Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №495/6914/24 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 рокуСправа № 495/6914/24

Номер провадження 2/495/381/2026

Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у складі:

головуючого судді Волкової Ю.Ф.,

із участю секретаря судового засідання Мартиненко Т.А.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, та скасування запису про реєстрацію права власності,

встановив:

датою ухвалення судового рішення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

До Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, та скасування запису про реєстрацію права власності.

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

1.1. 22 травня 1993 року позивач ОСОБА_1 подарувала свій житловий будинок по АДРЕСА_1 у рівних частках дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Договір дарування посвідчено державним нотаріусом Білгород-Дністровської державної нотаріальної Чухрай Т.Ю., зареєстровано в реєстрі за №2-1613. Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 468 кв.м., ділянка не приватизована, державний акт на право власності не видавався.

17.08.2017 син позивача - ОСОБА_3 шляхом дарування відчужив свою частку у будинку АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 90,2 кв.м., в тому числі житловою площею 61,6 кв.м., надвірних споруд: літніх кухонь літ. «Б» і літ. «Г», підвалу літ. «В», сараю літ. «Д», убиральні літ. «Е», споруд №1-3, 1, на користь ОСОБА_5 ; договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. за № 2283.

У подальшому, як позивачу стало відомо згодом, 01.12.2017 право власності на 1/2 частку у будинку АДРЕСА_1 набув ОСОБА_2 .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.12.2017 суд заборонив ОСОБА_5 вчиняти відчуження, продаж, дарування відносно 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з: літ. «А» - житловий будинок, загальною площею 468 кв.м.; літ. «Б» - літня кухня; літ. «Г» - літня кухня; літ. «В» - підвал; літ. «Д» - сарай; літ. «Є» - вбиральня; №2-6,1 споруди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер; спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його матір позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією спадкової справи №135/2021, витягом №64525078 про реєстрацію спадкової справи від 27.04.2021.

Станом на 16 березня 2021 року по АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та позивачка, ОСОБА_1 .

31.08.2017 позивачка звернулась до правоохоронних органів із заявою про те, що невстановлені особи, зловживаючи довірою сина, ввівши його у стан алкогольного сп`яніння, скориставшись його неадекватністю, змусили його підписати документи на передачу у власність його частки будинку по АДРЕСА_1 .

Із матеріалів кримінального провадження, оглянутих судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи про визнання недійсним договору дарування частки житлового будинку між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вбачається, що 01.09.2017 слідчим відділом Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області розпочато кримінальне провадження №12017160240002991 за фактом шахрайського заволодіння житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.10.2017 у справі № 495/7840/17 задоволено клопотання слідчого і на житловий будинок про АДРЕСА_1 накладений арешт.

03.11.2017 ОСОБА_5 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з клопотанням про скасування арешту майна.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеській області від 09 листопаду 2017 року скасований арешт майна, накладений ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.10.2017 у справі № 495/7840/17 (з житлового будинку по АДРЕСА_1 ).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2022 року визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладений 17 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. за № 2283.

Рішення набрало законної сили. Отже, спірне нерухоме майно незаконно перебуває у чужому незаконному володінні ОСОБА_2 , яке позивач просить витребувати у судовому порядку.

1.2. Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав.

2. Рух справи у суді.

Позовну заяву подано до суду 16.07.2024.

Ухвалою від 29.07.2024 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10.12.2024 визначено головуючого для її розгляду – суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Волкову Ю.Ф.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.12.2024 справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 26.01.2026 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

3. Заяви, клопотання учасників процесу та насідки їх вирішення.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про поважність причин неявки або про відкладення розгляду справи суду не заявив.

У зв`язку із не виявленням обставин, які перешкоджають проведенню судового засідання, враховуючи заяви учасників провадження, керуючись частиною першою статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності учасників справи.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.

4. Фактичні обставини справи.

22.05.1993 позивач подарувала свій житловий будинок по АДРЕСА_1 у рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Договір дарування посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської державної нотаріальної Чухрай Т.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №2-1613.

17 серпня 2017 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. було проведено реєстрацію договору дарування, згідно з яким дарувальник ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 1/2 частку житлового будинку літ. «А», загальною площею 90,2 кв.м., житловою площею 61,6 кв.м., літніх кухонь літ. «Б» і літ. «Г», підвалу літ. «В», сараю літ. «Д», убиральні літ. «Е», споруд № 1-3,1. Дана 1/2 частка житлового будинку належала ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого Білгород-Дністровською міською державною нотаріальною конторою 22.05.1993 року за реєстровим №2-1613, зареєстрованого Білгород-Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації 12.08.1993 року у реєстрову книгу за №1859.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 17 березня 2021 року Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис за №341.

Згідно з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00045728216 від 27 червня 2024 року позивачка 09 лютого 1991 року вступила у шлюб з ОСОБА_8 , прізвище після реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 змінила на ОСОБА_9 .

Той факт, що померлий ОСОБА_3 є сином позивачки, підтверджується свідоцтвом про його народження серії НОМЕР_2 , актовий запис за №32, виданим 07 червня 1964 року.

Позивачка є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією спадкової справи №135/2021, витягом №64525078 про реєстрацію спадкової справи від 27.04.2021.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 01.12.2023, інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 05.05.2026 (відповідь № 2698664) ОСОБА_1 із 12 травня 2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

За даними витягу з ЄРДР № 12017160240002991 від 01.09.2017 розпочато досудове розслідування за заявою ОСОБА_10 про те, що невстановлені особи, зловживаючи довірою ОСОБА_3 , ввівши його у стан алкогольного сп`яніння, скориставшись його неадекватністю, змусили його підписати документи на передачу у власність його частки будинку по АДРЕСА_1 ; діяння кваліфіковане за ч.1 ст. 190 КК України.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21.01.2022, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10.04.2024, суд визнав недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладений 17 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. за № 2283 від 17.08.2017, за яким ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_5 прийняв у власність 1/2 частку житлового будинку, який знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 28.05.2024, на підстав договору дарування від 01.12.2017 ОСОБА_2 набув право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; договір нотаріально посвідчений та зареєстрований у реєстрі під № 2303 приватним нотаріусом Тітовою Т.С. Копію вказаного договору суду надано Одеським державним нотаріальним архівом 15.07.2025.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.05.2026 (відповідь № 2698575) ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) є власником житлового будинку загальною площею 90,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

5. Норми права, які застосував суд та висновки суду.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту визначені в ст. 16 ЦК України. Одним із способів захисту є примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Саме власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння має бути:

1. Встановлено та ідентифіковано чіткі об`єкти спірного індивідуального визначеного майна;

2. Підтверджено право власності або законного володіння у власника або титульного володільця на ці об`єкти;

3. Підтверджено існування в натурі цих об`єктів, як предметів матеріального світу, на момент подачі позову та прийняття рішення про витребування такого майна;

4. Підтверджено, що відповідач саме на момент подачі позову та прийняття рішення фактично тримає його у себе, внаслідок чого власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17 та від 10.10.2018 у справі №916/759/16.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Незаконний добросовісний володілець, якщо набув майно за відплатним договором має повернути власнику, лише якщо це майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Враховуючи, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2022 року, суд визнав недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладений 17 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю. за № 2283 від 17.08.2017 року, за яким ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_5 прийняв у власність 1/2 частку житлового будинку, відповідач ОСОБА_2 є незаконним добросовісним володільцем.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК).

14 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 211/7262/21, провадження № 61-7801св23 (ЄДРСРУ № 115681013) досліджував питання щодо витребування майна, яке вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Такий правовий висновок неодноразово висловлений Верховним Судом України в постановах від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та підтриманий 13 грудня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 495/8458/18, провадження № 61-4955св23 (ЄДРСРУ № 115712669).

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 11.7 постанови ВП ВС).

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що будь-який правочин є вольовою дією, а тому, перед тим як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, потрібно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили. У частині першій статті 215 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі, що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що не спричиняють для них правових наслідків. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Також Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, він може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Щодо вимоги про скасування запису

Велика Палата Верховного Суду Справа у справі № 488/5027/14-ц, постанова від 07.11.2018 звертала увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається вцілому з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 90,2 кв.м., в тому числі житловою площею 61,6 кв.м., надвірних споруд: літніх кухонь літ. «Б» і літ. «Г», залу літ. «В», сараю літ. «Д», убиральні літ. «Е», споруд №1-3,1.

Керуючись статтями 3-13, 141, 76-83, 89, 259, 263-265, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, та скасування запису про реєстрацію права власності задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається вцілому з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 90,2 кв.м., в тому числі житловою площею 61,6 кв.м., надвірних споруд: літніх кухонь літ. «Б» і літ. «Г», підвалу літ. «В», сараю літ. «Д», убиральні літ. «Є», споруд №1-3, І.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 08.06.2026.

Повне найменування сторін:

позивач – ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач – ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Ю.Ф. Волкова