Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №532/225/26 — Кобеляцький районний суд Полтавської області

532/225/26

2/532/503/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Макарчука С.М.,

з участю

представника позивача - адвоката Бердніченко О.П.,

третьої особи - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Чесак Н.І.,

секретаря судового засідання - Демидюк О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки цивільну справу №532/225/26 за позовом ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області, та ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою, покликаючись на те, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням суду в 2021 році. У 2023 році відповідачка добровільно залишила спільних неповнолітніх дітей на виховання та утримання позивачеві та виїхала за кордон, фактично самоусунувшись від їх повсякденного життя.

У сторін є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 2023 року по листопад 2025 року діти постійно проживали разом із батьком– позивачем, який забезпечував їх повне матеріальне утримання, виховання, навчання, медичний супровід та побутові умови. Протягом усього зазначеного періоду саме позивач самостійно супроводжував дітей до закладів охорони здоров`я, звертався до лікарів з питань їх лікування та профілактичних оглядів, а також постійно контактував із закладом освіти, відвідував школу, спілкувався з педагогами та адміністрацією, вирішував питання навчання і виховання дітей. (довідки зі школи)

Позивач з дітьми проживав у батьківському будинку за адресою: АДРЕСА_1 (акт обстеження житлових умов).

Мати аліменти не сплачує, але оплачує частину витрат дітям на одяг та харчування, проти проживання дітей з батьком не заперечує.

У листопаді 2025 року позивача було примусово мобілізовано для проходження військової служби у Збройних Силах України. У зв`язку з цим виникла надзвичайна та непередбачувана ситуація: діти фактично залишилися без постійного дорослого догляду.

З огляду на загрозу залишення дітей без нагляду, сестра позивача — третя особа по справі ОСОБА_1 , була змушена тимчасово забрати дітей до себе у власний будинок за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому зазначена особа не є законним представником дітей, має власну малолітню дитину, разом з нею проживає пристарілий батько, що підтверджується довідкою про склад сім`ї, та вона категорично відмовляється і не має можливості здійснювати постійне виховання та утримання племінників.

Таким чином, на теперішній час склалася ситуація, коли: мати дітей перебуває за кордоном і не здійснює батьківських обов`язків; батько є єдиним з батьків, хто фактично здійснював виховання, однак тимчасово позбавлений можливості постійної присутності через військову службу; тітка дітей здійснює лише вимушене тимчасове перебування дітей у себе та не може і не бажає виконувати функції виховання; діти фактично опинилися без визначеного судом законного дорослого, що порушує їхні права та інтереси.

Причиною звернення до суду є не спір між батьками, а необхідність термінового правового захисту прав та інтересів дітей, які через об`єктивні та незалежні від волі позивача обставини (мобілізація) залишилися без належного правового статусу та стабільного дорослого піклування.

Невизначеність місця проживання дітей та відсутність судового рішення створює ризик: втручання органів опіки шляхом інституційного або тимчасового влаштування дітей; обмеження доступу дітей до освіти, медицини, соціальних та інших послуг; порушення принципу збереження сімейних зв`язків.

у зв`язку з цим прохає встановити факт самостійного виховання та утримання позивачем ОСОБА_2 неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у

період з 2023 року по листопад 2025 року; визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з їхнім батьком – ОСОБА_2 за адресою:

АДРЕСА_1 судовому засіданні представник позивача позов підтримала.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, клопотань про відкладення або про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило, у зв`язку з чим постановлено протокольну ухвалу про здійснення заочного розгляду справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - органу опіки та піклування в судовому засіданні зазначила, що вважає за можливим визначення місце дітей разом з батьком за місцем їхньої реєстрації. Така позиція обґрунтована тим, що діти фактично проживали з батьком, перебували на його самостійному вихованні та утриманні, батько дбав про дітей; мати усвідомлює, що діти будуть проживати з батьком та перебувати на його вихованні й утриманні; батьки розуміють свою відповідальність, саме таке проживання дітей з батьком відповідає волі та інтересам дітей.

Третя особа ОСОБА_1 підтримала позов посилаючись на те, що воно дійсно поки що взяла дітей до себе, однак не спроможна забезпечити їх виховання й утримання та не бажає брати роль опікуна.

Судом встановлено, що сторони з 18.10.2008 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09.03.2021 (справа № 532/283/21)

У сторін є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть.

З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї відомо, що позивач разом зі своїми дітьми спільно проживали за адресою місця реєстрації позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що місце проживання дітей зареєстроване за тією ж адресою.

Діти у судовому засіданні висловили своє бажання проживати з батьком.

Рішенням виконавчого комітету Білицької селищної ради №54 від 25.02.2026 затверджено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету щодо визначення місця проживання дітей.

Із змісту вказаного висновку вбачається, що неповнолітня ОСОБА_4 чітко висловила своє бажання проживати з батьком, малолітній ОСОБА_3 підтвердив бажання надалі проживати з ним. Діти до листопада 2025 року проживали з батьком і перебували на його утриманні, а мати виїхала за кордон і самоусунулася від виховання дітей та повертатися до України не планує.

Згідно з ч.2 ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Конвенція ООН про права дитини 1989, яка ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не можна бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За змістом ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із ними буде проживати малолітня дитина, однак спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування та судом. Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що суд визначає з ким із батьками буде проживати малолітня дитина.

У контексті частини першої статті 161 СК України убачається, що під час вирішення спору про місце проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особистісна прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші особливості, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 (пояснювальна записка). Пункт 36 у всіх справах, пов`язаних з дітьми, першочергова увага повинна надаватися найкращим інтересам дитини. Оцінка ситуації має бути зроблена точно. Ці керівні принципи сприяють розвитку міждисциплінарних методів оцінки кращих інтересів дитини, визнаючи, що це є складним процесом. Ця оцінка стає ще складнішою, якщо ці інтереси повинні бути збалансовані з інтересами інших зацікавлених сторін, таких як інші діти, батьки. Це має бути зроблено професійно, в кожному конкретному випадку на індивідуальній основі. Пункт 37 Найкращі інтереси дитини завжди повинні розглядатися в поєднанні з іншими правами дітей, наприклад, правом бути почутою, правом на захист від насильства, правом не бути розлученою з батьками. Комплексний підхід має бути правилом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п.58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), §90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, §102).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору.

Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 у справі № 402/428/16ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Забезпечення найкращих інтересів дитини виступає пріоритетним принципом і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) про визнання незаконним вивезення дитини, визначення місця її проживання, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 4 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц зазначив про те, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

У випадку відсутності спору щодо визначення місця проживання, між батьками, як визначено у ч.1 ст.109 СК України, може бути укладений письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір про визначення місця проживання дітей, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням відсутності укладеного між сторонами письмового договору про те, з ким будуть проживати діти, беручи до уваги матеріальний, житловий стан сторін, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, ставлення дітей до батька та матері, а також враховуючи те, що позивач є рідним батьком дітей, є фізично здоровим, працездатним, має можливість забезчити дітям проживання в належних для проживання та виховання дитини умовах, наполягає на реалізації свого права доглядати, утримувати та піклуватись дітьми, має можливість та бажання займатись її вихованням, матеріалами справи підтверджено факт тривалого проживання дітей разом з батьком, за місцем проживання якого в дітей сформувалося звичне для них комфортне оточуюче середовище, а також підтверджено факт самостійного виховання та утримання дітей батьком без участі матері, з урахуванням думки представника органу опіки та піклування, яка, з`ясувавши думку дитини, підтвердила відповідність заявлених позовних вимог інтересам та бажанням дітей, переслідуючи принцип найкращого забезпечення інтересів дитини, суд приходить до висновку про доцільність визначення місця проживання дітей разом з батьком як особою яка самостійно виховує та утримує дитину. Обставин, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини за вказаною адресою та передачі її на виховання та утримання батьку не встановлено.

Визначення на теперішній час місця проживання дітей з батьком максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі.

Таким чином, визначаючи місце проживання з батьком, суд не позбавляє матір її права та можливості особистого спілкування з дитиною.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Таким чином, на теперішній час склалася ситуація, коли: мати дітей перебуває за кордоном і не здійснює батьківських обов`язків; батько є єдиним з батьків, хто фактично здійснював виховання, однак тимчасово позбавлений можливості постійної присутності через військову службу; тітка дітей здійснює лише вимушене тимчасове перебування дітей у себе та не може і не бажає виконувати функції виховання; діти фактично опинилися без визначеного судом законного дорослого, що порушує їхні права та інтереси.

Причиною звернення до суду є не спір між батьками, а необхідність термінового правового захисту прав та інтересів дітей, які через об`єктивні та незалежні від волі позивача обставини (мобілізація) залишилися без належного правового статусу та стабільного дорослого піклування.

Невизначеність місця проживання дітей та відсутність судового рішення створює ризик: втручання органів опіки шляхом інституційного або тимчасового влаштування дітей; обмеження доступу дітей до освіти, медицини, соціальних та інших послуг; порушення принципу збереження сімейних зв`язків.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з наведених вище мотивів та підстав.

При цьому, суд вважає за доцільне роз`яснити позивачу, що відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141-142, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину без участі матері.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину без участі матері.

Роз`яснити відповідачеві, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Роз`яснити позивачеві, що позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя