Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №274/1903/26 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/1903/26

Провадження № 2/0274/1960/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"09" червня 2026 р. м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді - Хуторної І.Ю.,

з участю секретаря Айрапетян А.А.,

учасники справи, присутні в судовому засіданні:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в :

16.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 27.04.2021 у розмірі 200 000,00 грн, 3% річних у розмірі 4 964, 38 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 800,00 грн та судові витрати.

Короткий виклад доводів позову

Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що 27 квітня 2021 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти в сумі 200 000 грн та зобов`язався повернути їх у повному обсязі до 01 січня 2026 року. На підтвердження укладення договору позики та передачі грошових коштів відповідач склав власноручно розписку, оригінал якої долучено до матеріалів справи.

У визначений договором строк відповідач свої зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув, у зв`язку із чим станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 200 000 грн.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому з нього підлягають стягненню передбачені ст. 625 ЦК України наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, інфляційні втрати та трьох процентів річних лише за період до введення воєнного стану, просить стягнути борг в розмірі 200 000 грн, 3 % річних від простроченої суми за період з 27 квітня 2021 року до 23 лютого 2022 року у розмірі 4 964,38 грн, інфляційні втрати за період з квітня 2021 року по лютий 2022 року у розмірі 15 800 грн.

Короткий виклад заперечень проти позову

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду письмові пояснення, в яких просив врахувати сплачені ним за договором 10 000 грн.

У запереченнях зазначив, що він отримував від позивача грошові кошти у сумі 200 000 грн, однак такі кошти були позикою у розумінні статей 1046-1049 ЦК України. Між сторонами існувала усна домовленість щодо створення та функціонування спільного бізнес-проєкту «Клуб музики наживо» у місті Бердичеві. За умовами такої домовленості позивач мав здійснити фінансування проєкту, а відповідач забезпечував організацію його діяльності, господарське управління, закупівлю обладнання та виконання необхідних робіт. Прибуток від діяльності проєкту сторони планували розподіляти між собою.

Протягом усього періоду функціонування проєкту особисто займався його організацією, здійснював перевезення обладнання та матеріалів власним транспортом, а також виконував інші роботи, пов`язані з облаштуванням та утриманням закладу.

Крім того, розписка, на яку посилається позивач як на доказ існування договору позики, фактично була складена не 27 квітня 2021 року, а навесні 2024 року. На той момент бізнес-проєкт виявився збитковим, а позивач у зв`язку з погіршенням стану здоров`я висловив бажання повернути вкладені кошти. Саме з цієї причини відповідач погодився оформити письмовий документ про повернення інвестованих коштів. Вказує, що дати, зазначені в розписці, були визначені орієнтовно та не відображають фактичного моменту її складання.

15 травня 2025 року відповідач здійснив банківський переказ на користь позивача у розмірі 10 000 грн, що, є частковим виконанням зобов`язання щодо повернення коштів.

У зв`язку з наведеним відповідач вважає, що заявлений до стягнення розмір основного боргу не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки не враховує здійснене часткове погашення заборгованості. Також відповідач заперечує проти нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних у заявленому розмірі.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 26.03.2026 позовна заява прийнята до провадження та у справі відкрито загальне позовне провадження.

Протокольною ухвалою суду від 01.05.2026 суд закрив підготовче провадження.

У судовому засіданні позивач підтримав позов. Наполягає на тому, що він передав відповідачу в позику 200 000 грн та розписку про отримані грошові кошти в позику відповідач написав добровільно. Сплачені відповідачем на його користь грошові кошти, про перерахування яких надано квитанцію фактично внесені в рахунок процентів за договором позики.

Відповідач у судовому засіданні підтримав подані ним письмові пояснення, погодився на існування боргу в розмірі 190 000 грн, тобто основного боргу за виключенням суми сплачених ним 10 000 гривень. Не визнав борг по сплаті інфляційних втрат та 3 % річних. Вказав, що має скрутний фінансовий стан.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 27.04.2021 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 200 000 грн, від яких зобов`язався повернути до 31.12.2024, а протягом 2025 року (а.с. 11).

Відповідно до квитанції від 15.05.2025 ОСОБА_2 переказав ОСОБА_1 9800 гривень (а.с. 32).

Застосовані норми права, аналіз доводів сторін висновки суду

Дослідивши докази, з`ясувавши обставини справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позову із таких підстав.

Відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За положеннями частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (стаття 545 ЦК України).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 200/1897/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17)

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20.

Факт укладення договору позики та передачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 200 000 грн доводиться розпискою від 27.04.2021, оригінал якої позивач долучив до позову.

Відповідач підтвердив факт отримання грошових коштів, не оспорив договору позики та не надав суду доказів існування інших правовідносин між сторонами, надав докази про сплату 9800 грн, які позивач визнав як сплату грошових коштів за договором, проте на сплату процентів. Відповідач також підтвердив неповернення ним решти боргу.

Посилання відповідача на існування між сторонами усної домовленості щодо створення та функціонування бізнес-проєкту «Клуб музики наживо» суд оцінює критично, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що передані позивачем кошти були внеском до спільної діяльності, інвестицією чи вкладом у спільний бізнес-проєкт без обов`язку їх повернення, відповідачем суду не надано.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що розписка була складена навесні 2024 року, а не 27 квітня 2021 року. Зазначені твердження не підтверджені жодними належними доказами.

Натомість надана суду розписка містить дату її складення, суму отриманих коштів та визначені сторонами строки їх повернення.

Крім того, суд враховує поведінку самого відповідача після виникнення спірних правовідносин, який сплатив 9800 гривень боргу та погодився на виплату решти боргу.

Разом із тим, судом встановлено, що укладений між сторонами договір позики не містить умов щодо сплати процентів за користування позикою, а зі змісту боргової розписки не вбачається досягнення сторонами домовленості про визначення розміру процентів.

Отже, у сторін не виникло зобов`язання зі сплати процентів за користування позиковими коштами, а тому перераховані відповідачем 9 800 грн не можуть бути зараховані як виконання обов`язку зі сплати процентів.

Враховуючи викладене, сплачені 9 800 грн підлягають зарахуванню в рахунок часткового погашення основної суми боргу за договором позики.

Таким чином, із загальної суми позики 200 000 грн підлягає відрахуванню сплачена відповідачем сума 9 800 грн, у зв`язку з чим залишок непогашеного боргу становить 190 200 грн, який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення 3 % річних від суми боргу та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних.

Тобто право кредитора на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України сум виникає лише з моменту прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто після настання строку його виконання.

Зі змісту наданої суду боргової розписки вбачається, що сторони погодили поетапний порядок повернення позики, а саме: 1/3 частину суми боргу відповідач зобов`язався повернути до 31 грудня 2024 року, а решту 2/3 суми боргу - протягом 2025 року.

Отже, прострочення виконання зобов`язання щодо повернення 1/3 частини настало з 01 січня 2025 року, а щодо решти 2/3 суми боргу - з 01 січня 2026 року. До настання зазначених строків відповідач не вважався таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Проте позивачем здійснено нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з травня 2021 року по лютий 2022 року, тобто за період, коли строк виконання зобов`язання щодо повернення позики ще не настав, а відтак відсутній факт прострочення виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, за заявлений позивачем період відсутні, у зв`язку з чим вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період із травня 2021 року до лютого 2022 року задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно задоволених позовних вимог, що в розмірі 1902 грн, (2207,64*190200:220764,38).

Керуючись ст. ст. 141, 263 - 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 190 200 гривень боргу за договором позики від 27.04.2021.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1902 гривні у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя І.Ю. Хуторна