Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №613/1377/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 613/1377/21

провадження № 61-1987св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Цимбал Ірина Валеріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Шалімова Д. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Цимбал І. В., про визнання заповіту недійсним.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що він та відповідач ОСОБА_2 є рідними синами ОСОБА_3 , яка постійно проживала в с. Колядинець Липоводолинського району Сумської області.

У 2015 році стан здоров`я ОСОБА_3 значно погіршився через загострення хвороб. Вона потребувала постійного стороннього догляду, оскільки практично не могла самостійно пересуватися. Він, хоча і проживав у м. Києві, постійно піклувався про матір і регулярно приїжджав до неї. Маючи високий дохід і фінансову можливість, він забезпечував її необхідними речами, продуктами харчування та медикаментами, а також допомагав по господарству. Зокрема, він придбав для матері побутову техніку, провів до будинку газове опалення та звів господарські будівлі. Крім того, власним коштом оплачував її лікування та відпочинок у санаторії.

Натомість, його брат - відповідач ОСОБА_2 , проживав у своєї знайомої ОСОБА_4 у м. Харкові та мав боргові зобов`язання.

Він постійно спілкувався з матір`ю телефоном. Коли вона протягом двох днів не відповідала на дзвінки, він вирішив відвідати її, оскільки хвилювався за її стан (на той час їй було майже 90 років). 25 травня 2018 року він приїхав до її будинку та виявив, що двері зачинено на замок, а мобільний телефон матері вимкнено.

Позивач зазначав, що він зв`язався зі своїм братом, який повідомив, що забрав матір до м. Харкова. 31 травня 2018 року ОСОБА_1 прибув до м. Харкова, щоб побачитися з матір`ю, яка перебувала в квартирі ОСОБА_4 . Остання підтвердила, що ОСОБА_3 перебуває у неї, проте відмовилася впустити позивача та показати йому матір.

У зв`язку з цим він неодноразово звертався до органів поліції, але доступу до

матері так і не отримав. 07 липня 2018 року Шевченківським ВП ГУНП в Харківській області за цим фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України. Також було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України. Протягом двох років марних намагань позивач, як і інші родичі, не зміг побачитися чи поспілкуватися із ОСОБА_3 , оскільки відповідач ОСОБА_2 нікого до неї не допускав. У зв'язку з умисним приховуванням відповідачем матері за заявою позивача було відкрито кримінальні провадження за частиною першою статті 115 КК України та частиною другою статті 146 КК України.

Задовго до цих подій йому від матері стало відомо, що відповідач

ОСОБА_2 намагався в різний спосіб заволодіти її майном. Він чинив на неї фізичний, моральний та психологічний тиск, змушуючи передати майно йому або його дочці - ОСОБА_5 , проте матір не мала такого наміру. У 2012 році належне ОСОБА_3 майно перейшло у власність онуки ОСОБА_5 , через що в суді розглядалася цивільна справа. Внаслідок цього між матір`ю, відповідачем та онукою склалися неприязні стосунки.

Зазначав, що він з 2005 року працює в ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія». У 2013 році він разом із дружиною вирішив придбати квартиру в м. Києві в одному з будинків, які зводила його компанія. Житло купували за кошти, які позивач заощаджував протягом багатьох років. Оскільки на той час працював лише він, а дружина не мала доходу, з метою уникнення фінансових ризиків під час оформлення договору купівлі-продажу з ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» покупцем було зазначено матір - ОСОБА_3 . Після оформлення документів, розуміючи, що квартира фактично належить позивачу, ОСОБА_3 11 листопада 2013 року склала на нього заповіт.

Окрім цього, у 2008 році він зареєстрував на матір придбаний ним новий автомобіль Toyota Corolla. На цей транспортний засіб 18 жовтня 2008 року ОСОБА_3 також склала заповіт на його ім`я.

Водночас його брат ОСОБА_2 ніде не працював, мав значні фінансові проблеми та велику заборгованість перед фінансовими установами. Він приїздив до матері, забирав її пенсію, вчиняв психологічне та фізичне насильство.

Згодом йому стало відомо, що 22 травня 2018 року, одразу після перевезення матері до м. Харкова, її змусили скасувати довіреність на квартиру, яку вона раніше видала йому.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла за нез`ясованих обставин. Відповідач не повідомив про це нікого з родичів і вже 01 жовтня 2020 року

тіло матері було піддано кремації. Про смерть матері він дізнався лише 07 жовтня 2020 року під час розгляду цивільної справи в Гребінківському районному суді Полтавської області. Того самого дня він звернувся до прокурора Харківської місцевої прокуратури № 1 із заявою про вжиття невідкладних заходів через смерть особи, яка була об`єктом кримінальних правопорушень. У заяві він просив заборонити видачу дозволу на кремацію, проте на момент звернення цю процедуру вже було проведено.

У жовтні 2020 року він дізнався, що 01 липня 2020 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Цимбал І. В. з виїздом за місцем проживання до квартири АДРЕСА_1 , посвідчила заповіт від імені ОСОБА_3 на ім`я відповідача ОСОБА_2 (записи в реєстрі за № 331, 332). Згідно з цим заповітом, ОСОБА_3 заповідала відповідачу все рухоме та нерухоме майно, яке належатиме їй на день смерті, зокрема земельні ділянки, земельні паї, грошові кошти, цінні папери та ін.

Текст зазначеного заповіту містить такі записи: «у зв`язку із похилим віком та слабкістю заповідача заповіт складено та посвідчено на дому»; «у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 похилого віку і слабка, не може особисто прочитати уголос та підписати текст заповіту, за її дорученням та у її присутності текст заповіту зачитаний свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і підписаний ОСОБА_8 »; «в зв`язку із похилим віком і слабкістю ОСОБА_3 не може особисто прочитати уголос та підписати текст заповіту. За її дорученням та на її прохання у її та моїй, нотаріуса, присутності текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними нею свідками».

Позивач вважав, що заповіт на підставі статті 1257 ЦК України є нікчемним. Правовою підставою для цього є те, що текст заповіту не був зачитаний уголос нотаріусом, як того вимагає закон.

Позивач вважав, що цей заповіт є недійсним на підставі статті 225 ЦК України. Так, за твердженням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Цимбал І. В., під час посвідчення заповіту 01 липня 2020 року заповідач ОСОБА_3 через похилий вік та хворобливий стан не могла особисто підписати складений на користь відповідача документ.

Разом з тим, цей самий нотаріус за кілька місяців до цього, а саме 06 березня 2020 року, посвідчувала від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_9 та ОСОБА_10 довіреність на представництво інтересів у суді, у якій довірителька розписалася власноруч у присутності нотаріуса. Крім того, 05 липня 2020 року та 20 липня 2020 року від імені ОСОБА_3 надходили клопотання та відзиви на позовну заяву в межах розгляду цивільної справи № 753/2653/20 у Дарницькому районному суді м. Києва, які також були особисто підписані ОСОБА_3 .

Позивач наголошував, що у 2018 році стан здоров`я ОСОБА_3 суттєво погіршився, про що лікар-терапевт Липоводолинської ЦРЛ Сумської області зробив такий запис в амбулаторній картці хворого: «Скарги на шум, важкість у голові, нудоту, запаморочення, зниження пам`яті, хитку ходу, головні болі. Хвора дезорієнтована, загальмована, забуває події, не вимикає газ, світло. Діагноз: церебральний атеросклероз 2 стадії. Дисциркуляторна енцефалопатія 2 стадії змішаного генезу з вестибуло-атактичним, психоорганічним синдромом, синдромом судинного паркінсонізму. Катаракта обох очей. За станом здоров`я потребує стороннього догляду».

Наведене свідчить, що на момент складення заповіту (за три місяці до своєї смерті) ОСОБА_3 через наявні психічні та фізичні розлади не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Приватний нотаріус під час посвідчення заповіту належним чином не перевірила обставин та умов вчинення нотаріальної дії, повністю поклавшись на відповідача ОСОБА_2 .У тексті документа нотаріус також не зазначила, чому саме загальна слабкість позбавила фізичну особу можливості поставити власний підпис, який не потребує значного фізичного навантаження.

Крім того, ОСОБА_3 через повну втрату здатності самостійно пересуватися, практичну сліпоту та глухоту об`єктивно не могла особисто звернутися до приватного нотаріуса Цимбал І. В. Відповідно, усі дії щодо організації складення та посвідчення заповіту вчиняв безпосередньо відповідач як прямо заінтересована в цьому особа.

Заповідачка ОСОБА_3 власноруч текст заповіту не писала та не створювала його за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Приватний нотаріус Цимбал І. В. зазначила, що вона сама склала та записала текст документа зі слів заповідача. Водночас формулювання «на прохання ОСОБА_1 » у тексті заповіту від 01 липня 2020 року взагалі відсутнє.

Також позивач звертав увагу суду, що нотаріусу було відомо про існування попереднього заповіту від 11 листопада 2013 року. Попри це, вона всупереч встановленому порядку не надіслала повідомлення про посвідчення нового заповіту, яким скасовувався попередній, до державного нотаріального архіву або нотаріуса, який зберігає примірник першого документа, та не виконала належним чином обов`язки щодо перевірки відомостей у Спадковому реєстрі.

Оскільки він є спадкоємцем першої черги за законом, а також спадкоємцем за заповітом від 11 листопада 2013 року, який ОСОБА_3 склала, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та маючи змогу керувати ними, він має законне право на оскарження наступного заповіту, вчиненого від її імені з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 225, 1257 ЦК України, просив суд визнати недійсним заповіт від 01 липня 2020 року, складений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І. В. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 331, № 332.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 02 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-80 ЦПК України на підтвердження неправомірних дій осіб, присутніх під час посвідчення заповіту, або недотримання приватним нотаріусом норм закону.

Суд зазначив, що при складенні 01 липня 2020 року ОСОБА_3 заповіту було дотримано встановлені законом вимоги щодо його форми, документ посвідчено уповноваженою особою - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І. В. з дотриманням вимог Закону України «Про нотаріат». Як убачається зі змісту оспорюваного правочину, особа заповідача, а також особи свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , яка підписала документ у присутності нотаріуса, були встановлені, а їхня цивільна дієздатність перевірена відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Посилаючись на положення статей 203, 215, 225 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки позивач ОСОБА_1 , у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, не довів належними доказами (зокрема, висновком судово-психіатричної експертизи), що в момент підписання правочину спадкодавець ОСОБА_3 перебувала у стані, який позбавляв її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Суд також визнав недоведеними твердження позивача ОСОБА_1 про те, що оспорюваний заповіт не відповідав дійсній волі спадкодавця ОСОБА_3 та був учинений під фізичним чи психологічним тиском із боку відповідача ОСОБА_2 у розумінні статті 231 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 липня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що районний суд належним чином встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним

заповіту від 01 липня 2020 року. Оскаржуваний заповіт був складений ОСОБА_3 на ім`я відповідача ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І. В. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 331, № 332.

Згідно із заявою ОСОБА_3 , посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Канавець С. В. та зареєстрованою в реєстрі за № 435, вона добровільно змінила місце проживання та зареєструвалася у квартирі ОСОБА_4 .

Наявні у ОСОБА_3 захворювання не позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Позивач не скористався своїми процесуальними правами належним чином. Так, суд першої інстанції за клопотанням позивача призначив посмертну судово-психіатричну експертизу, проте її було повернуто без виконання через несплату заявником. Інших належних і допустимих доказів на підтвердження недієздатності чи безпорадного стану матері позивач суду не надав.

Доводи ОСОБА_1 про порушення порядку посвідчення заповіту спростовуються наявними у справі письмовими доказами, а твердження про нікчемність правочину не ґрунтуються на вимогах закону.

Посилання позивача на те, що до складу спадщини входить майно, придбане за його особисті кошти, є безпідставними, оскільки ці обставини не входять до предмета доказування у цій справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 613/1377/21.

17 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 613/1377/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17; постановах Верховного Суду від: 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16, 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16, 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, 09 червня 2021 року у справі № 755/8686/17, 01 листопада 2023 року у справі № 730/624/20, 12 лютого 2025 року у справі № 369/1797/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у статтях 207, 1257 ЦК України, у подібних правовідносинах, а також презумпції правомірних дій нотаріуса (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник указує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що обставини справи чітко та беззаперечно доводять повну відсутність у ОСОБА_3 будь-якого вільного волевиявлення та внутрішньої волі щодо вчинення заповіту. Спадкодавиця не вчиняла жодних дій для оформлення цього документа, оскільки не запрошувала нотаріуса, свідків чи сторонніх підписантів. Вона особисто не писала й не узгоджувала текст заповіту, не читала його, не бачила і не підписувала, а також взагалі не мала жодного відношення до цього оспорюваного документа. Усі процесуальні дії щодо створення та підписання заповіту були повністю виконані іншими людьми замість неї.

При цьому в самому тексті заповіту взагалі не зазначено жодних конкретних фізичних вад або хвороб спадкодавиці ОСОБА_3 , які б реально заважали їй самостійно прочитати та підписати документ. Відсутність таких відомостей прямо свідчить про грубе порушення встановлених законом вимог щодо форми правочину та порядку його посвідчення під час оформлення оспорюваного заповіту.

Позивач також наголошує, що з моменту призначення судової експертизи він не отримував жодних листів, рахунків чи офіційних повідомлень щодо необхідності здійснення будь-яких платежів. Разом з тим, висновок експерта є лише одним із доказів у справі, який суд повинен оцінювати за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими матеріалами. Для того, щоб урахувати та надати належну правову оцінку обставинам останніх двох років життя ОСОБА_3 , фактам оформлення оспорюваного документа та аналізу самого тексту заповіту, суду не потрібно було проводити посмертну судово-психіатричну експертизу.

З огляду на це, суди попередніх інстанцій безпідставно, необґрунтовано та незаконно порушили право позивача на майно, залишивши чинним недійсний заповіт. Ухвалюючи такі рішення, суди ухилилися від належної оцінки ключових доказів і фактичних обставин справи, що призвело до грубого порушення прав ОСОБА_1 .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після її смерті відкрилася спадщина.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є синами ОСОБА_3 .

Згідно з довіреністю від 25 вересня 2008 року, посвідченою приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О. В. та зареєстрованою в реєстрі за № 1577, ОСОБА_3 уповноважила свого сина ОСОБА_1 представляти її інтереси в органах нотаріату, магазинах торгівлі автомобілями, на аукціонах або в будь-яких інших установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності з усіх без винятку питань, пов`язаних з купівлею на її ім`я та на умовах, йому відомих, у фізичної чи юридичної особи будь-якого автомобіля, його переобладнанням.

Відповідно до заповіту від 18 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Сумської області Білашенко Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 756, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла належний їй на праві власності автомобіль Toyota Corolla Сердюку Павлу М. Усе інше майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також усе те, на що вона за законом матиме право, вона заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах кожному.

Згідно з довіреністю від 18 жовтня 2008 року, посвідченою приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Сумської області Ганзею О. Б. та зареєстрованою в реєстрі за № 3744, ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси в будь-яких установах, організаціях та підприємствах незалежно від їх організаційної форми та підпорядкованості з питань, що стосуються експлуатації та розпорядження від її імені й в її інтересах належним їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданого Роменським ВРЕР УДАІ УМВС України в Сумській області, автомобілем марки Toyota, моделі Corolla 1.6, 2008 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованим на її ім`я.

На підставі довіреності від 08 липня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О. В. та зареєстрованої в реєстрі за № 608, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уповноважила ОСОБА_1 придбати на її ім`я квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на умовах і за ціну, що йому відомі та будуть визначатися представником самостійно, виходячи з розумної доцільності, а також представляти її інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами, організаціями та органами, незалежно від форми власності й підпорядкування з питань, пов`язаних з укладенням і належним оформленням договору купівлі-продажу нерухомості.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири з відстрочкою платежу від 26 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1994, ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» (далі - Продавець) та ОСОБА_3 (далі - Покупець), від імені якої діяв ОСОБА_1 , уклали договір, за яким Продавець передає у власність, а Покупець приймає і оплачує квартиру АДРЕСА_3 . Продаж квартири вчинено за суму 520 000 грн, яку Покупець перераховує на рахунок Продавця таким чином: 149 900 грн - у день підписання цього договору, а решту суми від загальної вартості квартири, а саме 370 100 грн, - до 31 березня 2014 року.

Як убачається зі змісту заповіту від 11 листопада 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1235, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок своєї смерті призначила спадкоємцем квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , свого сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

01 липня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Цимбал І. В. було посвідчено заповіт, зареєстрований у реєстрі за № 331, 332, яким ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , на випадок своєї смерті все своє майно, рухоме і нерухоме, земельні ділянки, земельні паї, грошові кошти, цінні папери, всі права (корпоративні, майнові та немайнові), де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті й на що вона матиме за законом право, заповіла своєму синові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У тексті заповіту зазначено, що у зв`язку з похилим віком і фізичною слабкістю ОСОБА_3 не може особисто прочитати вголос та підписати текст заповіту. За її дорученням, на її прохання та в присутності нотаріуса текст заповіту до його підписання був зачитаний вголос запрошеними нею свідками: ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , та підписаний ОСОБА_8 . Заповіт складений та записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_3 за місцем її проживання (вдома) за адресою: АДРЕСА_4 . Особи заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_8 , яка підписала заповіт у присутності нотаріуса, також встановлено, її дієздатність перевірено, при цьому засвідчено справжність підпису ОСОБА_8 , яка розписалася за заповідачку.

Із відповіді приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Молодчого І. О. за № 124/02-14 від 03 листопада 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено про те, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом і ним подано заяву про прийняття спадщини, яка зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ нотаріуса 19 жовтня 2020 року за № 115. Водночас на підставі інформаційної довідки зі Спадкового реєстру за № 61996412 від 08 жовтня 2020 року встановлено, що заповіт ОСОБА_3 від 01 липня 2020 року є чинним, не зміненим та не скасованим.

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Молодчого І. О. за № 41/02-14 від 27 квітня 2021 року вбачається, що 08 жовтня 2020 року відкрито спадкову справу за № 44/2020 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Після смерті спадкодавця залишилося спадкове майно, до складу якого, зокрема, входять: земельна ділянка площею 3,0000 га (кадастровий номер 5923282600:02:003:0108), земельна ділянка площею 0,3103 га (кадастровий номер 5923282600:02:003:0135) та земельна ділянка площею 0,1837 га (кадастровий номер 5923282600:02:003:0198), які розташовані на території Колядинецької сільської ради Липоводолинського району Сумської області. ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом від 01 липня 2020 року, який прийняв спадщину у строки, визначені статтею 1270 ЦК України. Строк для прийняття або відмови від спадщини закінчився 30 березня 2021 року. Зазначений заповіт, відповідно до відомостей Спадкового реєстру, не змінений та не скасований.

Згідно з копією висновку лікарсько-консультативної комісії Липоводолинської ЦРЛ (протокол № 100/4 від 27 травня 2015 року), ОСОБА_3 , 1930 року народження, встановлено діагноз: ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, СН ІІ А, ФК ІІІ, вторинна артеріальна гіпертензія 2 ст., ступінь ІІ, ризик дуже високий. За станом здоров`я вона потребує постійного стороннього нагляду та є нездатною до самообслуговування.

Як убачається з копії висновку № 1883 від 07 травня 2019 року, виданого КНП «Міська поліклініка № 8» Харківської міської ради, ОСОБА_3 , 1930 року народження, має діагноз: ІХС, стабільна стенокардія ІІ ст., атеросклеротичний кардіосклероз, СН ІІ А ст., гіпертонічна ДЕП ІІ ст. За станом здоров`я хвора потребує постійного стороннього догляду та не здатна до самообслуговування.

Відповідно до копії довідки КНП «Липоводолинська ЦРЛ» № 0112/382 від 05 березня 2020 року, ОСОБА_3 , 1930 року народження, перебувала на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Липоводолинської ЦРЛ у період з 15 по 24 липня 2017 року.

На виконання ухвали Богодухівського районного суду Харківської області від 17 листопада 2021 року, КНП «Липоводолинська ЦРЛ» листом № 01-12/846 від 02 грудня 2021 року повідомило про відсутність у закладі станом на вказану дату медичної документації щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: медичної картки амбулаторного хворого (форма № 025/о) та медичної карти стаціонарного хворого (форма № 003/о).

Відповідно до копії заяви, засвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Канавець С. В. та зареєстрованої в реєстрі за № 435, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджує, що добровільно прийняла рішення про переїзд на постійне місце проживання до квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 . Також вона не заперечує проти реєстрації свого постійного місця проживання за вказаною адресою та здійснення догляду за нею.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргаОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, який за змістом статті 1233 ЦК України є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок смерті.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до статті 1244 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є одним з основних принципів спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).

Вимоги, щодо форми та порядку посвідчення заповіту встановлені статтями 1247-1253 ЦК України.

За змістом частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Під особами з фізичними вадами розуміють осіб, які мають фізіологічні вади - відсутність кінцівок, глухота, німота, сліпота.

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Аналогічне положення міститься у статті 45 Закону України «Про нотаріат» та в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (надалі - Порядок № 296/5).

Статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Відповідно до вимог частин першої, п'ятої, шостої статті 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Порядок № 296/5 (Глава 9. Розділу I - «Порядок викладення текстів та підписання посвідчуваних правочинів, заяв та інших документів») передбачає різні правила нотаріального посвідчення правочинів в залежності від фізичної вади особи: укладення правочинів глухими, німими або глухонімими фізичними особами; 2) укладення правочинів фізичними особами, що мають фізичні вади (відсутність рук, що спричинює неможливість самостійно підписати договір); 3) укладення правочинів фізичними особами, які мають вади зору.

Пунктом 6 глави 9 розділу I Порядку визначено, що якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно підписати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Пункт 1.11 глави 3 розділу II передбачає, що у випадках нотаріального посвідчення заповіту, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися не менш, ніж при двох свідках.

Особливості порядку посвідчення заповіту визначено Главою 3 Розділу II Порядку № 296/5 - «Посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування».

Відповідно до вимог пункту 1.7 Глави 3 Розділу ІІ Порядку № 296/5 нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Згідно з пунктом 1.8 Глави 3 Розділу ІІ Порядку № 296/5, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.

Пунктом 1.11 Глави 3 Розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Верховний Суд вже звертав увагу, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину (постанова Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 727/5319/18 (провадження № 61-10864св23)).

Процесуальне значення свідка полягає у тому, що при ньому відбуваються дії щодо складання заповіту і він готовий про це свідчити (про зміст заповіту, а також про обставини при його посвідченні). Роль особи, яка підписує заповіт за заповідача (рукоприкладник), зводиться виключно до заповнення певної вади спадкодавця, що заважає йому це зробити (постанова Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 713/2583/22 (провадження № 61-14663св24)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що перед посвідченням оспорюваного заповіту приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Цимбал І. В. встановила особу та перевірила дієздатність заповідачки ОСОБА_3 . Відповідно до змісту документа, нотаріус також встановила особи свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_11 і перевірила їхню дієздатність. У такому ж порядку було встановлено особу та перевірено дієздатність ОСОБА_8 , яка підписала цей правочин у присутності нотаріуса. Загалом текст заповіту містить усі необхідні відомості, зокрема вказівки про встановлення осіб та перевірку дієздатності кожного з учасників його вчинення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для кваліфікації заповіту як нікчемного. Суди належним чином встановили, що цей правочин вчинено без порушень форми та визначеного законом порядку його посвідчення.

Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки на момент його вчинення його мати перебувала у похилому віці (90 років), мала значні вади здоров`я та незадовільний стан зору. На переконання позивача, через зазначені обставини заповідачка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Одним із випадків укладення правочину (у тому числі заповіту) проти власної волі є укладення його особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такий правочин у силу приписів частини першої статті 225 ЦК України може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Правова природа правочинів, укладених дієздатною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, була предметом дослідження у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14 (провадження № 61-7835сво19), у якій зазначено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним з доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Підсумовуючи, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатувала, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24) також зазначено, що в справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те, що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Отже, у справі, яка переглядається, позивач повинен був довести, що ОСОБА_3 на момент складення нею заповіту перебувала у стані, в якому не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, і такий стан, за загальним правилом, повинен підтверджуватися медичною документацією, дослідженою експертним шляхом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

З метою визначення стану, в якому заповідачка перебувала на момент складення заповіту, Богодухівський районний суд Харківської області ухвалою від 12 липня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 16 жовтня 2023 року про виправлення описки, призначив посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Державній установі «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України».

Експертна установа звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про оплату експертизи та надала рахунок для перерахування коштів. Суд ознайомив позивача ОСОБА_1 із зазначеним клопотанням. Проте у зв`язку з неоплатою посмертної судово-психіатричної експертизи цивільну справу було повернуто до суду без виконання.

Таким чином, ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом та не оплатив проведення експертною установою посмертної судово-психіатричної експертизи.

У касаційній скарзі позивач наголошував, що з моменту призначення судової експертизи він не отримував жодних листів, рахунків чи офіційних повідомлень щодо необхідності здійснення будь-яких платежів. Проте на спростування факту його ознайомлення судом із клопотанням експертної установи скаржник не надав жодних доказів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3 дійсно мала захворювання. Проте зазначені діагнози не є такими, внаслідок яких особа не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними.

Інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що заповідачка ОСОБА_3 під час складання заповіту 01 липня 2020 року не мала вільного волевиявлення, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, матеріали справи не містять.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосували до них норми матеріального права.

Твердження заявника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованими, оскільки висновки у зазначених справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22)).

Інші, наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судами обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк