Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №752/12479/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Суд: Голосіївський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Дата: 08 червня 2026 р.

Справа: №752/12479/26

Суддя: Вдовиченко О. О.

Справа № 752/12479/26

Провадження №: 1-кп/752/2081/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026100010000330 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тростянець Сумської області, українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, працюючого водієм, маючого на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

У С Т А Н О В И В :

1.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Установлено, що ОСОБА_3 23 лютого 2026 року близько 09 години 58 хвилин, керуючи технічно справним вантажним сміттєвозом марки МА3 моделі 533702 реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у світлий час доби по асфальтобетонному, обледенілому по сніжному шару дорожньому покритті проїзної частини вулиці Лісоводна в місті Києві біля будинку № 44, порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 10.1, 10.9 ПДР України, а саме: проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою та своєчасно не зреагував на її зміну, при цьому здійснюючи рух заднім ходом створив небезпеку та перешкоду іншим учасникам руху та для забезпечення безпеки руху не звернувся за допомогою до інших осіб, в ході чого здійснив наїзд на дерево внаслідок чого затис ОСОБА_5 , який перебував на задній підніжці між деревом та вантажним автомобілем.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновку експерта № 042- 522- 2026 від 24.04.2026, при зверненні за медичною допомогою 23.02.2026 у ОСОБА_5 мали місце такі тілесні ушкодження: закрита травма грудної клітки: переломи 6,7,8,11 ребер справа, закрита травма позаочеревинного простору: забій правої нирки, паранефральна гематома, закрита травма тазу (з порушенням цілості тазового кільця): підшкірна гематома, перелом правої клубової кістки з вертикальним зміщенням, повний розрив крижово-клубового членування праворуч, розрив лонного зчленування, перелом правої лонної кістки, закрита травма правого кульшового суглобу: перелом задньої стінки вертлюгової западини зі зміщенням уламків.

Відповідно до п.п. 4.6., 2.1.2, 2.1.3/н та 2.1.3/о «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки, позаочеревинного простору, тазу, правої лонної кістки та правого кульшового суглобу відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя.

Характер та морфологія вищевказаних ушкоджень, свідчать про те, що вони утворились внаслідок травматичних дій тупим(ми) предметом(ми), що могло бути при транспортній травмі (травма при зіткненні транспортного засобу, що рухався, з пішоходом).

Таким чином, між подіями транспортної травми від 23.02.2026 та отриманням тілесних ушкоджень ОСОБА_5 є прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Згідно з висновком експерта № СЕ-19/111-26/21469-ІТ від 27.04.2026 встановлено, що:

1. У дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, водій вантажного сміттєвоза марки МА3 моделі 533702 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів: 10.1; 10.9 Правил дорожнього руху.

2. У дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, в діях водія вантажного сміттєвоза марки МА3 моделі 533702 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 , експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 10.1; 10.9 Правил дорожнього руху.

3. У дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, водій вантажного сміттєвоза марки МА3 моделі 533702 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти наїзду на дерево шляхом виконання вимог пунктів: 10.1; 10.9 Правил дорожнього руху.

4. У дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, дії водія вантажного сміттєвоза марки МА3 моделі 533702 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 , в яких експертом вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 10.1; 10.9 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з виникненням наїзду вантажного сміттєвоза марки МА3 моделі 533702 реєстраційний номер НОМЕР_1 на дерево.

Порушення водієм ОСОБА_3 , вимог пунктів 2.3 (б), 10.1, 10.9 ПДР України знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і її наслідками, згідно яких:

2.3 (б) Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

10.1 Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

10.9 Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

2. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винуватим, щиро розкаявся, а також повністю підтвердив обставини, зазначені в обвинувальному акті. Крім того пояснив суду, що вони з потерпілим ОСОБА_5 разом працюють на сміттєвозі, він працює водієм і це єдине його джерело доходу, коли сталася дана подія - відразу викликав швидку допомогу, в подальшому відшкодував завдані збитки, займався лікуванням, наразі підтримує потерпілого допоки він не відновиться. Щиро шкодує що так сталося.

Показання ОСОБА_3 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Також у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 не заперечував обставини, вказані в обвинувальному акті, пояснив, що обвинувачений повністю відшкодував йому завдані збитки, займається його лікуванням, сама подія сталася випадково й ненавмисно, просив не позбавляти обвинуваченого волі і права керування транспортними засобами.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутність сумніву щодо добровільності його позиції, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Зважаючи на викладене суд, допитавши обвинуваченого й потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Таким чином, суд вважає доведеною вину ОСОБА_3 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.

3. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Верховним Судом у постанові від 20.09.2023 по справі № 944/5954/22 наведено тлумачення прояву щирого каяття обвинуваченого.

У вказаній постанові витлумачено, що при встановленні обставини, яка пом`якшує покарання, а саме щирого каяття, необхідно враховувати, що щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль щодо вчиненого та бажання виправити ситуацію, яка склалася. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого правопорушення. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести відповідальність за вчинене, а також ця обставина повинна знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, у постанові від 28.02.2024 по справі № 183/2097/23 Верховний Суд зазначив, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позиції психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об`єктивні дані.

З огляду на вказане, суд визнає обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

4. Мотиви призначення покарання.

Призначаючи міру покарання ОСОБА_3 суд у відповідності зі ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вчинив необережний злочин, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, розлучений, має на утриманні неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, тривалий час працює водієм, раніше правила дорожнього руху ніколи не порушував.

Суд зауважує, що згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

У правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особи правопорушника.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2023, винесеній за результатами розгляду справи № 135/563/22.

Отже, санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Як роз`яснено у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 винесеній у справі № 702/301/20, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 14.09.2023 за результатами розгляду справи № 524/12818/21, санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Указане положення закону має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд («судова дискреція») залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків, тощо.

З огляду на викладене, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, враховуючи відомості про особу обвинуваченого та його посткримінальну поведінку, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у мінімальному розмірі, що сприятиме запобіганню вчиненню останнім нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та буде достатнім для його виправлення.

Крім цього, ураховуючи наявність встановлених судом пом`якшуючих обставин, ставлення обвинуваченого до скоєного, позитивну характеристику за місцем проживання, суд вбачає підстави для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням та покладенням на обвинуваченого обов`язків, визначених ст. 76 КК України, тобто в умовах здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого протягом іспитового строку.

Підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, враховуючи думку потерпілого, а також те, що обвинувачений тривалий час працює водієм й раніше ніколи не притягувався до адміністративної та/або кримінальної відповідальності, іншого джерела доходу немає, утримує малолітню дитину - суд не знаходить.

На переконання суду, у даному випадку саме таке покарання відповідає вимогам ст. ст.50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

5. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити згідно з вимогами ст. 100 КПК України.

Документально підтверджені процесуальні витрати по справі на залучення експерта - стягнути з обвинуваченого на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 349, 368-370, 374-376 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку тривалістю на 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- автомобіль марки МАЗ д.н.з. НОМЕР_2 , переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_6 - вважати повернутим законному володільцю.

Стягнути зі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати за проведення експертизи в сумі 2406 (дві тисячі чотириста шість) гривень 80 коп. (судова інженерно-транспортна експертиза № СЕ-19/111-26/21469-ІТ від 27.04.2026).

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua