Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №127/36834/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/36834/25

Провадження № 22-ц/801/1203/2026

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокуСправа № 127/36834/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області, про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури за апеляційною скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Бессараб Н. М. від 26 лютого 2026 року,

встановив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 500 000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури, а також 30 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтовування вимог позову зазначав, що 11 січня 2020 року його було затримано у приміщенні Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі СУ ГУНП у Вінницькій області) в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 186 Кримінального кодексу України (далі КК України) в межах кримінального провадження № 12020020220000036. Процесуальне керівництво у цьому провадженні здійснювалося Вінницькою обласною прокуратурою у складі групи прокурорів: Данилюка В. В., Путрі О. В., Заболотної І. А., Загороднюк В. В. та Вознюка Д. В., на яких відповідно до статей 2, 25, 36 КПК України покладався обов`язок щодо забезпечення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування на засадах верховенства права та законності.

12 січня 2020 року йому вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 186 КК України (грабіж, вчинений за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів).

13 січня 2020 року Вінницький міський суд Вінницької області застосував до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, у зв`язку з чим його було поміщено до Слідчого ізолятора Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1». З метою забезпечення звільнення його з-під варти його родина була змушена залучати значні фінансові ресурси, зокрема шляхом укладення кредитних договорів та запозичення коштів у третіх осіб, для внесення визначеної судом застави. Впродовж двох років він перебував під дією процесуальних обмежень (запобіжного заходу), що суттєво обмежило його конституційні права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, тому що на підставі статті 194 КПК України на нього було покладено такі обов`язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та / або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Тривалий час він був позбавлений можливості офіційного працевлаштування та отримання стабільного доходу. На його особисте майно було накладено арешт, що тривав до моменту ухвалення виправдувального вироку суду та створював додаткові штучні перешкоди у життєдіяльності.

Крім того зазначав, що незаконне кримінальне переслідування призвело до порушення звичних життєвих зв`язків, приниження його честі, гідності та ділової репутації. Зокрема через безпідставні звинувачення він перебував у стані постійного психологічного стресу, а його сімейні стосунки з дружиною зазнали деструктивного впливу та потребували тривалого відновлення.

Окремим психологічним фактором моральних страждань стала втрата близьких родичів. Внаслідок нервового потрясіння, викликаного проведенням слідчих дій (обшуку в домоволодінні, вилучення майна та його затримання), у його баби, яка займалася його вихованням з дитинства та проживала разом із ним, стався інсульт, що призвів до її смерті. Через вимушене спрямування сімейного бюджету на внесення застави, родина була позбавлена можливості профінансувати невідкладне лікування батька його дружини, що також призвело до летального наслідку. Внесені як застава грошові кошти перебували у розпорядженні держави протягом двох років, що обмежило право власності родини на ці кошти.

13 грудня 2021 року вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду, його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 186 КК України та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Загальний строк його перебування під слідством та судом (з моменту затримання 11 січня 2020 року до моменту остаточного скасування обмежень 21 червня 2022 року) становить 2 роки 160 днів (усього 890 днів).

Звертав увагу, що внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури було грубо порушено його конституційні права, зокрема право на свободу та особисту недоторканність, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право на працю, відпочинок та достатній життєвий рівень. Також зазнав істотних матеріальних збитків (витрати на професійну правничу допомогу, на прибуття до суду) та суттєвої моральної шкоди, що виразилася у стійкому погіршенні стану здоров`я, душевних стражданнях і порушенні звичного способу життя, що згідно з чинним законодавством є підставою для повного відшкодування завданої шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державного бюджету України 250 763 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди та 15 045 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував у статусі підозрюваного та обвинуваченого з 11 січня 2020 року по 21 червня 2022 року, що загалом становить 29 місяців (з яких 4 дні він провів під вартою). Перебування під слідством завдало позивачу моральних страждань, оскільки суттєво порушило його нормальні життєві зв`язки. Зокрема, покладені на нього обов`язки обмежували свободу пересування та вибір місця проживання, позбавили можливості офіційного працевлаштування, призвели до арешту особистих речей, викликали постійний стрес і переживання через звинувачення у тяжкому злочині, а також негативно вплинули на стан здоров`я.

Врахувавши законодавчо встановлений розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, який не може бути меншим за одну мінімальну заробітну плату за кожен місяць, суд першої інстанції, виходячи з діючого на момент розгляду справи мінімального розміру заробітної плати в 8 647 грн 00 к., визначив гарантовану державою суму компенсації за 29 місяців у розмірі 250 763 грн 00 к., зазначивши, що такий розмір є достатньою сатисфакцією, яка повністю відповідає принципам розумності та справедливості.

Також суд частково задовольнив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 15 045 грн 00 к., що є пропорційним до задоволених позовних вимог (50,15%). Судовий збір віднесено на рахунок держави, оскільки позивач звільнений від його сплати.

В апеляційній скарзі Вінницька обласна прокуратура, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове – про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що процесуальні дії у кримінальному провадженні щодо позивача були правомірними, тому що затримання, обшуки, накладення арешту на майно та обрання запобіжного заходу здійснювалися на підставі ухвал слідчих суддів, які набрали законної сили та не були скасовані. Виправдувальний вирок суду сам по собі не встановлює протиправність дій чи рішень органів досудового розслідування та прокуратури, а законність їхньої діяльності під час досудового розслідування не була спростована у встановленому законом порядку. Позивач не надав жодних належних доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, а також не довів фактів фізичного чи психічного впливу з боку правоохоронних органів. Рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, оскільки суд не встановив обов`язкових елементів цивільно-правової відповідальності, а його висновки суперечать фактичним обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 грудня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 визнано невинуватими у пред`явленому їм обвинуваченні за частиною третьою статті 186 КК України та виправдано їх на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України через недоведеність вчинення ними цього кримінального правопорушення. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 11 лютого 2020 року на майно, вилучене в ході обшуку у ОСОБА_1 , зокрема: чоловічу куртку марки «Nike», що знаходилася на зберіганні в камері зберігання речових доказів ГУНП у Вінницькій області, повернувши їх ОСОБА_1 , як законному володільцю. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2020 року на майно, вилучене під час затримання ОСОБА_1 , а саме: дозвіл на ім`я ОСОБА_1 , посвідчення водія на ім`я ОСОБА_1 , банківську карту «Приватбанк» № НОМЕР_1 , поліетиленовий пакет-замок з тютюном, телефон марки «Хуавей FIG-LX1» з сім-картами 380935461366, 380688607742, що знаходились на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів ГУНП у Вінницькій області, повернувши їх законному володільцю.

Зі змісту цього вироку суду вбачається, що:

- відповідно до протоколу від 11 січня 2020 року ОСОБА_1 затримано як підозрюваного 11 січня 2020 року о 09 год 30 хв. в приміщенні СУ ГУНП у Вінницькій області по вул. Театральній, 10 у м. Вінниці, в ході чого у нього вилучено дійсний дозвіл на зброю і посвідчення водія на його ім`я, банківську картку «Приватбанк» № НОМЕР_1 , пакет-замок із подрібненою речовиною, телефон марки «Хуавей FIG-LX1» з сім-картами № 380935461366, 380688607742;

- ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2020 року застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10 березня 2020 року, з визначенням застави в розмірі 84 080 грн 00 к;

- ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2020 року строк застосування до ОСОБА_1 обов`язків, зазначених в ухвалі суду, продовжено до 04 травня 2020 року.

Дія запобіжних заходів, застосованих до обвинуваченого в ході досудового слідства, закінчилась ще до направлення обвинувального акту до суду (в травні 2020 року) і в подальшому сторона обвинувачення не клопотала про обрання запобіжних заходів.

Таким чином у встановленому законом порядку підтверджено невинуватість ОСОБА_1 , якого вироком суду від 13 грудня 2021 року виправдано за реабілітуючими обставинами через недоведеність його участі у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Частиною сьомою статті 1176 ЦК України установлено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі Закон № 266/94-ВР).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 3 Закону № 266/94-ВР визначено, що в наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема моральна шкода.

Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР установлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Підставою для відшкодування шкоди у цій справі є незаконне повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 186 КК України, тривале перебування під слідством та судом, а також застосування запобіжних заходів, що завершилося ухваленням виправдувального вироку у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Внаслідок цих дій позивачу було завдано моральної шкоди та душевних страждань, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР).

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою.

Отже суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Визначаючи розмір відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд першої інстанції правильно врахував характер, глибину та тривалість душевних страждань ОСОБА_1 , зокрема те, що від дня повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до дня набрання виправдувальним вироком законної сили пройшло 2 роки 160 днів (усього 29 місяців), з яких 4 дні позивач безпосередньо перебував під вартою в СІЗО. Судом обґрунтовано взято до уваги, що ОСОБА_1 затрачено чимало часу та зусиль для відновлення своїх прав у судовому порядку, його було обмежено у вільному пересуванні, виборі місця проживання та спілкуванні з рідними через покладені судом обов`язки, він був позбавлений можливості офіційно працевлаштуватись, а на його особисті речі тривалий час було накладено арешт, що в сукупності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та постійного стану стресу.

Тому, з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, а також гарантованого державою мінімуму, визначеного Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» (встановлена мінімальна заробітна плата станом на момент розгляду справи складала 8 647 грн 00 к.), суд першої інстанції правомірно визначив належний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з розрахунку: 29 місяців (перебування під слідством і судом) х 8 647 грн 00 к., що становить 250 763 грн 00 к.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторона обвинувачення діяла законно, а процесуальні дії (затримання, обшук, арешт майна, тримання під вартою) вчинялися на підставі ухвал слідчих суддів, а також те, що факт протиправності такої діяльності не встановлювався, апеляційний суд відхиляє, тому що за наявності виправдувального вироку право на відшкодування шкоди за статтею 1176 ЦК України та спеціальним Законом № 266/94-ВР виникає незалежно від вини посадових осіб органів досудового розслідування чи прокуратури та не потребує окремого визнання їхніх дій протиправними.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем завдання йому моральної шкоди. Сам факт безпідставного кримінального переслідування за тяжкою статтею (частина третя статті 186 КК України) та тривалого обмеження прав особи протягом 29 місяців за наявності виправдувального вироку є очевидною підставою для душевних страждань і порушення життєвих зв`язків, а тому визначений судом першої інстанції розмір компенсації відповідає засадам розумності, справедливості та вимогам закону щодо гарантованого мінімуму.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

(Повний текст судового рішення виготовлено 08 червня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. Б. Сало