Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №509/6380/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/6380/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Пронози І.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/6380/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Могила Марина Михайлівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю та усунення від права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Каплун О.Б. звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить ухвалити рішення, яким встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 , та усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від права на спадкування.

Свої вимоги позщивачка мотивує наступним.

Позивачка ОСОБА_1 з 1991 року по 2024 рік проживала разом із ОСОБА_3 .

27.01.1996 року позивачка та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син – ОСОБА_4 .

05 жовтня 2004 року шлюб між сторонами було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 - помер.

Після смерті ОСОБА_3 , позивачка звернулася до Приватного нотаріуса, ОСОБА_5 , щодо відкриття спадщини та була відкрита спадкова справа № 73878309.

Позивачка зазначає, що проживала спільно зі своїм чоловіком, ОСОБА_3 , до 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , з яким вела спільне господарство та побут. У сторін відносини були пов`язані з веденням спільного господарства, вони мали спільний бюджет та спільні зобов`язання. Після смерті чоловіка позивачці стало відомо, що у нього є донька від першого шлюбу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка ні разу не була у них в гостях, та не повідомляла про себе.

Позивачка вважає, що ОСОБА_2 підлягає усуненню від права на спадкування, оскільки участі в матеріальному забезпеченні батька за його життя не брала, не спілкувалася із ним, не приймала участі у догляді, лікуванні, не відвідувала, та не утримувала його взагалі.

12.11.2025 року ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Могила Марина Михайлівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю та усунення від права на спадкування було залишено без руху із наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків.

14.11.2025 року представник позивача звернувся до суду з клопотання про усунення недоліків відповідно до ухвали суду від 12.11.2025 року.

17.11.2025 року ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області було відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

28.11.2025 року на адресу суду від відповідача, ОСОБА_2 , надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання заперечувала проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень посилалася на те що, позивачкою всупереч вимогам законодавства не було доведено належними та допустимими доказами факту наявності між нею та померлим ОСОБА_3 стосунків притаманних подружжю, а саме не надано доказів наявності спільного бюджету, харчування за спільні кошти, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонту, надання взаємної допомоги, наявності інших обставин, які підтверджували би факт проживання однією сім?єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Стосовно вимоги позивачки про усунення відповідачки від права на спадкування, останньою також було зазначено, що відповідачка не визнає таку вимогу, адже позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані, потребував допомоги з боку відповідача, а остання мала можливість її надати, проте ухилялася від обов`язку щодо її надання. Відповідачка в свою чергу підтримувала доброзичливі стосунки з батьком, вони спілкувалися та інколи бачилися. Батько жодного разу не повідомляв їй про необхідність надання йому допомоги або навіть про такі потреби взагалі. В зв`язку з чим вважає, що законних підстав для усунення її від права на спадкування немає.

10.12.2025 року представник позивачки, адвокат Каплун О.Г. звернувся до суду із уточненою позовною заявою, у якій зазначив, що незважаючи на формальне розірвання шлюбу, позивачка та ОСОБА_3 не припиняли спільного проживання, продовжували жити разом за однією адресою, вели спільний побут, мали спільний сімейний бюджет, разом утримували житло, несли витрати на харчування, комунальні послуги, лікування, відпочинок, виховання сина, тобто фактично продовжували проживати однією сім`єю як чоловік і дружина. У період з 05.10.2004 року і до дня смерті ОСОБА_6 – ІНФОРМАЦІЯ_3 – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 безперервно проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується: довідками про реєстрацію місця проживання; квитанціями про оплату комунальних послуг, оформлених на обох /одного з них; медичними документами, в яких ОСОБА_7 зазначалася як дружина/член сім`ї.

16.12.2025 року адвокат Семенова Н.С., діючи в інтересах відповідачки, надала до суду заперечення на уточнену позовну заяву, у яких просила суд не приймати уточнену позовну заяву, так як діюче процесуальне законодавство не містить такого поняття як «уточнена позовна заява». Також відповідачем були надані заперечення по суті доводів викладених в уточненій позовній заяві, а саме, відповідачка зазначила, що доводи викладені позивачкою є недоведеними, у зв?язку з чим не заслуговують на увагу.

18.03.2026 року ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивачка та представник позивачки не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не відомі.

Представник відповідача також в судове засідання не з`явилась, однак, 09.06.2026 року звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутністю, також просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Приватний нотаріус Могила М.М. в судове засідання не з`явилась, повідомлялася належним чином про дату та час проведення, заяв та клопотань до суду не надсилала.

За таких обставин, на підставі ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились усі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, у їх сукупності та взаємозв`язку, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

27 січня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який вони зареєстрували у відділі реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Київського районної Ради народних депутатів м. Одеси, актовий запис № 76, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 27 січня 1996 року.

05 лютого 2004 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси, запис № 715.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Чорноморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідний актовий запис № 1229.

01.04.2025 року приватним нотаріусом Могилою М.М. було заведено спадкову справа № 32/2025 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 27.05.2019 року.

В порядку ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принципами судового доказування є обов`язковість доказування (оскільки всі обставини справи підлягають доказуванню; належність, допустимість, достовірність, достатність, доказів (Глава 5 Розділу І ЦПК України).

Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

В позовній заяві позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо спільного проживання однією сім?єю, зазначала про наявність спільної дитини, реєстрацію з померлим за однією адресою, наявність спільного бюджету, ведення спільного господарства, сплату комунальних послуг, зазначення позивачки, як дружини померлого у медичних документах. Позивачка стверджувала, що після винесення рішення суду про розірвання шлюбу, сторони продовжували проживати разом.

При цьому, жодних доказів тривалого постійного сумісного проживання, ведення спільного господарства, спільного побуту, спільного бюджету, взаємності прав та обов`язків, позивачкою суду надано не було.

До позовної заяви позивачкою були долучені наступні докази: копія паспорту та РНОКПП позивачки, свідоцтво про одруження, свідоцтво про розірвання шлюбу, витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 .

У зв?язку з наведеним та з урахуванням вимог закону та сталої судової практики суд критично оцінює зазначені докази, як такі, які за своїм змістом самі по собі не доводять, що між позивачкою та ОСОБА_3 склались та мали місце протягом спірного тривалого періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя (ст. 21 СК України).

Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства (ст. 27 Сімейного кодексу України).

Зареєстрований шлюб передбачає для подружжя ряд гарантій.

Ознаками фактичної сім`ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою та виникає за рішенням суду є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов`язки.

Конституційний суд України у рішенні від 3.06.1999 у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена.

Водночас, строк спільного проживання однією сім`єю має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.

Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Аналогічні висновки наведені у постанові КЦС ВС від 30.10.2019 у справі № 643/6799/17.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбаченихглавою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі №757/8786/15-ц та від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20.

Враховуючи вищевикладене, реальність сімейних відносин, сукупність усталених обставин та відносин, притаманних сім`ї, позивачкою в процесі розгляду справи не доведена, що виключає задоволення вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю судом.

З огляду на наведене у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , слід відмовити за недоведеністю.

Вимога про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті її батька, ОСОБА_3 , також не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Позивачка обґрунтовуючи вимоги в цій частині посилається на те, що ОСОБА_2 участі у матеріальному забезпеченні батька за його життя не брала, не спілкувалася з ним, не приймала участі у догляді за ним, лікуванні, не відвідувала батька, не утримувала взагалі.

Суд критично ставиться до таких доводів позивачки та зазначає, що саме на сторону, яка заявляє вимоги покладено обов`язок щодо доведення обставин і фактів, якими сторона обґрунтовує свої позовні вимоги.

Правові підстави для усунення від права на спадкування визначені у статті 1224 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1-2 статті 1224 ЦК України, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Крім того, частиною 5 статті 1224 ЦК України визначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Положення цієї статті поширюється на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Отже, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Тобто для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі №712/4709/15-ц (провадження №61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі №321/1573/17-ц (провадження №61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі №676/5086/15-ц (провадження №61-25032св19), від 13 січня 2021 року у справі №431/2579/17.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 388/409/18, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц, від 15 березня 2023 року в справі № 759/8653/17.

Крім цього, суд має з`ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги саме від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 759/18917/17.

За змістом 1261-1265 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заявляючи позовні вимоги про усунення відповідача від права на спадкування за законом, як спадкоємця першої черги, позивачка посилається на те, що відповідачка ухилялася від надання спадкодавцю допомоги.

Проте позивачкою не надано доказів того, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані, потребував допомоги з боку відповідача, а остання мала можливість її надати, проте ухилялася від обов`язку щодо її надання.

Відтак, належних допустимих та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог позивачкою суду не надано, в зв`язку з чим, законних підстав для усунення відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 у суду немає.

Оцінюючи досліджені судом докази, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позивачем не доведено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , так і не доведено підстав для усунення відповідачки від права на спадкування.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 3, 21, 27 СК України, суд,- УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Могила Марина Михайлівна про встановлення факту проживання однією сім`єю та усунення від права на спадкування – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Є. М. Панасенко