Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №909/65/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/65/26

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача): Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області від 16 квітня 2026 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року (повний текст підписано 01.04.2026), суддя Неверовська Л.М.

у справі № 909/65/26

за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Проджект Груп”, м. Івано-Франківськ

про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 25 360,82 грн

встановив:

22 січня 2026 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Проджект Груп” про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 25 360,82 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року у справі № 909/65/26 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач набув майно (грошові кошти) на підставі умов договору № 624-23ТН від 09.10.2023, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні. Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтовані зауваження та заперечення щодо якості та кількості наданих послуг при підписанні позивачем актів наданих послуг, при цьому, замовник зобов`язаний був перевірити відомості, що зазначені в актах приймання наданих послуг, поряд з цим, суду не надано доказів неналежного надання послуг, завищення вартості наданих послуг. Суд дійшов висновку існування між сторонами договірних правовідносин та вважав покликання на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог, недостатніми. Суд, враховуючи, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у даному випадку актів приймання послуг, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач – Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року у справі № 909/65/26 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що завищення вартості послуг можливе виключно у випадку, якщо загальна сума наданих послуг перевищує договірну ціну. Скаржник звертає увагу на те, що відповідачем було включено до актів виконаних робіт витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати), а отже не підлягали оплаті зі сторони Служби відновлення. Водночас, суд першої інстанції при розгляді справи обмежився поверхневою констатацією, що загальна вартість наданих послуг не перевищує договірну ціну, та не перевіряв і не прийняв до уваги доводи Служби відновлення про включення в акти витрати з частин V–IX форми КБ-2в, які не підлягали оплаті зі сторони Служби відновлення. Крім того, ні в матеріалах справи ні в рішенні суду не вказані підстави включення ТОВ “Дизайн Проджект Груп” до своїх актів наданих послуг іншу суму вартості будівельних робіт. Крім цього, апелянт звертає увагу суду, що завищення вартості окремих позицій є самостійною підставою для встановлення зайво сплачених послуг та повернення коштів, однак суд першої інстанції обмежився дослідженням виключно договірної ціни договору. Водночас, судом першої інстанції, на думку скаржника, повністю проігноровано, не досліджено, що вартість робіт визначається відповідно до Настанови з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021. Поряд з цим, апелянт вказує, що судом першої інстанції повністю проігноровано та не досліджено питання включення до актів приймання виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду суми єдиного податку (5%), які нараховані на вартість послуг з технічного нагляду. Також вважає, що системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що узгоджена сторонами тверда договірна ціна вже охоплює всі витрати підрядника, включаючи його податковий тягар. Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою дане питання, не здійснив дослідження та твердження позивача щодо не можливості включення до актів виконаних робіт єдиний податок в розмірі 5%.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі № 909/65/26 за апеляційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року; відповідачу надано строк на подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано з Господарського суду Львівської області матеріали справи; справу № 909/65/26 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.

Судом встановлено, що ухвала суду належним чином надіслана сторонам у справі, доставлена до їх електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, підписаними відповідальним працівником.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Зокрема, зазначає, що між сторонами існує чинний договір, послуги надані та прийняті за актами, оплата здійснена добровільно та на підставі первинних документів. Також відповідачем вказано, що саме погоджена сторонами договірна ціна є визначальним критерієм для оцінки належності виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг, а сам по собі альтернативний розрахунок вартості окремих складових не свідчить про порушення зобов`язання, якщо загальна вартість наданих послуг не перевищує погоджену сторонами договірну ціну. Відповідач вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що загальна вартість послуг технічного нагляду, наданих ним, перевищила визначену договором суму, таким чином, твердження апелянта про «завищення вартості» є внутрішньо суперечливим, оскільки не супроводжується доведенням факту перевищення договірної ціни, що є єдиним об`єктивним критерієм оцінки вартості виконаних зобов`язань. Щодо посилання скаржника на вибіркове застосування положень Настанови № 281, відповідач вказує, що визначальним для даного спору є положення п. 4.32.5 (у чинній редакції), відповідно до якого взаєморозрахунки за здійснення технічного нагляду та надання послуг інженера-консультанта проводяться в обсязі договірної ціни інжинірингових послуг, при цьому зазначена норма прямо закріплює пріоритет договірної ціни як бази взаєморозрахунків і не містить жодних застережень щодо її обмеження окремими елементами структури витрат (зокрема показниками I–IV форми КБ-2в). Щодо правомірності включення єдиного податку до структури договірної ціни та помилковості доводів апелянта, відповідач зазначає, що апелянт не довів, що така складова була відсутня у погодженій сторонами ціні або що її врахування суперечить умовам договору чи нормам законодавства, більше того, відповідна сума податкового зобов`язання була фактично сплачена відповідачем до бюджету, а тому її ретроспективне виключення призвело б до необґрунтованого покладення на відповідача додаткового майнового тягаря. Щодо відсутності належних доказів порушення та недопустимості покладення в основу рішення акту ревізії, відповідач стверджує, що акт ревізії є лише одним із письмових доказів і не може підтверджувати порушення зобов`язання без надання належних первинних документів та доведення фактичних обставин.

Крім цього, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу повідомив, що поніс в суді апеляційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн., що підтверджує актом наданих послуг від 04 травня 2026 року; рахунком-фактурою №181 від 29 квітня 2026 року; платіжною інструкцією №343 від 29 квітня 2026 року.

Заяв про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 09 жовтня 2023 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (як замовником) та ТОВ “Дизайн Проджект Груп” (як виконавцем) укладено договір № 624-23ТН про надання послуг зі здійснення технічного нагляду (далі — договір). Також, між сторонами укладено додаткові угоди №1 від 08.05.2024, №2 від 09.08.2025, №3 від 29.12.2024, №4 від 23.05.2025, №5 від 25.11.2025.

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується здійснювати технічний нагляд (надалі – “роботи”) за виконанням будівельних робіт на будівництві об`єкта: “Капітальний ремонт багатоквартирного будинку по вул. Михайла Грушевського, 1 у м. Вишгород Вишгородського району Київської області, зруйнованого внаслідок влучання ракети” (далі по тексту – “об`єкт”).

Згідно п. 1.2. договору роботи із здійснення технічного нагляду за будівництвом Об`єкта виконуються у відповідності з Порядком здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єктів архітектури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 903 “Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об`єкта архітектури” та з врахуванням умов цього договору.

Відповідно до п. 1.4 договору, вартість робіт, що доручаються виконавцю, визначається цим договором згідно Кошторисних норм України “Настанова з визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 “Про затвердження кошторисних норм України у будівництві”.

Згідно п. 3.1. договору, загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 1 077 227,19 грн (один мільйон сімдесят сім тисяч двісті двадцять сім гривень 19 копійок), у тому числі єдиний податок 5% - 53 861,36 грн. Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 договору.

Згідно п. 5.1 договору приймання і передача робіт з технічного нагляду за цим договором оформлюються актом виконаних робіт (надалі - акт) згідно додатку №43 Кошторисних норм України “Настанова з визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 “Про затвердження кошторисних норм України у будівництві”.

Згідно п. 1 додаткової угоди №5 від 25.11.2025 до договору, керуючись статтею 48 Бюджетного кодексу України та на підставі п. 3.2 договору замовником зменшуються бюджетні зобов`язання щодо оплати обсягів робіт в межах суми: 476844 грн, без ПДВ, згідно постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2025 № 412 (зі змінами), відповідно до плану використання бюджетних коштів на 2025 рік по бюджетній програмі КПКВК 3111360.

Згідно матеріалів справи, договірні зобов`язання сторонами виконано – відповідачем надано послуги обумовлені договором згідно підписаних актів приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду (додаток №43) від 30.12.2024 на 84 497,34 грн, №2 від 02.10.2024 на 209 194,27 грн, а позивачем здійснено оплату за надані послуги. Зазначені обставини сторонами справи не заперечуються.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною аудиторською службою України у період з 30.07.2025 по 21.10.2025 проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2024 по 30.07.2025, за результатами якої складено акт від 28.10.2025 №001700-21/60.

За результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду: неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг; до складу “вартості будівельних робіт” включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V–IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати).

Позивачем направлено лист відповідачу від 24.12.2025 № 3211/09 211 085/02-07 про необхідність повернення коштів, однак, відповідач надмірно сплачених коштів не повернув.

У січні 2026 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулась до суду з цим позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Проджект Груп” про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 25 360,82 грн.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині третій статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За приписами статей 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, згідно п 3.1. договору, загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 1 077 227,19 грн, у тому числі єдиний податок 5% - 53 861,36 грн. Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 договору.

Між сторонами на виконання умов договору підписані акти приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду (додаток №43) від 30.12.2024 на 84 497,34 грн, №2 від 02.10.2024 на 209 194,27 грн.

Судом встановлено, що сума вартості послуг із технічного нагляду за договором була погоджена його сторонами, послуги, надані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень чи зауважень та оплачені.

Судом враховано, що матеріали справи не містять доказів недійсності чи розірвання сторонами договорів або зміни їх умов у частині вартості, при цьому жодних доказів того, що загальна вартість наданих послуг перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначеному договорі, позивачем до суду не надано.

Колегія суддів зауважує, що для констатації факту завищення вартості наданих послуг контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми наданих виконавцем послуг перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі. Саме у випадку встановлення завищеної вартості послуг, яка відмінна від погодженої сторонами договору, можливо стверджувати про порушення зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та його неналежне виконання всупереч вимогам статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції правомірно зауважено, щодо посилань позивача на акт Державної аудиторської служби України від 28.10.2025 №001700-21/60, наступне.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” (далі - Закон № 2939-XII).

Згідно зі ст. 1 Закону № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4 Положення).

Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, в п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Статтею 10 Закону № 2939-ХІІ встановлено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).

Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Таким чином, Держаудитслужба, зобов`язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред`явити об`єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Разом з цим, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (Вимога щодо усунення встановлених правопорушень). Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17).

Судом також прийнято до уваги правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

За висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідними актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.

У пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

З матеріалів справи вбачається, що в складеному акті Держаудитслужби від 28.10.2025 фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області зафіксовано відповідну інформацію про виявлені контролюючим органом порушення.

Водночас стала правова позиція у судовій практиці підтверджує, що акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що посилання позивача на Акт ревізії Держаудитслужби від 28.10.2025 фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області в якості доказу на підтвердження безпідставного тримання відповідачем коштів за надання послуг за договором про надання робіт здійснення технічного нагляду № 624-23ТН від 09.10.2023 є безпідставним.

З огляду на викладене, акт ревізії від 28.10.2025, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих послуг за договором.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтовані зауваження та заперечення щодо якості та кількості наданих послуг при підписанні позивачем актів наданих послуг.

Відтак, факт виконання умов договору про надання робіт здійснення технічного нагляду № 624-23ТН від 09.10.2023 та здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторонами підтверджено та не оспорюється, при цьому, замовник зобов`язаний був перевірити відомості, що зазначені в актах приймання наданих послуг, крім цього суду не надано доказів неналежного надання послуг, завищення вартості наданих послуг.

Щодо посилань позивача на положення статті 1212 ЦК України, судом першої інстанції правомірно зазначено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, на яку покликається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Однак, суд зазначає, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов договору № 624-23ТН від 09.10.2023, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про існування між сторонами договірних правовідносин, а покликання на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог вважав недостатніми, а виявлені контролюючим органом порушення такими, що не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у даному випадку актів приймання послуг.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що завищення вартості послуг можливе виключно у випадку, якщо загальна сума наданих послуг перевищує договірну ціну, оскільки такі не супроводжуються доведенням факту перевищення договірної ціни, що є єдиним об`єктивним критерієм оцінки вартості виконаних зобов`язань.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в сумі 25 360,82 грн.

Відтак, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст.277 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Крім цього, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач повідомив, що поніс в суді апеляційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, що підтверджує актом наданих послуг від 04 травня 2026 року; рахунком-фактурою №181 від 29 квітня 2026 року; платіжною інструкцією №343 від 29 квітня 2026 року.

В силу положень ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, судом встановлено, що інтереси відповідача в суді апеляційної інстанції представляла адвокат Склярова Ольга Юріївна на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АІ № 2194488 від 05 травня 2026 року.

У договорі про надання правової допомоги № 2026/0302-1Д від 03.02.2026, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дизайн Проджект Груп” та адвокатом Скляровою Ольгою Юріївною, сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, гонорар, строк дії договору ті інші умови.

Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг (п.4.6 Договору).

Відповідно до ст.1 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст.19 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” видами адвокатської діяльності, в тому числі є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характер; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 вказала, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки – підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обсяг наданих послуг в суді апеляційної інстанції підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг від 04.05.2026 року на суму 10 000 грн.

У акті наданих послуг від 04.05.2026 року зазначено наступні послуги, надані адвокатом, а клієнтом отримані в суді апеляційної інстанції, а саме: аналіз апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції, матеріалів справи по справі № 909/65/26 тривалістю 2 год. на суму 2 000 грн; підготовка та складання заперечення на апеляційну скаргу у справі № 909/65/26, у тому числі: формування 6 логічних блоків правової позиції; аналіз доводів щодо Настанови № 281; спростування арифметичних розрахунків апелянта; обґрунтування правомірності включення 5% єдиного податку; формування прохальної частини тривалістю 4 год. на суму 4 000 грн; адаптація правової позиції під стадію апеляції тривалістю 1,5 год. на суму 1 500 грн; процесуальний супровід та робота з витратами тривалістю 1,5 год. на суму 1 500 грн; формування пакету додатків та подання документів через систему «Електронний суд» тривалістю 1 год. на суму 1 000 грн.

Клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу від позивача до апеляційного суду не надходило.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, зокрема і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20).

Так, проаналізувавши подані відповідачем докази щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, незначну складність цієї справи, поведінку сторін, а також що справа розглядалася в суді апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін, враховуючи надані адвокатом послуги – складення відзиву на апеляційну скаргу на 8 аркушах, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, апеляційний господарський суд дійшов висновку не присуджувати відповідачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, дійшла висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню позивачем частково в сумі 3 000 грн (за складання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу).

З огляду на наведене, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Проджект Груп”, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи положення ст.129 ГПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути 3 000 грн – у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.

Керуючись ст.ст.123, 126, 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

ухвалив:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2026 року у справі № 909/65/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області – без задоволення.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Проджект Груп”, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволити частково.

Стягнути з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 11-А; ідентифікаційний код – 26345736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Проджект Груп” (76018, місто Івано-Франківськ, вулиця Мазепи Гетьмана, будинок 144-Д, ідентифікаційний код – 44911107) 3 000 грн – у відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.

На виконання постанови видати наказ.

Матеріали справи № 909/65/26 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.