Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №320/32375/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року м. Київ справа №320/32375/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач) з позовом до Інформаційного агентства (далі по тексту також відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Інформаційного агентства щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку позивачу грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII за 2014-2022 роки;

- зобов`язати Інформаційне агентство нарахувати та виплатити на користь позивача грошову допомогу на оздоровлення за 2014-2018 роки, передбачену статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 та індексації грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового;

- зобов`язати Інформаційне агентство нарахувати та виплатити на користь позивача грошову допомогу на оздоровлення за 2019-2022 роки, передбачену статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії Інформаційного агентства щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань;

- зобов`язати Інформаційне агентство нарахувати та виплатити на користь позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 та індексації грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця проведення індексації;

- зобов`язати Інформаційне агентство нарахувати та виплатити на користь позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019-2022 роки, з урахуванням індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що починаючи з 2009 року він проходив військову службу у Друкованому органі ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» та у Центральному друкованому органі ІНФОРМАЦІЯ_1, правонаступником яких є відповідач.

Позивач пояснив, що під час проходження військової служби йому була виплачена грошова допомога на оздоровлення за 2014-2018, 2019-2022 роки без врахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців та щомісячної додаткової винагороди, а також матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2018, 2019-2022 роки без урахування щомісячної додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Позивач зазначив, що звертався до відповідача з означеним питанням, проте, Інформаційне агентство листом повідомило, що щомісячна додаткова грошова винагорода та індексація грошового забезпечення військовослужбовців не є складовими, з яких виплачується грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Означені дії слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №411/0/15-24 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

За результатами повторного автоматизованого розподілу 27.02.2024 адміністративна справа була передана для розгляду судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 адміністративну справу прийнято до провадження для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що одноразова грошова допомога, виплачена на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не підлягає індексації, оскільки вказана допомога має разовий характер і не включена ані Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», ані Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, до виплат, які підлягають індексації.

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2014 - 2018 роки, відповідач наголосив на тому, що цей вид допомоги не є обов`язковою виплатою, у тому числі й у разі звільнення. У постанові КМУ №704 від 30.08.2017 прописано, що це право командира надавати таку допомогу в межах наявного фонду грошового забезпечення. На думку відповідача, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань має разовий характер і не включена ані Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», ані Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, до виплат, які підлягають індексації.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем у відзиві не спростовано твердження позивача та аргументи по суті позовних вимог.

Позивач повторно наголосив на тому, що додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, а тому мала бути включена до складу грошового забезпечення, з якого здійснювався обрахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань. Також позивач зазначив про наявність правової позиції щодо систематичного та постійного характеру виплати індексації грошового забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

З довідки про проходження військової служби підполковника ОСОБА_1 вбачається, що він проходив військову службу у період з 20.06.2009 по 19.08.2016 в Друкованому органі ІНФОРМАЦІЯ_3 «ІНФОРМАЦІЯ_2», з 19.08.2016 по 21.12.2018 - в Центральному друкованому органі ІНФОРМАЦІЯ_3 «ІНФОРМАЦІЯ_4», з 21.12.2018 - в Інформаційному агентстві.

Листом Інформаційного агентства від 01.09.2023 №522/1027 за результатами розгляду рапорту позивача щодо нарахування та виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2022 роки, виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2022 роки повідомлено, що відповідно до спільної Директиви ІНФОРМАЦІЯ_1 та Генерального штабу Збройних Сил України від 28.11.2018 №322/1/18 дск Центральний друкований орган ІНФОРМАЦІЯ_3 «ІНФОРМАЦІЯ_4» розформовано 27.06.2019. Правонаступником визначено Інформаційне агентство. Таким чином, усі розрахунково-платіжні відомості та інші документи були передані на зберігання до Галузевого державного архіву ІНФОРМАЦІЯ_1. В Інформаційному агентстві відсутні достатні підстави для підтвердження невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2018 роки. Враховуючи означене, відповідач просив позивача самостійно звернутися до Галузевого державного архіву ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання підтверджуючих документів щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2018 роки.

Щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2022 роки зазначено, що усі розрахунково-платіжні відомості та інші документи були передані на зберігання до Галузевого державного архіву ІНФОРМАЦІЯ_1. В Інформаційному агентстві відсутні достатні підстави для підтвердження невиплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2014-2018 роки з проханням самостійно звернутися до Галузевого державного архіву ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання підтверджуючих документів з цього питання.

Також означеним листом надано інформацію щодо отримання позивачем одноразових видів грошового забезпечення за час проходження військової служби в Інформаційному агентстві.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування протягом спірного періоду грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без включення до їх складу індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової винагороди, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Водночас, вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи є відповідне право або інтерес особи, яка звернулась до суду з відповідним позовом, порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, а відсутність такої умови є самостійною підставою для відмови у позові. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у період з 20.06.2009 по 19.08.2016 в Друкованому органі ІНФОРМАЦІЯ_3 «ІНФОРМАЦІЯ_2», з 19.08.2016 по 21.12.2018 - в Центральному друкованому органі ІНФОРМАЦІЯ_3 «ІНФОРМАЦІЯ_4», з 21.12.2018 - в Інформаційному агентстві.

Листом Інформаційного агентства від 01.09.2023 №522/1027 за результатами розгляду рапорту позивача щодо нарахування та виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2022 роки, виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2022 роки повідомлено, що відповідно до спільної Директиви ІНФОРМАЦІЯ_1 та Генерального штабу Збройних Сил України від 28.11.2018 №322/1/18 дск Центральний друкований орган ІНФОРМАЦІЯ_3 «ІНФОРМАЦІЯ_4» розформовано 27.06.2019. Правонаступником визначено Інформаційне агентство. Таким чином, усі розрахунково-платіжні відомості та інші документи були передані на зберігання до Галузевого державного архіву ІНФОРМАЦІЯ_1. В Інформаційному агентстві відсутні достатні підстави для підтвердження невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2018 роки. Враховуючи означене, відповідач просив позивача самостійно звернутися до Галузевого державного архіву ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання підтверджуючих документів щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2018 роки.

Щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2022 роки зазначено, що усі розрахунково-платіжні відомості та інші документи були передані на зберігання до Галузевого державного архіву ІНФОРМАЦІЯ_1. В Інформаційному агентстві відсутні достатні підстави для підтвердження невиплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2014-2018 роки з проханням самостійно звернутися до Галузевого державного архіву ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання підтверджуючих документів з цього питання.

Також означеним листом надано інформацію щодо отримання позивачем одноразових видів грошового забезпечення за час проходження військової служби в Інформаційному агентстві.

Додатком до означеного листа вказано інформацію щодо отримання одноразових видів ГЗ, який не було долучено до матеріалів справи.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, якими б підтверджувались нарахування та виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період без урахування щомісячної додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення.

Позивачем взагалі не надані докази нарахування грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2014 по 2022 роки, не зазначено про неможливість самостійного надання таких документів.

Обов`язок подання до суду доказів, зокрема, позивачем закріплений частиною другою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини четвертої статті 79 КАС України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Згідно з частинами першою, другою статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Тобто, позивач як зацікавлена сторона, не був позбавлений права на звернення, зокрема, до відповідача чи до розпорядника інформації щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2014 по 2022 роки та, у випадку ненадання такої інформації разом з цим позовом подати клопотання про витребування документів, звернувшись до суду у визначений Кодексом адміністративного судочинства України строк.

Проте, доказів вчинення позивачем дій, направлених на отримання відомостей, які б підтвердили порушення відповідачем його прав в частині нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2014 по 2022 роки без врахування щомісячної додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення.

В свою чергу, відсутність в матеріалах справи жодних доказів, якими б підтверджувалось нарахування та виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2014 по 2022 роки без врахування щомісячної додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення, не дає суду змоги дослідити оскаржувані дії Інформаційного агентства на предмет наявності чи відсутності порушень.

Оскільки порушення прав з боку відповідача має бути реальним, чого позивачем суду не доведено та матеріалами справи не підтверджено, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд наголошує на тому, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

У даному випадку, позивачем не наведено доводів, а судом не встановлено порушення прав, свобод та законних інтересів позивача станом на дату звернення до суду з боку відповідача з огляду на відсутність доказів, якими б підтверджувалось нарахування та виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 2014 по 2022 роки без врахування щомісячної додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення.

Як наслідок, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині як таких, що не підтверджені документально.

При цьому, судом не досліджується наявність чи відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період з урахуванням щомісячної додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення крізь призму нормативного регулювання означених правовідносин з огляду непідтвердження документально порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача у цій частині, що, на переконання суду, свідчить про передчасність здійснення їх нормативної оцінки.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.