Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №128/3722/23 — Тиврівський районний суд Вінницької області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026 с-ще Тиврів 128/3722/23

1-кп/145/143/2026

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

представника потерпілої ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тиврівського районного суду Вінницької області кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023025050000171 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , українця, громадянина України, уродженця села Яришівка Тиврівського району Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого, неодруженого, на утриманні має одну малолітню дитину, раніше судимого:

27 травня 2016 року Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, звільнений 27 травня 2019 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, 5 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за майнові злочини, вступивши у попередню змову з особою чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, будучи обізнаним у тому, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась, у т.ч. Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 7 листопада 2022 року № 757/2022, від 6 лютого 2023 року № 58/2023, від 1 травня 2023 року № 254/2023, вчинив умисний злочин проти власності за таких обставин.

Так, ОСОБА_7 та інша особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження,до початку злочину, змовившись про його спільне вчинення, у тому числі, щодо місця, часу та способу, предмету злочинного посягання, 08 липня 2023 року близько 17:00 год, реалізовуючи прямий умисел та вербальну угоду на спільне вчинення злочину, передбачаючи і бажаючи настання єдиного та неподільного для них злочинного результату, діючи з корисливим мотивом та метою до спільного незаконного збагачення, опираючись на допомогу та сприяння один одного, дочекавшись та переконавшись, що домоволодіння покинули у приватних справах потерпіла та її чоловік, а син попрямував на місцевий стадіон, розпочали таємне викрадення майна потерпілої ОСОБА_4 невизначеної кількості, виду, розміру та вартості, з метою, у подальшому, розпорядитись ним як своїм власним, у тому числі продати, сховати, подарувати, використати на свої потреби, тощо.

З цією метою, ОСОБА_7 прийшов до території домоволодіння ОСОБА_4 , що за адресою: АДРЕСА_2 , а інша особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження,попрямувала до місцевого футбольного стадіону, що знаходиться по вулиці Центральній в с. Яришівка Лука - Мелешківської ОТГ Вінницького району Вінницької області, щоб контролювати місцеперебування сина потерпілої ОСОБА_8 , який грав у футбол, таким чином створювала реальну можливість вчинення злочину ОСОБА_7 , спостерігала за оточуючою обстановкою і мала, за потреби, телефонним зв`язком попередити про небезпеку викриття, в тому числі і повернення сина господарів до будинку.

ОСОБА_7 , на виконання спільної змови щодо його ролі у вчиненні крадіжки, прийшовши до території домоволодіння ОСОБА_4 , що розташоване за вищезазначеною адресою, реалізовуючи умисел та вербальну угоду на спільне вчинення злочину, розуміючи протиправність своїх дій та їх суспільно небезпечних наслідків, не маючи ані дійсного, ані уявного права на власність потерпілої, з метою спільного незаконного збагачення та заволодіння чужим майном, діючи поза волею власника майна, з корисливих мотивів і корисливою метою, таємно потрапив на територію домоволодіння, після чого, шляхом віджиму пластикового вікна, проник у середину будинку, звідки з різних кімнат вчинив крадіжку грошових коштів у сумі 310 тисяч гривень, 44 тисячі доларів США (що на момент вчинення кримінального правопорушення, відповідно до офіційного курсу іноземних валют Національного банку України становило 1608640 гривень 40 копійок), а також золотих виробів загальною вагою 105,72 г., ринкова вартість яких, згідно з висновком експерта, з урахуванням зносу, на момент вчинення крадіжки, а саме на 12.07.2023, складала 280738,04 грн.

Залишивши будинок ОСОБА_4 із викраденим майном, ОСОБА_7 повідомив по телефону про це особі чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з якою вони згодом зустрілись у цьому ж населеному пункті та спільно попрямували за його межі задля розподілу викраденого.

Таємно викравши майно потерпілої, ОСОБА_7 та особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, не маючи на меті повертати викрадене, оплачувати його вартість чи відшкодовувати її будь-яким еквівалентом, реально розпорядилися ним як своїм, у тому числі частину витративши на власні потреби, а частину сховали у різних схованках.

Своїми злочинними діями ОСОБА_7 та інша особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження,завдали ОСОБА_4 майнової шкоди на загальну суму 2199378,04 грн.

Отже, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану в особливо великих розмірах, поєднану з проникненням у житло.

Крім того, раніше судимий за майнові злочини ОСОБА_7 , вступивши у попередню змову з іншою особою чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, будучи обізнаним у тому, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась, зокрема, Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 7 листопада 2022 року № 757/2022, від 6 лютого 2023 року № 58/2023, від 1 травня 2023 року № 254/2023, вчинив умисний злочин проти власності за таких обставин.

Так, ОСОБА_7 та інша особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження,до початку злочину, змовившись про його спільне вчинення, у тому числі щодо місця, часу та способу, 12 липня 2023 року, близько 07:00 год., реалізовуючи прямий умисел та вербальну угоду на спільне вчинення злочину, передбачаючи і бажаючи настання єдиного та неподільного для них злочинного результату, діючи з корисливим мотивом та метою до спільного незаконного збагачення, опираючись на допомогу та сприяння один одного, дочекавшись та переконавшись, що домоволодіння покинули у приватних справах потерпіла та її чоловік, а син перебував на навчанні в м. Вінниця, розпочали таємне викрадення майна потерпілої ОСОБА_4 невизначеної кількості, виду, розміру та вартості, з метою, у подальшому, розпорядитись ним як своїм власним, у тому числі продати, сховати, подарувати, використати на свої потреби, тощо.

З цією метою, ОСОБА_7 прийшов до території домоволодіння ОСОБА_4 , що за адресою: АДРЕСА_2 , а інша особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження,попрямувала до місцевого продуктового магазину, розташованого по АДРЕСА_2 , де спостерігала за оточуючою обстановкою і мала, за потреби, телефонним зв`язком попередити про небезпеку викриття, чи повернення господарів до будинку.

ОСОБА_7 , на виконання спільної змови щодо його ролі у вчиненні крадіжки, прийшовши до території домоволодіння ОСОБА_4 , що розташоване за вищезазначеною адресою, реалізовуючи умисел та вербальну угоду на спільне вчинення злочину, розуміючи протиправність своїх дій та їх суспільно небезпечних наслідків, не маючи ані дійсного, ані уявного права на власність потерпілої, з метою спільного незаконного збагачення та заволодіння чужим майном, діючи поза волею власника майна, з корисливих мотивів і корисливою метою, таємно потрапив на територію домоволодіння, після чого, шляхом віджиму пластикового вікна, проник у середину будинку, звідки з однієї з кімнат будинку вчинив крадіжку грошових коштів в сумі 140000 грн.

Залишивши будинок ОСОБА_4 із викраденим майном, ОСОБА_7 повідомив по телефону про це іншу особу чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження,із якою вони згодом зустрілись поблизу місцевого ставку задля розподілу викраденого.

Таємно викравши майно потерпілої, ОСОБА_7 та особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження,не маючи на меті повертати викрадене чи відшкодовувати його будь-яким еквівалентом, реально розпорядилися ним як своїм, витративши на власні потреби.

Своїми злочинними діями ОСОБА_7 та особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, заподіяли потерпілій ОСОБА_4 майнової шкоди на загальну суму 140000 грн.

Отже, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану, поєднану з проникненням у житло.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 не оспорював час, місце, спосіб, форму вини за інкримінованими йому злочинами, свою вину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини їх скоєння, викладені в обвинувальному акті, в тих межах, які пам`ятає, погодився з кваліфікацією його дій. Цивільний позов визнав.

Суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності їх позиції у суду відсутні. Окрім того, учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

ОСОБА_7 у судовому засіданні дав показання, що дійсно про наявність грошових коштів в будинку потерпілої йому стало відомо від особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. Через деякий час вони вирішили вчинити крадіжку з будинку потерпілої. 07 чи 08.07.2023, точно не пам`ятає, він вирішив проникнути до будинку потерпілої, а особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, в цей час мав контролювати потерпілих. Він, пересвідчившись, що в будинку нікого не має, через вікно проник до будинку та викрав звідти грошові кошти в сумі 310 тисяч гривень, 44 тисячі доларів США та ювелірні вироби. Покинувши будинок, він зателефонував особі чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, зустрівся з нею та поділив викрадене так як він вважав це за потрібне. Приблизно через тиждень він знову проник до будинку потерпілої та викрав звідти 140 тисяч гривень. Особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про це знала. Половину грошей, які викрав під час другої крадіжки також віддав особі чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. У вчиненні кримінальних правопорушень розкаявся. Цивільний позов потерпілої визнав повністю.

Суд вважає показання обвинуваченого ОСОБА_7 є достовірними, правдивими, належними та допустимими, оскільки вони не спростовуються, а навпаки підтверджуються наданими письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У силу ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_7 у судовому засіданні не встановлено.

З огляду на викладене, суд, враховуючи позицію обвинувачення та визнання обвинуваченим вини, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та вважає, що його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану, поєднана з проникненням у житло та за ч. 5 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану в особливо великих розмірах, поєднана з проникненням у житло.

Отже, суд, за внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини дозволяють ухвалити обвинувальний вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_7 .

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації.

Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.06.2020 у справі №161/7253/18).

Суд зазначає, що згідно з ч. 1, 2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України встановлено, що суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Отже, під час вибору виду і розміру покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Згідно зі ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Згідно з ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Суд зазначає, що постановою Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 22 квітня 2026 року вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року по вказаному провадженню стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора скасовано в зв`язку із істотними порушеннями кримінального процесуального закону.

Оскільки вирок скасовано не в зв`язку з м`якістю покарання призначеного ОСОБА_7 , тому при новому розгляді справи суд не може посилювати покарання обвинуваченого.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує те, що останній раніше судимий, на шлях виправлення не став та вчинив два кримінальних правопорушення, одне з яких, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, а інше особливо тяжким злочином, за місцем свого проживання характеризується посередньо, громадського порядку не порушував, скарг не надходило, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебував та не перебуває, у вчиненні кримінальних правопорушень вину свою визнав в повному обсязі, щиро розкаявся.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 суд не встановив.

Відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання суд не визнає та не враховує зазначені в обвинувальному акті рецидив злочину та тяжкі наслідки, завдані кримінальними правопорушеннями, як обставини, що обтяжують покарання, оскільки вони враховані як кваліфікуючі ознаки крадіжки, які посилюють відповідальність за її вчинення. Крім того, у судових дебатах прокурор також вказав про відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 .

Отже, враховуючи викладене, керуючись принципами гуманності та індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку, що покаранням справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігання скоєнню як ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень, буде покарання: у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років, та у межах санкції ч. 5 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією усього майна належного йому на праві власності.

Остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень суд визначає із застосуванням правил, визначених ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим. Отже, суд визначає остаточне покарання ОСОБА_7 за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією усього майна належного йому на праві власності.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2023 року відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з моменту його затримання до 10 лютого 2024 року. Затримано ОСОБА_7 13 грудня 2023 року в залі суду, одразу після проголошення ухвали слідчого судді. У подальшому запобіжний захід у виді тримання під вартою неодноразово продовжувався, востаннє ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 квітня 2026 року строком на 60 діб - до 20 червня 2026 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 підлягає зарахуванню строк перебування його під вартою в період з 13 грудня 2023 року по день набрання вироком суду законної сили, виходячи з такого співвідношення - один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 слід рахувати з дати набрання вироком законної сили.

У межах цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 13.12.2023 ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який було неодноразово продовжено.

З урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого, а також враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема ризиків переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, та з метою забезпечення виконання процесуальних рішень у кримінальному провадженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого ОСОБА_7 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки наявні ризики є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти даним ризикам. Тому до набрання вироком законної сили обвинуваченому доцільно продовжити застосований до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Щодо долі речових доказів та вжитих заходів забезпечення кримінального провадження суд зазначає таке.

Так, відповідно до матеріалів справи на даний час у провадженні суду перебуває ще одне кримінальне провадження щодо іншого співучасника, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, при цьому провадження зупинене в зв`язку з проходженням ним військової служби за призовом під час мобілізації. Згідно з п. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Водночас речові докази мають значення для виділеного кримінального провадження № 1-кп/145/151/2026, справа № 145/812/26, за подією вказаних кримінальних правопорушень, а тому вказаний вирок не є рішенням, яким закінчено кримінальне переслідування щодо всіх співучасників за інкримінованими їм злочинами.

З цих же підстав суд не вирішує питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на речі та майно до ухвалення остаточного процесуального рішення у виділеному кримінальному провадженні.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні складають витрати на проведення судових експертиз № СЕ-19/102-23/13101-Д від 25.07.2023 в сумі 1195 гривень, № 4951/23-21 від 14.08.2023 в сумі 5018,58 грн.

Загальна сума витрат у цьому кримінальному провадженні складає 6213,58 грн.

Відповідно до вимог ст. 124, 126 КПК України суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави половину процесуальних витрату відшкодування вартості проведення судових експертиз, оскільки їх проведення було зумовлено розслідуванням вчинених обвинуваченим ОСОБА_7 та іншою особою чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, кримінальних правопорушень.

Вирішення цивільного позову.

Потерпілою ОСОБА_4 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 та іншої особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження.

Обґрунтовуючи цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 та іншої особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, потерпіла посилалася на те, що вони викрали у неї гроші та золоті прикраси, які не повернули їй в повному обсязі. В результаті протиправних дій їй заподіяна моральна шкода, так як вона перенесла значний стрес і сильні душевні хвилювання внаслідок подій, які відбулися так підступно в її домі. Вона витратила значний час для належної участі у проведенні необхідних слідчих та процесуальних дій. На даний час знаходиться у стресовому стані, замкнута в собі, відсторонена від суспільства.

У зв`язку з цим просить суд стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 та іншої особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, на її користь матеріальну шкоду в сумі 2339378 грн 04 коп. та моральну шкоду в сумі 50000 грн.

Обвинувачений ОСОБА_7 цивільний позов визнав повністю.

При вирішенні цивільного позову, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Як вбачається із матеріалів справи цивільний позов подано до початку судового розгляду.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 128 КПК України форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 129 КК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Враховуючи те, що діями обвинуваченого ОСОБА_7 та іншої особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, потерпілій ОСОБА_4 заподіяна матеріальна шкода, то така шкода підлягає стягненню на її користь.

Водночас визначаючи розмір заподіяної шкоди потерпілій суд виходить з наступного.

08 липня 2023 року спільними діями ОСОБА_7 та іншої особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, потерпілій заподіяно матеріальної шкоди в сумі 2199378 грн 04 коп. При цьому, було викрадено 310 тисяч гривень, 44 тисячі доларів США (що на момент вчинення кримінального правопорушення, відповідно до офіційного курсу іноземних валют Національного банку України становило 1608640 грн 40 коп.), а також золоті вироби загальною вагою 105,72 г., ринкова вартість яких, згідно з висновком експерта, з урахуванням зносу, на момент вчинення крадіжки, склала 280738,04 грн.

12 липня 2023 року спільними діями обвинуваченого ОСОБА_7 та іншої особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадженняпотерпілій заподіяно матеріальної шкоди на суму 140000 грн.

На підставі письмової розписки потерпіла ОСОБА_4 10 серпня 2023 року отримала від працівників поліції золоті вироби та вироби з недорогоцінних металів і зобов`язалася їх зберігати до прийняття рішення у справі.

На підставі письмової розписки від 28 серпня 2023 року потерпіла ОСОБА_4 отримала від працівників поліції грошові кошти в загальній сумі 210250 грн та зобов`язалась зберігати їх до ухвалення судом рішення у справі.

Разом із тим, пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.89 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» роз`яснено, що при визначенні суми, що підлягає стягненню з засудженого або з цивільного відповідача, мають бути зараховані суми, добровільно передані цивільному позивачеві до постановлення вироку, а також вартість поверненого йому майна.

Матеріальна шкода заподіяна потерпілій спільними діями ОСОБА_7 та іншої особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, за вирахуванням повернутих потерпілій золотих виробів, виробів з недорогоцінних металів та грошових коштів становить 1848390 грн (2339378,04 - 280738,04 - 210250). Отже в цій частині позов підлягає до часткового задоволення.

З приводу позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права.

Відповідно до змісту ч. 3-5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.

Отже, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілої ОСОБА_4 , суд враховує, що внаслідок протиправних дій їй були спричинені душевні страждання, оскільки користуючись довірою її сина обвинувачений ОСОБА_7 та інша особа чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, неодноразово проникали до її домоволодіння, звідки викрали у неї значну суму грошових коштів, таким чином були порушені її нормальні життєві зв`язки, внаслідок чого вона зазнала душевних страждань.

Враховуючи наведене, характер заподіяння моральної шкоди, глибину і обсяг моральних страждань потерпілої, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд вважає доведеним розмір завданої моральної шкоди обвинуваченим ОСОБА_7 та іншою особою чоловічої статі, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, в сумі 50000 грн. Отже в цій частині позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Суд лише за заявою потерпілої може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Водночас відповідно до матеріалів кримінального провадження потерпіла ОСОБА_4 заявила цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 та іншої особи чоловічої статі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, у зв`язку з проходженням нею військової служби за призовом під час мобілізації.

Разом з тим, у разі визнання винними за цим ж обвинуваченням іншого відповідача (співучасника), який проходить службу в ЗСУ, у разі відшкодування заподіяної шкоди іншим відповідачем, той набуває права зворотної вимоги (регресу) до нього.

З цих причин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 завданої кримінальними правопорушеннями, але не відшкодованої потерпілій матеріальної шкоди в сумі 1848390 грн та моральної шкоди в сумі 50000 грн.

Указана позиція суду узгоджується з висновком, який виснувала у своїй постанові колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.01.2025 справа № 751/503/22.

Керуючись ст. 349, 368, 371, 373, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 4 та 5 статті 185 КК України та призначити йому покарання:

за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років;

за ч. 5 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією усього майна належного йому на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією усього майна належного йому на праві власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбуття покарання ОСОБА_7 строк перебування його під вартою з 13 грудня 2023 року по день набрання вироком суду законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк відбуття покарання рахувати з дня набрання вироком суду законної сили.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою залишити без змін та продовжити його до набрання вироком суду законної сили, але не довше ніж на 60 днів.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави половину процесуальних витрат, а саме витрат на проведення судових експертиз № СЕ-19/102-23/13101-Д від 25.07.2023, № 4951/23-21 від 14.08.2023 в загальній сумі 3115 (три тисячі сто п`ятнадцять) грн 79 коп.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_4 матеріальну шкоду завдану кримінальними правопорушеннямив сумі 1848390(один мільйон вісімсот сорок вісім тисяч триста дев`яносто) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_4 моральну шкоду завдану кримінальними правопорушеннямив сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Арешт на майно, накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2023 року (справа № 127/21247/23), залишити до ухвалення остаточного процесуального рішення у виділеному кримінальному провадженні № 1-кп/145/151/2026, справа № 145/812/26.

Речові докази:

- грошові купюри номіналом 1000 грн - у кількості 5 шт., 500 грн- у кількості 27 шт., номіналом 200 грн – 102 шт., номіналом 100 грн – 24 шт., номіналом 50 грн – у кількості 35 шт., які поміщено до спеціального пакету НПУ СУ № PSP 3103603, грошові купюри номіналом 500 грн – у кількості 6 шт., номіналом 200 грн – 71 шт., які поміщено до спеціального пакету НПУ СУ № PSP 3113582, жіночу сережку із металу жовтого кольору у вигляді двох куль, яку поміщено до спеціального пакету НПУ INZ 2010942, ювелірні прикраси із металу жовтого та білого кольору поміщено до спеціального пакету НПУ WAR 1184635, дві сережки із металу білого кольору поміщено до спеціального пакету НПУ WAR 1184636, ювелірні прикраси із металу жовтого та білого кольору поміщено до спеціального пакету НПУ СУ FPS 6004415, жіночу сумочку чорного кольору поміщено до спеціального пакету НПУ СУ FPS 6004417, купюри номіналом 1000 грн у кількості 15 шт., 500 грн у кількості 190 шт., номіналом 200 грн - 200 шт., які передано потерпілій ОСОБА_4 , залишити їй на відповідальне зберігання.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тиврівський районний суд Вінницької області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах воєнного стану, судом проголошена резолютивна частина вироку після складання та підписання повного тексту.

Повний текст вироку вручається учасникам судового провадження в день його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1