Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №140/10156/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/10156/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ; далі – ВЧ НОМЕР_1 ) про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (недоплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки, з врахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та індексації, щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з врахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок № 1078) за період з 14.11.2019 по 14.05.2020, та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (недоплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки, з врахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постанови № 889 та індексації, щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з врахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078) за період з 14.11.2019 по 14.05.2020;

- визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки, з врахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 889 та індексації, щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з врахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 за період з 14.11.2019 по 14.05.2020, та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки, з врахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 889 та індексації, щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з врахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 13.08.2025..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 в період з 05.06.2015 по 14.11.2016 проходив військову службу в 7 ПЗ ДПСУ. Наказом начальника 7 ПЗ ДПСУ від 14.11.2019 №309-ос позивач виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №140/7580/24 позивачу виплачено належний розмір грошового забезпечення в розмірі 226867,67 грн.

Позивач вважає, що відповідач із затримкою провів розрахунок у зв`язку із звільненням, з огляду на що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оскільки остаточний розрахунок 7 ПЗ ДПСУ здійснено не у день звільнення/виключення зі списків особового складу частини (14.11.2019), а з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), наявні правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Крім того, позивач вказує, що має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.01.2016 по 13.08.2025.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 20.10.2025 в задоволенні клопотань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про зупинення провадження та роз`єднання позовних вимог відмовлено.

11.11.2025 на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому він позовні вимоги не підтримує, вказує на те, що відповідні розрахунки при звільненні з позивачем були проведені в повному обсязі, відповідно, підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відсутні. Зауважень та заперечень з боку позивача на момент звільнення не було, а отже такий погодився з даними розрахунками.

Наголошує на тому, що судом має бути враховано постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, яка вказує, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, дії працівника у спірних правовідносинах, що призведе до балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною (поведінку сторони позивача).

Також вказав, оскільки нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбувається в одному розрахунковому періоді (без створення заборгованості та затримки на один і більше календарних місяців), підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відсутні.

Відтак, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026, яким головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №140/10156/25 було визначено суддю Дмитрука В.В., справу прийнято до провадження.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про особовий склад» від 14.11.2019 №309-ос, прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонного контролю 1 категорії групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 1 категорії (тип Б) виключено зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення з 14.11.2019 у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025) у справі № 140/7580/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням базового місяця січня 2008 року, та зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з встановленням базового місяця січня 2008 року; визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у невключені ОСОБА_1 до складу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 рр. виплаченої, щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 № 889 та індексації, НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 рр., з врахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889 та індексації, з врахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої постановою КМУ №889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з врахуванням індексації грошового забезпечення, зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову допомогу, передбачену постановою КМУ №889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з врахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 у відповідно до абзаців 3, 4, 6, пункту 5 Порядку №1078, зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.11.2019 відповідно до абзаців 3, 4, 6, пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням виплачених сум.

13.08.2025, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі № 140/7580/24, на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 226867,67 грн, що підтверджується випискою з рахунку.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу грошового забезпечення у повному розмірі при звільненні з військової служби проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь позивача (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №140/7580/24). З дня звільнення позивача з військової служби 14.11.2019, 7 ПЗ ДПСУ здійснив належні донарахування та виплату грошового забезпечення на виконання судового рішення в загальній сумі 226867,67, а остаточний розрахунок проведено 13.08.2025.

При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби 14.11.2019 (день виключення зі списків особового складу частини) позивачу не виплачене належне грошове забезпечення у повному розмірі, а остаточний розрахунок проведений лише 13.08.2025, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.

19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі – Закон №2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-ІХ – 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV), та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ), то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, за якою необхідно обраховувати розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проаналізувавши указану норму, дійшов висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). З урахуванням викладеного, вирішив, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

З урахуванням формули, визначеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при розгляді цієї справи необхідно встановити: розмір належних позивачеві при звільненні виплат; розмір виплат на виконання рішення суду; розмір середньоденного грошового забезпечення позивача.

При цьому, суд також враховує правову позицію, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, згідно з якою обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.

Таким чином, враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає, що незважаючи на те, що спірні правовідносини виникли та тривали у період дії статті 117 КЗпП України в редакції як до 19.07.2022, так і після, в обох випадках для вирішення даної справи необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Судом установлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат мав становити 240841,31 грн (100 %), з яких:

- виплачені позивачу кошти при звільненні в загальній сумі 13973,64 грн (в місяць звільнення (листопад 2019 року), про що зазначено в архівній відомості;

- належне грошове забезпечення, виплачене 13.08.2025 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі № 140/7580/24, в сумі 226867,67 грн, що становить 94,2 %.

Суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2025 у справі №160/18656/22, де суд звертає увагу, що кожне з порушень (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та несвоєчасна виплата належного грошового забезпечення) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.

Згідно з довідкою, виданою ІНФОРМАЦІЯ_5 від 20.08.2025 №354 видно, що середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці становить 11556,00 грн, тоді середньоденне грошове забезпечення позивача – 189,44 грн (11556,00/31 день (к-сть днів у вересні-жовтні 2019 року) (а. с. 46).

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2019 (наступний день після виключення зі списків з особового складу відповідно до наказу від 14.11.2019 №309-ос) по 14.05.2020 (в межах заявлених позовних вимог) складає 34478,08 грн (189,44 грн х 182 календарних дні).

Застосовуючи наведені вище висновки Верховного Суду, з урахуванням принципу співмірності, суд уважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 32478,35 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2019 по 14.05.2020 (обчисленого як 94,2 % від 34478,08 грн).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, та беручи до уваги, що належним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а про стягнення конкретно визначеної суми коштів, з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 32478,35 грн та про відмову в задоволені решти позовних вимог (зокрема, щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за 14.11.2019).

Згідно із статтями 1, 3 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення)

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі – Порядок № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20).

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України, встановлених обставин справи та наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги в цій частині належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по 13.08.2025, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення з огляду на передчасність та безпідставність цих вимог).

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.11.2019 по 14.05.2020.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 32478 гривень 35 копійок (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень тридцять п`ять копійок).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по 13 серпня 2025 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя В.В. Дмитрук