Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №592/17493/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/17493/25

Номер провадження 22-ц/816/2165/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Черних О.М., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Буланова Олексія Михайловича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 грудня 2025 року в складі судді Фоменко І.М., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 25 грудня 2025 року)

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

28.10.2025 АТ «Сенс Банк» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 03.06.2019 між АТ «Альфа-Банк» і відповідачем було укладено угоду про надання споживчого кредиту №501149405, на підставі якої останній отримав кредит у сумі 30000 грн. 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування установи на АТ «Сенс Банк». Вказувало, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 12.09.2025 у нього утворилася заборгованість у розмірі 38678 грн 30 коп., з яких: 12932 грн 49 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 6305 горн 81 коп. - заборгованість за відсотками, 19440 грн – заборгованість по комісії.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.12.2025 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» 38678 грн 30 коп. заборгованості за кредитним договором від 03.06.2019 №501149405, 2422 грн 40 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Буланов О.М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем сплачено банку комісію за обслуговування кредиту в загальному розмірі 21600 грн. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

Зазначає, що фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме: зі стаціонарних телефонів по Україні, у контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника з використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником з використанням різних каналів зв`язку тощо, мають оплатний характер, що суперечить як змісту п. 3.2.4. кредитного договору, так і вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Вказує, що враховуючи те, що відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та в розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Отже, заборгованість за обслуговування кредиту в розмірі 21600 грн підлягає зменшенню, заборгованість по комісії в розмірі 19440 грн не підлягає стягненню із зазначених вище підстав.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03.06.2019 між ОСОБА_1 і АТ «Альфа-Банк» підписано оферту на укладення угоди про надання кредиту №501149405, заяву (акцепт) №248.501149405.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування, паспорт споживчого кредиту, графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту (а. с. 11 - 12).

В оферті на укладення угоди про надання кредиту №501149405, обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 03.06.2019, передбачено, що додаток №1 та додаток №4 до договору є невід`ємною частиною угоди та запропоновано визначити детальний розпис складових загальної вартості кредиту реальної річної процентної ставки; графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування; сум комісійної винагороди та інших платежів за угодою (а. с. 11).

З додатку №1 до угоди про надання кредиту від 03.06.2019 №501149405 вбачається, що комісія за РКО становить 720 грн на місяць, а її загальний розмір складає 34560 грн (а. с. 12 зв.).

На підставі договору про надання споживчого кредиту від 03.06.2019 №501149405 ОСОБА_1 отримав у кредит 30000 грн з фіксованим типом процентної ставки – 21,99% річних, строком на 48 місяці, з датою повернення кредиту 03.06.2023; кредит надано позичальнику для власних потреб та для повернення заборгованості за кредитним договором від 23.06.2018 №482564515 (а. с. 17).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 03.06.2019 №501149405 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 12.09.2025 складає 38678 грн 30 коп., з яких: 12932 грн 49 коп. - заборгованість за основною сумою боргу, 6305 грн 81 коп. - заборгованість за відсотками, 19440 грн – заборгованість по комісії (а. с. 15 - 16).

12.08.2022 АТ «Альфа-Банк» змінило найменування на АТ «Сенс Банк» (а. с. 26).

11.04.2025 АТ «Сенс Банк» направило засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, в якій вимагало протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку, але не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість у розмірі простроченого боргу (а. с. 27 - 28).

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 38678 грн 30 коп.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У даній справі відповідач не заперечує факт укладення ним кредитного договору та отримання коштів, але вважає, що банк не мав законних підстав встановлювати комісію за обслуговування кредиту, а тому просить зменшити суму заборгованості на суму коштів, які банк зарахував на погашення заборгованості за комісією.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовна вимога про стягнення заборгованості зі сплати комісії в сумі 19440 грн задоволенню не підлягає.

З розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що за період з 03.07.2019 по 03.02.2022 відповідачем було сплачено 21600 грн комісії (а. с. 15).

Оскільки відповідачем сплачено 21600 грн, які банк зарахував на погашення комісії, що більше ніж заборгованість за тілом кредиту та відсотками, яка становить 12932 грн 49 коп. і 6305 горн 81 коп. відповідно, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Зазначене узгоджується з правовою позиціє Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.10.2019 у справі №640/2755/16-ц, відповідно до якої в разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнані недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення районного суду необхідно скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 3633 грн 60 коп. судового збору, сплаченого в суді апеляційної інстанції (а. с. 94).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Буланова Олексія Михайловича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 3633 грн 60 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: О.М. Черних

А.М. Худик