Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №344/1603/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/1603/25

Провадження № 22-ц/4808/997/26

Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду від 20 березня 2026 року під головуванням судді Шишка О.А. у селищі Богородчани,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» 18 серпня 2025 року звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.11.2023 між ТОВ «Качай гроші» та відповідачкою було укладено договір кредитної лінії № 00-10203852. Договір було укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідачки. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець надав відповідачці кредит на споживчі потреби на наступних умовах: сума кредитного ліміту 5000 грн; строк кредитування 240 днів; знижена % ставка 0,011% в день; стандартна % ставка 2,80 % в день.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору.

Між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит» 22.01.2024 укладено договір факторингу № 22-01/2024 за яким ТОВ «Макс Кредит» отримало право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 00-10203852 від 10.11.2023. Відповідно до Реєстру боржників ТОВ «Макс Кредит» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 00-10203852 від 10.11.2023 на загальну суму 15 360 грн.

Між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» 16.08.2024 укладено договір факторингу №16082024-МК/ЕЙС, відповідно до якого позивач набув право вимоги за вказаним договором кредиту до відповідачки. Відповідно до Реєстру боржників позивач набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 00-10203852 від 10.11.2023 на загальну суму 30 200 грн.

Відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість за кредитом. Зазначає, що станом на 23.12.2024 загальний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором становить 30 200 грн, з яких: 5 000 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 25 200 грн – сума заборгованості за нарахованими процентами.

Оскільки відповідачка у добровільному порядку заборгованість за вищевказаними договором не погасила, то позивач просив стягнути з неї 30 200 грн заборгованості за договором кредитної лінії № 00-10203852 від 10.11.2023.

Рішенням Богородчанського районного суду від 20 березня 2026 рокузадоволено частково позов ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» 25 946 грн заборгованості за договором кредитної лінії № 00-10203852 від 10.11.2023, укладеним між нею та ТОВ «Качай гроші», яка складається із заборгованості по кредиту в розмірі 5 000 грн та заборгованості за процентами в розмірі 20 946 грн, а також – 3 436,40 грн витрат на професійну правничу допомогу і 2 081,08 грн судового збору. У задоволені решти вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Апелянт не погоджується із висновками суд першої інстанції.

Апелянт вказує на судову практику Верховного Суду де суд зазначив, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за договором факторингу, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Зазначає, що позивачем суду не було надано доказів оплати як за договором факторингу № 22-01/2024 укладеним 22 січня 2024 року між ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «Макс Кредит», так і договором факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16 серпня 2024 року укладеного між ТОВ «Макс Кредит» і ТОВ «ЕЙС».

Оскільки, позивач не надав доказів здійснення оплати за договорами факторингу на кожному етапі передачі прав на підтвердження набуття ним відступлення права грошової вимоги, а тому відсутні й підстави вважать права фактора набутими.

Досліджуючи письмові докази які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції вказаних обставин не перевір та в результаті дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Виходячи з вищевикладених обставин, можна зробити висновок, що суд першої інстанції не в повній мірі виконав вимоги ст. 263 ЦПК України, щодо його законності та обґрунтованості.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що згідно долучених до справи договорів, за якими відступлено право вимоги боргу ОСОБА_1 за кредитним договором, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника.

Вказані договори факторингу, містять підписи уповноважених представників сторін та скріплені печатками, підтверджують належний перехід прав вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ « Качай гроші» до ТОВ «Макс кредит» та від ТОВ «Макс кредит» до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Окрім того, копія витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 22-01/2024 від 22.01.2024 року та реєстру боржників за договором факторингу № 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024, оформлених у фізичній формі, мають усі необхідні реквізити, а саме: назву, форму, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитними договорами, окрім того, містить підписи сторін договору, що скріплені печатками.

Договори факторингу є чинними, оскільки їх дійсність ніким не оспорено, а тому вони підлягають виконанню.

З огляду на вищевикладене, позивач погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що додані до позовної заяви документи є належними, достатніми та допустимими доказами в справі на підтвердження факту передачі права вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС», як новому кредитору, за кредитним договором, укладеним Відповідачем з Первісним кредитором.

Щодо оплати за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином сторони можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний факт не взаємопов`язаний з предметом договору та переходом права вимоги.

З огляду на вищезазначене, у випадку відсутності фінансування, договори факторингу було б розірвано в односторонньому порядку кожним із клієнтів, що унеможливлює укладання додаткових угод до вказаних договорів, що чинні до сьогодні, отже висновки представника Відповідача є необґрунтованими та такими що суперечать дійсності.

Відповідач зробив помилковий висновок щодо оплати за договорами факторингу.

Оскільки в договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання реєстру боржників та акту прийому-передачі реєстру позивач належним чином довів факт переходу права вимоги. Відсутність доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу з урахуванням встановлених фактичних обставин цієї справи не спростовує факту набуття позивачем права вимоги за кредитним договором №00-10203852 від 10.11.2023 до боржників.

Позивач набув право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024. Перерахування коштів клієнту не є предметом доказування у цьому спорі, оскільки факт переходу прав вимоги підтверджується підписанням відповідного реєстру боржників, як це прямо передбачено умовами зазначеного договору.

Таким чином, позивач не має обов`язку надавати докази здійснення оплати за відступлені права вимоги, оскільки така обставина не впливає на законність переходу права вимоги відповідно до положень чинного законодавства та договору факторингу.

Щодо посилання апелянта на судову практику, слід зазначити, що у цій справі відповідно до договорів факторингу № 22-01/2024 від 22.01.2024, № 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024 перехід права вимоги за кредитними договорами відбувається в момент підписання реєстрів боржників.

У досліджуваних у цій справі договорах перехід права вимоги пов`язується не з фактом сплати коштів, а з підписанням реєстру прав вимог або акту прийому-передачі. Це означає, що момент набуття прав визначається не оплатою, а підписанням конкретних документів, які фіксують передачу прав. Такий механізм дозволяє фінансовій компанії отримати право вимоги одразу після оформлення цих документів, незалежно від того чи була здійснена оплата на момент підписання.

Виходячи з вищесказаного, різниця між цією справою та справою на яку посилається апелянт як на судову практику полягає в тому, що у іншій справі перехід прав залежав від оплати, а в цій справі — від підписання документів.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Встановлено, що 10.11.2023 між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №00-10203852. Договір було укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідачки. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець надав відповідачці кредит на споживчі потреби на наступних умовах: тип кредиту – кредитна лінія; сума кредитного ліміту 5000 грн. (п.1.2 Договору); дата видачі кредиту – 10.11.2023 року ( п.2.8 Договору); строк кредитування 240 днів до 07.07.2024 року (п.1.3Договору); знижена % ставка 0,011 % в день (п.1.4.2 Договору); стандартна % ставка 2,80 % в день (п.14.1 Договору) (а.с.31-35, 51-54).

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору, факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту, яке здійснювалося за допомогою платіжного сервісу Platon ТОВ «Платежі онлайн» на картковий рахунок, вказаний відповідачкою, платіжною інструкцією №9731982199492.128 від 10.11.2023 року та інформацією від 12.03.2006 року АТ «А-Банк» (а.с.56-63).

Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», загальна сума заборгованості станом на 23.12.2024 року становить 30 200 грн, з яких: 5 000 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 25 200 грн – сума заборгованості за нарахованими процентами (а.с. 69-73).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Таким чином будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки відповідно до статті 611 ЦК України, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з вимогами ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Так, відповідно до ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зокрема, ст.1050 ЦК України визначає, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з п.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з положеннями пунктів 12-13 ст. 11 цього ж Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до ч.3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копія, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

Згідно з п. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Також, виходячи з вимог статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

В порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Задовольняючи частково позов ТОВ «ФК «Ейс», суд першої інстанції вказав, що виходячи з норм закону, умов кредитного договору, договорів факторингу, беручи до уваги принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого справа розглядається в межах заявлених особою вимог, зважаючи на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню. З відповідачки на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором (договором кредитної лінії) № 00-10203852 від 10.11.2023 в розмірі 25 946 грн, з яких: 5000 грн – сума заборгованості за тілом кредиту та 20 946 грн – сума заборгованості за нарахованими процентами.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Доводи апелянта про те, що суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів здійснення оплати за договорами факторингу на кожному етапі передачі прав на підтвердження набуття ним відступлення права грошової вимоги, а тому відсутні й підстави вважать права фактора набутими є необґрунтованими.

Встановлено, що між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит» 22.01.2024 укладено договір факторингу №22-01/2024, за яким ТОВ «Макс Кредит» отримало право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 00-10203852 від 10.11.2023 року. Відповідно до Реєстру боржників ТОВ «Макс Кредит» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 00-10203852 від 10.11.2023 року на загальну суму 15 360 грн., з яких: 5 000 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 10 360 грн – сума заборгованості за нарахованими процентами (а.с. 74-87).

Між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» 16.08.2024 укладено договір факторингу №16082024-МК/ЕЙС, відповідно до якого позивач набув право вимоги за вказаним договором кредиту до відповідачки. Відповідно до Реєстру боржників позивач набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 00-10203852 від 10.11.2023 року на загальну суму 30 200 грн, з яких: 5 000 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 25 200 грн – сума заборгованості за нарахованими процентами (а.с. 88-100).

Колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання акта прийому-передачі реєстру боржників та не пов`язано з оплатою за договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк. Слід зазначити, що встановлений порядок оплати не впливає на перехід права вимоги за кредитним договором. Це також є ознакою договору відступлення права вимоги (цесії), передбаченого п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, і не свідчить про відсутність права вимоги у позивача, яке він набув на підставі вищевказаних договорів, за якими право вимоги було передано на умовах відстрочення платежу, що, у свою чергу, відповідає правовим висновкам, висловленим у постановах ВП ВС від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та від 08.08.2023 у справі №910/8115/19.

Представник відповідачки на вищевказані обставини помилково не звернув уваги, внаслідок чого безпідставно вважав, що у нового кредитора за договорами факторингу та у позивача відсутнє право вимоги.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі вбачається, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 00-10203852 від 10.11.2023, укладеним між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богородчанського районного суду від 20 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 09 червня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин