Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №910/12233/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2026 р. Справа№ 910/12233/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Андрієнка В.В.

Ходаківської І.П.

Розглянувши без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Державної митної служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025

у справі № 910/12233/25 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Державної митної служби України

про стягнення 41 490,36 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України (відповідач) про стягнення 41 490,36 грн, з яких: 30 409,49 грн основного боргу, 4 170,09 грн пені, 1 462,47 грн 3% річних, 5 448,31 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 14-4470/23-БО-Т від 12.12.2023 в частині оплати вартості переданого природного газу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12233/25, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 30 409,49 грн основного боргу, 4 170,09 грн пені, 1 462,47 грн 3% річних, 5 448,31 грн інфляційних втрат та 2 422,40 грн судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідачем порушено договірні зобов`язання щодо оплати вартості постановленого позивачем природного газу, внаслідок чого, у відповідача наявна заборгованість у розмірі 30 409,49 грн. Також у зв`язку з порушенням строків виконання зобов`язання позивач нарахував відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3% річних. Суд першої інстанції, враховуючи порушення відповідачем строків виконання зобов`язання, та здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про їх обгрунтованість, та, відповідно, про їх стягнення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25, 24.12.2025 Державна митна служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25 повністю та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято без з`ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалення оскаржуваного рішення при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для його скасування.

В обгрунтування поданої апеляційної скарги скаржник зазначає, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, зокрема приписів статей 11, 509, 526, 551, 629 Цивільного кодексу України, статті 211 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.10.2023 у справі № 915/1604/21, 16.02.2022 у справі № 904/8907/16 (904/6301/20), 31.08.2022 у справі № 921/574/20, судом першої інстанції не з`ясовано обставин щодо процесуального статусу територіальних органів Державної митної служби України.

Скаржник також зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази надсилання актів приймання-передачі газу на офіційну електронну адресу митниці, а відтак висновки суду першої інстанції про настання підстав для застосування правових наслідків, передбачених підпунктом 3.5.4 договору (щодо застосування механізму встановлення обсягу поставленого газу та щодо розрахунку його вартості) є необґрунтованими.

Також скаржник вказує на те, що внаслідок того, що акти приймання-передачі природного газу за грудень 2023 року були направлені не на офіційну електронну адресу митниці та з порушенням установлених строків, тому обов`язок зі сплати вартості газу у відповідача не виник, та, як наслідок, прострочення виконання зобов`язання відсутнє, а тому є безпідставним стягнення пені, інфляційних втрат 3% річних.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025 матеріали апеляційної скарги Державної митної служби України у справі № 910/12233/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Корсак В.А., Ходаківська І.П.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026, в зв`язку з перебуванням судді Корсака В.А. у відпустці, для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Державної митної служби України по справі № 910/12233/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Андрієнко В.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12233/25.

26.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/12233/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

10.03.2026 від Державної митної служби України до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі 910/12233/25 за апеляційною скаргою Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25, вирішено розгляд справи здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

31.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у даній справі слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 12.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - позивач, постачальник) та Державною митною службою України в особі Одеської філії, як відокремленого підрозділу (далі - відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу № 14-4470/23-БО-Т (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити з вересня 2023 року по 31.12.2023 споживачу природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах договору.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору,

У пункті 3.1 договору передбачено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до пункту 3.5.1 договору споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.

Згідно з пунктом 3.5.2 договору на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС, постачальник готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом 2-х робочих днів, з дати одержання акта, зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пункт 3.5.3 договору).

Пунктом 3.5.4 договору передбачено, що у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до пункту 3.5.1 договору, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 договору.

У пункті 4.1, 4.3 договору сторонами узгоджено, що всього ціна газу за 1 000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн. Загальна вартість договору на дату його укладення становить 223 477,52 грн.

Згідно з пунктом 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого, відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий, відповідно до акта приймання-передачі, природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов пункту 3.5.4 договору.

Пунктом 7.2 договору сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку, згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Даний договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині поставки газу до 31.12.2023 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання (пункт 13.1 договору).

На виконання умов договору, у грудні 2023 року постачальником було поставлено природний газ вартістю 30 409,49 грн, про що позивачем складено та направлено споживачу акт передачі-приймання природного газу від 12.01.2024 на електронну пошту kva1968@ukr.net.

Несплата споживачем отриманого у грудні 2023 року природного газу стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2023 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах договору.

Так, на виконання умов договору, постачальник у грудні 2023 року поставив споживачу природний газ у обсязі 1 837,00 куб. м на загальну суму 30 409,49 грн з ПДВ, що включає в себе ціну природного газу та тариф на послуги транспортування, як це передбачено пунктом 4.1 договору.

У пункті 5.1 договору сторони визначили, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого, відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий, відповідно до акта приймання-передачі, природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов пункту 3.5.4 договору.

Натомість, у порушення умов договору, свої зобов`язання щодо оплати отриманого від постачальника природного газу споживачем не виконано.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 30 409,49 грн основного боргу є обгрунтованими.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку, згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 170,09 грн пені за період з 16.02.2024 до 15.08.2024, нарахованих на суму боргу 30 409,49 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку пені дійшов обґрунтованого висновку, що він у повній мірі є арифметично правильним та обгрунтованим.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Отже стаття 625 Цивільного кодексу України закріпила право кредитора вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, яке нормативно закріплене зазначеним способом захисту майнового права та інтересу.

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі, у вигляді прострочення оплати відповідних товарів).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Позивачем заявлено до стягнення 1 462,47 грн 3% річних за період з 16.02.2024 до 23.09.2025, та 5 448,31 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2024 до 31.08.2025, нарахованих на суму боргу 30 409,49 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат дійшов обґрунтованого висновку, що такий розрахунок у повній мірі є арифметично правильним.

Отже, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 170,09 грн пені, 1 462,47 грн 3% річних, 5 448,31 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи скаржника про не направлення постачальником актів приймання-передачі природного газу на офіційну електронну адресу митниці, як це передбачено пунктом 3.5.2 договору, та аргументи щодо наслідків таких дій постачальника, з огляду на таке.

Так, дійсно сторонами у договорі визначено адреси електронної пошти, і адресою відповідної пошти споживача є - od.post@customs.gov.ua.

Матеріалами справи підтверджується, що акти приймання-передачі природного газу за грудень 2023 року направлялись постачальником на електронну пошту споживача - kva1968@ukr.net.

Водночас, скаржник не заперечує обставин того, що електронна пошта kva1968@ukr.net належить споживачу, та споживачем отримувались відповідні акти за грудень 2023 року саме на цю електронну пошту. До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що електронна пошта kva1968@ukr.net визначена споживачем у договорі від 27.11.2024 № 14-8470/24-БО-Т, укладеному між тими ж сторонами, що і договір.

Також скаржник не заперечує факт поставки споживачу природного газу у обсязі, визначеному в актах приймання-передачі природного газу за грудень 2023 року. Крім того, доказів отримання споживачем у спірний період природного газу у іншому обсязі, ніж визначено у вказаних актах, відповідачем не подано.

З огляду на викладене, відповідні доводи скаржника є необгрунтованими та такими, що направленні на уникнення виконання зобов`язань за договором.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє аргументи скаржника про те, що судом першої інстанції не з`ясовано обставин щодо процесуального статусу територіальних органів Державної митної служби України, з огляду на те, що місцевим господарським судом було встановлено, що Одеська митниця є філією Державної митної служби України, та обгрунтовано зазначено, що така особа не може бути стороною в судовому процесі. При цьому такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у поставах від 31.01.2024 у справі № 918/479/23 та від 11.12.2023 у справі № 504/4099/16-ц, відповідно до якої філії та представництва господарюючого суб`єкта, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у господарському процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво суб`єкта господарювання, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у господарському процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення господарського спору. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Водночас, посилання скаржника на постанови Верховного Суду, зокрема, від 11.10.2023 у справі № 915/1604/21, 16.02.2022 у справі № 904/8907/16 (904/6301/20), 31.08.2022 у справі № 921/574/20, є юридично неспроможними, з огляду на їх нерелевантність із даною справою № 910/12233/25 (різні предмети та підстави позовів, їх нормативно-правове регулювання, у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник).

Отже, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункти 1, 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

За вказаних обставин, суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги Державної митної служби України у даній справі слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25 залишити без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги Державної митної служби України у даній справі та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/12233/25 - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 910/12233/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді В.В. Андрієнко

І.П. Ходаківська