Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №922/4284/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Харків Справа № 922/4284/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Науково-виробничого об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (вх.№ 410 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Лавренюк Т.А., повне рішення складено 03.02.2026) у справі №922/4284/25

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м.Харків,

до Науково-виробничого об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Харків,

про стягнення 27903,69 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 27903,69грн за теплову енергію, яка витрачається на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період: жовтень 2023 – квітень 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником нежитлових приміщень напівпідвальної частини загальною площею 101,0 кв.м у житловому будинку за адресою: вул. Конторська, 9, м. Харків, система опалення зазначених приміщень є невід`ємною частиною централізованої системи опалення будівлі в цілому. Надання послуги з постачання теплової енергії здійснюється на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, розміщеним на офіційному сайті позивача 31.10.2021. Житловий будинок не обладнано комерційним вузлом обліку теплової енергії, у зв`язку з чим нарахування здійснено відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315. Відповідач зобов`язання з оплати наданих послуг не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4284/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Науково-виробничого об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" - 27903,69грн заборгованості за теплову енергію, яка витрачається на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період: жовтень 2023 – квітень 2025 року, 2422,40грн судового збору.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач є власником нежитлових приміщень, вбудованих у житловий будинок за адресою: вул. Конторська, 9, м. Харків, система опалення яких є невід`ємною частиною централізованої системи опалення будівлі в цілому. Окремий тепловий ввід у приміщення відсутній, підключення та відключення послуг з постачання теплової енергії здійснюється разом із житловим будинком. Суд встановив, що на підставі ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на офіційному сайті позивача 31.10.2021 розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання. Факт споживання відповідачем послуги підтверджується актами про підключення та відключення опалення. Суд кваліфікував правовідносини сторін як такі, що виникли на підставі публічного договору приєднання, та дійшов висновку, що відповідач є таким, що приєднався до умов договору, у зв`язку з чим у нього виник обов`язок щодо оплати наданих послуг.

Щодо питання наявності вузла обліку, суд першої інстанції зазначив, що факт наявності у приміщенні котельної лічильника теплової енергії SUPERCAL 531 LBTT Dn 65 позивачем не заперечується, проте цей прилад використовується як технологічний, для контролю роботи обладнання на відповідність режимним картам і не призначений для здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію. Суд зазначив, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" вузол комерційного обліку – це вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі. Доказів того, що лічильник набув статусу комерційного, прийнятий на абонентський облік оператором зовнішніх інженерних мереж, матеріали справи не містять. Надані відповідачем фотозображення суд визнав неналежними та недопустимими доказами для встановлення факту введення лічильника в експлуатацію та набуття ним статусу комерційного. Суд застосував стандарт доказування "вірогідність доказів" та дійшов висновку, що докази позивача є більш вірогідними. Оскільки будинок не обладнано комерційним вузлом обліку, позивач правомірно здійснив розрахунки відповідно до Методики № 315.

Посилання відповідача на відсутність доказів направлення рахунків суд визнав безпідставними, оскільки п. 34 договору визначає граничний строк оплати незалежно від отримання рахунку.

Науково-виробниче об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу Науково-виробничого об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4284/25 за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Науково-виробничого об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості – задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4284/25 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке

- суд першої інстанції не надав належної оцінки непослідовній та суперечливій поведінці позивача під час розгляду справи. Зокрема, у позовній заяві позивач вказував, що будинки обладнані приладами обліку споживання теплової енергії, тому розрахунки вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснюються відповідно до показників приладів обліку, надаючи при цьому розрахунок за нормативами без урахування показників приладу обліку. Після подання відповідачем відзиву позивач надав уточнену позовну заяву, де зазначив, що вказане твердження є технічною помилкою. Після надання відповідачем фото- та відеодоказів наявності лічильника у котельній позивач, не заперечуючи його наявності, почав стверджувати, що лічильник використовується виключно як «технологічний», не надавши жодних доказів його несправності чи невідповідності вимогам. Апелянт вважає таку поведінку зловживанням процесуальними правами в розумінні ч. 1 ст. 43 ГПК України та порушенням принципу правової визначеності. Апелянт посилається на доктрину "естопель" та принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), зокрема на практику Європейського суду з прав людини у справах "Хохліч проти України" (заява № 41707/98) та "Рефаг парті зі (Партія добробуту) та інші проти Туреччини" (заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц та від 14.12.2021 у справі № 147/66/17;

- наголошує, що будинок за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 9 обладнаний системою автономного теплопостачання, що не заперечувалось позивачем. Згідно з абз. 5 п. 1 розділу III Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315, визначення обсягу спожитої теплової енергії у будівлі, обладнаній системою автономного теплопостачання, здійснюється за показаннями вузла обліку на виході з автономної теплогенеруючої або когенераційної установки. Вважає, що це є імперативною вимогою, яку суд першої інстанції залишив без оцінки. При цьому вказане положення Методики не визначає необхідність надання приладу обліку статусу "комерційного".

Зазначає, що у приміщенні котельної наявний лічильник теплової енергії SUPERCAL 531 LBTT Dn 65, який згідно з технічним описом призначений для обліку теплової енергії, зокрема комерційного, у системах теплопостачання. Вказаний пристрій безпосередньо є вузлом обліку тепла: верхній прилад рахує обсяг теплової енергії, а нижній керує насосом, що свідчить про фактичне постійне здійснення обліку за адресою: місто Харків, вулиця Конторська, будинок 9; він є справним, підключений до теплоносія та фіксує реальні обсяги споживання. Жодних доказів його несправності, здійснення втручання у його роботу, відсутності сертифікації позивачем надано не було, достовірність зафіксованих ним показників не спростована. Місце встановлення вузла обліку відповідає вимогам п. 1 розділу III Методики.

Водночас, з долученого до позовної заяви розрахунку вартості заборгованості вбачається, що жодних показань вузла обліку при визначенні обсягу спожитої теплової позивачем не використовувалось, що на думку відповідача, свідчить про порушення останнім вимог Методики, а отже й неправильність такого розрахунку;

- вважає, що суд першої інстанції вдався до формального підходу, зосередившись виключно на визначенні поняття "вузол комерційного обліку", натомість жодної оцінки аргументам відповідача в частині обов`язку позивача враховувати показання вузла обліку (не комерційного) у будинках з автономною системою опалення суд не надав. Жоден нормативно-правовий акт не містить визначення поняття "технологічний прилад обліку" та порядку його встановлення. Той факт, що позивач використовує прилад обліку виключно як "технологічний", не означає, що він не є вузлом обліку та не може використовуватись для визначення обсягу спожитої теплової енергії.

- вказує, що суд першої інстанції фактично переклав на відповідача обов`язок спростовувати обставини, доказування яких законом покладено на позивача. Стверджує, що застосування позивачем розрахункового методу визначення обсягу споживання є неправомірним, оскільки на об`єкті фактично здійснювався облік теплової енергії за допомогою приладу обліку, справність та достовірність показників якого позивачем не спростована.

Крім того, заявником подано клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, яке обґрунтоване тим, що повне судове рішення було доставлено апелянту у підсистему "Електронний суд" 03.02.2026 о 20:07 годині (картку руху документу додає).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 поновлено Науково-виробничому об`єднанню "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4284/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Науково-виробничого об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (вх.№ 410 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4284/25 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк до 02.04.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк до 02.04.2026 для подання заяв, клопотань, тощо; зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4284/25.

01.04.2026 Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" подало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №3668), в якому просить апеляційну скаргу НВО "Електр" у формі ТОВ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі № 922/4284/25 – без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається, зокрема, на те, що подання уточненої позовної заяви у зв`язку з технічною опискою є реалізацією процесуального права, передбаченого ч. 3 ст. 46 та ст. 169 ГПК України. Отже, позивач скористався своїм право щодо надання уточненої позовної заяви у зв`язку з здійсненням технічної описки в тексті позову з дотриманням всіх процесуальних норм при поданні вказаної заяви та не порушуючи права відповідача.

Щодо наявності вузла обліку позивач зазначає, що лічильник теплової енергії SUPERCAL 531, встановлений у приміщенні котельні, є технологічним приладом обліку, встановленим відповідно до п. 7.2.28 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, затверджених наказом Мінпаливенерго від 14.02.2007 № 71, і використовується для контролю роботи обладнання на відповідність режимним картам. Позивач зазначає, що технологічний прилад обліку не може використовуватися як комерційний, якщо він не входить до складу вузла комерційного обліку, не прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку, не визначений у проєктній та договірній документації як комерційний, його показання не погоджені сторонами як підстава для розрахунків. Зазначений прилад не призначений для здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію та не використовується як вузол комерційного або розподільного обліку. Отже, житловий будинок по вул. Конторська, 9 не обладнано комерційним вузлом обліку теплової енергії, тому показання лічильника не використовуються при здійсненні нарахувань споживачам.

10.04.2026 до суду апеляційної інстанції від НВО "Електр" у формі ТОВ надійшли додаткові пояснення (вх. № 4032), в яких відповідач зазначає, що заперечення позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Просить прийняти та врахувати вказані додаткові пояснення при винесенні постанови за результатами апеляційного розгляду.

В свою чергу, 13.04.2026 до суду від Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" надійшли додаткові пояснення (вх. № 4096), в яких позивач зазначає, що додаткові пояснення відповідача від 10.04.2026 подані з пропуском встановленого судом строку (до 02.04.2026) без клопотання про поновлення строку, у зв`язку з чим відповідно до ст. 118 ГПК України суд має право не брати їх до уваги. По суті позивач зазначає, що відповідач повторно дублює свої заперечення, викладені в апеляційній скарзі, безпідставно звинувачує позивача у вибірковості та однобічному тлумаченні доказів.

Водночас, заявник просить продовжити позивачу строк для надання додаткових пояснень у справі відповідно до ст. 119 ГПК України, так як встановлений строк був пропущений не з вини позивача, підставою пропуску стали дії апелянта; додаткові пояснення апелянта від 10.04.2026 залишити без розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Лакізи В.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/4284/25 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

Щодо поданих сторонами до суду апеляційної інстанції додаткових пояснень, колегія суддів зазначає таке.

Частиною першою статті 269 ГПК визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга цієї статті).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 4 статті 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 ГПК учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 161 ГПК при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Заявами по суті справи в суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини п`ятої статті 161 ГПК суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд ухвалою від 17.03.2026 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду встановив учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 02.04.2026.

Відповідно до статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Частиною першою статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли Господарським процесуальним кодексом України встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга).

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі, а позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк, в якому викладено його позицію щодо наведених апелянтом аргументів, апеляційний суд не визнавав необхідним одержувати від учасників справи додаткових пояснень стосовно окремих питань, відповідно сторони мали викласти свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії апеляційного оскарження, а також зважаючи на подання НВО "Електр" у формі ТОВ додаткових пояснень у справі (від 10.04.2026 вх. № 4032) та КП "Харківські теплові мережі" заяви у відповідь на такі пояснення (від 13.04.2026 вх. № 4096), поза межами встановленого судом строку та без клопотання про поновлення пропущеного строку, колегія суддів враховуючи положення статей 118, 119 ГПК України залишає їх без розгляду.

При цьому, заявлене КП "Харківські теплові мережі" у заяві (від 13.04.2026 вх. № 4096) клопотання про продовження строку для надання додаткових пояснень не підлягає задоволенню, оскільки зі змісту частини другої статті 119 ГПК України випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як установлено місцевим господарським судом, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (позивач, КП "Харківські теплові мережі") відповідно до п.1.1 Статуту, засновано на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших законодавчих актів України, та згідно рішення XVI сесії Харківської міської ради XXIV скликання "Про комунальну власність м. Харкова" № 191/03 від 24.09.2003 належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.05.2025 Науково-виробниче об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) є власником нежитлових приміщень напівпідвальної частини № 1-8, 5а, 5б в житловому будинку літ. "А-4" загальною площею 101,0кв.м за адресою: вул. Конторська, 9 в м. Харкові.

Вищезазначені нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: вул. Конторська, 9 в місті Харків, є вбудованими в чотириповерховий житловий будинок та знаходяться у тепловому контурі житлового будинку. Окремий тепловий ввід у приміщення відсутній. Підключення та відключення послуг з постачання теплової енергії у нежитлове приміщення здійснюється разом з житловим будинком.

Таким чином, система опалення зазначених приміщень є невід`ємною частиною централізованої системи опалення будівлі в цілому.

Житловий будинок по вул. Конторська, 9 не обладнано комерційним вузлом обліку теплової енергії.

Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки та об`єкти соціальної сфери позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а постачання гарячої води – цілодобово, що підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваних сезонів 2023-2024, 2024-2025.

На підставі ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022) (далі – Правила) на офіційному сайті позивача www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31.10.2021 розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі – договір).

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, цей договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01.12.2021 та укладений з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

За умовами пункту 4 договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

Позивач зазначає, що факт споживання відповідачем послуги з постачання теплової енергії підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону, які підписані та скріплені печатками уповноважених представників позивача та балансоутримувача будинку.

Відповідно до пункту 5 договору виконавець (позивач) зобов`язується надавати споживачу (відповідачу) послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з:

обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;

частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;

та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

За умовами пункту 11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315 (далі - Методика розподілу).

Якщо будинок оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг спожитої послуги у будинку визначається як сума показань таких вузлів обліку. За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл обсягу спожитої теплової енергії здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги.

Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).

Згідно з пунктом 12 договору у разі коли будинок на дату укладення цього договору не обладнаний вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії, до встановлення такого вузла (вузлів) обліку обсяг споживання послуги у будинку визначається відповідно до Методики розподілу.

Відповідно до пункту 30 договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 року № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.

У пункті 31 індивідуального договору зазначено, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному на веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.

Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.

Позивач (виконавець), відповідно до пункту 33 договору, зобов`язався формувати та надавати рахунок на оплату спожитої послуги відповідачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

За умовами пункту 34 договору відповідач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Відповідно до положень пункту 51 договору, цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності.

Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. Цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (п.п. 52, 53 договору).

Оскільки нежитлові приміщення за вказаною адресою розташовані в житловому будинку, починаючи з 01.12.2021 надання послуги з постачання теплової енергії відповідачу здійснюється на підставі договору.

Вказані обставини не заперечуються відповідачем.

У позові позивач зазначив, що відповідно до чинного законодавства та умов договору споживачу за період з жовтень 2024 по квітень 2025 здійснено нарахування в сумі 36760,28 грн, споживачем здійснена часткова оплата у сумі 8856,59 грн. За розрахунком позивача станом на подання позовної заяви по особовому рахунку відповідача (17601-1904) обліковується залишок заборгованості за теплову енергію, яка витрачається на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення за договором за спірний період в сумі 27903,69грн.

Нарахування за спожиту теплову енергію по нежитлових приміщеннях відповідача здійснено позивачем згідно з Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих в будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.

Позивач зазначає, що відповідачу направлялися рахунки-фактури на оплату, проте докази їх направлення в матеріалах справи відсутні.

При цьому відповідач у адвокатському запиті від 25.12.2025 не заперечує факт отримання у період з жовтня 2024 року по квітень 2025 року рахунків про оплату за послугу постачання теплової енергії, проте не погоджується з використанням розрахункового методу визначення обсягу спожитої теплової енергії.

На адресу відповідача позивачем направлялось досудове повідомлення № 185 від 29.08.2025 та акт звіряння станом на 01.01.2025 та 01.08.2025 про сплату заборгованості в розмірі 27903,69грн y десятиденний строк, яке залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 27903,69 грн за теплову енергію, яка витрачається на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період: жовтень 2023 – квітень 2025 року.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач у відзиві на позов (вх. № 29734/25) посилався на те, що позивачем безпідставно застосовано формули, що ґрунтуються на нормативному тепловому навантаженні та розрахункових параметрах (температура, тривалість опалювального періоду). Оскільки у будинку наявний справний вузол комерційного обліку теплової енергії, на думку відповідача, позивач зобов`язаний був взяти за основу фактично спожитий обсяг, зафіксований цим приладом. Застосування нормативних формул в умовах працюючого комерційного вузлу обліку свідомо призводить до викривлення даних про фактичне споживання та взагалі необґрунтованої суми заборгованості.

Відповідач не заперечував проти необхідності сплати фактично спожитої та правильно розподіленої теплової енергії, однак стверджував, що розмір заявленої до стягнення суми не відповідає дійсному обсягу споживання, оскільки базується на розрахункових (нормативних) показниках, а не на фактичних показаннях приладу обліку.

Щодо відсутності доказів надання послуг з постачання теплової енергії відповідач зазначає про те, що надані позивачем акти виконаних робіт по наданню послуг з постачання теплової енергії за спірний період є односторонніми документами, де міститься підпис виключно уповноваженого представника КП "Харківські теплові мережі", графа "Споживач" у всіх без виключення наданих копіях актів є порожньою - підписи та печатки відповідача відсутні. До позовної заяви не додано жодного доказу (опису вкладення, фіскального чека, повідомлення про вручення, скріншоту електронної пошти тощо), який би підтверджував факт направлення або вручення щомісячних рахунків за спірний період відповідачу.

Оскільки позивачем не надано доказів узгодження обсягів наданих послуг та доказів виставлення рахунків на оплату у строки та в спосіб, передбачений п.33 договору, відповідач вважає, що у нього не виникло прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні ст.612 ЦК України.

19.12.2025 позивач надав суду уточнену позовну заяву (вх. № 29860/25) з посиланням на те, що ним при виготовленні позову в його тексті здійснена технічна описка, а саме не видалений фрагмент іншої заяви, у зв`язку з чим третій абзац, в якому зазначено, що оскільки будинки обладнані приладами обліку споживання теплової енергії, тому розрахунки вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснюються відповідно до показників приладів обліку, позивачем виключено.

У відповіді на відзив відповідача на позов (від 22.12.2025 вх. № 30014/25) позивач, не погоджуючись із запереченнями відповідача, посилався на те, що нарахування за спожиту теплову енергію по нежитлових приміщеннях НВО "Електр" у формі ТОВ виконуються згідно з Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих в будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.

Вказував, що від відповідача жодного звернення на адресу позивача з питань надання послуг чи отримання інформації щодо обсягів наданих послуг, неотримання рахунків за надані послуги не надходило. Здійснення відвідачем часткової оплати заборгованості підтверджує той факт, що ним отримувалися послуга, рахунки щодо сплати нарахувань, акти звірки тощо у відповідності до умов договору.

У запереченнях на відповідь позивача на відзив (вх. № 30395) відповідач зазначив, що факт наявності приладу обліку теплової енергії за адресою станом на цей час підтверджується фотозображеннями та відеозаписами, зробленими представником відповідача 25.12.2025 у приміщенні котельної. Так, на фотозображеннях зафіксовано, що у приміщенні котельної наявний лічильник теплової енергії SUPERCAL 531 LBTT Dn 65. Таким чином, з моменту встановлення у будівлі приладу обліку позивач повинен був визначати обсяг відповідної комунальної послуги виключно за показаннями лічильника, тобто за фактично спожитий обсяг, у зв`язку з чим відповідач не визнає наданий представником позивача розрахунок в повному обсязі.

Щодо відсутності претензій та часткової сплати послуг, на які посилається позивач, відповідач зазначив, що його представник неодноразово звертався до позивача щодо незгоди із наданими позивачем рахунками та розрахунками обсягу споживання. Відповідач ніколи не заперечував щодо необхідності сплати коштів за належно визначений обсяг спожитої теплової енергії, саме тому він продовжував щомісячно сплачувати послугу, однак у меншому розмірі. Як зазначив відповідач, факт часткової оплати послуг жодним чином не підтверджує згоду відповідача із наданим позивачем розрахунком.

Також відповідач наголошував на тому, що позивач не довів факт відсутності чи несправності вузла комерційного обліку, що свідчило б про правомірність розрахунку обсягу спожитої теплової енергії саме за Методикою.

Разом з тим, позивач у додаткових поясненнях на заперечення відповідача (вх. № 22/26) посилався на те, що вказаний відповідачем лічильник теплової енергії SUPERCAL 531, який встановлений в приміщенні котельні використовується КП "Харківські теплові мережі" не як комерційний, а як технологічний для контролю роботи обладнання на відповідність режимним картам. Житловий будинок по вул. Конторська, 9, станом на 30.12.2025 не обладнано комерційним вузлом обліку теплової енергії. Щодо періоду заборгованості та наданих підписаних рахунків позивач зазначає, що надані копії рахунків, які частково підписані споживачем (за жовтень 2023, листопад 2023 року, січень 2024 року, квітень 2024 року) з жовтня 2023 по квітень 2025 відносяться до часових меж спірного періоду, у зв`язку з чим твердження відповідача, що після виникнення спору у лютому 2024 року представник відповідача припинив підписувати отримані від позивача рахунки, спростовується наданим доказом, а саме узгодженим сторонами рахунком за квітень 2024 року.

Відповідач у письмових поясненнях (від 14.01.2026 вх .№ 1156/26) заперечив даний факт та зазначив, що зміст актів наданих послуг та рахунків взагалі не стосується розміру заборгованості, що є предметом спірних відносин; з долученого до позовної заяви розрахунку вартості заборгованості вбачається, що жодних показань вузла обліку при визначенні обсягу спожитої теплової енергії позивачем не використовувалось, що свідчить про порушення останнім вимог Методики, а отже й неправильність такого розрахунку.

Водночас, відповідач наголошував, що вказаний ним пристрій безпосередньо є вузлом обліку тепла: верхній прилад рахує обсяг теплової енергії, а нижній керує насосом, що свідчить про фактичне постійне здійснення обліку за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 9.

Також відповідач посилався на суперечливу та непослідовну поведінку позивача, що, на думку відповідача, є зловживанням процесуальними правами, порушує принцип правової визначеності та унеможливлює ефективний захист своєї позиції відповідачем.

Що стосується періоду нарахування заборгованості, відповідач вказував на те, що зі змісту позовних вимог спірний період становить жовтень 2023 - квітень 2025 року, в той час як у всіх процесуальних документах, зокрема й тексті позовної заяви позивач визначає інший період, а саме жовтень 2024 – квітень 2025. Щодо підписаних рахунків, то відповідач зазначив, що вказані рахунки були підписані, оскільки позивачем було здійснено перерахунок та зменшено суму заборгованості, з чим представник відповідача погодився.

Від позивача надійшли додаткові письмові пояснення (від 23.01.2026 вх. № 1978/26), в яких він стверджував, що зазначений відповідачем прилад не призначений для здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію та не використовується як вузол комерційного або розподільного обліку. Також посилався на те, що технологічний прилад обліку не може використовуватися як комерційний, якщо він не входить до складу вузла комерційного обліку; не прийнятий в експлуатацію у встановленому законодавством порядку; не визначений у проєктній та договірній документації як комерційний; його показання не погоджені сторонами як підстава для розрахунків. До виконання цих умов прилад залишається технологічним. Встановлення технологічного приладу обліку теплової енергії за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 9 здійснювалося з метою внутрішнього контролю та аналізу споживання теплової енергії; контролю режимів роботи системи теплопостачання; виявлення та аналізу теплових втрат; балансування та оптимізації роботи інженерних систем будівлі; отримання довідкової (аналітичної) інформації для експлуатаційних та технічних потреб.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості саме за період жовтень 2023 – квітень 2025 року, про що зазначено позивачем у прохальній частині позовної заяви. Позивачем розрахунок заборгованості, який міститься в матеріалах справи, здійснений саме за період жовтень 2023 – квітень 2025 року, надані позивачем докази охоплюють саме цей період, а тому за висновками суду зазначення позивачем у тексті позовної заяви періоду "жовтень 2024 – квітень 2025" є технічною опискою.

03.02.2026 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення заборгованості за теплову енергію, яка витрачається на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період: жовтень 2023 – квітень 2025 року.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (статті 509 ЦК України).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

Згідно з частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

Така правова позиція є сталою та послідовною у судовій практиці, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 тощо.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами договір містить елементи різних договорів (надання послуг та поставки).

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов`язками. На виконавця покладено обов`язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов`язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.

За приписами частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Положеннями статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Так, підставою виникнення спірних правовідносин між сторонами є індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, розміщений на офіційному сайті позивача www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31.10.2021.

Відповідно до частин 1, 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина 5 статті 633 ЦК України).

За визначенням наведеним у частині першій статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з частиною першою статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до частин першої і другої статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, за змістом даних норм відповідь особи про прийняття пропозиції укласти договір - акцепт повинна бути повною і беззастережною. В такому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом, автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Спірні правовідносини стосуються надання послуг з постачання теплової енергії.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що основними обов`язками споживача є, у тому числі, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, додержання вимог договору та нормативно-правових актів

Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води тощо також є предметом регулювання Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.

Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Частинами першою та другою статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до частини п`ятою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022) затверджені Правила надання послуги з постачання теплової енергії, що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Пунктом 13 вказаних Правил визначено, що надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги") може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

Форма Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії затверджена постановами Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 року № 1022).

31.10.2021 Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" як виконавцем послуг з постачання теплової енергії, на офіційному веб-сайті підприємства https://www.hts.kharkov.ua/ було опубліковано публічний Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та публічний Індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, про що проінформовано споживачів.

За умовами пунктів 1, 2, 4 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії (далі – договір), цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на веб-сайті виконавця www.hts.kharkov.ua.

Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

Як вже було встановлено, відповідач є власником нежитлових приміщень напівпідвальної частини № 1-8, 5а, 5б в житловому будинку літ. "А-4" загальною площею 101,0кв.м за адресою: вул. Конторська, 9 в м. Харкові.

На підтвердження факту споживання відповідачем послуги з постачання теплової енергії позивачем надано акти про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону, які підписані та скріплені печатками уповноважених представників позивача та балансоутримувача будинку.

Позивачем належним чином доведено факт споживання відповідачем теплової енергії за період жовтень 2023 – квітень 2025 року за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження факту подачі теплоносія до систем опалення житлового будинку (факт надання послуги), суд дійшов правильного висновку, що відповідач є таким, що приєднався до умов публічного договору приєднання з надання відповідних житлово-комунальних послуг та в нього виник обов`язок щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії, яка витрачається на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії у відповідності до типового публічного договору приєднання.

У даному випадку скаржником не заперечується факт надання позивачем послуг з постачання теплової енергії у спірний період, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до непогодження зі здійсненими позивачем нарахуваннями, оскільки, на думку апелянта, визначення обсягу спожитої теплової енергії мало здійснюватися на підставі показників наявного у будинку вузла обліку теплової енергії, а не за розрахунковим методом.

Згідно з частинами 2, 3, 7 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022) затверджені Правила надання послуги з постачання теплової енергії (далі – Правила №830), що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Відповідно до пункту 4 цих Правил №830 послуга надається споживачу для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт споживача для потреб опалення та приготування гарячої води.

За приписами пункту 14 Правил №830 відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315 (далі - Методика розподілу).

Згідно з абзацом першим пункту 19 та пункту 20 Правил № 830, комерційний облік послуги здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. До встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії обсяг споживання теплової енергії у будівлі визначається відповідно до Методики розподілу.

До встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії обсяг споживання теплової енергії у будівлі визначається відповідно до Методики розподілу (Методика № 315).

Згідно з пунктом 24 Правил №830 розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Споживач інформує протягом місяця з дня настання таких змін виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно, а також про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, з метою подальшого внесення змін до договору.

Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.

Пунктом 32 Правил № 830 визначено, що плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.

Пунктом 38 Правил визначено, що споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг визначено Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

У статті 1 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначено терміни:

абонентський облік вузла обліку (далі - абонентський облік) - процедура реєстрації та періодичний огляд вузлів обліку для використання показань вузлів обліку з метою комерційного або розподільного обліку;

вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом;

вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності);

вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів;

комерційний облік комунальних послуг (далі - комерційний облік) - визначення за допомогою вузла комерційного обліку або за встановленими правилами у передбачених цим Законом випадках кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується вузлом обліку, на підставі яких проводяться розрахунки за спожиті комунальні послуги.

Статтею 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначено загальні правила комерційного обліку. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

До встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку відповідно до вимог частини другої статті 3 цього Закону, зокрема, обсяг споживання теплової енергії визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем послуги за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначено, що у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому, зокрема, порядку:

- обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (пп.2);

- обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою (пп.6).

Згідно з частиною четвертою вказаної статті розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною шостою цієї статті передбачено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (надалі Методика №315).

Пунктом 1 Методики №315 передбачено, що ця методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

У пункті 2 Методики №315 визначено, що розрахунковий метод - спосіб визначення загального обсягу спожитої у будівлі/будинку (або її частині з окремим інженерним вводом) теплової енергії, гарячої або холодної води до встановлення вузла комерційного обліку, у разі виходу його з ладу або втрати, а також спосіб коригування (приведення) обсягів споживання комунальної послуги до дати кінця розрахункового періоду.

Розділом ІІІ Методики 315 передбачено, що загальний обсяг спожитої у будівлі / будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у розрахунковому періоді визначається так:

- за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії (теплолічильника) за його наявності;

- розрахунковим методом у разі тимчасового виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку відповідно до розділу ХІ цієї Методики;

- розрахунковим методом у разі відсутності вузла комерційного обліку за нормою споживання теплової енергії у будівлі / будинку. Такий обсяг споживання теплової енергії у будівлі / будинку підлягає щомісячному коригуванню виконавцем за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря у відповідності до формул 10, 11 цього розділу.

Визначення обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку, обладнаній системою автономного теплопостачання, здійснюється за показаннями вузла обліку на виході з автономної теплогенеруючої або когенераційної установки.

Згідно з пунктом 11 індивідуального договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу.

За твердженням позивача, у спірний період житловий будинок не було обладнано комерційним вузлом обліку теплової енергії, у зв`язку з чим нарахування за послуги з постачання теплової енергії проведено відповідно до Методики розподілу.

До матеріалів справи надано детальний розрахунок суми заборгованості із зазначенням загальнобудинкової площі, опалювальної площі нежитлових приміщень, що дорівнює площі нежитлового приміщення з транзитними мережами опалення відповідача, формули (розрахунок) визначення максимального тепло навантаження будинку на опалення чотириповерхового житлового будинку, формули (розрахунок) визначення обсягів спожитої теплової енергії на опалення приміщень з транзитними мережами опалення/загально будинкові потреб, з урахуванням нормативно-правових актів, що регулюють дану сферу послуг.

Наданий розрахунок не спростований відповідачем.

Заперечуючи проти позову як в суді першої інстанції, так й під час апеляційного перегляду справи, відповідач посилається на наявність вузла обліку (лічильник теплової енергії SUPERCAL 531) та його належне функціонування, у зв`язку з чим, на думку відповідача, позивач зобов`язаний був взяти за основу фактично спожитий обсяг, зафіксований цим приладом. На підтвердження викладених обставин відповідачем надано суду фотозображення, зроблені представником відповідача 25.12.2025 у приміщенні котельної.

При цьому, позивач не заперечує факт наявності у приміщенні котельної лічильника теплової енергії SUPERCAL 531 LBTT Dn 65, проте вказує, що встановлений в приміщенні котельні прилад обліку теплової енергії SUPERCAL 531 використовується КП "Харківські теплові мережі" для контролю роботи обладнання на відповідність режимним картам, проте він не призначений для здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію та не використовується як вузол комерційного або розподільного обліку.

Надаючи оцінку цим твердженням сторін, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до пунктів 4-6 частини першої статті 1 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" (Закон № 2119-VIII) вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом; вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності); вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.

За приписами частин першої-третьої статті 3 Закону № 2119-VIII оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Таке оснащення та відповідна проектна документація не потребують видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг.

Забороняється приєднання житлових і нежитлових будівель до зовнішніх інженерних мереж без оснащення таких будівель вузлами комерційного обліку відповідних комунальних послуг відповідно до вимог цього Закону.

Такими вузлами обліку обладнуються усі вводи зовнішніх інженерних мереж у будівлі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Місце встановлення вузла комерційного обліку визначається відповідно до будівельних норм і правил.

Для споживача комунальних послуг, якому комунальна послуга постачається для групи нежитлових будівель та/або споруд, що є єдиним майновим комплексом, зовнішніми інженерними мережами, що належать споживачу, вузол комерційного обліку встановлюється на межі майнової належності в кожній точці приєднання до зовнішніх інженерних мереж.

Оператор зовнішніх інженерних мереж не менш як за два місяці до встановлення вузлів комерційного обліку повідомляє власників (співвласників) будівлі про намір встановити такий вузол та вартість такого встановлення.

Вузли комерційного обліку приймаються оператором зовнішніх інженерних мереж на обслуговування протягом 14 календарних днів з дня встановлення або дня отримання оператором звернення від власника (співвласників) (частина 10 статті 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання").

Порядок оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2018 № 206, визначає процедуру оснащення будівель вузлами комерційного обліку оператором зовнішніх інженерних мереж та власником (співвласниками) будівлі, узгодження умов такого оснащення та вимоги до місць встановлення.

У цьому Порядку термін "межа майнової належності" означає точки розмежування зовнішніх теплових мереж (крім мереж систем автономного теплопостачання), зовнішніх мереж гарячого водопостачання (крім мереж систем автономного гарячого водопостачання), зовнішніх водопровідних мереж (крім мереж систем автономного водопостачання) від приєднаних до них відповідних мереж будівлі за ознаками права власності або іншого речового права.

Відповідно до пункту 9 Порядку власник (співвласники) будівлі може(уть) самостійно обладнати будівлю вузлами комерційного обліку, про що письмово повідомляє(ють) оператора зовнішніх інженерних мереж.

У разі повідомлення власником (співвласниками) будівлі оператора зовнішніх інженерних мереж про намір самостійно обладнати будівлю вузлом комерційного обліку оператор зовнішніх інженерних мереж не перешкоджає власнику (співвласникам) будівлі в оснащенні її вузлом комерційного обліку.

Згідно з пунктом 11 Порядку оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил та з урахуванням Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" і не потребує видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, а також погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг.

У пункті 13 Порядку передбачено, що вузлами комерційного обліку обладнуються усі вводи зовнішніх інженерних мереж у житлових та нежитлових будівлях.

Вузол комерційного обліку встановлюється на стороні споживача на межі майнової належності у точці приєднання (вводу) до зовнішніх інженерних мереж відповідних внутрішньобудинкових інженерних систем будівлі, а в разі неможливості встановлення - в іншому місці якомога ближче до точки приєднання.

Для споживача комунальних послуг, якому послуга з постачання теплової енергії та/або гарячої води постачається зовнішніми інженерними мережами для групи нежитлових будівель та/або споруд, що є єдиним майновим комплексом, зовнішніми інженерними мережами, що належать споживачу, вузол комерційного обліку встановлюється на межі майнової належності на стороні споживача в кожній точці приєднання (вводу) до зовнішніх інженерних мереж. У разі неможливості встановлення вузла комерційного обліку на межі майнової належності вузол комерційного обліку встановлюється за домовленістю сторін в іншому місці якомога ближче до межі майнової належності.

Вузол комерційного обліку встановлюється в окремому приміщенні, що відповідає вимогам, установленим пунктом 15 цього Порядку, державним будівельним нормам і правилам, вимогам експлуатації засобу вимірювальної техніки, визначеним у супровідній документації до нього (за наявності), а вузол комерційного обліку теплової енергії - в приміщенні індивідуального теплового пункту.

Пунктом 14 Порядку визначено вимоги до приміщення, у якому встановлюється вузол комерційного обліку:

наявність освітлення в приміщенні;

захищеність від несанкціонованого доступу;

відповідність державним санітарним нормам (зокрема, відсутність комах, залишків тварин, витоків каналізаційних стоків, сторонніх предметів, які захаращують приміщення, сміття);

захищеність від підтоплення;

для лінії електроживлення приміщення - наявність окремого автоматичного вимикача.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм оснащення будівель вузлами комерційного обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил.

Обладнання та відповідна проектна документація не потребують видачі технічних умов і погодження з операторами зовнішніх інженерних мереж.

Отже, щоб встановити тепловий лічильник потрібен відповідний проект, складений згідно з вимогами державних будівельних норм і правил. Однак, при цьому не потрібно отримувати технічні умови, дозволи чи погодження.

Згідно із частиною четвертою статті 6 Закону № 2119-VIII оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги, інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг, зобов`язані приймати вузли обліку, встановлені відповідно до вимог цього Закону, на абонентський облік протягом 14 календарних днів, про що складається відповідний акт.

Прийняття приладу обліку на абонентський облік здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.10.2018 № 270 затверджено Порядок прийняття приладу обліку на абонентський облік, який встановлює процедуру прийняття на абонентський облік вузлів комерційного обліку та вузлів розподільного обліку теплової енергії та водопостачання.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку вузол комерційного обліку, встановлений у будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж, приймається на абонентський облік оператором зовнішніх інженерних мереж, а в разі, якщо оператор зовнішніх інженерних мереж не є виконавцем відповідної комунальної послуги, - оператором зовнішніх інженерних мереж та виконавцем відповідної комунальної послуги протягом 14 календарних днів з дня встановлення або дня отримання оператором зовнішніх інженерних мереж або виконавцем відповідної комунальної послуги (у разі якщо виконавець не є оператором зовнішніх інженерних мереж) звернення від власника (співвласників) будівлі.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ Порядку у разі встановлення вузла комерційного обліку власником (співвласниками) будівлі такий власник (співвласники) будівлі або його (їх) представник подає виконавцю відповідної комунальної послуги письмову заяву про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік у довільній формі, у якій зазначаються: найменування юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, яка є власником (представником співвласників) будівлі; поштова адреса заявника (власника або представника власника (співвласників) будівлі); спосіб отримання повідомлення та адреса, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним та відповідний засіб зв`язку з ним (адреса електронної пошти тощо); місцезнаходження будівлі, у якій встановлено вузол комерційного обліку; перелік документів, що додаються до заяви: копія документа, що підтверджує право власності на будівлю (крім багатоквартирних будинків); копія проектної документації на встановлення вузла обліку; копія декларації про відповідність засобу вимірювальної техніки; копія супровідної документації до засобу вимірювальної техніки, що входить до складу вузла обліку; копія акта приймання-передавання робіт із встановлення вузла комерційного обліку. Заяву підписує власник або представник власника (співвласників) будівлі. Представник власника (співвласників) будівлі додає до заяви документ, що підтверджує його повноваження.

Пунктом 3 Розділу ІІ Порядку визначено, якщо виконавець комунальної послуги, якому власники (співвласники) будівлі подали заяву про прийняття вузла обліку на абонентський облік, є оператором відповідних зовнішніх інженерних мереж, він протягом 5 календарних днів з дня отримання такої заяви призначає дату і час огляду й опломбування вузла обліку та повідомляє про них власникам (співвласникам) будівлі або їхньому представнику.

Огляд і опломбування вузла комерційного обліку проводить представник оператора зовнішніх інженерних мереж у присутності власників (співвласників) будівлі або їхнього представника, а також представника виконавця відповідної комунальної послуги (у разі якщо оператор не є таким виконавцем для споживачів у відповідній будівлі) (пункт 5 Розділу ІІ Порядку).

Відповідно до пункту 7 Розділу ІІ Порядку представник оператора зовнішніх інженерних мереж виконує опломбування вузла комерційного обліку (його засобу вимірювальної техніки, запірної арматури) та складає акт про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік відповідно до додатка 1 до цього Порядку. Опломбування вузла комерційного обліку (його засобів вимірювальної техніки, запірної арматури) здійснюється пломбами оператора зовнішніх інженерних мереж. Дата опломбування та початкові показання приладів обліку вузла комерційного обліку зазначаються в акті про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік. Акт про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік складається у двох примірниках (а в разі, якщо оператор зовнішніх інженерних мереж не є виконавцем відповідної комунальної послуги для споживачів у відповідній будівлі, - у трьох) та підписується представником оператора зовнішніх інженерних мереж та присутніми представниками виконавця відповідної комунальної послуги, власником (співвласниками) будівлі або його (їх) представником. Представник виконавця відповідної комунальної послуги, власники (співвласники) будівлі або їх представники мають право додати до акта свої письмові зауваження, про що робиться відмітка в акті. Один примірник акта з додатками до нього (за їх наявності) залишається в оператора зовнішніх інженерних мереж, інші примірники надаються присутнім представникам виконавця відповідної комунальної послуги, власнику (співвласникам) будівлі або його (їх) представнику, а за відсутності представника під час огляду й опломбування вузла комерційного обліку - надсилаються їм засобами поштового зв`язку.

Згідно з пунктом 10 Розділу ІІ Порядку з дати складання акта про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік такий вузол є прийнятим оператором зовнішніх інженерних мереж і виконавцем відповідної комунальної послуги на абонентський облік, а показання його засобів вимірювальної техніки є обов`язковими для визначення обсягів спожитої комунальної послуги та розрахунків за неї.

Виходячи з наведеного, а також беручи до уваги фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що відсутність доказів вчинення дій з опломбування та взяття спірного приладу вимірювального засобу на абонентський облік свідчить про відсутність підстав для здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію згідно з показами такого засобу. Заперечення відповідача щодо необхідності врахування показів спірного приладу не узгоджуються з встановленим порядком щодо його використання, який передбачає спочатку здійснення дій з відповідного опломбування, а вже після цього - врахування показів цього приладу.

Суд апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги положень пунктів 7, 10 розділу ІІ Порядку № 270, зазначає про передбачену законодавством необхідність підписання акта про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік, наслідком чого прийнятий на облік засіб та показання вимірювальної техніки стануть обов`язковими для визначення обсягів спожитої комунальної послуги (води) та розрахунків за неї.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 05.02.2026 у справі № 927/202/25 в частині застосування положень пункт 11 частини першої статті 1 Закону № 2119-VIII, пункту 10 Порядку № 206 в їх взаємозв`язку з положеннями пунктів, 7, 11 розділу ІІ Порядку № 270 погодився з висновками суду апеляційної інстанції стосовно необхідності підписання акта про прийняття ВКО на абонентський облік, оскільки саме абонентський облік є підставою для здійснення процедури реєстрації показань засобу комерційного обліку та проведення розрахунків за спожиту комунальну послугу.

Сам по собі факт наявності у приміщенні котельної приладу обліку теплової енергії та його можливе функціонування не свідчить про набуття ним статусу вузла комерційного обліку, показання якого є обов`язковими для здійснення нарахувань за спожиті комунальні послуги. Законодавством у сфері комерційного обліку теплової енергії встановлено спеціальну процедуру введення вузла комерційного обліку в експлуатацію та його прийняття на абонентський облік, яка передбачає наявність проєктної документації, проведення огляду та опломбування, а також складання відповідного акта.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірний лічильник був встановлений відповідно до вимог законодавства, прийнятий на абонентський облік та набув статусу вузла комерційного обліку. Надані відповідачем фотозображення підтверджують лише фізичну наявність приладу (до того ж наявність якого не заперечується відповідачем), проте з урахуванням вищенаведених висновків не підтверджують можливості використання його показань для комерційних розрахунків.

При цьому, відповідно до пункту 10 розділу ІІ Порядку № 270 лише з дати складання акта про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік показання такого вузла стають обов`язковими для визначення обсягів спожитої комунальної послуги та проведення розрахунків за неї. Відсутність доказів вчинення зазначених дій виключає можливість використання показань спірного лічильника як підстави для визначення обсягів споживання теплової енергії.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач правомірно здійснив нарахування відповідно до вимог Методики № 315, яка підлягає застосуванню за відсутності належним чином введеного в експлуатацію та прийнятого на абонентський облік вузла комерційного обліку.

Відтак доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з порядком проведення нарахувань та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в цій частині.

Щодо заперечень відповідача в частині підписання позивачем актів виконаних робіт по наданню послуг з постачання теплової енергії за спірний період в односторонньому порядку та відсутності доказів виставлення рахунків на оплату у строки та в спосіб, передбачений п.33 договору, суд зазначає таке.

Згідно із пунктами 34, 35, 36 Правил №830 рахунок на оплату спожитої послуги надається споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

Рахунки на оплату спожитої послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.

Розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором.

Згідно з частинами 1, 2 статті 8 Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Виконавець або визначена власником (співвласниками) інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунки можуть надаватися споживачу в електронному вигляді, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів. Рахунки надаються споживачу на безоплатній основі.

Відповідно до пункту 30 індивідуального договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 року № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.

У пункті 31 індивідуального договору зазначено, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному на веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця (п.32 індивідуального договору).

Згідно з пунктом 33 індивідуального договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.

Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34 індивідуального договору).

Як вже було зазначено, відпуск теплової енергії відповідачу для опалення нежитлового приміщення, яке розташоване у багатоквартирному житловому будинку за адресою: вул. Конторська, 9 в м. Харкові, підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону, які підписані та скріплені печатками уповноважених представників позивача та балансоутримувача будинку.

За наслідком надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії позивачем складено та підписано акти приймання-передачі послуги з постачання теплової енергії, а також з урахуванням відповідних відомостей позивачем були сформовані до сплати відповідні рахунки.

Як правильно враховано судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджено наявність звернення відповідача до позивача стосовно порядку обчислення вартості наданих послуг, а саме в матеріалах справи міститься адвокатський запит від 25.12.2025, в якому визнається факт направлення позивачем відповідачу рахунків на оплату за надані позивачем послуги.

Наведене свідчить, що відповідачу було відомо про існування несплаченої заборгованості за індивідуальним договором, а тому протягом зазначеного часу відповідач мав можливість вирішити спірні питання як щодо обсягів наданих послуг та їх вартості, повторного отримання рахунків, актів приймання-передачі послуги з постачання теплової енергії або інших документів необхідних для проведення розрахунків.

При цьому, пунктом 34 договору визначено граничний строк внесення плати за спожиту послугу, а тому строк здійснення відповідачем оплати за цим договором не залежить від отримання/неотримання ним рахунку.

Колегія суддів звертає увагу, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №920/1343/21 від 29.04.2020).

Щодо посилань відповідача на відсутність на актах приймання-передачі теплової енергії підписів зі сторони споживача (відповідача).

У постанові від 22.08.2023 у справі №910/14570/21 Верховний Суд зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).

Таким чином, передання і прийняття товарів (робіт, послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального надання товарів (робіт, послуг) за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття товарів (робіт, послуг) у строк, визначений договором.

За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно продажу товару, надання послуг/виконання робіт, як зі сторони покупця (замовника), так і продавця (виконавця), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані товари (послуги, роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє покупця (замовника) від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то продаж товару (надання послуг чи виконання робіт), є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

Водночас, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання покупцем (замовником) актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставці товару, наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару, надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Отже, відсутність підпису відповідача на актах приймання-передачі послуг або посилання на неналежне отримання рахунків не звільняє його від обов`язку оплатити фактично надані послуги, оскільки обов`язок оплати виникає з договору та факту їх реального надання, що підтверджується сукупністю доказів у справі.

Відтак, не підписання акту приймання-передачі споживачем не свідчить про відсутність факту постачання теплової енергії за договором, та як наслідок, заборгованості відповідача.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з порядком нарахування плати за теплову енергію, однак не містять належних доказів, які б спростовували правильність здійснених позивачем розрахунків або підтверджували можливість застосування показань спірного приладу обліку. Відповідач не надав контррозрахунку, не спростував розрахунок позивача та не довів інший обсяг спожитої теплової енергії.

Відтак, враховуючи реальність отриманих відповідачем послуг, відсутність в матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за спожиту теплову енергію в заявлений період, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за жовтень 2023 – квітень 2025 року у загальному розмірі 27903,69 грн, а відтак про наявність правових підстав для задоволення позову.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Науково-виробничого об`єднання "Електр" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4284/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.06.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя І.В. Тарасова