Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №523/20133/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/20133/25

Провадження №2/523/1847/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

"12" травня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Мурманової І.М.

за участі секретаря судового засіданні – Сивак К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Пересипського районного суду м. Одеси з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.03.2025 року близько 23:30 год. по вул. Чорноморського козацтва, буд. 95 в м. Одесі, сталась ДТП. Позивач зазначає, що відповідач залишив місце ДТП та не повідомив органи поліції. Позивач викликав поліцію, та працівниками поліції було складено схему ДТП та протокол. Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 14.04.2025 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП накладено адміністративне стягнення. Матеріальна шкода завдану позивачу становить 61 500 грн.

З урахуванням викладеного позивач просить: стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі: 61 500 гривень, відшкодування моральної шкоди в розмірі: 50 000 гривень, витрати понесені зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

На адресу суду 16.03.2026 року (вх. №12228) надійшла заява за підписом позивача про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вартість матеріальної шкоди в розмірі: 59 720, 40 гривень, відповідно до висновку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ (а.с.24-26).

До заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач надав висновок вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ №90/01-26 (а.с.27-55).

Ухвалою суду від 18 березня 2026 року - прийнято до розгляду заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП в редакції від 16.03.2026 року (а.с.59).

В судове засідання призначене на 12 травня 2026 року сторони не з`явились.

На адресу суду 12.05.2026 року (вх. №22479) надійшла заява за підписом позивача щодо можливості розгляду справи за його відсутності, відповідно до якої позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити та, що не заперечує з приводу заочного розгляду справи (а.с.63).

Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся про час та місце слухання справи, шляхом направлення судової повістки за місцем проживанням, відповідно до позову, а також, шляхом розміщення оголошення відповідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, а саме - відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с.61).

Відповідач до суду не з`явився, про причини не явки суду не повідомив, з будь-якими заявами на адресу суду не звертався, а відтак, підстав для відкладення слухання справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не встановлено.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Згідно з ч. 3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 12 травня 2026 року вирішено провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження позовних вимог в їх сукупності, встановивши факти і відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2025 року (справа №523/4351/25) за вчинення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 коп.

Зазначеною постановою встановлено, що 08 березня 2025 року близько 23 год. 30 хв., гр. ОСОБА_2 , рухаючись за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 93, керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-benz c200», номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не обрав безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Nissan», номерний знак НОМЕР_2 . В результаті ДТП зазначені вище транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постанова набрала законної сили 25.04.2025 року (а.с.8).

Також, відповідно до постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2025 року (справа № 523/4349/25) за вчинення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 3400 гривень 00 копійок.

Зазначеною постановою суду встановлено, що 08 березня 2025 року близько 23 год. 30 хв., гр. ОСОБА_2 , рухаючись за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 93, керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-benz c200», номерний знак НОМЕР_1 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди з транспортним засобом марки «Nissan», номерний знак НОМЕР_2 , залишив місце ДТП, не повідомивши про це органи поліції.

Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.10 а ПДР, які виразилися в тому, що він будучи причетним до ДТП, не залишився на місці пригоди, не зафіксував положення слідів пригоди та положення транспортного засобу після його зупинки, поїхав з місця пригоди.

Постанова набрала законної сили 25.04.2025 року (а.с.8 зв).

Згідно ч 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно позову позивач зазначив, що страхові компанії не сповіщались, оскільки автомобілі не були застраховані.

На визначення розміру вартості матеріального збитку, позивачем надано звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ №90/01-26 від 01.02.2026 року.

Висновки: вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, що оцінюється «Nissan», номерний знак НОМЕР_2 на дату події 09.03.2025 року, становить: 59 720,40 гривень, вартість відновлювального ремонту – становить: 63 911, 06 гривень; ринкова вартість, без урахувань аварійних пошкоджень на дату події 09.03.2025 року, становить: 59 720, 40 грн.; вартість в пошкодженому стані після ДТП становить – 15 544, 89 гривень.

До звіту надано ремонтну калькуляцію (а.с.27-55).

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкода зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідач відзиву на позов не надав, не спростував позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд вважає за доцільне зазначити, що ст. 12 ЦПК України передбачена змагальність сторін, тобто цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно приписів ч. 2, ч. 3 ст. 13 ЦПК України - збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, з огляду на зазначене, відповідачу надавався необхідний та достатній час для вчинення належних дій необхідних для захисту.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи . Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок спростування презумпції вини, шляхом доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі: 50 000 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року ”Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В частині відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що позивачу були спричинені моральні страждання, які полягали у моральних стражданням з приводу пошкодження майна, а також душевних страждань перенесених під час ДТП, обставинами того, що відповідач залишив місце ДТП, що стало негативним наслідком в пошуках способу захисту свого порушеного права.

Судом встановлено, що порушення правил безпеки руху з боку відповідача заподіяло позивачу моральні страждання, однак суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. оцінені ним суб`єктивно і є завищеними, у зв`язку з чим вважає за необхідним задовольнити їх на суму 5000 грн., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі: 12 000 гривень, суд зазначає наступне.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає, що позивачем не надано, доказів щодо понесених витрат, ні акту виконаних робіт, ані договору про надання правничої допомоги, згідно якого можливо було б встановити погоджений розмір гонорару клієнта та адвоката. Суд зазначає, що адвокат не приймав участі в судових засіданнях, позивачем особисто були подані клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, судом не вбачається підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката, з підстав відсутності доказів, як таких.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтвердженні судові витрати у розмірі: 1 230, 00 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 43, 76-83, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, ст.ст. 11, 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) – матеріальну шкоду заподіяну внаслідок ДТП в розмірі: 59 720, 40 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) – моральну шкоду в розмірі: 5 000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) – витраті зі сплати судового збору у розмірі: 1 230, 00 гривень.

В решті вимог – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - ти денний строк з дня отримання рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 18.05.2026р.

Суддя: