Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №703/107/25 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/107/25

2/703/3/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Биченка І.Я.

за участю

секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,

представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвоката Соколишиної Л.Б.,

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом адвоката Ігнатенка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,

установив:

ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 червня 2006 року. Рішенням суду від 01 жовтня 2024 року шлюб між сторонами розірвано.

За час перебування у шлюбі сторони придбали 4 автомобілі, а саме: «Renault Master», 2011 року випуску, середня вартість якого складає 364 320 грн; «Mercedes-Benz», 1999 року випуску, середня вартість якого складає 158 290 грн; «Audi», 2011 року випуску, середня вартість якого складає 424 620 грн; «Man», 2011 року випуску, середня вартість якого складає 686 770 грн.

Крім того, ними було придбано побутову техніку: пральну машину «Samsung» вартістю 11 500 грн., телевізор «Samsung» вартістю 25 999 грн., ноутбук ігровий «Acer Nitro» вартістю 26 499 грн.; сумку для ноутбуку вартістю 717 грн.; мініелектростанцію «Yamaha» вартістю 4 304,40 грн.; стрічкову шліфувальну машину «Einhell» вартістю 350 грн.; пилосмок «Samsung» вартістю 7 900 грн.; фен «Braun» вартістю 1 550 грн.; морозильну камеру ВхШхГ вартістю 7 000 грн.; кутову шліфувальну машину «Vorhut» вартістю 1 000 грн.; косу бензомоторну «Forte» вартістю 2 500 грн.; акумуляторний шуруповерт «Bosh» вартістю 1 200 грн.; компресор BFL-24L «Expert» вартістю 4 000 грн.; мультиварку-скороварку «Moulinex» вартістю 3 500 грн.; АКБ 6 СТ-100 вартістю 3 475 грн.; стіл кухонний обідній вартістю 1 200 грн.

ОСОБА_1 стверджує, що за час їх окремого з чоловіком проживання у зв`язку з її виїздом за кордон на тимчасове проживання, ОСОБА_2 вивіз усю побутову техніку з помешкання, у якому вони разом проживали.

Наразі всіма автомобілями, окрім «Audi», користується ОСОБА_2 , який також використовує їх у своїй діяльності як фізична особа-підприємець.

Також просила врахувати, що відповідач є фізичною-особою підприємцем та здійснює діяльність з листопада 2023 року. Відповідно, дохід, отриманий відповідачем як ФОП з цього часу по 01 жовтня 2024 року є спільним сумісним майном та підлягає поділу у рівних частинах.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд визнати спільним майном подружжя вище зазначене рухоме та нерухоме майно, а також дохід ОСОБА_2 , отриманий ним як ФОП з 21 листопада 2023 року по 01 жовтня 2024 року. Крім того, оскільки автомобілі є неподільними, а спільне їх використання не можливе, ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на автомобіль «Audi», а за ОСОБА_2 - на решту автомобілів та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію ринкової вартості 1/2 частини цих автомобілів з відрахуванням з цієї вартості 1/2 частини вартості автомобіля «Audi».

ОСОБА_1 також просила стягнути з ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 1/2 частини вартості побутової техніки та речей, придбаних за час шлюбу, оскільки вона не має можливості користуватися ними, а також 1/2 частину доходу, отриманого ОСОБА_2 як ФОП з 21 листопада 2023 року по 01 жовтня 2024 року.

До суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, у якому відповідач позов визнав частково та зазначив, що у березні 2022 року позивач ОСОБА_1 разом з їх спільним дітьми виїхала на проживання до іншої держави без наміру повертатися на постійне місце проживання до України. З цього часу у них припинилися фактичні подружні стосунки. При цьому, він надсилав позивачці кошти на утримання дітей та здійснював перекази коштів, які були ним отримані від підприємницької діяльності. З березня 2022 року по жовтень 2023 року він проживав за адресою спільного проживання подружжя в АДРЕСА_1 , а вже в листопаді 2023 року мав відносини з іншою жінкою, з якою фактично і проживав. Він остаточно виїхав з будинку АДРЕСА_1 орієнтовно в серпні 2024 року перед приїздом сина та позивачки до м. Сміла. При цьому, змінюючи своє місце проживання, він забрав лише особисті речі, які не мають статусу спільного майна подружжя, а всі побутові речі залишив у будинку АДРЕСА_1 . Подальша доля цього майна йому невідома. Таким чином, з березня 2022 року по листопад 2024 року вони спільно з позивачем не проживали, спільно господарство не вели, спільного бюджету не мали та придбання будь-якого рухомого чи нерухомого майна спільно з позивачем або за спільні кошти або за сімейні кошти чи в інтересах сім`ї не здійснювали, рухоме майно на сімейні з позивачем потреби не використовували.

На думку відповідача, позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів придбання у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ним зазначених у позовній заяві побутової техніки та речей, окрім ноутбуку та телевізора, не доведено існування такої побутової техніки та речей станом на день звернення до суду з даним позовом, не доведено місця перебування як всією зазначеної у позовній заяві побутової техніки та речей, так і їх частини, у тому числі перебування їх у нього, не доведено вартості цієї побутової техніки та речей станом на час звернення до суду з даним позовом. А тому позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання спільним майном подружжя побутової техніки та речей, які зазначені в позовній заяві, а також стягнення компенсації у розмірі 1/2 частини вартості такої побутової техніки та речей задоволенню не підлягає.

Щодо автомобілів, то ОСОБА_2 не заперечував проти того, що автомобілі «Renault Master», «Mercedes-Benz» та «Audi» були придані за спільні кошти подружжя, а також погодився із зазначеною позивачем ОСОБА_1 їх вартістю та порядком поділу. Разом з тим, просив урахувати, що автомобіль «Man» було придбано ним за особисті кошти, які він отримав у позику після припинення фактичних шлюбних стосунків з ОСОБА_1 . Крім того, на його думку, вартість цього автомобіля з огляду на його технічний стан як на час придбання, так і на даний час, є завищеною.

Щодо доходу, отриманого ним як ФОП, то просив урахувати, що він за час здійснення підприємницької діяльності перерахував ОСОБА_1 зі свого банківського рахунку частину грошових коштів, отриманих від вказаної підприємницької діяльності, у загальній сумі 32 250 грн. Також указав, що позивачем не доведено, що задекларований дохід від підприємницької діяльності є його чистим доходом, який піддягає поділу як спільне майно подружжя.

До суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона не заперечує факту виїзду за кордон і рішення про виїзд було прийняте саме за наполяганням відповідача на початку повномасштабного вторгнення російської федерації, однак заперечує наявність наміру не повертатись до України. Час від часу вона приїжджала до України як з дітьми, так і самостійно, оскільки ОСОБА_2 залишився проживати в Україні. Вона також з відповідачем зустрічалась як дружина у Львові, Ужгороді, де вони разом проводили час та будували плани на майбутнє. Відповідач також відправляв їй кошти, присвячені до Дня закоханих, Дня народження. Весь цей час він продовжував вести з нею переписку, вживаючі ніжні слова, притаманні подружжю. ОСОБА_2 не повідомив її про наявність іншої жінки у його житті, не припинив спілкування, притаманне подружжю, аж до того часу, поки у червні 2024 року їй не повідомили спільні знайомі про те, що він її зрадив. Після цього вона приїхала до України. ОСОБА_2 перепросив за те, що сталося і, примирившись, вони залишилися проживати разом до її від`їзду – 17 липня 2024 року. Перед від`їздом відповідач повідомив про те, що він прийняв рішення проживати з іншою жінкою, у зв`язку з чим вона подала заяву про розірвання шлюбу. Після її від`їзду за кордон, відповідач продовжив проживати за їх спільною адресою, а коли вона повернулась у листопаді 2024 року, то виявила відсутність побутової техніки та іншого майна у будинку, що стало підставою для звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою. Щодо придбання автомобіля «Man», то зазначила, що вона проживала з дітьми в Австрії, де офіційно працювала та отримувала заробітну плату, частину якої вона віддавала відповідачеві для спільних накопичень на придбання автомобіля. Згоду на отримання коштів у позику вона не надавала, про наявність розписки їй стало відомо лише після отримання відзиву на позов.

До суду також надійшли заперечення, у яких відповідач ОСОБА_2 вказав, що ОСОБА_1 до повномасштабного вторгнення неодноразово самостійно перебувала за межами України і в березні 2022 року самостійно прийняла рішення про виїзд в іншу країну. З часу виїзду її закордон по даний час минуло більше 3-х років, однак незважаючи на те, що на території м. Сміла не ведуться бойові дії, вона не повернулася до м. Сміла, що об`єктивно підтверджує факт її виїзду за межі території України саме на постійне місце проживання та відсутність у неї наміру повертатись до свого місця проживання в м. Сміла. Жодних зустрічей у м. Львові та у м. Ужгороді у нього з ОСОБА_1 не було, оскільки з 2022 року він перебував у відносинах з іншою жінкою. Переписка осіб жодним чином не може свідчити про наявність між цими особами будь-яких відносин. Сам по собі факт його не звернення у період часу з 2022 року по 24 липня 2024 року до суду з позовом про розірвання шлюбу не спростовує факт його перебування у даний проміжок часу у відносинах з іншою жінкою та не є доказом наявності у нього і позивача фактичних шлюбних відносин. Зазначив, що місце спільного з позивачкою проживання він залишив у 2022 році, а не у серпні 2024 року, взявши з собою лише особисті речі. У його користуванні не перебуває майно, на яке вказує позивач у позовній заяві, відповідно він не повинен компенсувати позивачу половину його вартості. Крім того, просив урахувати, що ОСОБА_1 коштів на придбання автомобіля «Man» йому не надавала, доказів про отримання нею доходу у вигляді заробітної плати у період, коли був придбаний автомобіль, не надала.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 зменшила розмір позовних вимог в частині розподілу побутової техніки та речей та просила в цій частині визнати спільним майном подружжя лише телевізор «Samsung», ноутбук ігровий «Acer Nitro», сумку для ноутбуку, міні електростанцію «Yamaha» АКБ 6 СТ-100 та стягнути з ОСОБА_2 компенсацію 1/2 частини вартості цього майна, залишивши його у власності відповідача. Решту вимог залишила без змін.

У подальшому позивач ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги в частині визначення вартості майна, що є предметом спору, зокрема автомобіля «Man», загальну вартість якого визначила у розмірі 1 064 370 грн., а також збільшила позовні вимоги та просила визнати спільним майном подружжя дохід ОСОБА_2 , задекларований за 2023 рік - 3 квартал 2024 року у розмірі 757 570 грн та 95 870,80 грн коштів, що знаходилися на банківських рахунках АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Райффайзен Банк» станом на 01 жовтня 2025 року, стягнувши на її користь 1/2 частину цих коштів.

У відзиві на заяву про збільшення позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що позивач ОСОБА_1 просить визнати спільним майном подружжя його задекларовані доходи як ФОП, а також грошові кошти на рахунках у банках. Однак, рахунки у банках відкриті на його ім`я саме як на фізичну особу-підприємця, що фактично і є його доходом. Указане може призвести до подвійного стягнення коштів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності. Крім того, позивач не наводить положень чинного законодавства України, яким передбачена можливість визнання саме задекларованого доходу фізичної особи-підприємця спільним майном подружжя. Щодо вартості автомобілів, що є предметом спору, то зазначив, що позивачем ОСОБА_1 безпідставно було завищено середню вартість автомобіля «Man».

ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

В обґрунтування позову зазначив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 03 червня 2006 року.

У березні 2022 року відповідач ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до іншої держави. При цьому, наміру повертатися на постійне місце проживання до України не мала. Він залишився проживати у м. Сміла та за межі території України з 2022 року не виїздив, відповідача за зустрічним позовом за місцем її проживання за кордоном не відвідував.

З березня 2022 року по жовтень 2023 року він проживав за адресою спільного проживання подружжя в АДРЕСА_1 , а вже у листопаді 2023 року мав відносини з іншою жінкою, з якою фактично і проживав. У серпні 2024 року він остаточно виїхав з будинку АДРЕСА_1 .

Таким чином, він з березня 2022 року з ОСОБА_1 не проживав, не вів спільно господарство, не мав спільного бюджету та не придбавав будь-яке майно за спільні кошти. В цей період часу він фактично проживав з іншою жінкою.

У 2023 році він з метою розширення своєї діяльності, пов`язаної з перевезеннями, вирішив підшукати невеликий вантажний автомобіль. Оскільки він не мав власних заощаджень, необхідних для купівлі автомобіля, він попередньо домовився із знайомими про надання ним у позику коштів на придбання цього автомобіля. У липні 2023 року він знайшов автомобіль «Man», продаж якого здійснювало ТОВ «Кар Трейд Груп», та домовився про придбання цього транспортного засобу.

28 липня 2023 року він уклад договір позики про отримання у позику грошових коштів у сумі 210 000 грн, а 29 липня 2023 року між ним та ТОВ «Кар Трейд Груп» було укладеного договір купівлі-продажу, за умовами якого він набув у власність автомобіль «Man», 2011 року випуску, за 205 020 грн.

За твердженням позивача за зустрічним позовом, автомобіль було придбано після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 за особисті кошти, які були отримані ним у позику. ОСОБА_1 будь-якої участі у придбанні транспортного засобу, у тому числі матеріальної, не приймала.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_2 просить суд визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль «Man», 2011 року випуску.

До суду надійшов відзив на зустрічний позов, у якому ОСОБА_1 зазначила, що автомобіль «Man» було придбано 29 липня 2023 року, тобто під час шлюбу. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, сума, за яку було придбано автомобіль, не відповідає його реальній ринковій вартості. ОСОБА_1 уважає безпідставним посилання відповідача на те, що спірний автомобіль є його особистою власністю, оскільки у разі придбання подружжям автомобіля у позику боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав розписку.

У зв`язку з недотриманням вимог ст.175,177 ЦПК України, суд ухвалою від 10 січня 2025 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху.

Ухвалою від 23 січня 2025 року суд відкрив провадження у справі та постановив її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 12 березня 2025 року суд прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, вимоги за зустрічним позовом об`єднав в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою від 27 травня 2025 року суд призначив по справі судову автотоварознавчу експертизу та зупинив провадження у справі до одержання висновку експерта.

Ухвалою від 28 липня 2025 року суд відновив провадження у справі для розгляду клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи.

Ухвалою від 13 серпня 2025 року суд зупинив провадження у справі до одержання висновку експерта.

Ухвалою від 22 вересня 2025 року суд відновив провадження у справі.

Ухвалою від 06 листопада 2025 року суд прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 23 жовтня 2025 року.

Ухвалою від 12 листопада 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Ухвалою від 06 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача за первісним позовом адвоката Ігнатенка В.М. про відвід судді Биченка І.Я. від розгляду справи.

У судове засідання з`явились представник позивача за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом адвокат Соколишина Л.Б. (у режимі відеоконференцзв`язку) та представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом адвокат Ігнатенко В.М.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 первісний позов підтримала у повному обсязі з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог, а у зустрічному просила відмовити в повному обсязі. Зокрема зазначила, що факт знаходження побутової техніки, що є предметом позову, саме у ОСОБА_2 підтверджується зверненням ОСОБА_1 до поліції з відповідною заявою та квитанціями про їх придбання, що приєднані до матеріалів справи.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за первісним позовом Ігнатенко В.М. первісний позов визнав частково з урахуванням викладених у відзиві підстав, а зустрічний просив задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що не погоджується із зазначеною ОСОБА_1 вартістю автомобіля «Man», оскільки вона визначена за інформацією з інтернет-ресурсу «Авторіа». А тому, визначена первісним відповідачем середня ринкова вартість цього автомобіля не підтверджена будь-якими доказами. Щодо поділу побутової техніки, то заперечував факт її наявності на час розіврання шлюбу.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 03 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 жовтня 2024 року по справі №703/3935/24, яке набрало законної сили 01 листопада 2024 року, шлюб розірвано.

07 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 2725, за умовами якого ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль «Renault», модель «Master», 2011 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 .

18 червня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 9836, за умовами якого ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль «Mercedes-Benz», модель «512D фургон», 1999 року випуску,чорного кольору, номер кузова НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 .

10 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ТД «Авто-Світ» укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль «Audi», модель «А4», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 .

29 липня 2023 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Кар Трейд Груп» укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 01/59999, за умовами якого ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль «Man TGI 12.220», 2011 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_9 .

З відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях від 04.12.2024 убачається, що вказані транспортні засоби зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 , зокрема: автомобіль «Renault Master», тип: фургон малолітражний, рік випуску: 2011, об`єм двигуна: 2299 куб.см, дата державної реєстрації: 07.11.2017; автомобіль «Mercedes-Benz 512D», тип: бортовий-тентований, рік випуску: 1999, об`єм двигуна: 2874 куб.см, дата державної реєстрації: 10.11.2020; автомобіль «Audi А4» тип: седан, рік випуску: 2011, об`єм двигуна: 1968 куб.см, дата державної реєстрації: 10.11.2020; автомобіль «Man TGI 12.220» тип: платформа тентована, рік випуску: 2011, об`єм двигуна: 4580 куб.см, дата державної реєстрації: 04.08.2023.

Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а в разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024року № 523/14489/15-ц).

У ході розгляду справи відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 не заперечував факт придбання автомобілів «Renault Master», «Mercedes-Benz 512D» та «Audi А4» за спільні кошти його та ОСОБА_1 як подружжя.

Втім, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 в частині віднесення до спільного майна подружжя автомобіля «Man TGI 12.220» та обґрунтовуючи власні позовні вимоги в частині набуття права власності на цей автомобіль ОСОБА_2 посилався на те, що спірний автомобіль було придбано ним за особисті кошти під час окремого проживання з ОСОБА_1 у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Зокрема, відповідач за первісним позовом зазначив, що шлюбні стосунки між ним і ОСОБА_1 були припинені у березні 2022 року після її виїзду на постійне місце проживання до іншої країни, після чого вони не проживали разом, не вели спільно господарство, не мали спільного бюджету. Ураховуючи, що автомобіль «Man TGI 12.220» було придбано у 2023 році та за його особисті кошти, які він отримав у позику, відповідно, на думку ОСОБА_2 , він належить йому на праві особистої власності.

Під час розгляду справи позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не заперечувався факт її виїзду за межі України в 2022 році на проживання до іншої країни. Однак її твердження та твердження ОСОБА_2 щодо мети виїзду різняця між собою. Так, позивач за первісним позовом стверджує про тимчасовий характер свого від`їзду, разом з тим ОСОБА_4 стверджує про те, що ОСОБА_1 змінила своє місце проживання на постійній основі, що призвело до припинення фактичних шлюбних стосунків до розірвання шлюбу.

За клопотанням сторони позивача за первісним позовом судом було допитано свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона з дитинства товаришує з ОСОБА_1 . На початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_1 виїхала за межі України разом із дітьми. За твердженням ОСОБА_8 , на цьому наполягав її чоловік ОСОБА_9 , оскільки хвилювався за дітей. У ОСОБА_10 і ОСОБА_8 завжди були гарні стосунки і після від`їзду ОСОБА_8 вони завжди були «на контакті». ОСОБА_8 періодично з дітьми поверталась до України та зустрічалась з чоловіком, зокрема, і на заході України. Автомобіль «Man» ОСОБА_9 купив під час перебування у шлюбі з ОСОБА_8 , однак за якою ціною їй не відомо. На скільки їй відомо, у червні 2024 року ОСОБА_8 дізналась, що ОСОБА_9 почав близькі стосунки з іншою жінкою, про що вона довідалась від знайомих. Після цього вони намагались зберегти стосунки, однак не вдалося. У них була попередня домовленість щодо поділу майна подружжя, однак ОСОБА_9 не дотримався цієї домовленості і вивіз із їх спільного будинку велику кількість побутової техніки та інших речей. Після цього ОСОБА_8 вирішила звернутись до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що є хресною матір`ю дитини сторін. Зі слів ОСОБА_8 їй відомо, що на початку війни ОСОБА_9 наполягав на тому, щоб його дружина разом з дітьми виїхала за межі України. Після її від`їзду, вони підтримували стосунки, періодично зустрічались. Влітку 2024 року ОСОБА_8 дізналась від спільної подруги ОСОБА_11 про те, що у ОСОБА_10 стосунки з іншою жінкою. У зв`язку з цим вони розлучились. Зі слів ОСОБА_8 їй також відомо, що ОСОБА_9 після її від`їзду за кордон вивіз з будинку велику кількість предметів побуту.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є подругою ОСОБА_1 , а також хресною матір`ю сина сторін. Їй відомо, що у березні 2022 року за наполяганням ОСОБА_12 разом з дітьми залишила територію України, однак стосунки між ними не зіпсувались. ОСОБА_8 періодично приїжджала до України, де зустрічалась з ОСОБА_13 . Вона була очевидцем цих зустрічей та безпосередньо знімала це на відео. Під час шлюбу ОСОБА_9 купив за 25 000 доларів США вантажний автомобіль за спільні кошти подружжя, зокрема і за ті, що ОСОБА_8 заробляла за кордоном. ОСОБА_8 завжди мріяла повернутись в Україну. 26 червня 2024 року вона відправила ОСОБА_8 зображення ОСОБА_10 з іншою жінкою. У зв`язку з цим на початку липня ОСОБА_8 повернулась в Україну та вони намагались налагодити стосунки, однак так не сталось. Зі слів ОСОБА_8 їй відомо, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 була домовленість щодо поділу спільного майна, однак ОСОБА_9 не дотримався її та вивіз з їх спільного будинку речі домашнього вжитку.

За клопотанням сторони відповідача за первісним позовом судом було допитано свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що зі сторонами вона знайома близько 15-20 років та вони є кумами. До початку повномасштабного вторгнення вони доволі часто спілкувались. ОСОБА_8 завжди часто їздила за кордон. На початку війни вона виїхала до Австрії, а ОСОБА_9 залишився проживати в Україні. У Австрії свідок та ОСОБА_8 проживали в одному будинку. Які в цей період часу були стосунки між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 , їй не відомо, однак ОСОБА_8 їй говорила, що не бажає повертатись в Україну.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що він перебуває з ОСОБА_2 у дружніх стосунках та знав його дружину ОСОБА_8 . ОСОБА_8 неодноразово виїжджала за межі України на тривалий час ще до повномасштабного вторгнення рф, в 2022 році також виїхала за межі України. У 2023 році до нього звернувся ОСОБА_9 з проханням позичити йому кошти на придбання автомобіля у розмірі 210 000 грн. Він погодився і вони оформили письмово договір позики. На той час ОСОБА_9 проживав сам в будинку по АДРЕСА_1 . Він бував у цьому будинку неодноразово, однак після березня 2022 року його дружину жодного разу там не бачив.

Суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Тому, при оцінці показань свідків судом проаналізовано процес формування, збереження і передачі відомостей свідками.

Так, свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_16 надали покази, посилаючись на інформацію, якою вони не володіли особисто, а лише зі слів позивача за первісним позовом ОСОБА_1 . Оскільки показання дали свідки, які безпосередньо не знайомі із сформованими взаєминами і правовідносинами сторін, між якими існує спір, суд відхиляє їх як допустимі в межах наведеної справи.

Однак, суд ураховує надані свідком ОСОБА_17 покази, що свідчать про спільні зустрічі сторін після березня 2022 року, оскільки вона була безпосереднім очевидцем цих зустрічей.

Крім того, покази свідка ОСОБА_17 в цій частині узгоджуються з інформацією Державної прикордонної служби України від 13 листопада 2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 з 2022 року по 2024 рік включно більше 10 разів перетинала кордон України шляхом в`їзду.

Щодо показань свідка ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , то повідомлення ними про обставини виїзду ОСОБА_1 за кордон не можуть свідчити про відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інших стосунків, окрім дружніх, та про сталість цих стосунків. Вони також не дають підстав для об`єктивного висновку про припинення між сторонами по справі шлюбних стосунків до часу розірвання шлюбу.

Однак, з показів свідка ОСОБА_15 та ОСОБА_14 убачається, що ОСОБА_1 ще до 2022 року неодноразово залишала територію України на тривалий період, що свідчить про звичність сторін проживати роздільно протягом певного часу без припинення подружніх стосунків. Указаний факт визнав і відповідач за первісним позовом, зазначивши у своїх запереченнях, що до 2022 року ОСОБА_1 неодноразово самостійно перебувала за межами України.

Суд також ураховує, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 жовтня 2024 року шлюб між сторонами розірвано і в даному рішенні не встановлено обставин та (або) часу, з якого між сторонами припинені фактичні шлюбні стосунки, тому позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 , який стверджує про припинення шлюбних відносин до реєстрації розірвання шлюбу, мав би довести зазначену обставину у загальному порядку відповідно до засад диспозитивності і змагальності цивільного процесу.

Однак, позивачем за зустрічним позовом не надано належних та достовірних доказів того, що з 2022 року між сторонами були відсутні відносини, які притаманні подружжю, вони не мали спільного бюджету, не вели спільного господарства, не мали взаємних прав та обов`язків.

Суд також ураховує непослідовну і суперечливу позицію позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , який спочатку у відзиві на позов стверджував про наявність у нього стосунків з іншою жінкою з листопада 2023 року та про залишення ним будинку, де проживав разом з ОСОБА_1 у серпні 2024 року, а у запереченнях виклад цих обставин датується вже 2022 роком. При цьому, за його твердженням, жінка, з якою в нього були стосунки, в цей же період часу зареєструвала шлюб з іншим чоловіком та згодом розлучилась.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Таким чином, суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

З урахуванням поданих доказів, на думку суду, виглядає логічнішою, переконливішою та реалістичнішою позиція позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , в той час як відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 до суду не надано належних та об`єктивних доказів на підтвердження того факту, що станом на 29.07.2023 сторони по справі припинили стосунки як подружжя.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

На підтвердження факту придбання автомобіля «Man» за особисті кошти позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 надано договір позики № 1 від 28 липня 2023 року, укладений між ним та ОСОБА_15 .

Згідно з п.2.2 договору ОСОБА_15 надав ОСОБА_4 у позику 210 000 грн.

Мета надання позики – на купівлю автомобіля «Man TGLS/N15S/CK», 2011 року випуску, білого кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , об`єм двигуна 4580 ( п.2.1 договору).

Строк надання позики становить два роки з моменту її надання (п. 3.1 договору).

Відповідно до положень статті 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У відзиві та зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що спірний автомобіль було придбано ним за власні кошти, отримані на підставі зазначеного договору.

Однак, суд звертає увагу на те, що зазначений договір не може спростувати презумпцію спільного сумісного майна подружжя. ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами, що отримані кошти за договором позики використані ним за призначенням, тобто на придбання транспортного засобу. Сам по собі факт зазначення у договорі про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика витрачена на придбання вказаного транспортного засобу та про обізнаність ОСОБА_1 про існування такої позики.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази про реальне виконання вказаного договору позики. Так, договір позики укладено строком на два роки, тобто до 28 липня 2025 року, проте відсутні будь-які докази повернення ОСОБА_2 вказаної позики у строк, визначений договором. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 стверджував, що кошти за цим договором не повернув, у тому числі частково, що у свою чергу свідчить про безгрошовість такої позики.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24 листопада 2021 року у справі № 675/347/18-ц та від 24 листопада 2021 року у справі № 675/347/18-ц.

Отже, автомобіль «Man» набутий сторонами у період шлюбу, а доказів придбання спірного майна за особисті кошти позивач за зустрічним позовом не надав, тому суд доходить висновку, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності, частки подружжя в якому є рівними.

Щодо способу (варіанту) поділу майна подружжя, зокрема чотирьох автомобілів, то суд зазначає наступне.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21.

Суд також ураховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду (п. 62) відступлено від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток. Також відступлено від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.

Визначення ідеальної частки у неподільному майні, яка у відповідності до закону є рівною з часткою іншого з подружжя, не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача, породжуватиме стан невизначеності у відносинах сторін і вимагатиме від них подальшого вчинення узгоджених дій.

Ураховуючи наведене, а також те, що предметом спору є автомобіль, здійснити поділ майна подружжя без виплати одному із них компенсації іншим співвласником є неможливим.

Суд ураховує, що відповідач за первісним позовом не заперечував проти запропонованого позивачем за первісним позовом варіанту поділу трьох автомобілів – «Renault Master», «Mercedes-Benz» та «Audi», а саме щодо виділення у власність ОСОБА_1 автомобіля «Audi», а у його власність двох інших автомобілів з відповідною компенсацією.

Суд також уважає за необхідне виділити у власність ОСОБА_2 автомобіль «Man», оскільки він використовує його у своїй діяльності як фізична-особа підприємець, що визнається сторонами, та стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 його частини, ураховуючи рівність часток сторін у спільному майні. Вказаний варіант поділу цього автомобіля узгоджується з вимогами позивача за первісним позовом.

З приводу визначення вартості автомобілів і, відповідно, встановлення розміру компенсації, то суд зазначає наступне.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Визначенню підлягає ринкова вартість майна на час шлюбних відносин чи перебування у спільній власності подружжя, а не вартість придбання-відчуження цього рухомого майна.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 визначила вартість чотирьох транспортних засобів у наступному розмірі: «Renault Master» - 364 320 грн; «Mercedes-Benz» - 158 290 грн; «Audi» - 424 620 грн; «Man» - 686 770 грн.

На підтвердження вказаних сум позивач за первісним позовом приєднала до позовної заяви висновок експерта №151 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню середньої ринкової вартості транспортних засобів від 23 грудня 2024 року, складений судовим експертом, оцінювачем ОСОБА_18 .

При цьому, одночасно з позовною заявою подала клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи для з`ясування дійсної вартості спірних автомобілів.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 погодився на визначену вартість автомобілів «Renault Master», «Mercedes-Benz» та «Audi». Однак, не погодився з визначеною експертом вартістю автомобіля «Man», оскільки уважає її завищеною з огляду на стан автомобіля як під час його придбання, так і на даний час.

У ході розгляду справи представник позивача за первісним позовом просила призначити експертизу лише в частині встановлення вартості автомобілів «Mercedes-Benz» та «Man».

Ухвалою від 27 травня 2025 року суд задоволив клопотання сторони позивача за первісним позовом та призначив судову автотоварозначву експертизу для встановлення дійсної вартості автомобілів «Mercedes-Benz» та «Man».

Ухвалою від 13 серпня 2025 року суд зобов`язав позивача за первісним позовом, як ініціатора клопотання, забезпечити доставлення експертів Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Сидоренка О.І. або ОСОБА_19 для проведення огляду транспортних засобів «Mersedes-Benz 512D та «MAN TGL 12.220» протягом дня 21 серпня 2025 року у м. Сміла Черкаського району Черкаської області за повідомленим відповідачем за первісним позовом місцезнаходженням автомобілів.

Одночасно суд зобов`язав сторону відповідача за первісним позовом забезпечити 21 серпня 2025 року на території м. Сміла Черкаського району Черкаської області належні умови та безперешкодний доступ експертів до об`єктів дослідження, а саме: транспортних засобів «Mersedes-Benz 512D та «MAN TGL 12.220» в умовах, які забезпечать можливість проведення огляду транспортних засобів і виконання обов`язків експерта, а також надати у розпорядження експертів реєстраційні документи на вказані транспортні засоби.

Суд також зобов`язати сторону відповідача за первісним позовом завчасно повідомити суд та сторону позивача про адресу місцезнаходження забезпечених для огляду експертами транспортних засобів, що є об`єктами дослідження.

Згідно з повідомленням експерта від 09.09.2025 № СЕ-19/124-25/8810-АВ, прибувши на місце огляду 21 серпня 2025 року на території м. Сміла Черкаського району Черкаської області, експерт установив, що автомобілі не надані. По причині ненадання автомобілів огляд не відбувся. У зв`язку з цим експерт повідомив про неможливість призначення експертизи.

Відповідно до ч.1 ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Отже, стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо.

Суд наголошує, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 був завчасно обізнаний про свій обов`язок створити належні умови та безперешкодний доступ експертів до об`єктів дослідження саме 21 серпня 2025 року на території м. Сміла, однак цей обов`язок не виконав, що свідчить про його свідоме ухилення від надання експертам транспортних засобів для проведення експертного дослідження.

Посилання ОСОБА_2 на неможливість надання транспортних засобів у зв`язку з їх технічною несправністю не підтверджується жодним доказом та розцінюється судом як намагання ухилитися від участі в експертизі.

Водночас, суд зауважує, що експертиза була призначена для встановлення дійсної вартості автомобілів «Mercedes-Benz» та «Man», вартість яких на момент призначення експертизи була визначена позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 у розмірі, відповідно, 158 290 грн. та 686 770 грн. з у рахуванням експертного висновку.

Відтак, суд уважає на підставі ст.109 ЦПК України встановити доведеним факт вартості зазначених автомобілів саме в тому розмірі, що первісно визначено ОСОБА_1 у своїй позовній заяві.

Збільшення позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_1 в частині збільшення вартості автомобіля «Man» до 1 064 370 грн., відбулось після призначення експертизи, а відтак вона зобов`язана доводити свої вимоги в цій частині на загальних підставах, однак жодного доказу на підтвердження викладеного не надала. Не є належним доказом підтвердження вартості автомобіля викопіювання з інтернет-ресурсу «Авторіа» щодо продажу автомобілів та їх ціни, з урахуванням того, що позивачем за первісним позовам надано висновок експерта з указаного питання, проведений на аналізі цін продажу КТЗ, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках КТЗ з відповідним коригуванням, що враховує відмінності між об`єктом порівняння та об`єктом оцінки.

Отже, загальна вартість транспортних засобів, яку суд у порядку поділу майна подружжя уважає за можливе виділити відповідачу за первісним позовом ОСОБА_2 становить 1 209 380,00 грн (364 320 + 158 290 + 686 770 = 1 209 380). Відповідно, ОСОБА_2 зобов`язаний компенсувати вартість 1/2 частини цього майна ОСОБА_1 у розмірі 604 690 грн. Загальна вартість транспортного засобу, яку суд у порядку поділу майна подружжя уважає за можливе виділити позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 становить 424 620 грн. Відповідно, ОСОБА_1 зобов`язана компенсувати вартість 1/2 частини цього майна ОСОБА_2 у розмірі 212 310 грн. Шляхом зарахування взаємних зобов`язань з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця у розмірі 392 380 грн. (604 690-212 310=392 380), як компенсації 1/2 частини вартості спірних автомобілів.

Окрім цього, в своєму позові позивач за первісним позовом наполягала на стягненні з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на її користь половини вартості наступного майна: телевізора «Samsung» загальною вартістю 25 999 грн., ноутбуку ігрового «Acer Nitro» загальною вартістю 26 499 грн.; сумки для ноутбуку загальною вартістю 717 грн.; міні електростанцію «Yamaha» вартістю 4 304,40 грн., АКБ 6 СТ-100 вартістю 3 475 грн.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 приєднала до матеріалів справи товарний чек та видаткову накладну від 10 листопада 2018 року про придбання телевізора та ноутбуку, одержувачем у якому зазначений ОСОБА_2 , а також товарні чеки про придбання 14 листопада 2018 року сумки для ноутбуку, 14 червня 2009 року – електростанції та 20 листопада 2018 року - АКБ 6 СТ-100.

Відповідач за первісним позовом не заперечував факт придбання у шлюбі з ОСОБА_1 телевізора та ноутбуку. Разом з тим, зазначив, що вказані речі у нього відсутні, їх місце знаходження йому не відоме, його представник заперечував їх факт існування на час розірвання шлюбу. Факт придбання інших речей уважає недоведеним.

Суд зазначає, що перелічені первісним позивачем у позовній заяві речі, які вона має намір поділити, є речами побутового вжитку, а тому внаслідок користування ними вони втрачають свої властивості та вартість, однак ОСОБА_1 не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження дійсної вартості спірного майна на час розгляду справи. ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звернутися до суду з клопотанням про призначення товарознавчої експертизи для встановлення обсягу рухомого майна, яке знаходиться в будинку, де проживали сторони, і яке підлягає поділу, та його дійсної ринкової вартості станом на час розгляду справи, однак на власний розсуд такою можливістю не скористалася. Оскільки жодних клопотань про призначення товарознавчих експертиз до суду не надходило, а відтак суд не може визначити фактичну вартість речей, які позивач за первісним має намір поділити, станом на час розгляду справи.

Більш того, суд зауважує, що більша частина долучених до позовної заяви товарних чеків не містить жодної інформації про особу покупця та матеріали справи при цьому також не містять жодних належних та допустимих доказів у підтвердження того, що зазначене у позовній заяві спірне майно фактично наявне та знаходиться саме у відповідача за первісним позовом станом на час звернення до суду з цим позовом, ураховуючи дату їх придбання (починаючи з 2009 року), оскільки останній такий факт заперечує та із показань допитаних у судовому засіданні свідків такі дані встановити також не надалось за можливе, позаяк їх показання не ґрунтуються на доказах, в яких були б відображені зазначені вище необхідні відомості. Зокрема, покази всіх свідків щодо того, що ОСОБА_2 одноосібно заволодів цим майном, ґрунтуються лише на інформації, що була отримана ними від ОСОБА_1 .

Надані позивачем за первісним позовом докази на підтвердження її звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою про зникнення/крадіжку майна, також не є беззаперечним доказом наявності такої речі в одного з подружжя та не можна розуміти як повне звільнення від доказування для особи, яка стверджує про заволодіння спільним сумісним майном іншим із подружжя, а може бути також наслідком безпідставного та голослівного звинувачення. Суд зазначає, що факт реєстрації заяви в поліції лише фіксує звернення, але не підтверджує реальну втрату, заволодіння чи відчуження майна.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості саме на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли під час розгляду вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За таких обставин суд позбавлений можливості самостійно та достовірно визначити точний перелік майна, яке підлягає розподілу між сторонами, його належність до особистої власності однієї із сторін чи до спільної їх сумісної власності, його фактичну наявність на час розгляду справи, а також визначити його грошову оцінку з метою дотримання принципу рівності часток сторін у спільному майні.

Щодо поділу доходів від здійснення підприємницької діяльності та грошових коштів на рахунку в банках.

Даними податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за період з 2023 по третій квартал 2024 року підтверджується, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, отримував дохід від здійснення підприємницької діяльності, код згідно з КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт та код 49.42. Загальна сума доходу ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця за цей період задекларована у розмірі 757 570,00 грн. без відрахування податку.

За повідомленням Головного управління ДПС у Черкаській області від 08 травня 2025 року на ім`я ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця за період з листопада 2023 року по 01 жовтня 2024 року було відкрито два рахунки: № НОМЕР_10 в АТ КБ «Приватбанк» та № НОМЕР_11 в АТ «Райффайзен банк».

Згідно з повідомленням АТ «Райффайзен банк» від 06.06.2025 станом на 01.10.2024 залишок коштів на рахунку № НОМЕР_11 складає 15 739,68 грн. З повідомлення АТ КБ «Приватбанк» від 27.05.2025 убачається, що станом на 01.10.2024 залишок коштів на рахунку № НОМЕР_10 складає 80 182,12 грн.

Доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є: дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг); винагороди за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування, агентськими договорами (без урахування транзитних сум) (пункти 292.1, 292.3, 292.4 статті 292 Податкового кодексу України).

За загальним правилом дохід розраховується як загальна сума грошей, отримана від реалізації товарів або послуг, а прибуток - це дохід з вирахуванням податків, витрат на виробництво, придбання і збут товарів або послуг.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року (справа №755/20605/15-ц) викладено правовий висновок про те, що вимога про стягнення доходу від підприємницької діяльності не підлягає задоволенню з огляду на те, що звітність, на яку посилається особа, відображає валовий дохід фізичної особи - підприємця. Для цілей оподаткування такий дохід розраховується як загальна сума грошей, отримана в результаті реалізації товарів або послуг, у той час як прибуток - це дохід з відрахуванням витрат на виробництво, придбання та збут товарів або послуг.

Таким чином, у порядку поділу спільного майна подружжя не можуть підлягати стягненню валові доходи, які надходять на рахунок фізичної-особи підприємця, а підлягає розподілу виключно прибуток, тобто гроші, які ФОП отримував у вигляді надлишку після сплати всіх податків, зборів і платежів. Ця обставина підлягає доказуванню на загальних підставах.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом половину із задекларованого доходу ОСОБА_2 у загальній сумі 757 570,00 грн доходу, отриманого ним від здійснення підприємницької діяльності за період з 2023 року по третій квартал 2024 року включно.

Однак, заявлені ОСОБА_1 до поділу кошти включають у себе не лише прибуток (заробіток) підприємця, який можна було б віднести до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, а й кошти, які включають у себе собівартість надання послуг, виготовлення та реалізації продукції тощо.

Таким чином, сукупний дохід ОСОБА_2 за вказаний період складає загальну суму коштів, отриману в результаті реалізації товарів або послуг. Тобто, ці кошти включають у себе не лише чистий прибуток підприємця, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя в розумінні частини другої статті 61 СК України, але й кошти від собівартості виготовлення та реалізації продукції.

У матеріалах справи відсутні інші відомості, аніж зазначені ОСОБА_2 у його податкових деклараціях за 2023-2024 роки, на підставі яких неможливо встановити його чистий дохід від здійснення ним підприємницької діяльності у вказаний період.

Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Відтак, поділу в даному випадку можуть підлягати лише грошові кошти, отримані ОСОБА_2 у вигляді чистого прибутку, та які не були витрачені в інтересах сім`ї. Однак, звертаючись до суду із позовною вимогою щодо поділу доходів від підприємницької діяльності, сторона позивача за первісним позовом не надала суду будь-яких доказів, що відповідали б критеріям достатності, належності, достовірності та допустимості та обґрунтованих розрахунків щодо розміру саме прибутку ОСОБА_2 .

Позивач за первісним позовом не була позбавлена процесуальної можливості заявити клопотання про витребування податкової та фінансової звітності, в якій наявна інформація в тому числі й про розмір чистого прибутку суб`єкта господарювання, проте звернулась із клопотанням про витребування інформації про розмір доходу відповідача. Позивач за первісним позовом також не зверталась з клопотанням про призначення судово-бухгалтерської експертизи з метою встановлення чистого прибутку ОСОБА_2 та доведення своїх вимог, що є її прямим обов`язком.

Суд зауважує, що цивільне процесуальне судочинство здійснюється, зокрема, на основі принципів змагальності та диспозитивності, що знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом або витребування відповідних доказів у сторін, які в силу вимог процесуального закону повинні самостійно довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема шляхом подання відповідних доказів, в той час як суд тільки оцінює надані сторонами матеріали.

Аналогічно, із наданих суду виписок за рахунках ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця неможливо дійти висновку, що грошові кошти, які обліковувалися на цих рахунках, є його чистим доходом, який він отримав за період з 2023 року по третій квартал 2024 року включно. Ці кошти можуть включати в себе не лише чистий прибуток підприємця, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя в розумінні ч.2 ст.61 СК України, але й кошти від собівартості виготовлення та реалізації продукції.

Не підлягає до задоволення і вимога ОСОБА_1 про визнання означеного вище майна спільним майном подружжя, оскільки вказівка у резолютивній частині рішення на проміжні висновки суду, а саме, що спірні об`єкти, у даному випадку транспортні засоби, грошові кошти та предмети домашнього вжитку, визнаються судом об`єктами спільної сумісної власності, а потім право спільної сумісної власності сторін на цей об`єкт припиняється - створює ситуацію правової невизначеності, оскільки остаточним правовим результатом вирішення спору щодо поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є визнання права власності на конкретно визначену річ.

Отже, встановлення належності спірного майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановленню для вирішення заявленого спору, виходячи з його підстав, та не є самостійною вимогою та способом захисту, який потребує вирішення та вказівки у резолютивній частині судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі №726/1388/16 від 26 грудня 2021 року.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому в цій частині позов також не підлягає задоволенню.

Всі інші доводи сторін та надані на їх підтвердження докази не спростовують встановлених судом обставин.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , то суд зазначає, що позивач за зустрічним позовом має на меті довести, що спірний автомобіль «Man», 2011 року випуску, не є об`єктом спільного майна подружжя, був придбаний за його особисті кошти в період їх окремого проживання та є його особистою власністю.

Обґрунтування вимог зустрічної позовної заяви фактично відповідають запереченням ОСОБА_2 проти позовних вимог ОСОБА_1 , яким суд уже надав оцінку вище.

Ураховуючи наведене, у задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити у повному обсязі.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 02 січня 2025 року та платіжною інструкцією від 31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 сплачено в загальному 10359,00 грн судового збору за звернення до суду з позовною заявою майнового характеру. Крім того, ОСОБА_1 було сплачено 1211,20 грн. судового збору за звернення до суду з вимогами немайнового характеру, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 14 січня 2025 року. Згідно з виписками указані кошти зараховані до спеціального фонду державного бюджету України.

Оскільки суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог немайнового характеру ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору в цій частині слід покласти на позивача за первісним позовом.

Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 майнового характеру з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на користь підлягає стягненню судовий збір в сумі 8170 грн 00 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки підстави для задоволення зустрічного позову відсутні, сплачений ОСОБА_2 судовий збір за звернення до суду із зустрічним позовом слід покласти на нього.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 82, 263, 265, 268 ЦПК України суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволити частково.

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на автомобіль «Audi А4» тип: седан, рік випуску: 2011, об`єм двигуна: 1968 куб.см, номер кузова: НОМЕР_6 , дата державної реєстрації: 10.11.2020.

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобілі:

- «Renault Master», тип: фургон малолітражний, рік випуску: 2011, об`єм двигуна: 2299 куб.см, номер кузова: НОМЕР_1 , дата державної реєстрації: 07.11.2017;

- «Mercedes-Benz 512D», тип: бортовий-тентований, рік випуску: 1999, об`єм двигуна: 2874 куб.см, номер кузова: НОМЕР_3 , дата державної реєстрації: 10.11.2020;

- «Man TGI 12.220» тип: платформа тентована, рік випуску: 2011, об`єм двигуна: 4580 куб.см, номер шасі: НОМЕР_9 , дата державної реєстрації: 04.08.2023.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 392 380 грн. 00 коп. як компенсації 1/2 частини вартості автомобілів «Renault Master», «Mercedes-Benz 512D» та «Man TGI 12.220», з відрахуванням із загальної вартості 1/2 частини автомобіля «Audi А4», та 8170 грн. 00 коп. судового збору, а всього 400550 (чотириста тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позову ОСОБА_1 – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року.

Учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_12 ;

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_13 .

Суддя І.Я. Биченко