Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №752/31518/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/31518/25

Провадження № 2/752/1350/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.05.2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , третя особа - Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що вона є опікуном ОСОБА_2 , яка є її матір"ю. Відповідачі негативно впливають на сплату комунальних послуг і в майбутньому на приватизацію.

Зазначає, що ОСОБА_2 на підставі ордеру №2701 від 07.03.1986 року була вселена разом з сином ОСОБА_10 та донькою ОСОБА_1 до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довіки № 782 від 20.07.2012 року на цій житловій площі проживають і зареєстровані 12 осіб, в тому числі відповідачі, які є дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , однак вже довгий час не проживають за місцем своєї реєстрації. Наявність зареєстрованих осіб у квартирі позивача створює перешкоди у користуванні позивачем належного їй майна та подальшого оформлення відповідного майна. Позивач несе додаткові витрати (комунальні платежі) на утримання квартири у зв"язку з зареєстрованими особами, не має можливості належним чином користуватися та розпоряджатися своїм майном. Вказані особи з січня 2002 року не проживають за місцем своєї реєстрації без поважних причин.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 грудня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

В уточненій позовній заяві позивач просить визнати такими, що втратили право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачів:

- ОСОБА_3 ,

- ОСОБА_4 ,

- ОСОБА_5 ,

- ОСОБА_6 ,

- ОСОБА_7 ,

- ОСОБА_8 ,

- ОСОБА_9 ,

- ОСОБА_10 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року зобов`язано посадових осіб Державної прикордонної служби України надати суду інформацію про перетинання відповідачами державного кордону України за період з 2013 року по теперішній час.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов.

Відповідачі в судове засідання не з"явилися, відзив на позовну заяву не надсилали.

Третя особа - Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання свого представника не забезпечив.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, а також дослідивши матеріали справи, встановлено наступне.

Судом встановлено, що виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів 07 березня 1986 року ОСОБА_11 на сім"ю з трьох осіб, зокрема вона та діти - ОСОБА_10 і ОСОБА_12 , видано ордер №2701 на право заняття двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 38,70 кв.метрів, загальною площею 57,60 кв.метрів.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 серпня 2004 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнананедієздатною. Постановлено встановити оіпку над ОСОБА_2 , визначивши її опікуном її дочку - ОСОБА_13 .

Розпорядженням №1440 від 15.11.2007 року Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації покладено на ОСОБА_13 відповідальність за збереження майна та житлової площі підопічної за адресою: АДРЕСА_1 .

З позову вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані 12 осіб, в тому числі відповідачі.

Позивач зазначає про те, що відповідачі фактично з 2002 року у зазначеній квартирі не проживають.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статей 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї жиле приміщення зберігається за ними протягом 6 місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні понад шість місяців з поважних причин, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Якщо особа не проживає в жилому приміщенні без поважних на те причин понад встановлені законом строки, вона може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні роз`яснення містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Так, згідно з положень 71, 72 ЖК України саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Але це не звільняє відповідача від процесуального обов`язку доведення обставин та надання доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, заперечуючи проти позовних вимог.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано суду акти від 17.09.2018 року, 27.02.2019 року, 11.02.2022 року, 12.01.2024 року та 23.02.2024 року, а також протоколи опитування осіб за їх згодою від 28.06.2024 р., 19.06.2024 р., 21.06.2024 року, 18.09.2024 року, 20.09.2024 року, згідно яких мешканці будинку підтвердили факт не проживання відповідачів у квартирі.

Разом з тим, зазначені акти та протоколи не містять інформації стосовно часу не проживання кожного з відповідачів у спірній квартирі.

Будь-яких інших доказів стосовно не проживання відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців позивачем суду не надано.

Суд вважає, що акти та протоколи опитування не є належним доказом на підтвердження заявлених вимог, не є достатньою та безумовною підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житлом.

Вказані протоколи не є показами свідків у визначеному законодавством порядку, оскільки ці особи не заявлялись позивачем в якості свідків, не опитувались у судовому засіданні та не були попередженні про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань.

Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2026 року відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованю територією України, відповідачами в період з 08.11.2017 року по 23.04.2026 року в базі даних не виявлено.

За таких обставин, вимоги позивача не ґрунтуються на законі.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 71, 72 ЖК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , третя особа - Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 08 червня 2026 року.

Суддя