Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №369/13950/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13950/24

Провадження № 2/369/1779/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К. К.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №369/13950/24 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_5 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на дітей та коштів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 06 січня 2017 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, про що Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області зроблено актовий запис № 9 та видано свідоцтво НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 29 жовтня 2022 року Ірпінським відділом реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зроблено актовий запис № 422 та видано свідоцтво про народження НОМЕР_2 .

Як зазначає позивач, у червні 2023 року Відповідач залишив її з сином та почав проживати окремо. Наразі, сторони припинили будь-які шлюбні стосунки, спільного господарства не ведуть, проживають окремо один від одного і не створюють єдину сім`ю. Між ними відсутня взаємна повага та підтримка, так само, як і намір продовжувати шлюб чи зберегти сім`ю.

Спору щодо утримання та виховання сина між сторонами немає, водночас, угоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, між ними не досягнуто.

Так, як зазначає позивач, за час проживання у шлюбі подружжя придбало наступне нерухоме майно: квартира загальною площею 53.6 кв.м, житловою – 23.7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та квартира загальною площею 36.2 кв.м, житловою – 15.9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Окрім цього, під час шлюбу придбано також і рухоме майно, автомобіль «МАZDА 5» 2006 року випуску.

На підставі вищевикладеного, позивач звертається до суду з позовом та просить:

1.Розірвати шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що був укладений 06 січня 2017 року та зареєстрований Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 9;

2.Здійснити поділ спільної сумісної власності подружжя: квартири АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_2 , автомобілю «МАZDА 5» 2006 року випуску;

3.Визнати за ОСОБА_3 право власності на:

-1/2квартири АДРЕСА_1 ;

-1/2 квартири АДРЕСА_2 ;

-1/2автомобілю «МАZDА 5» 2006 року випуску;

4.Після розірвання шлюбу змінити прізвище на дошлюбне, ОСОБА_8 ;

5.Здійснити розподіл судових витрат стягнувши їх з Відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано час на усунення недоліків.

08 жовтня 2024 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків та усунуто недоліки зазначені в ухвалі суду від 22 серпня 2024 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

03 квітня 2025 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Пономаренко Анжеліки Євгенівни надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що вимога про розірвання шлюбу не підлягає до задоволення, оскільки вже була вирішена іншим судом. Щодо поділу нерухомого майна – квартир, зазначили, що вони є приватною власністю особисто відповідача на підставі договорів дарування та не підпадають під статус майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Щодо автомобіля відповідач вказав, що він був придбаний під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя. Водночас, зазначив, що автомобіль є неподільною річчю та використовується відповідачем, у зв`язку із чим він пропонує визнати за ним право власності на автомобіль із виплатою позивачу компенсації 1/2 частки автомобіля у розмірі 60 000,00 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Не заперечував проти визнання права власності на автомобіль за відповідачем із виплатою компенсації позивачу у розмірі 60 000,00 грн.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти вимоги про розірвання шлюбу та повернення позивачу дошлюбного прізвища, проти вимог про поділ квартир заперечував, оскільки вони набуті відповідачем на підставі договорів дарування та є його особистою власністю. Також просив визнати право власності на автомобіль за відповідачем із виплатою компенсації позивачу у розмірі 60 000,00 грн.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи сторін, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Щодо вимог позивача про розірвання шлюбу між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

У відповідності до вимог ст. 24 Сімейного Кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу. За правилами, встановленими ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 06 січня 2017 року Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, між громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянкою України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 06 січня 2017 року, про що Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 06 січня 2017 року складено відповідний актовий запис №9. Після реєстрації шлюбу дружина отримала прізвище – « ОСОБА_10 ».

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29 жовтня 2022 року Ірпінським відділом реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис № 422 від 29 жовтня 2022 року).

Спільне життя подружжя не склалося. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між позивачем та відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси. Сім`ю зберегти неможливо.

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Частиною 2 ст. 104 СК України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».

Окрім цього, п. 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».

Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч. 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

З врахуванням того, що позивач категорично не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити принципу добровільності шлюбу та їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.

Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

У позовній заяві позивач просила відновити дошлюбне прізвище – « ОСОБА_8 », яке після реєстрації шлюбу змінила на « ОСОБА_10 ».

Враховуючи наведене, з`ясувавши причини розірвання шлюбу, фактичні взаємини подружжя, дослідивши письмові докази, суд вважає подальше сімейне життя подружжя і збереження сім`ї суперечить інтересам сторін, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про поділ спільного сумісного нерухомого майна подружжя, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Вказане наведено у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №709/494/16-ц (провадження №61-19909св18) та від 20 травня 2019 року у справі №360/303/17-ц (провадження №61-410св18).

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

Згідно з п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Тобто, вказані норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тих обставин, зокрема, хто є набувачем за договором, або забудовником будівлі, або на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За правилами ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Таким чином, з наведеного вбачається, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 357481444 від 07 грудня 2023 року встановлено, що спірне майно набуте ОСОБА_4 у приватну власність за час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 .

Разом із тим, із наданих суду доказів убачається, що право власності на нерухоме майно, а саме: - на квартиру, загальною площею 53,6 кв.м. та житловою площею 23,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 набув на підставі договору дарування, укладеного 14 липня 2023 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , та посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Клімішиною М.І. за реєстровим № 2061; - на квартиру, загальною площею 36,2 кв.м. та житловою площею 15,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 набув на підставі договору дарування, укладеного 08 листопада 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т.А. за реєстровим № 4888.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що спірне нерухоме майно, яке набуте відповідачем за час перебування у шлюбі з позивачем на підставі договорів дарування є його особистою приватною власністю та розподілу не підлягає.

Щодо вимоги позивача про поділ спільного сумісного рухомого майна подружжя, суд зазначає наступне.

З урахуванням наведених вище приписів закону суд дійшов висновку, що транспортний засіб «MAZDA 5», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , що набутий сторонами під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися, обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).

Відповідно до п. 30 вказаної Постанови, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Один із подружжя, який хоче припинити не право власності іншого з подружжя у спільному майні, а своє право на частку в майні, має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності і, як наслідок, припинення його права власності на спірне майно. При цьому задоволення позовної вимоги про визнання за відповідачем права власності на спільне майно та стягнення нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності не передбачає обов`язкове внесення на депозит суду суми компенсації (Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі 760/789/19).

Враховуючи викладене, виходячи із засад розумності, справедливості і пропорційності, а також, враховуючи досягнення домовленості між сторонами щодо транспортного засобу, що у свою чергу не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає за можливе визнати спільною сумісною власністю подружжя транспортний засіб «MAZDA 5», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , виділити його у власність відповідача та стягнути з нього компенсацію 1/2 частки вартості транспортного засобу у розмірі 60 000,00 грн.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача на 28,8% від ціни позову, з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 965,31 грн (10 296,20 * 28,8% : 100% = 2 965,31).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна, - задовольнити частково.

Розірвати шлюб, укладений між громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянкою України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 06 січня 2017 року, про що Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 06 січня 2017 року складено відповідний актовий запис №9 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 06 січня 2017 року Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відновити дошлюбне прізвище - « ОСОБА_8 ».

Виділити у власність ОСОБА_4 транспортний засіб «MAZDA 5», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_13 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу «MAZDA 5», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_13 судовий збір у розмірі 2 965 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 31 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Інформація про позивача: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА