Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №120/1635/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 червня 2026 р. Справа № 120/1635/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 та наказу Військової частини НОМЕР_1 про зарахування його до особового складу даної військової частини.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18.02.2026 року представником позивача подано дві ідентичні за своїм змістом заяви про внесення змін та збільшення позовних вимог, якими фактично уточнено позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви позивача про надання йому відстрочки.

У встановлений судом строк представником Військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив щодо задоволення позовних вимог зазначивши, що військовою частиною жодних законних прав позивача не порушено, оскільки 29.01.2026 року старший лейтенант ОСОБА_1 прибув у розташування військової частини НОМЕР_1 в один із населених пунктів Синельниківського р-ну Дніпропетровської області для проходження військової служби, і на підставі поіменного списку та власноручно написаного рапорту був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлений на всі види забезпечення, та призначений на посаду начальника продовольчої служби тилу військової частини НОМЕР_1 . Підстав для відмови в зарахуванні позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не було.

13.03.2026 року представник позивача подав до суду заперечення на вказаний відзив, в яких вказав, що висновок зазначений у відзиві на позов щодо правових висновків Верховного суду про скасування, актів індивідуальної дії після їх реалізації та вичерпання своєї дії, є такими що не відповідають обставинам даної справи, а належним способом захисту прав позивача буде скасування спірних наказів та звільнення позивача з військової служби.

27.05.2026 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував щодо заявлених позовних вимог з підстав їх необґрунтованості.

Також 27.05.2026 року представником позивача подано відповідь на вказаний відзив, в якій він вказує на помилковість доводів відповідача щодо «незворотності» процедури мобілізації, зазначає про правові наслідки незаконного, на його думку, наказу та звертає увагу на протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 при розгляді заяви позивача від 15.01.2025 року про видачу дозволу на виїзд за кордон з метою працевлаштування, яку сторона позивача розцінює як заяву про надання відстрочки.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15.01.2026 року ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву (з додатками) про видачу дозволу на виїзд закордон з метою працевлаштування.

При цьому, позивач звертає увагу, що раніше він вже користувався правом перетинання державного кордону громадянами, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 року, що також підтверджується доданими до матеріалів справи дозволами.

Як зазначає представник позивача, 27.01.2026 року працівниками ТЦК ОСОБА_1 викликано до ІНФОРМАЦІЯ_1 для вирішення питання щодо поданих ним документів.

В подальшому, 28.01.2026 року позивача мобілізовано та направлено для проходження служби до Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №31 від 29.01.2026 року, позивача з 29.01.2026 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду начальника продовольчої служби тилу Військової частини НОМЕР_1 . Даний наказ виданий на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2026 року №660, рапорта старшого лейтенанта ОСОБА_1 та військового квитка НОМЕР_2 .

Позивач вважає протиправними накази відповідачів, а тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ(далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІвиконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII(далі - Закон № 3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, статтею 1 Закону №3543-XIIвизначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Відповідно до п. 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок №1487).

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зі змісту зазначених правових приписів слідує, що до повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки відноситься вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке здійснюється на підставі особисто поданої заяви заявника та документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Кабінет Міністрів України постановою від 16.05.2024 № 560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).

Відповідно до пунктів 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.

Згідно з пунктом 58, 59 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Тобто, можливість надання відстрочки не ототожнюється з її автоматичним наданням, а наявність законодавчо визначених підстав для її отримання не свідчить про будь-який імунітет

Суд зауважує, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Відповідний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 01.10.2024 у справі №160/10728/23.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що 15.01.2026 року ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву (з додатками) про видачу дозволу на виїзд закордон з метою працевлаштування.

Дану заяву сторона позивача розцінює, як заяву про надання відстрочки та стверджує, що відповідач не мав права вчиняти дії щодо мобілізації позивача до розгляду питання, ініційованого в заяві від 15.01.2026 року.

Однак, суд критично оцінює дані твердження представника позивача, оскільки процедура надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами, з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 року № 992 надано військовозобов`язаним морякам можливість тимчасового виїзду за кордон під час дії правового режиму воєнного стану та визначено умови перетину державного кордону зазначеним особами в розрізі наявності в них документів, що підтверджують підстави для такого виїзду відповідно до вказаної постанови.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, згідно з чітко визначеними у законі підставами. Ці підстави є досить вагомими, підтверджуються відповідними документами та стосуються виконання певних обов`язків (абз. 2 ч. 1 ст. 23, абзаци 13-15 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), стану здоров`я або сімейного стану, що унеможливлює виконання військового обов`язку (абзаци 3-12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

В той же час, законодавець не звільняє від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаних моряків. Адже, сама по собі належність до певної професії та можливість працювати за кордоном не може розглядатися як поважна причина для звільнення особи від виконання військового обов`язку.

Той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону №389-VIII та Закону №3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.

Слід зазначити, що надане Постановою КМУ від 02.09.2022 №992 право перетинати держаний кордон України, якщо особа прямує для роботи на морських суднах – не дорівнює звільненню його від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на перетин кордону.

Як зазначалося судом, статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені категорії осіб, які мають право отримати відстрочку під час мобілізації та підстави такої відстрочки.

Приписами п. 56 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Абз. 1 п. 58 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Суд констатує, що положення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містять такої підстави для надання відстрочки, як надання дозволу на виїзд за кордон.

Доказів того, що позивач звертався до відповідача із заявою про надання відстрочки, на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відповідачем здійснено мобілізацію позивача до вирішення такої заяви, матеріали справи не містять.

За таких обставин, ІНФОРМАЦІЯ_3 , видаючи наказ про призов позивача, який на той момент не мав офіційно оформленої відстрочки, діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог законодавства про мобілізацію.

Посилання представника позивача на неналежний розгляд заяви ОСОБА_1 від 15.01.2026 року про видачу дозволу на виїзд закордон з метою працевлаштування, не спростовують відсутність в позивача офіційно оформленої відстрочки на момент його призову.

Оскільки дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову позивача визнаються судом такими, що здійснені в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством (за відсутності на той момент офіційно оформленої відстрочки у позивача), підстави для скасування наказу про такий призов відсутні.

Враховуючи висновок суду про правомірність наказу про призов позивача, відсутні підстави і для задоволення похідної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 .

При цьому, судом враховано, що військова частина не здійснює відбір та призов військовозобов`язаних, а її функції обмежуються прийомом особового складу, який вже був належним чином відібраний та призваний у встановленому законодавством порядку.

А тому, отримавши від ІНФОРМАЦІЯ_1 всі необхідні документи, що вказують на мобілізацію та призов ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_1 зобов`язана була видати наказ про зарахування позивача до особового складу військової частини, що свідчить про законність відповідного наказу та необґрунтованість вимог позовної заяви про визнання його протиправним.

Окрім того, після зарахування до особового складу військової частини позивач набув статусу військовослужбовця, і припинення військової служби (звільнення, виключення зі списків) можливе лише на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та відповідними положеннями про проходження військової служби.

Позивач не позбавлений права звернутися з рапортом до командира Військової частини про звільнення з військової служби за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», надавши належним чином оформлені документи, що підтверджують його право на звільнення (наприклад, довідку про відстрочку, отриману у встановленому порядку, або інші документи, що підтверджують сімейні обставини для звільнення).

Верховний Суд у Постанові від 01.10.2024 в справі №200/4189/22 звертає увагу на те, що право на відстрочку повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Якщо чоловік мав право на відстрочку, проте не скористався можливістю реалізації цього права та не оформив його у відповідний спосіб, то він потім не може оскаржити дії ТЦК з його мобілізації.

Після мобілізації виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому їхнє скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.

Відповідно до ч. 11 статті 38 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабміном, через ЦНАП та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Тобто, з метою ведення районними ТЦК спеціального обліку військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку, на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Отже, право на відстрочку кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач не довів протиправності оскаржуваних наказів, оскільки на момент його прийняття він не мав офіційно оформленої відстрочки, а подану ним заяву про надання дозволу на перетин державного кордону з метою працевлаштування, не можна розцінювати як заяву про надання відстрочки.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати покладаються на позивача. Питання про стягнення судових витрат не вирішується, оскільки позивачем не надано доказів їх сплати.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 )

Суддя Чернюк Алла Юріївна