Рішення від 05 жовтня 2025 р. у справі №757/31136/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/31136/25-ц

пр. 2-7653/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Головко Ю. Г.,

за участю секретаря судових засідань Сіренко С. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 02.05.2002 Головним управлінням охорони здоров`я видано ордер №559 на житлову площу у гуртожитку, площею 56,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (зараз квартира АДРЕСА_2 ) ОСОБА_2 та членам її сім`ї: ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.05.2002 №1071 статус зазначеного гуртожитку змінено на житловий будинок із загальними квартирами, однак ОСОБА_2 та іншим членам її сім`ї ордер зі зміною статусу гуртожитку на жилий будинок із загальними квартирами видано не було.

03.11.2006 Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією на підставі розпорядження Печерської районної державної адміністрації від 30.10.2006 №134, ОСОБА_2 видано ордер на право зайняття жилого приміщення, за адресою: АДРЕСА_3 на сім`ю з чотирьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - онук, яку вони згодом приватизували у рівних частинах та знялися з квартирного обліку.

У грудні 2019 позивач та його син ( ОСОБА_3 ) звернулися до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про закріплення за ними вищезазначеної квартири, однак отримали відмову з посиланням на те, що заявники не перебувають на квартирному обліку.

У позовній заяві поданій в лютому 2020 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою, ОСОБА_1 зазначив, що на нього та його сина ордер на право зайняття жилого приміщення, за адресою: АДРЕСА_3 не видавався, участі у приватизації ОСОБА_1 та його син не брали, залишилися проживати у квартирі АДРЕСА_1 (зараз квартира АДРЕСА_2 ).

Постановою Київського апеляційного суду від 25.05.2023 позов задоволено, визнано право користування за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 квартирою за адресою: АДРЕСА_4 .

04.10.2024 позивач звернувся до Печерської районної в місті Києві Державна адміністрація із заявою, щодо отримання ордера на житлове приміщення за адерсою: АДРЕСА_4 .

11.10.2024 відповідач надав позивачу відповідь, відповідно до змісту якої, Печерська районна в місті Києві Державну адміністрацію не зобов`язана видати позивачу ордер за адресою: АДРЕСА_4 .

Проте, позивач вважає, що дії відповідача стосовно відмови у видачі ордеру на житлове приміщення за адерсою: АДРЕСА_4 ., є протиправними (неправомірними) та такими, що порушують його права, що послугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2025 відкрито провадження у цивільній справі та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеногоо позовного провадження.

У судове засідання сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

02.05.2002 Головним управлінням охорони здоров`я видано ордер №559 на житлову площу у гуртожитку, 56,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (зараз квартира АДРЕСА_2 ) ОСОБА_2 та членам її сім`ї: ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.05.2002 №1071 статус зазначеного гуртожитку змінено на житловий будинок із загальними квартирами.

Згідно з клопотанням Центральної районної поліклініки Печерського району міста Києва від 06 серпня 2003 року №367 до голови Печерської районної ради в м. Києві, адміністрація поліклініки первинна профсоюзна організація порушила питання щодо виділення ордеру для постійної прописки фельдшера-лаборанта ОСОБА_2 у гуртожитку АДРЕСА_5 , у зв`язку із передачею гуртожитку на баланс комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва.

Ордер на зайняття квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 не видавався.

03.11.2006 Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією на підставі розпорядження Печерської районної державної адміністрації від 30 жовтня 2006 року №134, ОСОБА_2 видано ордер на право зайняття жилого приміщення, за адресою: АДРЕСА_3 на сім`ю з чотирьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - онук, яку вони згодом приватизували у рівних частинах та знялися з квартирного обліку.

У грудні 2019 року позивач та його син ( ОСОБА_3 ) звернулися до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про закріплення за ними вищезазначеної квартири, однак отримали відмову з посиланням на те, що заявники не перебувають на квартирному обліку.

У позовній заяві поданій в лютому 2020 поданій до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою, ОСОБА_1 зазначив, що на нього та його сина ордер на право зайняття жилого приміщення, за адресою: АДРЕСА_3 не видавався, участі у приватизації ОСОБА_1 та його син не брали, залишилися проживати у квартирі АДРЕСА_1 (зараз квартира АДРЕСА_2 ).

Постановою Київського апеляційного суду від 25.05.2023 у справі № 757/6310/20 позов задоволено, визнано право користування за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 квартирою за адресою: АДРЕСА_4 .

04.10.2024 позивач звернувся до Печерської районної в місті Києві Державна адміністрація із заявою, щодо отримання ордера на житлове приміщення за адерсою: АДРЕСА_4 .

11.10.2024 відповідач надав позивачу відповідь, відповідно до змісту якої, Печерська районна в місті Києві Державну адміністрацію не зобов`язана видати позивачу ордер за адресою: АДРЕСА_4 .

Так, стаття 9 ЖК України визначає, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 31 ЖК Украйни визначає, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно з положеннями статті 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Згідно з положеннями статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

При цьому положеннями ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі ї створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.

Згідно з Рекомендацією N R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що питання видачі ордеру, є саме дискреційним повноваженням відповідача.

Особа, яка претендує на жиле приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду, повинна перебувати на квартирному обліку як особа, що потребує поліпшення житлових умов, а також дані про таку особу повинні бути внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Позивач, як встановлено з матеріалів справи, не перебуває на квартирному обліку.

Разом із тим, позивач, не довів, що при прийнятті рішення про відмову йому видати ордер були порушені вимоги Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні та у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.

Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачу не повертається, а витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі встановлених судом обставин, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 43, 51, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю. Г. Головко