Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №460/5989/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 червня 2026 року м. Рівне№460/5989/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд зобов`язати військову частину НОМЕР_1 задоволити рапорт ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 27.02.2026р. відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу».

Як вказує позивач, він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 відповідно до Витягу з рішення ЕКОПФ № 34/25/2258/ВТ від 10.12.2025р. являється особою з інвалідністю ІІІ групи до 001.01.2027 р. (копія додається), по між цим, проходив постійне лікування про що неодноразово повідомляв відповідача належним чином. Причини інвалідності зазначено: Так, пов`язані з проходженням військової служби. згідно Довідки військово-лікарської комісії, яка відповідно до абз.2 пп. «д» п. 22.1 гл. 22 розд. II «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402 (надалі Положення) підписана головою і секретарем військово-лікарської комісії встановлено відповідний діагноз: поширений остеохондроз, деформований спондильоз, деформуючий спондилоартроз хребта з переважним ураженням ШВХ та ПВХ. Лівобічний формальний стеноз С3-С4, протрузії міжхребцевих дисків на рівні Тh3- Th7, дискостеофіткомплекс на рівні L5-S1, протрузії міжхребцевих дисків в сегменті L3-L4, двобічний нейрофоральний стеноз на рівні L4-L5, L5-S1, двобічна радикулопатія С6-С5-Th1 та L4-L5-S1 з акцентом зліва. Помірний парез тильних м`язів згиначів лівої стопи у вигляді помірного больового та м`язево-тонічного синдромів. Гіпертонічна хвороба ІІ стадії, 2 ступеня. Ризик 3. СН-Іст.

27.02.2026 позивач засобами електронного зв`язку через ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1338/3527 направив рапорт, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я. Однак, 04.03.2026 р. позивач отримав відповідь за № 2026/606 від 03.03.2026 р., якою йому було відмовлено у завершенні процедури звільнення зі служби з наступних підстав.

Позивач вважає, що має підстави для звільнення з військової служби та задоволення його рапорту, просить позовні вимоги задовольнити.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 є окремим батальйоном, тож командир військової частини НОМЕР_1 не уповноважений проводити звільнення військовослужбовців з військової служби на підставі п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ. Документи отримані військовою частиною НОМЕР_1 від позивача (рапорт від 15.12.2025), після відповідного опрацювання та підготовки відповідних документів військовослужбовцями групи роботи з персоналом військової частини НОМЕР_1 18.12.2025 нарочно були передані на розгляд вище стоячого командування, а саме командиру військової частини НОМЕР_2 в підпорядкуванні якої перебуває військова частина НОМЕР_1 . За результатами розгляду переданого пакету документів щодо звільнення позивача з військової служби, командиром військової частини НОМЕР_2 27.12.2025 було видано наказ від 27.12.2025 № 143-РС (по особовому складу) згідно якого солдата ОСОБА_1 відповідно до пп “б” п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ звільнено у запас. Вказаний вище наказ командира військової частини НОМЕР_2 надійшов до військової частини НОМЕР_1 30.12.2025 та зареєстрований за вхідним № 6307/5461 та згідно резолюції командира військової частини НОМЕР_1 начальнику групи роботи з персоналом доручено прийняти документ в роботу.

Військовій частині НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.12.2025 № 143-РС (по особовому складу) для завершення процесу звільнення позивача з військової служби необхідно підготувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про виключення солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В той час позивач, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та перебуваючи у відпустці після лікування, яка закінчувалась 23.12.2025, зобов`язаний був по закінчені відпустки 23.12.2025 прибути в розташування військової частини НОМЕР_1 або надати підтвердні документи про поважність причин не прибуття до місця розташування військової частини НОМЕР_1 своєчасно та перебувати в місці тимчасової дислокації військової частини до моменту прийняття рішення про його звільнення з військової служби.

Однак позивач самовільно, без поважних причин, не повернувся до місця проходження військової служби після завершення відпустки та не надав підтвердних документів про причини не прибуття, чим порушив вимоги статей 11 та 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також пунктів 4 і 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.407 КК України.

На підставі вище викладеного у посадових осіб військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для підготовки та видання наказу (по стройовій частині) про виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та завершення процесу звільнення позивача з військової служби оскільки останній з 26.12.2025 оголошений таким, що самовільно, без поважних причин не повернувся до місця проходження військової служби після завершення відпустки та не надав підтвердних документів про причини не прибуття. Про прийняте рішення військова частина НОМЕР_1 неодноразово повідомляла позивача через ІНФОРМАЦІЯ_1 . За наведеного вважає позов безпідставним та просить у задоволенні відмовити.

Ухвалою суду від 09.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходиться у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_2 , що не заперечується відповідачем.

Позивач відповідно до витягу з рішення ЕКОПФ № 34/25/2258/ВТ від 10.12.2025 є особою з інвалідністю ІІІ групи до 01.01.2027. Вказані обставини сторони не заперечують.

15.12.2025 позивачем засобами електронного зв`язку через ІНФОРМАЦІЯ_1 подано рапорт із відповідними документами командиру військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я (а.с.22).

Водночас, з матеріалів справи видно, що рапорт та документи від 15.12.2025 отримані військовою частиною НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 і після відповідного опрацювання та підготовки відповідних документів військовослужбовцями групи роботи з персоналом військової частини НОМЕР_1 18.12.2025 нарочно були передані на розгляд вище стоячого командування, а саме командиру військової частини НОМЕР_2 в підпорядкуванні якої перебуває військова частина НОМЕР_1 .

За результатами розгляду переданого пакету документів щодо звільнення позивача з військової служби командиром військової частини НОМЕР_2 27.12.2025 було видано наказ від 27.12.2025 № 143-РС (по особовому складу) згідно якого солдата ОСОБА_1 відповідно до пп “б” п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнено у запас.

Вказаний вище наказ командира військової частини НОМЕР_2 надійшов до військової частини НОМЕР_1 30.12.2025 та зареєстрований за вхідним № 6307/5461 та згідно резолюції командира військової частини НОМЕР_1 начальнику групи роботи з персоналом доручено прийняти документ в роботу.

Рапортом від 19.12.2025 позивач просив надати (оформити) відповідне медичне направлення/погодження від в/ч для стаціонарного лікування та оперативного втручання (а.с.21).

Рапортом від 02.01.2026 позивач проси врахувати факт його відсутності на стаціонарному лікування як поважну причину відсутності, забезпечити подальший розгляд та завершення процедури звільнення зі служби (а.с.20).

Рапортом від 10.01.2026 позивач повідомив про продовження лікування та просив забезпечити подальший розгляд і рух рапорту про звільнення з військової служби по стану здоров`я (а.с.19).

Рапортом від 21.01.2026 позивач повідомив військову частину про продовження лікування, просив врахувати обставини та хронологію подій, забезпечити подальший розгляд і рух рапорту щодо звільнення з військової служби (а.с.17-18).

27.02.2026 позивач подав відповідачу рапорт, в якому повідомив про подані рапорти від 12.12.2025, 15.12.2025, 19.12.2025, 02.01.2026, 10.01.2026, 21.01.2026). Вказав, що в період з 01.01.2026 по 23.02.2026 перебував на стаціонарному лікуванні. Повідомив, що 23.05.2026 Гарнізонною ВЛК номер 2 в/ч НОМЕР_3 видано довідку, якою встановлено причинний зв`язок захворювання з проходженням військової служби та визначено потребу у відпустці для лікування строком 60 календарних днів. Просив: повідомити про стан розгляду поданих документів щодо звільнення з військової служби по стану здоров`я, надати інформацію щодо подальшого алгоритму дій для завершення процедури звільнення; повідомити про порядок реалізації рішення ВЛК, надати відповідь у письмовій формі (а.с.13).

Тобто, у рапорті від 27.02.2026 позивач не просив звільнити його зі служби, а просив повідомити про стан розгляду раніше поданих рапортів та надати інформацію щодо подальшого алгоритму дій.

03.03.2026 відповідач направив Начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 лист №2052/606 для передачі громадянину ОСОБА_1 , в якому повідомив, що військова частина НОМЕР_1 не в змозі завершити процес звільнення, оскільки 23.12.2025 позивач не повернувся до розташування військової частини, не надав підтвердних документів про поважність причин своєчасного не прибуття до військової частини. Оскільки з 24.12.2025 позивач оголошений таким, що здійснив самовільне не повернення до місця служби після лікування без поважних причин, військовою частиною не може бути надана відпустка для лікування та завершено процес звільнення з військової служби. Повідомлено, що після повернення до військової частини процес звільнення буде відновлено.

Проте, як стверджує позивач, жодного рішення про розгляд поданого рапорту щодо звільнення зі служби відповідачем не прийнято. Позивач просить зобов`язати військову частину НОМЕР_1 задоволити рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 27.02.2026 та звільнити позивача з військової служби відповідно до абз. 2 підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Вирішуючи дану справу та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За змістом статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут ЗСУ), про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження, військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)

Відповідно до статті 14 Статуту ЗСУ, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника, тобто “по команді”.

Подання рапорту “по команді” означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання.

Відповідно до абзацу 21 пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40 (надалі Інструкція № 40), рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим Наказ Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).

Згідно п. 2 розділу 1 Порядку № 531, з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Згідно розділу ІІ Порядку № 531, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.

Особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі встановлені розділом ІV Порядку № 531.

Відповідно до пунктів 9-16, 19 розділу ІV Порядку № 531 безпосередній командир (начальник) надає відповідь на електронний рапорт військовослужбовця шляхом погодження або непогодження рапорту із зазначенням правового обґрунтування та пропозицій і накладенням свого кваліфікованого електронного підпису та/або удосконаленого електронного підпису, та/або з використанням засобів Державного вебпорталу, що підтверджується накладенням кваліфікованої електронної печатки технічного адміністратора Державного вебпорталу.

Після погодження рапорту безпосередній командир (начальник) повинен відправити електронний рапорт військовослужбовця на погодження до свого безпосереднього командира (начальника), ввівши його ID-номер, а той, у свою чергу, до наступного прямого командира (начальника), ввівши його ID-номер, і так до командира (начальника), який має право приймати рішення по суті рапорту військовослужбовця.

Якщо безпосереднім командиром (начальником) військовослужбовця є командир (начальник) підрозділу, військовослужбовець вводить ID-номер СЕДО підрозділу, який можна отримати в службі діловодства.

Погодження рапорту в електронній формі безпосереднім та всіма наступними прямими командирами (начальниками) відображається на резолюції до рапорту (додаток 1), на який накладається електронна печатка адміністратора Державного вебпорталу. Даний документ надходить до СЕДО підрозділу разом з файлом рапорту.

У разі непогодження рапорту безпосереднім командиром (начальником), наступним прямим командиром (начальником) або відповідальною посадовою особою служби діловодства рішення про відмову в задоволенні вимог рапорту, із зазначенням правової підстави та обґрунтуванням, зазначається в окремому документі - “Резолюції до рапорту” (додаток 2), на який накладається кваліфікований електронний та/або удосконалений електронний підпис особи, що прийняла рішення про непогодження рапорту, та/або накладається кваліфікована електронна печатка технічного адміністратора Державного вебпорталу.

Під час надходження електронного рапорту служба діловодства здійснює перевірку рапорту на предмет його погодження всіма відповідними командирами (начальниками) військовослужбовця, які мали б розглянути цей рапорт.

Якщо рапорт погоджено всіма відповідними командирами (начальниками) військовослужбовця, які мали б розглянути цей рапорт, служба діловодства здійснює реєстрацію рапорту в журналі реєстрації рапортів шляхом присвоєння реєстраційного індексу, що формується системою СЕДО.

Розгляд рапорту командиром (начальником), який має право приймати рішення по суті рапорту, в електронній формі здійснюється шляхом оформлення електронної резолюції про погодження або непогодження рапорту в СЕДО з накладанням кваліфікованого електронного підпису.

Розгляд рапортів, поданих в електронній формі, здійснюється у строки, передбачені пунктом 9 розділу III цього Порядку, встановлених для паперових рапортів.

Пунктом 9 розділу III цього Порядку встановлено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Як стверджує позивач, його рапорт від 27.02.2026 про звільнення з військової служби відповідно до пп “б” п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ (за станом здоров`я), відповідачем не розглянутий.

Проте суд не погоджується із таким твердженням з огляду на наступне.

Зі змісту рапорту від 27.02.2026 видно, що в цьому рапорті позивач не просив звільнити його зі служби. Зміст рапорту зводиться до того, що позивач просить повідомити про стан розгляду поданих документів щодо звільнення з військової служби по стану здоров`я, надати інформацію щодо подальшого алгоритму дій для завершення процедури звільнення, повідомити порядок реалізації рішення ВЛК, надати відповідь у письмовій формі (а.с.13).

На вказаний рапорт позивачу надана відповідь від 03.03.2026 №2052/606 з роз`ясненнями та повідомлено про причини, через які військова частина НОМЕР_1 не в змозі завершити процес звільнення позивача. Вказано, що оскільки вже з 24.12.2025 позивач оголошений таким, що здійснив самовільне не повернення до місця служби після лікування без поважних причин, військова частина не може надати відпустку для лікування та завершити процес звільнення з військової служби. Зазначено, що після повернення позивача до військової частини, процес звільнення буде відновлено.

А відтак, у відповіді від 03.03.2026 відповідач надав роз`яснення щодо усіх питань, які позивач ставив у рапорті від 27.02.2026.

Щодо питання звільнення позивача зі служби, то судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що 15.12.2025 позивачем засобами електронного зв`язку через ІНФОРМАЦІЯ_1 подано рапорт із відповідними документами командиру військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я.

Рапорт та документи від 15.12.2025, отримані військовою частиною НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 , після відповідного опрацювання та підготовки відповідних документів військовослужбовцями групи роботи з персоналом військової частини НОМЕР_1 18.12.2025, були передані на розгляд вище стоячого командування, а саме командиру військової частини НОМЕР_2 , в підпорядкуванні якої перебуває військова частина НОМЕР_1 .

Позаяк, Військова частина НОМЕР_1 є окремим батальйоном та знаходиться у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_2 , то командир військової частини НОМЕР_1 не уповноважений проводити звільнення військовослужбовців з військової служби на підставі п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ.

За результатами розгляду переданого пакету документів щодо звільнення позивача з військової служби командиром військової частини НОМЕР_2 27.12.2025 було видано наказ від 27.12.2025 № 143-РС (по особовому складу) згідно якого солдата ОСОБА_1 відповідно до пп “б” п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнено у запас.

Вказаний вище наказ командира військової частини НОМЕР_2 надійшов до військової частини НОМЕР_1 30.12.2025 та зареєстрований за вхідним № 6307/5461 та згідно резолюції командира військової частини НОМЕР_1 начальнику групи роботи з персоналом доручено прийняти документ в роботу.

При цьому, відповідачем неодноразово через ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлялось позивачу про те, що з метою завершення процесу його звільнення (видання наказу про виключення з особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення), позивачу необхідно з`явитися до місця служби – військової частини НОМЕР_1 .

Оскільки позивач не повернувся до місця проходження військової служби то у посадових осіб військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для підготовки та видання наказу (по стройовій частині) про виключення його із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та завершення процесу звільнення.

Тут варто звернути увагу, що позивач вже звертався до суду із позовом в якому предметом спору була, на думку позивача, протиправна бездіяльність цього ж відповідача щодо не розгляду його рапорту від 15.12.2025 і рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у адміністративній справі № 460/5827/26 у задоволенні позову відмовлено.

З огляду на встановлені вище обставини суд вважає, що зобов`язання військової частини задоволити рапорт ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 27.02.2026р. відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу» є неможливим, оскільки:

1) рапорт від 27.02.2026 не стосується звільнення з військової служби;

2) на рапорт від 27.02.2026 відповідач надав відповідь від 03.03.2026.

За наведених обставин, твердження позивача щодо не розгляду його рапорту від 27.02.2026 та неприйняття жодного рішення, є очевидно безпідставними та необґрунтованими і спростовуються доказами, наявними у справі. Водночас, вимога про звільнення позивача зі служби на підставі поданого 27.02.2026 рапорту не може бути задоволена, оскільки в названому рапорті позивач не просив звільнити його зі служби, а повідомити про стан розгляду поданих раніше рапортів та подальшого алгоритму дій, що відповідачем було зроблено у відповіді від 03.03.2026.

Як наслідок, такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач повністю довів правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не належать.

Правові підстави для відшкодування судового збору у порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовну ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 червня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя С.М. Дуляницька