Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №725/253/25 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/253/25

Номер провадження 2/725/1871/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026 року

Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Піхало Н.В.

за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток в спільній сумісній власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року позивачка звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що з 28 січня 2001 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , який в подальшому рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 червня.2018 року розірвано.

Вказувала, що під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., за договором купілі-продажу від 21.11.2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войцеховським А.В., та оформлено право власності на ОСОБА_2 .

Також вказувала, що в подальшому між нею та відповідачем склалися неприязні стосунки, та відповідач ОСОБА_2 відмовився від оформлення частки власності на неї в установленному заном поярдку, та без її згоди 07.12.2023 року зняв її з місця реєстрації, що підтверджується листом Департаменту надання адміністративних послуг.

Враховуючи вищевикладене, просила суд ухвалити рішення, яким визначити розмір частки ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі 1/2 та стягнути судові витрати.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2025 року позов задоволено та визначено за ОСОБА_1 право спільноїчастковоївласності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., а також припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м.

В подальшому, ухвалою Чернівецького районного суду міста Чернівців від 1 липня 2025 року заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2025 року скасовано та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Не погоджуючись із поданим позовом ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м. особистою приватної власністю та відмовити в задоволенні первісного позову.

Зокрема, в обґрунтування зустрічного позову вказував, що дійсно з 28 січня 2001 року він із ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому було розірвано 20 червня 2018 року. При цьому, більше 7 років його колишня дружина перебувала за кордоном та перебувала в інших стосунках і лише у червні 2025 року в телефонній розмові повідомила, що має намір приїхати до України у відпустку та буде проживати у спірній квартирі, оскільки теж має право на частку у праві власності на дане нерухоме майно, яке ним оспорюється.

Вказував, що з моменту укладення шлюбу він із позивачкою проживали за адресою АДРЕСА_3 , яка належала на праві спільної сумісної власності згідно свідоцтва про право власностісті на житло серія та номер НОМЕР_1 , виадного 25 липня 1994 року управлінням комунальної власності Чернівецького вміськвиконкому йому, а також його батькам та сесті. Разом з тим, відносини між його дружиною та матірю були неприязні, у квартирі постійно були сварки, тому його сестра ОСОБА_3 запропонувала викупити у співвласників квартири їх частки, щоб вони могли придбати собі інше житло, а вона б придбала всю квартиру у свою власність. В подальшому, співвласники дійшли згоди щодо варотості часток і 25 травня 2015 року відчужили свої частки у квартирі ОСОБА_3 шляхом укладення договору дарування часток. В подальшому ним та іншими співвласниками квартири було укладено із ОСОБА_3 договір дарування своїх часток у майні, та остяння зареєструвала право власності на квартиру по АДРЕСА_3 за собою, а згодом подарувала своєму сину ОСОБА_4 .

При цьому вказував, що спірна квартира була ним придбана саме за кошти, які він отримав від своєї сестри в рахунок продажу належної йому частки у квартирі по АДРЕСА_3 і частково за позичені кошти, а тому придбана спірна квартира АДРЕСА_4 , загальною плрощею 36,20 квюм, житловою площею 21,5 кв.м згідно договору купівлі-продажу від 21 листопада 2014 року, посвідченого нотаріально, є його особистою приватною власністю та поділу не підлягає.

Зважаючи на вказане, просив визнати за ним право особистої приватної власності на спірну квартиру та відмовити у задоволенні первісного позову.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив про його задоволення й відповідно відмовити у зсутічному позові.

При цьому суду вказав, що спірна квартира придбана під час шлюбу й відповідно є спільною сумсною власністю подружжя. Щодо наданих розписок, згідно яких відповідач позичив кошти, які в подальшому використав для придбання квартири, то ці кошти витрачені в інтересах сім`ї й відповідно не спростовують належності квартири до спільної сумісної власності, а надані пояснення свідків щодо факту надання коштів в борг та придбання квартири за кошти, отримані від продажу належної ОСОБА_2 частки у сіпльному майні, ураховуючи характер спірних правовідносин сторін не можуть бути належними доказами та спростовуються договором дарування.

Представник відповідача просив в задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний, визнавши квартиру особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки спірна квартира хочі і була придбана під час шлюбу, однак за кошти, які належали особисто позивачу та були ним позичені у сестри для придбання квартири та отримані від продажу частки у спільній сумісній власності на квартиру.

Свідок ОСОБА_3 будучи допита в ході судового розгляду, суду пояснила, що вона є рідна сестра ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 є її колишньою невісткою. Також вказала, що після одруження її брат з ОСОБА_1 проживали у квартирі її матері по АДРЕСА_3 , проживали майже 13 років та за весь час проживання жодного разу не приймали участі у витратах по оплаті комунальних послуг тощо. Крім того, проживаючи у квартирі її матері, між ОСОБА_1 та її матрію виникли неприязніі відносини, позивачка неодноразово била її мати, а тому з метою захисту матері, вона вирішила викупити частку брата і сестри у спільній квартирі. Грошові кошти за частку передала при свідках та оформла відповідну розписку. Крім того на підставі договору позики надала брату ще 25 000 доларів США й відповідно спірна квартира була куплена за кошти, які складалися з виплаченої нею брату вартості його частки у квартирі по АДРЕСА_3 та за позичені ОСОБА_2 кошти й відповідно спірна квартира була придбана фактично за її кошти. Також суду вказала, що до 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали у спірній квартирі, а потім позивачка виїхала за межі України. Повернулася у 2019 році та знову проживала з братом разом, однак в подальшому ОСОБА_2 був засуджений до позбавлення волі, а ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі разом із своєю дочкою, а у 2021 році виїхала до Порльщі. Будь-яких витрат по утриманню спірної квартири за час проживання ОСОБА_1 не здійснювала, усі комінальні послуги оплачувалися нею особисто та ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_6 будучи допитаний в суді пояснив, що ОСОБА_2 є рідним братом його дружини ОСОБА_3 . Після одруження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вони проживали у квартирі матері по АДРЕСА_3 , однак разом ужитися не змогли, а тому його дружина ОСОБА_3 вирішила викупити належну ОСОБА_2 частку у вищевказані квартирі та за її рахунок, а також за рахунок наданих у борг згідно розписки коштів придбати ОСОБА_2 інше житло. Фактично придбанням спірної квартири займалися він з дружиною, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 участі у пошуку квартири та її придбанні не приймали. ОСОБА_2 був лише у нотаріуса при оформленні договору купвлі-продажу.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що є рідною сестрою ОСОБА_2 . Також вказала, що оскільки проживаючи у квартирі матері по АДРЕСА_3 ОСОБА_1 постійно конфлікти із матрію, вони із сестрою вирішили викупити частку ОСОБА_2 та придбати йому окреме майно, що в подальшому і було зроблено. При цьому вказала, що спірна квартира була придбана за кошти, позичені згідно розписки ОСОБА_3 , а також за кошти від вартості купленої частки ОСОБА_2 . В свою чергу ОСОБА_2 та його дружина ніколи не працювали й відповідно не мали доходів, за рахунок яких могли б придбати квартиру. Крім того, проживаючи у спірній квартирі ОСОБА_1 не приймала участі в утриманні нерухомого майна та ніколи не сплічували комунальні послуги, усі витрати по утриманню даної квартири несла ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що працювала рієлтлром та до неї звернулася ОСОБА_3 із проханням підшукати квартиру для придбання її брату. У пошуках квартири приймала участь лише ОСОБА_3 , ні позивачка ні відповідач участі у пошуках квартири не приймали. ОСОБА_2 був присутній лише у нотаріуса при оформленні договору купівлі-продажу, а також дружина ОСОБА_1 , яка надала свою згоду на придбання спірної квартири. Крім того, за придбання квартири розрахунок також проводила ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що є ОСОБА_10 та після одруження він разом із дружиною проживали у її квартирі , однак спільне проживання було неможливим через постійні конфлікти між ОСОБА_1 та нею, а тому її дочка ОСОБА_3 вирішила викупити належну її сину частку у квартирі за 5 тис доларів та ще позичила ОСОБА_2 20 тис. доларів США й відповідно за ці кошти придбала сину квартиру. Позивачка ОСОБА_1 про ці домовленості нічого не знала та при складанні розписки не була присутня. В подальшому, її син та позивачка розлучилися та ОСОБА_1 виїхала проживати за кордон, однак через деякий час повернулася та вони проживали разом із сином у спірній квартирі. Також в вказала, що її син повинен був повертати ОСОБА_3 грошові кошти, які остання надала у борг, однак не зміг через засудження. На даний час борг не повернутий.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що був свідком під час передачі ОСОБА_3 брату ОСОБА_12 грошових коштів згідно розписки на придбання квартири. Нею було надано брату близько 20 тис. доларів США.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що проживає по сусідству з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Знає , що квартиру було придбано за кошти ОСОБА_3 , оскільки ні позивачка, ні відповідач ніколи не працювали. Позивачка ОСОБА_1 зловживала алкогольними напоями та він неодноразово викликав працівників поліції. Хто саме сплачував за утриманні житла йому невідомо, однак знає що були боргии по сплаті комунальних послуг.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків та дослідивши письмові докази по справі, вважає, приходить до наступного.

Так, згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиноюпершою ст.4 ЦПК Українипередбачено, щокожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Судом вставнолено, що сторони з 28 січня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівцівід 20.06.2018 року, було розірвано (а.с.3-4).

Під час шлюбу була придбана квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., за договором купілі-продажу від 21.11.2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войцеховським А.В., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав та копією договору , наявною у матеріалах справи.

При цьому, реєстрація права власності на спірну квартиру здійснена на ОСОБА_2 (а.с.5).

Так, звертаючись до суду із вищевказаним позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., яка придбана за договором купілі-продажу від 21.11.2014 року, оскільки дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, однак ОСОБА_2 її право власнсоті на спірну квартиру не визнає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Враховуючи вставнолені фактичні обставини, суд приходить до всиновку, що зазначені вище взаємовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України та положеннями Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційногоцивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21), від 14 лютого 2023 року у справі № 759/864/20 (провадження № 61-10998св21).

Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Зокрема, згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

При цьому, державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При цьому, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 викладено правовий висновок, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме: подружжям, що є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як тим з подружжя, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у спільну сумісну власність, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) з метою набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненому іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим з подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Так, судом було вставнолено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., та придбана ОСОБА_2 за договором купілі-продажу від 21.11.2014 року, під час шлюбу сторні.

Відповідно до п. 6 договору, згода дружини покупця, ОСОБА_1 на купівлю об`єкту даного договору та на укладення договору купівлі-продажу вказаної кваатири, посвідчена Войціховським приватним нотаріусом Чернівецького містького нотаріального округу 21 листопада 2014 року за реєстровим № 2044, передається нотаріусу при посвідченні цього договору та зберігається в його справах.

Разом з тим, заперечуючи проти належності спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, вякому просив визнати квартиру особистою вланістю.

Зокрема, в обґрунтування належності спірної квартири йому на праві особистої приватної власності вказував, що спірна квартира була придбана за грошові кошти, які від отримав від продажу ОСОБА_3 своєї частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_5 , а також за кошти, отримані на підставі розписки від ОСОБА_14 в позику для придбання спірної квартири.

Так, судом в ході розгляду справи вставнолено, що ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належала квартира по АДРЕСА_3 .( а.с. 81).

При цьому, на підставі договору дарування від 25 травня 2015 року , серія та номер : 278, ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 подарували свої частки у квартрі ОСОБА_3 ( а.с. 105).

Також з матеріалів справи убачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 21 листопада 2014 року ОСОБА_16 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 82,108-109).

При цьому, відповідно до розписки від 14 листопада 2014 року, ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 25 000 доларів США на придбання квартири по АДРЕСА_2 , які зобов`язався повернути на протягі 10 років ( а.с. 83).

Як вже вказувало вище, тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

При цьому, норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, якою передбачено, щодоговір, укладений одним із подружжя в інтересахсім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що умовою належності майна, одержаного за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - в інтересах сім`ї.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц (провадження № 61-12957св19) зазначено, що «норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтересисім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом ізтим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились особисті ошти кожного із подружжя у рахунок погашення зобов`язань».

При цьому, як вже вказувалося вище, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числів судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.

Таким чином, правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України та згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору даруванняабо в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуто подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим з подружжя, який її спростовує;

При цьому, досліджуючи надану відповідачем розписку на підтвердження зустрічних позовних вимог, суд приходить до висновку, що дана розписка підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 25 тис. доларів США саме на придбання спірної квартири, яка придбана у період шлюбу та в якій проживало подружжя до дня розлучення, а також після розлучення, із зобов`язанням їх повернути та не може бути належним доказом на підтвердження належності спірної квартири до особистої власності відповідача.

До того ж, доказів одноособового повернення взятих згідно договору позики коштів, ОСОБА_2 суду не надав.

За таких обставин, суд враховуючи вставнолені фактичні обставини, приходить до висновку, що спірна квартира була придбана у період шлюбу сторні та за грошові кошти, отримані ОСОБА_2 в позику від ОСОБА_3 на придбання спірної квартири, саме в інтересах сімї, а тому спірна квартира є їх спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, доводи ОСОБА_2 в частині належності квартири йому на праві особистої власності не доведені належними та допустими доказами й відповідно спстовуються вставноленими судом обставинами.

Доводи ж ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 була викуплена його частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_5 й відповідно за рахунок цих коштів та коштів отримах в позику він придбав спірну квартиру, судом до уваги не приймаються, оскільки згідно договору дарування від 25 травня 2015 року ОСОБА_2 безоплатно подарував свою частку у праві власності на квартиру ОСОБА_3 , а не продав її, що підтверджується наявним у матеріалах справи договором дарування.

При цьому, суд не сприймає до уваги покази свідків, які вказували, що ОСОБА_3 саме викупила у ОСОБА_17 його частку у спільній сумісній власності на квартиру та саме за отримані від продажу частки грошові кошти була придбана спірна квартира, оскільки вони спростовуються наявними у справі письмовими доказами.

За таких обставин, вищевказані доводи відповідача в частині відчуження своєї частки у квартирі ОСОБА_3 та покази свідків в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень ЦПК України та враховуючи предмет доказування в даній справі, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, пояснення сторони та показання свідка не можуть доводити саме факт придбання належної ОСОБА_2 частки у спільному майні, а відтак й подальше придбання спірної квартири саме за грошові кошти, отримані від відчуження його особистої власності.

За таких обставин, ОСОБА_2 не надано суду доказів на підтвердження належності спірної квартири, придбаної під час шлюбу, йому на праві особистої приватної власності.При цьому, факт реєстрації нерухомого майна, придбаного в період шлюбу, на одного з подружжя не означає, що воно належить тількио собі, на ім`я якої воно зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю.

Також суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що спірна квартира придбавалася за його особисті кошти, а саме: грошові коштів, отримані отримані в борг від сестри, що підтверджується розпискою про отримання грошових коштів у розмірі 25 000 дол. США; на придбання квартири і ці обставини підтвердили свідки, які були допитані у судовому засіданні, оскільки дані докази не спроствують презумпцію спільності майна подружжя й відповідно доказів одноособового повернення боргу відповідачем суду не надано, а навпаки допитані свідки вказували, що ОСОБА_2 борг згідно розписки не повернув.

Таким чином, суд враховуючи вставнолені фактичні обставини справи, а також норми матеріального права, приходить до висновку, що розписка від 14 листопада 2014 року про позику коштів на придбання квартири в розмірі 25 000 доларів США не спростовує презумпції спільної сумісної власності, доказів використання позичених коштів не в інтересах сім`ї стороною не надано.

А тому, оскільки спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, так як набуте подружжям за час шлюбу й відповідно ОСОБА_2 презумпцію спільності майна подружжя не спростовано, позов ОСОБА_1 про визначення розміру часток в спільній сумісній власності підлягає задоволення в повномуобсязі.

Підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1211 грн. 20 коп.

На підставінаведеного та керуючись ст.ст.256, 257,260,261,266, 267, 509, 526, 533, 549, 554, 610, 625, 628, 651, 654, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.3, 4,10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визначити за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 ) право спільної часткової власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м.

Право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,20 кв.м., житловою площею 21,50 кв.м., припинити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 ) судовівитрати у розмірі 1211 грн. 20 коп.

У задоволенні зустрічого позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру , - відмовити.

Апеляційнаскарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Чернівецький районний суд міста Чернівців протягом тридцятиднів з дня його проголошення.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Піхало Н.В.