виявлених порушень» від 20.03.2026 № 130705-14/548-2006.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 40922492) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 2 662,40 (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 09 червня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ