Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №946/4086/26 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Єдиний унікальний № 946/4086/26

Провадження № 3/946/1057/26

У К Р А Ї Н А

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 червня 2026 року м.Ізмаїл

Суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Караман К.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділу превенції Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Озерне Ізмаїльського району Одеської області, громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 11.05.1995, РНОКПП НОМЕР_2 ,

за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП),

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 29.05.2026 серії ВАД № 764961, 29.05.2026 о 20 год 30 хв ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила відносно свого чоловіка ОСОБА_2 домашнє насильство – умисні дії фізичного та психологічного характеру, які виразилися в нанесенні удару квітковим горщиком по голові та висловлюванні нецензурною лайкою, внаслідок чого було завдано шкоди фізичному та психічному здоров`ю потерпілого.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП – вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні вказаного правопорушення не визнала та пояснила, що 29.05.2026 за адресою: АДРЕСА_1 , між нею та її чоловіком ОСОБА_2 виник короткочасний конфлікт на ґрунті побутового непорозуміння, однак психічному та фізичному здоров`ю потерпілого шкоди завдано не було, у зв`язку з чим просила закрити провадження у справі за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив, що 29.05.2026 за адресою: АДРЕСА_1 , між ним та його дружиною ОСОБА_1 дійсно виник конфлікт на ґрунті непорозуміння, однак його психічному та фізичному здоров`ю шкоди завдано не було, у зв`язку з чим просив суд закрити провадження у справі за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов такого висновку.

Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За змістом ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, частиною 1 статті 173-2 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення, у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства простежується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначено кожну дію і вид насильства, а також наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були вчинені.

Водночас організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 № 2229-VIII (далі – Закон України від 07.12.2017).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 07.12.2017, домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України від 07.12.2017, психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України від 07.12.2017, фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Таким чином, домашнє насильство, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння (дія або бездіяльність) фізичного, психологічного чи економічного характеру, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Між тим, у протоколі про адміністративне правопорушення від 29.05.2026 серії ВАД № 764961 жодних відомостей про те, в чому саме виразилося психологічне насильство та які конкретно наслідки воно спричинило, не наведено, а міститься лише констатація абстрактного факту вчинення домашнього насильства.

Втім, встановлення та зазначення таких даних є прямим обов`язком органу, який склав протокол відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП, позаяк правова норма ст. 173-2 КУпАП є бланкетною. Такий формальний та спрощений підхід при складенні протоколу є абсолютно неприпустимим, а обвинувачення слід визнавати неконкретним, таким, що порушує право особи на захист.

Крім того, саме по собі висловлення образ на адресу осіб із числа передбачених ст.3 Закону України від 07.12.2017 автоматично не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, якщо ці дії не потягли за собою наслідки, а саме: завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Проте у цьому випадку наявність наслідків дій ОСОБА_1 у виді спричинення шкоди психічному здоров`ю ОСОБА_2 , хоча й відображена у протоколі про адміністративне правопорушення, втім, їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом поза розумним сумнівом.

Не доведено також і завдання шкоди фізичному здоров`ю потерпілого.

Так, у судовому засіданні як особа, яка притягається до відповідальності, так і безпосередній потерпілий заперечили факт застосування фізичного насилля або психологічного тиску та настання будь-яких негативних наслідків для здоров`я.

Також, згідно з письмовими поясненнями неповнолітньої ОСОБА_3 , наданими 29.05.2026, ОСОБА_1 не вчиняла будь-яких протиправних дій щодо ОСОБА_2 .

Сам по собі факт побутової сварки між подружжям, яка має разовий характер, не утворює об`єктивної сторони домашнього насильства.

Таким чином, з матеріалів справи не простежується факт того, що конфліктна ситуація викликала у постраждалого побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдала шкоди фізичному чи психічному здоров`ю особи.

За таких обставин, твердження протоколу про завдання шкоди здоров`ю потерпілого не підтверджені жодними належними та допустимими доказами і ґрунтуються виключно на припущеннях, що прямо суперечить вимогам ст. 62 Конституції України.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1988 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи, що потерпілий просив закрити провадження у справі, суд встановив, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому відсутні підстави для притягнення останньої до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. 247, 283–285 КУпАП, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Ізмаїльського міськрайонного суду

Одеської області К.В. Караман