Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №387/280/26 — Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 387/280/26

Номер провадження по справі 1-кп/387/132/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області кримінальне провадження зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12026121100000004 від 07.01.2026, яке надійшло з Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Миропіль Маловисківського району Кіровоградської області, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, маючого на утриманні одну малолітню дитину, проходить військову службу за мобілізацією в званні рядового на посаді старшого стрільця оператора 4-го аеромобільного відділення 2-го аеромобільного взводу 8-ї аеромобільної роти НОМЕР_1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.2 ст.146 КК України,

за участі сторін кримінального провадження :

прокурора ОСОБА_4

потерпілого ОСОБА_5

захисника

( в режимі відеоконференцзв`язку) ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 вчинив самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім військовослужбовця строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану, а також незаконне позбавлення волі людини, вчинене за попередньою змовою групою осіб та таке, що супроводжувалося заподіянням потерпілому фізичних страждань, за таких обставин.

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді старшого стрільця-оператора 4-го аеромобільного відділення 2-го аеромобільного взводу 8-ї аеромобільної роти НОМЕР_1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 , діючи умисно, всупереч вимогам ст.ст. 2, 11, 16, 17, 127, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи діяти всупереч інтересам військової служби, 11 квітня 2025 року під час переміщення ешелоном особового складу 2-го аеромобільного батальйону з району відновлення боєздатності військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 до району виконання бойових завдань у АДРЕСА_3 , без дозволу командира самовільно залишив місце служби на залізничній станції «Берестин» у м. Берестин Харківської області.

Після цього ОСОБА_3 , діючи умисно та з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану був відсутній за місцем служби без поважних причин та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, до 11 год. 10 хв. 07 січня 2026 року, коли був затриманий працівниками правоохоронних органів у порядку ст. 208 КПК України за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_3 , перебуваючи у самовільному залишенні місця служби, 06 січня 2026 року у вечірній час перебував у домоволодінні АДРЕСА_1 , де разом з іншими особами, серед яких був ОСОБА_7 , кримінальне провадження щодо якого закрито у зв`язку зі смертю на підставі ухвали суду від 08 квітня 2026 року, святкували Святвечір та вживали алкогольні напої.

Під час спільного вживання алкогольних напоїв у присутніх виникли неприязні відносини до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який працював охоронцем ТОВ «Перше Травня» та відмовився на прохання ОСОБА_8 підмінити на чергуванні ОСОБА_9 , внаслідок чого останній не зміг бути присутнім на святкуванні.

На ґрунті раптово виниклих неприязних відносин ОСОБА_3 , діючи за попередньою змовою із ОСОБА_7 , кримінальне провадження щодо якого закрито у зв`язку зі смертю, вирішив незаконно позбавити волі ОСОБА_5 , доставити його до домоволодіння сім`ї ОСОБА_10 та шляхом погроз фізичною розправою примусити до зміни ОСОБА_9 на чергуванні за місцем його роботи.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, 07 січня 2026 року близько 00 год. 30 хв., більш точного часу не встановлено, ОСОБА_3 , діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 , кримінальне провадження щодо якого закрито у зв`язку зі смертю, на автомобілі ВАЗ-21061, державний номерний знак НОМЕР_3 , який перебував у його користуванні, прибув до домоволодіння ОСОБА_5 , розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .

Після того, як ОСОБА_5 вийшов до веранди будинку, ОСОБА_3 схопив його рукою за шию. Коли потерпілий почав чинити опір, ОСОБА_7 наніс йому удар металевою милицею по голові, внаслідок чого ОСОБА_5 втратив свідомість.

Подолавши таким чином опір потерпілого, ОСОБА_3 спільно із ОСОБА_7 , кримінальне провадження щодо якого закрито у зв`язку зі смертю, перенесли ОСОБА_5 , який був одягнений лише у спідню білизну, до автомобіля ВАЗ-21061 та помістили його до багажного відділення автомобіля, після чого закрили кришку багажника, чим незаконно позбавили потерпілого волі.

Після цього вони вирушили до домоволодіння сім`ї ОСОБА_10 . Під час руху ОСОБА_5 прийшов до тями та почав стукати по кузову автомобіля. З метою припинення його дій та залякування потерпілого ОСОБА_3 зупинив автомобіль, після чого він спільно із ОСОБА_7 , кримінальне провадження щодо якого закрито у зв`язку зі смертю, відкрили багажне відділення автомобіля та нанесли потерпілому декілька ударів кулаками по різних частинах тіла, після чого продовжили рух.

Після прибуття до домоволодіння АДРЕСА_1 їх виявили працівники поліції, яких викликала співмешканка потерпілого ОСОБА_11 , та звільнили ОСОБА_5 .

У подальшому потерпілий був доставлений каретою екстреної медичної допомоги до КНП «Добровеличківська лікарня», де у нього були виявлені тілесні ушкодження у вигляді гематоми в тім`яній ділянці голови справа, саден у ділянці плечового поясу зліва, садна в ділянці лівого ліктьового суглоба, множинних подряпин на спині та саден у ділянці лівого колінного суглоба, які згідно з висновком судово-медичної експертизи в сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень відповідно до п. 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17 січня 1995 року.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, визнав повністю та пояснив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 11 квітня 2025 року під час переміщення особового складу ешелоном з м. Житомир до району виконання бойових завдань у Харківській області самовільно залишив місце служби. Точної назви залізничної станції не пам`ятає. Після цього поїхав до м. Кропивницького, а згодом повернувся додому. Зазначив, що залишив військову частину через конфлікти з командуванням та неналежне, на його думку, ставлення до нього з боку командирів. Після залишення місця служби до військової частини не повертався та проходження військової служби не продовжував до моменту затримання працівниками поліції. У вчиненому розкаявся, вину визнав та повідомив суду про бажання повернутися до військової частини для подальшого проходження служби.

Оскільки обвинувачений повністю визнав вину за ч. 5 ст. 407 КК України, правильно розумів зміст пред`явленого обвинувачення, обставини вчинення кримінального правопорушення ніким із учасників судового провадження не оспорювалися, суд, з`ясувавши, що позиція обвинуваченого є добровільною, а також роз`яснивши наслідки, передбачені ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, які ніким не оспорювалися, та здійснив судовий розгляд цього епізоду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Щодо пред`явленого обвинувачення за ч. 2 ст. 146 КК України ОСОБА_3 вину визнав повністю, однак його показання не відповідали обставинам викладеним в обвинувальному акті. ОСОБА_3 надав показання, що 06 січня 2026 року перебував у с. Піщаний Брід у родичів, де святкували Святвечір та вживали алкогольні напої. Потерпілий ОСОБА_5 є його рідним дядьком. Зі слів обвинуваченого, він разом із ОСОБА_7 вирішив поїхати до потерпілого та запросити його на святкування. Коли вони прибули до домоволодіння потерпілого, між ним та ОСОБА_5 виник словесний конфлікт (який саме не пам`ятає), який переріс у бійку, під час якої вони боролися на землі та наносили один одному удари. Після конфлікту він запропонував потерпілому залізти до багажного відділення автомобіля ВАЗ, після чого вони поїхали до місця святкування. Також пояснив, що дружина потерпілого викликала працівників поліції, які прибули до домоволодіння родичів. На момент прибуття працівників поліції ОСОБА_5 перебував у багажному відділенні автомобіля. В подальшому після допиту потерпілого та свідків, дослідження судом письмових та відео доказів обвинувачений в порядку ст.63 Конституції України відмовився надавати показання в судовому засіданні та просив не приймати попередні показання щодо епізоду за ч.2 ст.146 КК України.

Водночас суд зазначає, що право, передбачене ст. 63 Конституції України, означає право відмовитися від подальшого надання показань, але не створює механізму для відкликання або виключення вже добровільно наданих показань. Якщо обвинувачений спочатку давав показання, а потім заявив, що не бажає більше відповідати на запитання або просить не враховувати раніше надані пояснення, це не означає, що суд повинен виключити їх із доказової бази. Тому суд лише оцінює такі показання разом з іншими доказами відповідно до ст. 94 КПК України.

Водночас обвинувачений заперечив окремі обставини, викладені в обвинувальному акті щодо епізоду незаконного позбавлення волі потерпілого, зокрема щодо характеру та способу вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, наявності попередньої змови на незаконне позбавлення волі потерпілого та інших істотних обставин обвинувачення.

У зв`язку з тим, що показання обвинуваченого в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 146 КК України не відповідали фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті, а обставини цього епізоду оспорювалися стороною захисту, суд дійшов висновку про неможливість подальшого застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України щодо зазначеного епізоду та перейшов до дослідження доказів у загальному порядку з допитом потерпілого, свідків та дослідженням письмових та відео матеріалів кримінального провадження.

Крім показань обвинуваченого ОСОБА_3 , його вина доводиться показаннями потерпілого, свідків та дослідженими в судовому засіданні письмовими та відеодоказами, які суд дослідив в судовому засіданні.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 надав показання, що в ніч на 07 січня 2026 року, під час святкування Святвечора, до його домоволодіння прибули ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Він почув стукіт у вікно та по голосу впізнав ОСОБА_3 , після чого вийшов з будинку. Як тільки він відчинив двері, ОСОБА_12 схопив його за шию, а ОСОБА_13 вдарив металевою милицею по голові. Від удару він втратив свідомість.

Зі слів потерпілого, він не пам`ятає, яким чином його перемістили до автомобіля, оскільки прийшов до тями вже в багажному відділенні автомобіля. Добровільно до багажника він не залазив. Перебуваючи в багажнику, почав стукати по кузову автомобіля та намагався привернути до себе увагу. Після цього ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відкрили багажник та почали наносити йому удари, від яких він знову втратив свідомість. Наступного разу прийшов до тями вже тоді, коли його діставали з багажника працівники поліції.

Потерпілий зазначив, що на момент події був одягнений лише у плавки, а надворі була зимова пора року. Під час перебування в багажнику сильно змерз, не міг нормально говорити та пересуватися. Після звільнення його було госпіталізовано каретою швидкої медичної допомоги. Також пояснив, що тілесні ушкодження йому завдавали як ОСОБА_12 , так і ОСОБА_13 .

Причиною конфлікту, зі слів потерпілого, стала його відмова підмінити на роботі ОСОБА_9 . Щодо міри покарання обвинуваченому зазначив, що покладається на розсуд суду. Крім того, повідомив, що подія негативно вплинула на членів його сім`ї: донька тяжко пережила пережите, перебувала у стані сильного переляку, а молодший син тривалий час не міг спати вночі.

Свідок ОСОБА_11 , співмешканка потерпілого, надала показання, що в ніч на 07 січня 2026 року вони з чоловіком спали вдома. Близько 00 год. 30 хв. вона почула стукіт у вікно, після чого чоловік вийшов з будинку. Через короткий проміжок часу почула шум та крик чоловіка: «Інга, викликай поліцію». Виглянувши у вікно, побачила двох чоловіків, які тягнули її чоловіка по землі за руки. Через темну пору доби, відсутність освітлення та вимкнення електроенергії вона не бачила моменту поміщення чоловіка до автомобіля, однак чула, як завівся автомобіль та поїхав з місця події.

Свідок повідомила, що одразу викликала поліцію. Також зазначила, що незадовго до події ОСОБА_12 та ОСОБА_10 приїжджали до їхнього домоволодіння та просили її чоловіка підмінити колегу на роботі, однак той відмовився.

Приблизно через півтори години чоловіка привезли працівники швидкої медичної допомоги. Він був майже повністю оголений, змерзлий, у мастилі та мав видимі тілесні ушкодження. Зі слів чоловіка їй стало відомо, що до вчинення щодо нього протиправних дій причетні ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Свідок ОСОБА_14 надав показання, що у складі слідчо-оперативної групи отримав повідомлення від жінки про те, що невідомі особи викрали її чоловіка. Заявниця повідомила, що за голосом впізнала одного з осіб як свого родича ОСОБА_3 .

Під час проведення розшукових заходів працівники поліції прибули до домоволодіння по АДРЕСА_1 , де перебували ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Останні спочатку заперечували будь-яку причетність до події. Після цього працівники поліції запропонували відкрити багажне відділення автомобіля ВАЗ бежевого кольору. Після відкриття багажника було виявлено потерпілого ОСОБА_5 , який перебував усередині без верхнього одягу, був забруднений машинним мастилом, побитий та сильно змерз.

Свідок зазначив, що потерпілий перебував у свідомості, однак через переохолодження говорив важко. Потерпілий повідомив працівникам поліції, що між ним та ОСОБА_12 виник конфлікт, після чого його побили та помістили до багажного відділення автомобіля. За словами свідка, у багажнику знаходилася каністра з мастилом, внаслідок чого одяг та тіло потерпілого були забруднені.

Також свідок пояснив, що ОСОБА_13 перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння, про що свідчили запах алкоголю з ротової порожнини, нестійка хода та почервоніння очей.

Свідок ОСОБА_15 підтвердив показання свідка ОСОБА_16 та надав показання, що разом із ним ніс службу в складі слідчо-оперативної групи. Після отримання повідомлення про викрадення чоловіка вони прибули до домоволодіння по АДРЕСА_1 , де виявили автомобіль ВАЗ світлого кольору та осіб, які згодом були встановлені як ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Після відкриття багажного відділення автомобіля працівники поліції виявили потерпілого ОСОБА_5 , який був оголеним побитим та перебував у мастилі. У зв`язку зі станом потерпілого було викликано бригаду екстреної медичної допомоги.

Свідок ОСОБА_8 надав показання, що на ОСОБА_17 у їхньому будинку зібралися члени родини, серед яких були ОСОБА_12 з дружиною. Його батько ОСОБА_9 перебував на роботі. Пізніше він разом із ОСОБА_12 їздив до ОСОБА_5 з проханням, щоб останній підмінив його батька на зміні, однак ОСОБА_5 відмовився. Після повернення додому він ліг спати та про подальші події дізнався лише наступного дня від батьків.

Свідок ОСОБА_18 надала показання, що на ОСОБА_17 до неї приїхав племінник ОСОБА_3 . У будинку також перебували її син ОСОБА_19 та інші родичі. Їй відомо, що ОСОБА_12 та її син їздили до ОСОБА_5 просити його підмінити ОСОБА_9 на роботі. Після повернення додому син ліг спати. Про подію, яка сталася з ОСОБА_5 , їй стало відомо лише наступного ранку від сусідів. Обставин конфлікту між ОСОБА_12 та потерпілим вона не знає.

На підтвердження обставин кримінального правопорушення судом досліджено письмові та відео докази, які просив дослідити прокурор, так як потерпілий та сторона захисту додаткових клопотань про дослідження інших доказів не заявляли.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 07.01.2026 за участю понятих проведено огляд території домоволодіння АДРЕСА_4 . Під час огляду видимих пошкоджень будинку та іншого майна не виявлено. Разом з тим на ґрунтовому покритті поблизу домоволодіння зафіксовано сліди протекторів коліс транспортного засобу, що були детально описані та сфотографовані в доданій фототаблиці.

Згідно з протоколом огляду місця події від 07.01.2026 проведено огляд узбіччя проїзної частини вул. Джерельної в с. Піщаний Брід Новоукраїнського району Кіровоградської області поблизу домоволодіння № 31. У ході огляду виявлено автомобіль ВАЗ-21061 бежевого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 . Під час огляду транспортного засобу зафіксовано його зовнішній стан, номерні знаки та інші індивідуальні ознаки. Під час проведеного огляду місця події по вул. Джерельна, 31 Піщаний Брід Новоукраїнського району Кіровоградської області, виявлено та вилучено автомобіль ВАЗ 21061 д.н.з. НОМЕР_3 бежевого кольору номер шасі НОМЕР_4 , 1985 року випуску, власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 є ОСОБА_20 , Кіровоградська область, Добровеличківського району, с. Новоглиняне, користувачем якого є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , яке упаковано до крафт-конверту «НПУ»; труси сірого кольору з механічними пошкодженнями, які упаковано до крафт-конверту «НПУ»; два змиви на марлеві тампони з внутрішньої поверхні заднього багажника та контрольний зразок, які поміщені до спецпакету PSP 1105118.

Із постанови про визнання речовими доказами та визначення місця зберігання речових доказів від 07.01.2026 вбачається, що речовими доказами у кримінальному провадженні визнано автомобіль ВАЗ-21061, державний номерний знак НОМЕР_3 , бежевого кольору, номер шасі НОМЕР_4 , 1985 року випуску, яким користувався ОСОБА_3 , свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу, а також труси сірого кольору з механічними пошкодженнями та два змиви на марлевих тампонах із внутрішньої поверхні заднього багажного відділення автомобіля і контрольний зразок. Зазначеною постановою встановлено, що автомобіль був вилучений під час огляду місця події біля домоволодіння АДРЕСА_1 , де, за версією сторони обвинувачення, було виявлено потерпілого ОСОБА_5 у багажному відділенні зазначеного транспортного засобу.

Відповідно до протоколу огляду відеозапису на оптичному диску від 07.01.2026 оглянуто DVD-диск із записами нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, які прибули на повідомлення про позбавлення волі ОСОБА_5 . Під час перегляду відеозаписів зафіксовано, що працівники поліції прибули до домоволодіння по АДРЕСА_1 , де біля автомобіля перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які заперечували факт позбавлення волі потерпілого. Після відкриття багажного відділення автомобіля працівники поліції виявили ОСОБА_5 , який перебував усередині багажника без одягу та мав видимі тілесні ушкодження. На відеозаписі ОСОБА_5 повідомив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 приїхали до нього додому, побили його та помістили до багажника автомобіля.

Також суд в судовому засіданні оглянув відео з боді камер працівників поліції та з`ясував, що дійсно працівники поліції прибули до домоволодіння по АДРЕСА_1 , де біля автомобіля перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які заперечували факт позбавлення волі потерпілого. Після відкриття багажного відділення автомобіля працівники поліції виявили ОСОБА_5 , який перебував усередині багажника без одягу та мав видимі тілесні ушкодження. На відеозаписі ОСОБА_5 повідомив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 приїхали до нього додому, побили його та помістили до багажника автомобіля.

З протоколу перегляду та копіювання відеозапису від 13.01.2026 вбачається, що слідчим здійснено перегляд та копіювання відеозапису проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_7 , який був зафіксований на цифрову відеокамеру Panasonic HC V260. Відеозаписи скопійовано на DVD-диск для подальшого використання у кримінальному провадженні.

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 12.01.2026 за участю підозрюваного ОСОБА_7 останньому було запропоновано розповісти та показати обставини вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. У ході слідчого експерименту ОСОБА_7 повідомив обставини, за яких він спільно з ОСОБА_3 позбавив волі ОСОБА_5 , та продемонстрував місце й спосіб вчинення зазначених дій. Хід слідчого експерименту фіксувався засобами відеозапису.

Також у судовому засіданні було досліджено відеозапис слідчого експерименту, проведеного 12.01.2026 за участю підозрюваного ОСОБА_7 . Під час слідчого експерименту ОСОБА_7 було запропоновано розповісти та показати обставини вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. У ході слідчого експерименту ОСОБА_7 повідомив, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 виник конфлікт у зв`язку з тим, що останній не погодився замінити на роботі ОСОБА_9 у ніч з 06 на 07 січня 2026 року. За його словами, він разом із ОСОБА_3 прибув автомобілем до домоволодіння ОСОБА_5 , де ОСОБА_3 постукав у вікно будинку. Після того як ОСОБА_5 вийшов на подвір`я, ОСОБА_3 наніс йому удар у ділянку щелепи, після чого між ними виникла бійка. ОСОБА_7 також продемонстрував механізм нанесення ним ударів костилем по голові потерпілого. Надалі, за його словами, ОСОБА_3 підняв ОСОБА_5 , після чого вони разом попрямували до автомобіля, при цьому потерпілий пересувався самостійно. Біля автомобіля ОСОБА_3 наказав ОСОБА_5 залізти до багажного відділення та помістив його туди. Після цього вони поїхали до домоволодіння по АДРЕСА_1 , де залишили автомобіль із потерпілим у багажному відділенні. ОСОБА_7 зазначив, що на той момент потерпілий був роздягнений та перебував лише у спідній білизні. Крім того, ОСОБА_7 повідомив, що під час руху автомобіля вони зупинялися, оскільки потерпілий стукав із багажного відділення. Після зупинки вони відкрили багажник та спільно з ОСОБА_3 нанесли потерпілому ще декілька ударів.

З протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 22.01.2026 вбачається, що на підставі ухвали слідчого судді слідчим отримано медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_5 , яка в подальшому була використана під час проведення судово-медичної експертизи.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 0074 КНП «Добровеличківська лікарня» ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні з 07.01.2026 по 09.01.2026. При госпіталізації у нього діагностовано множинні поверхневі травми голови, забій м`яких тканин обличчя, множинні поверхневі травми шиї, забій м`яких тканин шиї, відкриту рану лівого ліктя та садна в ділянці лівого ліктьового суглоба. З медичної документації вбачається, що потерпілий повідомив про побиття сторонніми особами, а під час огляду виявлено гематому в ділянці правої тім`яної області, садна, множинні подряпини та інші тілесні ушкодження.

З первинного огляду ОСОБА_5 від 07.01.2026 вбачається, що потерпілий скаржився на головний біль, втрату свідомості, потемніння в очах, біль у ділянці голови, шиї, попереку та лівого коліна. Під час об`єктивного огляду виявлено гематому в правій тім`яній ділянці голови, садна на ліктьовому суглобі, коліні, плечовому поясі та множинні подряпини на спині, що узгоджується з іншими медичними документами у справі.

Згідно з висновком судово-медичного експерта № 12 від 10.02.2026 у ОСОБА_5 встановлено тілесні ушкодження у вигляді гематоми в ділянці правої тім`яної області, саден у ділянці лівого плечового поясу, лівого ліктьового суглоба, лівого коліна та множинних подряпин на спині. Експерт дійшов висновку, що зазначені ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, могли виникнути у строк, зазначений у матеріалах кримінального провадження, та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. При цьому експертом зазначено, що діагноз «струс головного мозку» об`єктивними даними не підтверджений та при визначенні ступеня тяжкості ушкоджень не враховувався.

Судом також досліджено постанову про визнання речовими доказами та визначення місця їх зберігання від 07.01.2026, відповідно до якої речовим доказом визнано DVD-диск із відеозаписами нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, на яких зафіксовано обставини виявлення потерпілого ОСОБА_5 у багажному відділенні автомобіля.

Крім того, судом досліджено постанову про визнання речовими доказами та визначення місця їх подальшого зберігання від 17.02.2026, відповідно до якої речовим доказом визнано DVD-диск із відеозаписами допиту в режимі відеоконференції свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , проведеного 16.02.2026.

Судом також досліджено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12026121100000004 від 07.01.2026 та рапорт працівника поліції про отримання повідомлення щодо можливого незаконного позбавлення волі ОСОБА_5 .

Разом із тим суд зазначає, що вказані документи не є доказами у розумінні статті 84 КПК України та самі по собі не підтверджують фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, винуватість особи чи інші обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Зазначені документи враховуються судом виключно як процесуальні документи, що підтверджують надходження повідомлення про подію, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування.

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста від 07.01.2026 у ОСОБА_3 тілесних ушкоджень не виявлено, його стан здоров`я дозволяв перебування в кімнаті для затриманих осіб.

Окремо судом досліджено документи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 , а саме: витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 №16 від 16.01.2025 солдата ОСОБА_3 , призначено старшим стрільцем оператора 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 8 аеромобільної роти НОМЕР_6 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 з 15.01.2025, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 №103 від 11.04.2025 про вибуття з району відновлення боєздатності військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_2 до району виконання бойового завдання ОТУ «Старобільськ», наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №1475/нод від 25.04.2025 за результатами службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі без поважних причин солдата ОСОБА_3 за порушення військової дисципліни, службову характеристику, медичну характеристику, а також довідки Піщанобрідської сільської ради щодо місця реєстрації та проживання. Зазначені документи не містять відомостей про обставини інкримінованого кримінального правопорушення за ч.2 ст.146 КК України та не підтверджують його вчинення, однак характеризують особу обвинуваченого, його проходження військової служби, соціально-побутові умови та інші дані, які підлягають врахуванню судом при вирішенні питання про призначення покарання.

Досліджені письмові докази узгоджуються між собою, а також із показаннями потерпілого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 щодо обставин виявлення потерпілого в багажному відділенні автомобіля ВАЗ-21061 та місця перебування обвинуваченого після вчинення інкримінованих йому дій.

Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 86, 89, 94 КПК України, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними, а в своїй сукупності достатніми для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення.

Факт перебування ОСОБА_5 у багажному відділенні автомобіля ВАЗ-21061 державний номерний знак НОМЕР_3 підтверджується протоколом огляду місця події від 07.01.2026, протоколом огляду відеозапису на оптичному диску від 07.01.2026 та безпосередньо дослідженим у судовому засіданні відеозаписом із нагрудних відеореєстраторів працівників поліції. Із зазначених доказів вбачається, що працівники поліції під час перевірки повідомлення про незаконне позбавлення волі виявили потерпілого у багажному відділенні автомобіля, після чого його було звільнено.

Факт застосування до потерпілого фізичного насильства підтверджується медичною документацією КНП «Добровеличківська лікарня», первинним оглядом потерпілого, випискою із медичної карти стаціонарного хворого, а також висновком судово-медичного експерта №12 від 10.02.2026. Зазначені докази узгоджуються між собою щодо характеру, локалізації та механізму утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 .

Крім того, судом досліджено протокол слідчого експерименту від 12.01.2026 та відеозапис його проведення, під час якого ОСОБА_7 детально відтворив обставини події, показав місце її вчинення, спосіб нанесення потерпілому ударів та поміщення останнього до багажного відділення автомобіля. Відомості, повідомлені ОСОБА_7 під час слідчого експерименту, узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, зокрема з результатами огляду місця події, відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції та медичною документацією щодо потерпілого.

При цьому суд бере до уваги не лише письмові та речові докази, а й показання потерпілого ОСОБА_5 та допитаних у судовому засіданні свідків, які у своїй сукупності є послідовними, логічними та узгоджуються між собою щодо істотних обставин кримінального правопорушення.

Так, потерпілий ОСОБА_5 повідомив суду обставини конфлікту з ОСОБА_3 , застосування до нього фізичного насильства, поміщення до багажного відділення автомобіля та подальшого незаконного утримання. Показання потерпілого узгоджуються з відомостями, зафіксованими на відеозаписах із нагрудних камер працівників поліції, на яких одразу після виявлення потерпілий повідомляє про причетність ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до його побиття і поміщення до багажника автомобіля.

Показання потерпілого також знаходять своє підтвердження у медичній документації та висновку судово-медичного експерта №12, якими встановлено наявність у нього тілесних ушкоджень, характер та локалізація яких відповідають описаному ним механізму їх спричинення.

Крім того, відомості, повідомлені потерпілим, узгоджуються з показаннями свідків, дослідженими судом, протоколами огляду місця події, результатами огляду транспортного засобу, відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції та даними слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , який підтвердив обставини застосування насильства до потерпілого та його поміщення до багажного відділення автомобіля.

Суд не встановив будь-яких істотних суперечностей між показаннями потерпілого, свідків та іншими дослідженими доказами. Наявні ж незначні розбіжності стосуються другорядних деталей події, пояснюються індивідуальним сприйняттям її учасниками та не впливають на правильність встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення.

Суд не приймає до уваги показання обвинуваченого в частині заперечення своєї винуватості та обставин вчинення кримінального правопорушення, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Так, версія обвинуваченого не узгоджується з показаннями потерпілого ОСОБА_5 , який послідовно повідомляв про застосування до нього фізичного насильства, примусове поміщення до багажного відділення автомобіля та подальше незаконне утримання проти його волі.

Зазначені обставини підтверджуються протоколами огляду місця події, під час яких було виявлено автомобіль ВАЗ-21061, у багажному відділенні якого перебував потерпілий, а також вилучено речі та сліди, що мають значення для кримінального провадження. Вказані докази узгоджуються між собою та з іншими матеріалами справи.

Крім того, показання обвинуваченого спростовуються відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції, оглянутими в судовому засіданні, на яких зафіксовано обстановку безпосередньо після події, виявлення потерпілого у багажному відділенні автомобіля та його повідомлення про обставини незаконного позбавлення волі.

Також суд враховує результати слідчого експерименту від 12.01.2026 за участю ОСОБА_7 , під час якого останній детально відтворив механізм події та повідомив обставини застосування насильства до потерпілого, його примусового поміщення до багажного відділення автомобіля та подальшого утримання. Відомості, повідомлені під час слідчого експерименту, узгоджуються з показаннями потерпілого, даними відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції, результатами оглядів місця події та іншими доказами у справі.

Не знайшли свого підтвердження і твердження обвинуваченого про добровільне перебування потерпілого в автомобілі чи відсутність обмеження його свободи пересування, оскільки такі пояснення суперечать як показанням потерпілого, так і об`єктивним доказам, дослідженим судом. Зокрема, встановлено, що потерпілий перебував у багажному відділенні автомобіля, був частково роздягнений, мав тілесні ушкодження та не мав реальної можливості вільно залишити місце свого утримання.

Суд також вважає доведеною кваліфікуючу ознаку вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька суб`єктів кримінального правопорушення, які до початку його виконання домовилися про спільне його вчинення.

Про наявність попередньої змови між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 свідчить сукупність досліджених судом доказів.

Так, із показань потерпілого ОСОБА_5 вбачається, що після того, як він вийшов із будинку, ОСОБА_3 схопив його за шию, а ОСОБА_7 наніс удар милицею по голові, після чого вони спільно перемістили потерпілого до автомобіля. Надалі, перебуваючи в багажному відділенні автомобіля, потерпілий чув та відчував спільні дії обох осіб, які наносили йому удари та утримували його проти волі.

Показання потерпілого узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_11 , яка спостерігала, як двоє чоловіків спільно тягнули її чоловіка від будинку в напрямку автомобіля, а також із показаннями працівників поліції ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які встановили присутність обох осіб біля автомобіля безпосередньо після події.

Крім того, із дослідженого в судовому засіданні відеозапису слідчого експерименту від 12.01.2026 вбачається, що ОСОБА_7 повідомив та продемонстрував узгоджені дії з ОСОБА_3 щодо застосування насильства до потерпілого, його переміщення до автомобіля, поміщення до багажного відділення та подальшого утримання. При цьому зі змісту слідчого експерименту вбачається, що кожен із співучасників виконував відведену йому роль, а їхні дії були взаємопов`язаними та спрямованими на досягнення єдиного результату — незаконного позбавлення волі потерпілого.

На наявність попередньої змови також вказує поведінка ОСОБА_3 та ОСОБА_7 до, під час та після вчинення кримінального правопорушення. Вони спільно прибули до місця проживання потерпілого, спільно застосовували до нього фізичне насильство, спільно доставили його до автомобіля, спільно утримували його у багажному відділенні та після вчинення зазначених дій разом прибули до домоволодіння по АДРЕСА_5 .

При цьому суд враховує, що попередня змова не обов`язково повинна підтверджуватися прямими доказами або тривалим плануванням. Вона може встановлюватися на підставі узгодженості дій співучасників, їх спільного умислу та поведінки під час вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, досліджені судом докази свідчать про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 діяли спільно, узгоджено та цілеспрямовано, усвідомлюючи характер дій один одного та бажаючи досягнення спільного злочинного результату, а тому суд приходить до висновку про доведеність кваліфікуючої ознаки вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Той факт, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрито у зв`язку з його смертю, не спростовує встановлених судом обставин його участі у вчиненні кримінального правопорушення та не виключає наявності у діях ОСОБА_3 кваліфікуючої ознаки вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Крім того суд вважає, що наведені обвинуваченим ОСОБА_3 пояснення є обраним способом захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності та спростовуються належними, допустимими, достовірними та взаємоузгодженими доказами, дослідженими під час судового розгляду. Тому підстав покладати їх в основу судового рішення суд не вбачає.

Саме у взаємозв`язку та сукупності показання потерпілого, свідків, письмові докази, речові докази та відеозаписи утворюють єдину, логічну та несуперечливу систему доказів, яка підтверджує встановлені судом обставини події та спростовує версію сторони захисту про доведеність інкримінованого кримінального правопорушення.

Щодо доводів сторони захисту про недопустимість відеозаписів через відсутність судової експертизи відеофайлів, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 84, 99 КПК України відеозаписи є документами та самостійними процесуальними джерелами доказів. Закон не містить вимоги про обов`язкове проведення експертизи кожного відеозапису для підтвердження його допустимості.

Сам по собі факт непроведення комп`ютерно-технічної чи іншої експертизи відеозапису не свідчить про його недопустимість та не є підставою для виключення такого доказу з числа доказів у кримінальному провадженні. Необхідність проведення експертизи виникає у випадку наявності об`єктивних даних, які ставлять під сумнів цілісність носія інформації, справжність відеозапису або свідчать про можливе внесення до нього змін.

У даному кримінальному провадженні стороною захисту не надано жодного доказу на підтвердження факту монтажу, редагування, фальсифікації чи іншого втручання у відеозаписи. Доводи захисника зводяться лише до припущення про те, що відеофайли теоретично можуть бути підроблені.

Разом з тим досліджені судом відеозаписи отримані та долучені до матеріалів кримінального провадження у порядку, передбаченому КПК України, їх походження документально підтверджене відповідними протоколами огляду, копіювання та постановами про визнання речовими доказами. Будь-яких ознак монтажу, переривання відеоряду, накладення зображення чи звуку, а також інших обставин, які могли б свідчити про зміну первинного змісту записів, судом не встановлено.

Крім того, відомості, зафіксовані на відеозаписах, узгоджуються з іншими дослідженими доказами у справі, а саме, показаннями потерпілого та свідків, протоколами огляду місця події, медичною документацією щодо потерпілого, висновком судово-медичного експерта та іншими доказами, що додатково підтверджує їх достовірність.

За таких обставин суд доходить до висновку, що відсутність експертного дослідження відеозаписів сама по собі не свідчить про їх недопустимість, а тому підстав для задоволення клопотання захисника про визнання зазначених відеозаписів недопустимими доказами суд не вбачає.

Таким чином, оцінюючи кожний доказ окремо та всі докази в їх сукупності, суд доходить до переконання, що досліджені докази є взаємопов`язаними, взаємно доповнюють один одного, узгоджуються між собою щодо істотних обставин події та підтверджують встановлені судом фактичні обставини кримінального правопорушення.

Отже суд дійшов до висновку про наявність у діях ОСОБА_3 складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 та ч. 2 ст. 146 КК України, а його вина у самовільному залишенні місця служби в умовах воєнного стану та незаконному позбавленні волі потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та такому, що супроводжувалося заподіянням потерпілому фізичних страждань, повністю доведена дослідженими у судовому засіданні доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Згідно із вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення, дані про особу винного, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 раніше не судимий, одружений, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Згідно з характеристикою за місцем проживання характеризується посередньо.

Разом з тим, відповідно до досліджених судом матеріалів, під час проходження військової служби ОСОБА_3 характеризувався негативно, допускав порушення військової дисципліни, не завжди належним чином виконував службові обов`язки, що суд враховує при оцінці його особи. Водночас в судовому засіданні ОСОБА_3 повідомляв, що має бажання продовжувати службу в Збройних Силах України.

Крім того, суд враховує відомості досудової доповіді органу пробації, відповідно до яких ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, а ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, також оцінюється як середній.

Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого лише щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки ОСОБА_3 повністю визнав свою вину у самовільному залишенні місця служби, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, не оспорював фактичних обставин вчиненого та висловив намір повернутися до проходження військової служби.

Водночас підстав для визнання щирого каяття щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, суд не вбачає. Надані обвинуваченим показання не відповідали встановленим судом фактичним обставинам та змісту пред`явленого обвинувачення. Зокрема, обвинувачений заперечував примусовий характер поміщення потерпілого до багажного відділення автомобіля, намагався подати подію як наслідок побутового конфлікту та добровільної поведінки потерпілого, а після дослідження доказів скористався правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, та відмовився від подальшого надання показань. Такі дії свідчать про відсутність критичної оцінки власної поведінки та не дають підстав вважати, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, спосіб їх вчинення, негативні дані щодо проходження військової служби, відомості досудової доповіді органу пробації, а також те, що незаконне позбавлення волі потерпілого було вчинене за попередньою змовою групою осіб та супроводжувалося застосуванням насильства і заподіянням фізичних страждань потерпілому, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства шляхом призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч. 5 ст. 407 та ч. 2 ст. 146 КК України.

Підстав для застосування положень статей 69 та 75 КК України суд не вбачає.

Відповідно до положень Кримінального кодексу України в редакції Закону України №2839-IX від 13 грудня 2022 року, який набрав чинності 27 січня 2023 року, положення статей 69 та 75 КК України не застосовуються у випадках засудження за кримінальні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 407 КК України, вчинені в умовах воєнного стану.

Оскільки ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану, суд позбавлений можливості призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті, або звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Визначаючи вид та розмір покарання за ч. 5 ст. 407 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставини його вчинення та дані про особу обвинуваченого. Суд бере до уваги, що ОСОБА_3 в умовах воєнного стану самовільно залишив місце служби та був відсутній за місцем проходження військової служби протягом тривалого часу — майже дев`яти місяців, добровільно до військової частини не повернувся та був затриманий працівниками правоохоронних органів. Також суд враховує негативну характеристику за місцем проходження військової служби, середній ризик повторного кримінального правопорушення згідно з досудовою доповіддю та те, що під час перебування у самовільному залишенні місця служби обвинувачений вчинив інше кримінальне правопорушення. Разом з тим суд враховує, що ОСОБА_3 раніше не судимий, визнав вину за ч. 5 ст. 407 КК України, не заперечував фактичних обставин самовільного залишення місця служби та висловлював намір повернутися до проходження військової служби. З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне призначити покарання за ч. 5 ст. 407 КК України позбавлення волі наближеного до мінімального терміну з врахуванням положень ст.69-1 КК України.

Призначаючи покарання за ч. 2 ст. 146 КК України, суд враховує характер та спосіб вчинення кримінального правопорушення. Незаконне позбавлення волі потерпілого, яке було вчинене за попередньою змовою групою осіб, супроводжувалося застосуванням фізичного насильства, спричиненням потерпілому тілесних ушкоджень та фізичних страждань. Потерпілий був поміщений до багажного відділення автомобіля у зимовий період часу, перебував у ньому проти своєї волі, фактично позбавлений можливості вільно пересуватися та залишити місце утримання. При цьому обвинувачений вину у вчиненні даного кримінального правопорушення в обсязі пред`явленого обвинувачення не визнав, його показання не відповідали встановленим судом обставинам кримінального правопорушення та спростовані сукупністю досліджених доказів. Обставин, які б давали підстави для призначення мінімального покарання за даний злочин, суд не встановив. Водночас суд враховує відсутність судимостей та дані про особу обвинуваченого, тому вважає за необхідне призначити відповідне покарання за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі.

З урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх характеру та конкретних обставин вчинення, даних про особу обвинуваченого, наявності пом`якшуючої обставини, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також вимог статей 50, 65 та 70 КК України, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Також суд вважає за необхідне визначити остаточне покарання не шляхом поглинення, а шляхом часткового складання покарань, оскільки така міра більшою мірою відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та забезпечує реалізацію принципу справедливості покарання.

Вирішуючи питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого до набрання вироком законної сили, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК України при ухваленні обвинувального вироку суд зобов`язаний вирішити питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Під час судових дебатів прокурор заявив клопотання про продовження щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Судом встановлено, що на час ухвалення вироку щодо ОСОБА_3 діє запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави, продовжений ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2026 року.

Суд враховує, що ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 та ч. 2 ст. 146 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі.

Крім того, суд бере до уваги тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, характер та спосіб їх вчинення, дані про особу обвинуваченого, а також те, що останній протягом тривалого часу ухилявся від проходження військової служби після самовільного залишення місця служби та був затриманий лише працівниками правоохоронних органів 07.01.2026.

На переконання суду, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування від суду та органів, уповноважених на виконання судових рішень, після постановлення обвинувального вироку не лише не зменшився, а навпаки істотно зріс з огляду на призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі.

Також суд враховує, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки засудженого та виконання вироку суду.

Враховуючи призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, тривале ухилення від проходження військової служби після самовільного залишення місця служби та наявність ризику переховування від суду і органів виконання покарань, суд вважає, що застосування застави не забезпечить належної процесуальної поведінки засудженого, а тому до набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою підлягає залишенню без змін без визначення розміру застави.

За таких обставин суд доходить висновку про необхідність залишити щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Доля речових доказів має бути вирішена в порядку передбаченому ст. 100 КПК України. Водночас суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Згідно з положеннями ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Судом встановлено, що в ході досудового розслідування ухвалою слідчого судді від 12.01.2026 накладено арешт на автомобіль ВАЗ 21061, державний номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 , а також на свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу було накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів.

На даний час кримінальне провадження розглянуто по суті, всі необхідні слідчі та процесуальні дії з вказаним майном проведені, автомобіль та свідоцтво про його реєстрацію оглянуті, визнані речовими доказами та безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду.

Судом встановлено, що автомобіль ВАЗ 21061, державний номерний знак НОМЕР_3 , використовувався під час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, та був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.

Разом з тим під час судового розгляду всі необхідні процесуальні дії із зазначеним майном проведені, автомобіль оглянуто, зафіксовано його стан, досліджено протоколи огляду місця події, фототаблиці та інші матеріали кримінального провадження.

Судом не встановлено підстав для застосування щодо вказаного майна спеціальної конфіскації, передбаченої статтями 96-1, 96-2 КК України. Крім того, власником автомобіля є інша особа — ОСОБА_20 , щодо якого відсутні будь-які дані про обізнаність або причетність до вчинення кримінального правопорушення.

За таких обставин суд доходить до висновку, що мета, з якою було накладено арешт на автомобіль та свідоцтво про його реєстрацію, досягнута, а тому арешт підлягає скасуванню з подальшим поверненням майна його законному володільцю або власнику.

Щодо інших речових доказів суд виходить з того, що змиви з багажного відділення автомобіля не становлять самостійної матеріальної цінності та після набрання вироком законної сили підлягають знищенню. Труси сірого кольору з механічними пошкодженнями були вилучені під час досудового розслідування як речовий доказ для встановлення обставин кримінального правопорушення. Вказана річ не становить самостійної матеріальної цінності, не є предметом цивільно-правових вимог та не потребує подальшого зберігання після набрання вироком законної сили. У зв`язку з цим суд вважає за необхідне вирішити їх долю шляхом знищення.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 17, 100, 124, 369, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, ст.ст. 62, 63 Конституції України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (зі змінами та доповненнями), суд, -

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 146 КК України, та призначити йому покарання:

за ч. 5 ст. 407 КК України — у виді 5 (п`яти) років 6 (шість) місяців позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 146 КК України — у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з 07 січня 2026 року — дня його фактичного затримання.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 07 січня 2026 року до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили залишити щодо ОСОБА_3 без змін запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новоукраїнського районного суду від 12.01.2026 на речові докази у даному кримінальному провадженні.

Речові докази:

автомобіль ВАЗ 21061, державний номерний знак НОМЕР_3 , бежевого (жовтого) кольору, який зберігається на території Піщанобрідської місцевої пожежної охорони по вул. Незалежності, 1, с. Піщаний Брід Новоукраїнського району Кіровоградської області, після набрання вироком законної сили повернути законному володільцю або власнику ОСОБА_20 ;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , упаковане до крафт-конверта «НПУ» та яке зберігається при матеріалах кримінального провадження, після набрання вироком законної сили повернути законному володільцю або власнику ОСОБА_20 ;

змиви з внутрішньої поверхні багажного відділення автомобіля, упаковані до спецпакета PSP1105118, як речові докази, що не становлять цінності та не підлягають подальшому використанню, після набрання вироком законної сили знищити; труси сірого кольору з механічними пошкодженнями, упаковані до крафт-конверта «НПУ», які зберігаються в камері зберігання речових доказів ВП №2 (селище Добровеличківка) Новоукраїнського РВП ГУНП в Кіровоградській області, після набрання вироком законної сили повернути потерпілому ОСОБА_5 , а у разі його відмови від отримання — знищити після набрання вироком законної сили; медичну картку стаціонарного хворого №74 на ім`я ОСОБА_5 , яка передана на зберігання КНП «Добровеличківська лікарня», залишити за належністю у володільця;

оптичний диск «DVD-R» із відеофайлом S1830001.MP4 розміром 795 Мб, який зберігається при матеріалах кримінального провадження, залишити при матеріалах кримінального провадження;

оптичний диск із відеофайлами 0000000_00000020260107011055__0001.MP4 розміром 901 Мб та 2026_0107_011307_0000000_000000_0286.MP4 розміром 772 Мб, який зберігається при матеріалах кримінального провадження, залишити при матеріалах кримінального провадження;

оптичний диск «DVD-R» із відеофайлами S1840001.MP4 розміром 552 Мб та S1840002.MP4 розміром 191 Мб, який зберігається при матеріалах кримінального провадження, залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження та може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Добровеличківський районний суд Кіровоградської області.

Вирок у частині визнання ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду та дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_1