Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №678/1251/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року

м. Київ

справа № 678/1251/24

провадження № 51-3540 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого суддівОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 23 квітня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024243300000244, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Комсомольського Сирдар`їнського району Кизилординської області Республіки Казахстан, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 23 квітня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Вирішено питання щодо початку строку відбування покарання, запобіжного заходу, речових доказів.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, належним чином повідомленим про наслідки неприбуття за повісткою, не маючи поважних причин на неприбуття, звільнення чи відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, діючи в порушення вимог ст. 65 Конституції України, Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, в особливий період, отримавши 16 липня 2024 року о 15:00 «бойову» повістку про виклик 29 липня 2024 року на 06:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що по

АДРЕСА_2 , для відправки у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , не прибув, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Зокрема, у матеріалах кримінального провадження немає наказу на мобілізацію, мобілізаційного розпорядження чи повістки, які слугують підставами для призову на військову службу, як і доказів їх вручення, або зафіксованої відмови від їх отримання, у порядку, врегульованому Постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560.

Розписка, на яку послалися суди, не є належним способом оповіщення громадян про виклик, тому її всупереч вимог статей 85-87 КПК України безпідставно покладено в основу вироку в якості доказу. До того ж ОСОБА_7 не володіє українською мовою з огляду на що, підписуючи цей документ, не розумів його змісту.

У зв`язку з наведеним, вважає, що відсутні належні і допустимі докази, які б доводили вину ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні за ст. 336 КК України, складу цього кримінального правопорушення в його діянні немає. Судами не враховано правову позицію Верховного Суду стосовно кваліфікації діяння за ст. 336 КК України.

Зазначає, що суди не забезпечили реалізацію права ОСОБА_7 на захист, не взяли до уваги те, що він не володіє державною мовою. Відсутні належні гарантії участі обвинуваченого і його захисника в апеляційному розгляді.

Апеляційний суд не повністю дослідив доводи апеляційної скарги, не надав їм належної оцінки. Оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суди попередніх інстанцій цих вимог дотримались.

Згідно зі ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Доводи захисника ОСОБА_6 зводяться до того, що доказів, які покладено в основу обвинувачення недостатньо для доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни (військовозобов`язані та резервісти) зобов`язані з`явитися на збірні пункти ІНФОРМАЦІЯ_2 у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. У разі отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які Конституцією України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - в ухиленні від призову за мобілізацією будь-яким способом, тобто в невиконанні загального обов`язку відбувати військову службу, покладеного на громадян України ст. 65 Конституції України. При цьому ухилення має місце у випадку, коли особа отримала повідомлення (повістку) про призов, однак не з`являється без поважних причин до призовного пункту в строки, зазначені у повідомленні, або хоча і не отримала повідомлення, але знає про призов і не з`являється до призовного пункту. Закінченим є злочин з моменту неприбуття особи за викликом.

Суб`єкт кримінального правопорушення спеціальний - особа, що підлягає мобілізації.

Суб`єктивна сторона полягає в тому, що злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, мотиви на кваліфікацію не впливають.

Висновок щодо винуватості ОСОБА_7 у пред`явленому йому обвинуваченні за ст. 336 КК України суд першої інстанції зробив на безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказах, зокрема:

- показаннях самого ОСОБА_7 , який хоча вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, однак зазначив, що йому 16 липня 2024 року дійсно була вручена повістка працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2, однак про її зміст він не обізнаний, про отримання повістки розписався. Вказав, що наміру проходити військову службу не має, оскільки народився у Казахстані, за національністю є білорусом, тому не зобов`язаний брати до рук зброю та захищати Україну;

- показаннях свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які є працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зазначили, що 16 липня 2024 року висновком військово-лікарської комісії ОСОБА_7 було визнано придатним до військової служби. У цей же день ОСОБА_8 обвинуваченому у присутності ОСОБА_9 , ОСОБА_10 під розписку було вручено повістку про те, що йому необхідно прибути 29 липня 2024 року на 06:00 для подальшого проходження військової служби у військовій частині. При цьому, ОСОБА_7 було роз`яснено наслідки ухилення від призову під час мобілізації, на особливий період, зокрема неявки для подальшого проходження військової служби у військовій частині. Останній розписався про отримання «бойової» повістки, проте повідомив, що проходити службу не бажає, так як народився в Казахстані та не є українцем. 29 липня 2024 року у призначений час він не прибув;

- показаннях свідка ОСОБА_11 , яка є цивільною дружиною ОСОБА_7 , з яким проживають більше 13 років разом та виховують спільного сина. 16 липня 2024 року її чоловік пройшов військово-лікарську комісію, де його було визнано придатним до військової служби, які документи підписував їй не відомо. Народився її чоловік у Казахстані, читати і писати українською мовою не вміє;

- показаннях свідка ОСОБА_12 , який є виконавчим директором ТОВ «Зоряний Світанок», де ОСОБА_7 працює охоронцем протягом останніх двох років, та зауважив, що з останнім він спілкується українською мовою. ОСОБА_7 декілька разів викликали до ТЦК для проходження військово-лікарської комісії, на робочому місці повісток не вручали;

- даних розписки за підписом ОСОБА_7 про отримання ним виклику 16 липня 2024 року о 15:00 для прибуття 29 липня 2024 року на 06:00;

- даних витягу з Журналу вручення мобілізаційних розпоряджень військовозобов`язаним, де ОСОБА_7 16 липня 2024 року розписався про отримання мобілізаційного розпорядження та про ознайомлення з адміністративною та кримінальною відповідальністю за порушення правил військового обліку, ухилення від військового обліку, призову на військову службу під час мобілізації та на навчальні збори;

- даних поіменного списку військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, оповіщені та підлягають явці за викликом від 29 липня 2024 року, з відміткою про неприбуття ОСОБА_7 після отримання виклику на відправлення;

- даних військово-облікових, медичних документів, відповідно до яких ОСОБА_7 перебуває на обліку як військовозобов`язаний, за результатами проведеного 16 липня 2024 року медичного огляду його визнано придатним до військової служби.

Крім того, суд першої інстанції дослідив й інші письмові матеріали, долучені до справи.

Місцевий суд дійшов висновку, що досліджені у ході судового розгляду докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності, є належними, допустимими, а у сукупності достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у пред`явленому йому обвинуваченні за ст. 336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Стосовно тверджень захисника ОСОБА_6 , що документи, які є підставою для призову у справі відсутні, натомість розписка не може слугувати таким документом з огляду на Постанову КМУ від 16 травня 2024 року № 560, а тому є неналежним і недопустимим доказом, то вони є необґрунтованими.

Захисник у касаційній скарзі жодних порушень судом вимог статей 85-87, 94 КПК України при оцінці доказів не наводить, а його доводи щодо неналежності і недопустимості розписки, аналогічні до тих, що були зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_7 , зводяться до незгоди з тим, що на цей документ послалися суди, як на доказ винуватості ОСОБА_7 . Не вбачає таких порушень і колегія суддів касаційної інстанції.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що обов`язок військовозобов`язаної особи з`явитись за викликом до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_2 установлений не повісткою, а Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Повістка від ІНФОРМАЦІЯ_2 є лише сповіщенням про необхідність виконання військового обов`язку.

Постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560 врегульовано, серед іншого, процедуру оповіщення військовозобов`язаних, їх прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, механізм відправлення військовозобов`язаних до місць проходження військової служби.

Для кваліфікації діяння за ст. 336 КК України необхідно встановити факт отримання військовозобов`язаним повістки та його неявку без поважних причин у зазначені місце і час до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Аналогічний підхід висловлено і у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 759/5435/16-к, про яку згадує захисник, що для доведеності винуватості особи за ст. 336 КК України, обов`язковим є встановлення даних про вручення повістки військовозобов`язаному або даних, які підтверджують його відмову від її отримання.

Натомість захисник помилково підміняє доказ у кримінальному провадженні, що підтверджує факт вручення повістки, яким є розписка в цьому випадку, тими документами, які стали підставою для виклику ОСОБА_7 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для виконання конституційного обов`язку.

Розписка, що міститься в матеріалах кримінального провадження у сукупності з іншими доказами, зокрема, показаннями самого обвинуваченого, свідків, письмовими доказами, доводить отримання ОСОБА_7 повістки, про що слушно зазначено як у вироку, так і в ухвалі.

Слід зауважити, що ОСОБА_7 ані під час судового розгляду, ані в суді апеляційної інстанції, не заперечував, що після проходження медичного огляду він отримав повістку, про що і розписався.

Що стосується доводів сторони захисту, що ОСОБА_7 не розумів змісту вручених йому у ІНФОРМАЦІЯ_2 документів і тих, у яких він розписався, то вони є неприйнятними.

Введення на території України воєнного стану, оголошення загальної мобілізації, закріплений ст. 65 Конституції України обов`язок громадян України захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є загальновідомими фактами.

ОСОБА_7 , будучи громадянином України, усвідомлюючи, що він є військовозобов`язаним, стоїть на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зазначено у його військово-облікових документах, пройшов медичний огляд, за яким був визнаний придатним до військової служби, а також, що йому вручено повістку, за якою необхідно було з`явитися за викликом 29 липня 2024 року на 06:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправлення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , не з`явився.

Попередньо ОСОБА_7 було усно роз`яснено його обов`язок з`явитися за викликом, а також наслідки неявки без поважних причин, попереджено про кримінальну відповідальність.

Судами встановлено, що хоча ОСОБА_7 вільно не володіє українською мовою, у зв`язку з чим для забезпечення його прав у кримінальному провадженні було залучено перекладача, проте знає її на достатньому для усного сприйняття та розуміння рівні з огляду на тривалий час його проживання в Україні, перебування у цивільному шлюбі з громадянкою України, трудову діяльність, а тому його твердження про необізнаність з обов`язком з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправлення у військову частину небезпідставно розцінили як обраний ним спосіб захисту.

До того ж ОСОБА_7 неодноразово зазначав, що оскільки він народився в Казахстані, а за національністю є білорусом, то не зобов`язаний захищати Україну, тим самим прямо висловив небажання проходити військову службу.

Даних про те, що ОСОБА_7 з моменту отримання повістки вчиняв бодай якісь спроби виправити ситуацію та вступити до лав ЗСУ, матеріали справи не містять.

Така поведінка ОСОБА_7 безсумнівно свідчить про умисне та свідоме ухилення ним від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності у діянні засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги, що суди не забезпечили реалізацію ОСОБА_7 права на захист, не взяли до уваги те, що він не володіє державною мовою, то вони є безпідставними.

Право підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на захист полягає, зокрема, у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, обраного ним або наданого безоплатно за рахунок держави, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України (ст. 20 КПК України).

Статтею 54 КПК України передбачено можливість заміни захисника на будь-якій стадії провадження, у тому числі, якщо підозрюваний (обвинувачений) вважає, що здійснюваний захист є неефективним.

Ефективність захисту полягає в наданні особі належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб.

З матеріалів провадження убачається, що на досудовому слідстві, під час судового розгляду та в суді апеляційної інстанції захист обвинуваченого здійснювали професійні адвокати ОСОБА_13 , який представляв інтереси ОСОБА_7 за дорученням центру з надання безоплатної правничої допомоги, та ОСОБА_6 , з яким він уклав угоду самостійно.

Обвинувачений мав можливість у будь-який час реалізувати своє право на вільний вибір захисника своїх прав, чим і скористався під час апеляційного розгляду, заявивши клопотання про заміну захисника ОСОБА_13 на ОСОБА_6 .

При цьому ОСОБА_7 жодного разу не заявляв про неефективний захист з боку своїх адвокатів, надання ними некваліфікованої правничої допомоги, клопотань про заміну захисника, окрім як у суді апеляційної інстанції, від нього не надходило.

Будь-яких очевидних та об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків захисниками, яке могло б призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_14 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, статтями 20, 42 КПК України, матеріали справи не містять, не наведено їх і у касаційній скарзі.

Крім того, у зв`язку з тим, що ОСОБА_14 вільно не володіє українською мовою, на всіх стадіях кримінального провадження для забезпечення його прав було залучено ще й перекладачів.

Порушення права на захист судом касаційної інстанції не встановлено.

Що стосується відсутності належних гарантій участі обвинуваченого і захисника в апеляційному розгляді, то такі касаційні доводи неприйнятні.

З матеріалів провадження слідує, що учасники кримінального провадження були належно повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, захисникові ОСОБА_13 і перекладачеві ОСОБА_15 було забезпечено можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, обвинувачений разом із захисником ОСОБА_6 з`явились до суду особисто, де останні висловили свою позицію щодо поданої апеляційної скарги.

За таких обставин, незрозуміло які саме гарантії участі сторони захисту під час апеляційної процедури не забезпечено. Аргументації цих тверджень у касаційній скарзі взагалі не наведено.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі мотиви на їх спростування.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення відповідають вимогам ст. 370 КПК України, є законними, обґрунтованими та вмотивованими.

Мотиви щодо незгоди з вироком і ухвалою, на які посилається захисник у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти висновку про порушення норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 23 квітня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6

- без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3