Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №140/1937/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1937/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 907510135051 від 07.01.2026 про переведення з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити з 22.10.2025 ОСОБА_1 , пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії померлого годувальника ОСОБА_2 , яку він отримував на момент смерті, що становить 11606,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №907510135051 від 07.11.2025 про перерахунок пенсії (перехід з одного виду пенсії на інший) позивачу призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 11606,84 грн. (50% від пенсії яку отримував чоловік позивача).

В січні 2026 року позивач отримала лист за підписом начальника Управління Пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області Людмили Андросюк про те, що даним Управлінням з 01.01.2026 пенсійну справу ОСОБА_1 приведено у відповідність відповідно до норм чинного законодавства. Згідно ч.2 ст.24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. Страховий стаж померлого годувальника ОСОБА_2 повторно переглянуто в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 28.09.1998. при повторному розгляді права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника встановлено, що розмір пенсійної виплати по втраті годувальника становить 3997,5 грн., разом з тим розмір пенсії за віком становить 4322,1 грн. Виходячи з вищевказаного прийнято рішення про недоцільність переходу з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Вважаючи самовільне переведення позивача на інший вид пенсії протиправним та таким, що суперечить нормам чинного пенсійного законодавства, а зазначені у листі від 08.01.2026 за №0300-0304-8/1733 обставини надуманими та вирваними з контексту норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», чим грубо порушено право позивача на пенсійне забезпечення у випадку втрати годувальника, остання вимушена звернутися з даним позовом до суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача ГУ УПФУ у Волинській області у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що відповідно до поданої заяви позивачу з 19 січня 2026 року призначено пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV(далі - Закон №1058). В подальшому, відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №907510135051 з 01.01.2026 пенсійну справу ОСОБА_1 приведено у відповідність відповідно до норм чинного законодавства, а саме: страховий стаж померлого годувальника ОСОБА_2 повторно переглянуто в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 28.09.1998. Розмір пенсії за віком померлого годувальника, на дату звернення позивача із заявою про перехід на інший вид пенсії з якого обчислюється пенсія по втраті годувальника складає 7785,00 грн та повідомлено позивача листом від 08 січня 2026 року № 0300-0304-8/1733 про недоцільність переходу з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до норм Закону №1058, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У зв`язку із чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Волинській області з 25 вересня 2000 року.

Відповідно до поданої заяви позивачу з 19 січня 2026 року призначено пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV(далі - Закон № 1058).

В подальшому, відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 907510135051 з 01.01.2026 пенсійну справу ОСОБА_1 приведено у відповідність відповідно до норм чинного законодавства. Страховий стаж померлого годувальника ОСОБА_2 повторно переглянуто в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 28.09.1998.

При повторному розгляді права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника встановлено, що розмір пенсійної виплати по втраті годувальника становить 3997,5 грн., разом з тим розмір пенсії за віком становить 4322,1 грн.

Виходячи з вищевказаного прийнято рішення про недоцільність переходу з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Вважаючи дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 періодів роботи на території російської федерації та переведення її на пенсію по віку протиправними, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі – Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з відмовою Пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 періодів роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 28.09.1998, на що суд зазначає наступне.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_2 від 10.10.1968 вбачається, що з 01.01.1992 по 28.09.1998 останній працював в Генпідрядному колективному підприємстві “Житлобуд”, що було переіменоване в ТОВ “Житлобуд”, в ЗАТ “Ямалгромадянпромбуд” монтажником 4-го розряду.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди. У силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірний період. Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України №639 від 24.06.2023.

При цьому варто враховувати, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Отже, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі №345/9/17.

Таким чином, посилання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на ту обставину, що Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності померлого годувальника ОСОБА_2 , що мали місце в період дії вказаної Угоди.

А тому суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно не зарахувало до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 період його роботи з 01.01.1992 по 28.09.1998 рік в російській федерації.

Відтак, суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 періодів роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 28.09.1998.

Як наслідком, слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №907510135051 від 07.01.2026 про переведення ОСОБА_1 з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити з 22.10.2025 ОСОБА_1 , пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії померлого годувальника ОСОБА_2 , яку він отримував на момент смерті.

При цьому, вимога позивача щодо розміру призначеної пенсії не підлягає задоволенню, оскільки визначення розміру пенсії по втраті годувальника належить до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, а відтак задоволенню не підлягає.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №907510135051 від 07.01.2026 про переведення ОСОБА_1 з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити з 22.10.2025 ОСОБА_1 , пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії померлого годувальника ОСОБА_2 , яку він отримував на момент смерті.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову частково судові витрати стягуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №907510135051 від 07.01.2026 про переведення ОСОБА_1 з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити з 22.10.2025 ОСОБА_1 , пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії померлого годувальника ОСОБА_2 , яку він отримував на момент смерті.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати по сплаті судового збору у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).

Суддя Ю.Ю. Сорока