Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №521/9342/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/9342/25

Провадження № 2/521/586/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.06.26 року місто Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі

головуючого судді Роїк Д. Я.,

при секретарі Каліній П.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2025 року Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (далі АТ «СЕНС БАНК») звернулося до суду позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 2007/13-2.06/172 від 23.03.2007 року, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішення суду, яка станом на 23.02.2022 року становить - 8 680,85 дол. США, а також судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на таке.

23.03.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 2007/13-2.06/172.

Кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 128 400,00 дол. США.

Рішенням Третейського суду при Асоціації українських банків від 18.04.2014 року з відповідачки було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 2007/13-2.06/172 від 23.03.2007 у сумі 58 384,17 дол. США.

Рішенням № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК», де у п.п. 1.2 визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» з 15 жовтня 2019 року виникає в Акціонерного товариства «Альфа-Банк».

Надалі, 12.08.2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», а також про внесення змін до Статуту банку шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесено запис про зміну найменування банку на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК».

Позов мотивовано тим, що оскільки судове рішення про стягнення заборгованості на теперішній час залишається невиконаним, грошове зобов`язання відповідачки перед банком не припинилося. Позивач вказує, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Обґрунтовуючи право на стягнення вказаних сум, банк посилається на сталу правову практику Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови у справах № 444/9519/12, № 5017/1987/2012, № 127/15672/16-ц), згідно з якою невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а кредитор має право на отримання компенсаційних виплат за весь час прострочення до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Розрахунок заборгованості за 3% річних позивачем здійснено за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року. При цьому позивач наголошує, що строки позовної давності за вказаними вимогами не спливли, оскільки були автоматично продовжені згідно із Законом № 540-ІХ (у зв`язку з запровадженням карантину з 12.03.2020 року) та в подальшому через введення воєнного стану. Нарахування виплат зупинено банком 23.02.2022 року з урахуванням вимог Закону № 2120-ІХ, яким внесено зміни до «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України та звільнено позичальників від відповідальності за статтею 625 ЦК України на період дії воєнного стану.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15.09.2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

09.10.2025 року до суду від представника відповідачки, адвоката Кльоб К.І., надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачка просила відмовити у задоволенні позову до неї у повному обсязі. Відзив мотивований тим, що виконавче провадження з примусового виконання рішення Третейського суду від 18.04.2014 року було завершене ще 29.06.2016 у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу. З того часу позивач не звертався за повторним пред`явленням виконавчого листа до виконання, строк пред`явлення виконавчого документа сплив, а отже, зобов`язання набуло характеру натурального і не підлягає примусовому захисту, зокрема шляхом нарахування виплат за ст. 625 ЦК України. Крім того, представником відповідачки подано заяву про застосування строків позовної давності. Посилаючись на статтю 266 ЦК України, відповідачка наголошує, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги про стягнення 3 % річних.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату та час слухання повідомлений належним чином, заяв не подав, причини неявки суду невідомі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, від представника відповідачки - адвоката Суворової Ю.І. надійшла заява, в якій останній просить справу розглядати за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечує, у задоволенні позову просить відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані докази, дійшов такого висновку.

23.03.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (правонаступником якого є АТ «СЕНС БАНК») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2007/13-2.06/172.

Рішенням Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 квітня 2014 року з відповідачки на користь банку стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 06.11.2013 року в розмірі 58 384,17 доларів США (що за офіційним курсом НБУ на той час становило 655 507,14 грн.), а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді, в сумі 5 066,69 грн. та 243,60 грн. судового збору.

На підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року, справа № 755/25491/14-ц, за заявою банку був виданий виконавчий лист про примусове стягнення з відповідачки вказаної заборгованості.

Відповідно до виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2014 року, справа № 755/25491/14-ц на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 2007/13-2.06/172 від 23.03.2007 року, в розмірі 58 384,17 дол. США.

Вказаний виконавчий лист був пред`явлений до виконання до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, де було відкрито виконавче провадження № 45770264 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі судового рішення. В подальшому, відповідно до постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 29.06.2016 року виконавче провадження № 45770264 було завершене.

Як вже зазначалося, позивач вказує, що на момент звернення до суду із позовом заборгованість не сплачена, а тому, існують підстави для стягнення з відповідачки трьох відсотків річних за невиконання рішення суду.

Посилаючись на те, що позовна заява не підлягає задоволенню, відповідачка зазначає про те, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання минув, а тому, підстави для нарахування відсотків в порядку ст.625 ЦК України відсутні.

Суд погоджується із такими доводами відповідачки з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Отже, наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як вже було встановлено судом, 16.10.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні у Першому Малиновському відділі державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (виконавче провадження № 45770264).

Відповідно до Постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.06.2016 року виконавче провадження було завершене на підставі п.5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Строк на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив та суду не надано доказів, що цей строк поновлено.

На даний час згаданий виконавчий лист на виконанні не перебуває.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно якого натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічна позиція Верховним Судом висловлена у постановах по справах №569/12918/16-ц від 02 вересня 2020 року, №442/398/15-ц від 18 березня 2020 року, №390/880/16-ц від 11 грудня 2019 року, №554/9126/20 від 13 березня 2023 року.

У постанові від 13 березня 2023 року по справі №554/9126/20 Верховний Суд також вказав, що пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Отже, факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби та відсутність у матеріалах справи ухвали про поновлення позивачу строку на пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

У зв`язку із цим вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

Таким чином, встановивши відсутність обов`язку відповідачки перед позивачем у грошовому зобов`язанні за кредитним договором у зв`язку зі спливом часового проміжку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, очевидним є відсутність правової підстави для стягнення з відповідача на користь позивача можливого похідного зобов`язання, передбаченого ст.625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 р. у справі № 754/511/23, дійшла висновку (пункти 146, 147), що факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Ураховуючи встановлені у справі фактичні обставини та норми чинного законодавства України в сукупності із правовими висновками Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за їх безпідставністю.

За таких обставин, оскільки вимоги позивача не підлягають захисту в силу закону, питання про дотримання чи пропуск строків позовної давності судом окремо не вирішується.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, ст.ст. 509, 599, 611, 612, 615, 625, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Д. Я. Роїк