Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №504/4137/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 504/4137/15-ц

провадження № 61-2418св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яку підписано представником Тищенком Станіславом Юрійовичем , на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року в складі судді: Жовтана П. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року в складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В.

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2015 році ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на майно.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 та після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на його ім`я на підставі договору купівлі-продажу майна № 18433 від 24 квітня 1997 року, зареєстрованого на Одеській товарній біржі.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 липня 2004 року була визнана дійсною угода купівлі-продажу житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на вказаний будинок.

Позивач ОСОБА_1 з ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1979 року і в них народилось двоє дітей. Вказаний шлюб був розірваний 07 лютого 1995 року, однак з січня 1996 року вони відновили подружні відносини, що також підтверджується актом, складеним депутатом Першотравневої сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, який складений, в тому числі, за результатами опиту сусідів.

24 квітня 1997 року ОСОБА_1 з ОСОБА_6 за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивачка вказувала, що на час ухвалення рішення суду 12 липня 2004 року про визнання права власності на майно за ОСОБА_6 вона із ОСОБА_6 перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за вказаною вище адресою, в тому числі, до дня його смерті, виховували дітей.

Відповідно до довідки Першотравневої сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 2263 від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 з урахуванням уточненої позовної заяви, просила:

встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з січня 1996 р. по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати індивідуальний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ;

визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання майна спільним майном подружжя та визнання права власності на майно задоволено;

встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_6 , який помер, ІНФОРМАЦІЯ_1 з січня 1996 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнано індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ;

визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Тищенко С. Ю., в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували на підставах, викладених у запереченні. Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні визнала позовні вимоги повністю та не заперечувала проти їх задоволення, в подальшому надала заяву про розгляд справи без її участі.

в запереченнях на позовну заяву зазначено, що права і обов`язки щодо спірного майна виникають в момент його придбання, часом набуття якого визначений 1997 рік, тому правовий режим майна (будинку), придбаного у 1997 році, і правовідносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 із приводу нього, не можуть регулюватися нормами СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, оскілки нормами КпШС не було визначено взагалі поняття фактичних шлюбних відносин. Аналізуючи дані доводи, суд виходив з наданих документів, а саме технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно з яким котельня, навіс літ. Д, сарай літ Е, сарай літ. Ж, навіс лід. З, гараж літ. Н, літня кухня, веранда збідовані в 2000-2001 роках, що спростовує заперечення відповідачів, що єдиною підставою для виникнення у ОСОБА_6 права власності на будинок був лише договір купівлі-продажу, укладений на товарній біржі, оскільки матеріалами справи встановлено, що саме на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 липня 2004 року, справа № 2-990/2004 р. ОСОБА_6 набув право власності на майно, збудоване ним після придбання будинку;

вирішуючи даний спір суд виходив із того, що на момент набуття права власності на спірний будинок ОСОБА_6 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, грошові кошти на придбання будинку та його перебудову збирали разом, а тому він придбаний за рахунок їх спільної праці. При цьому, суд врахував норми статті 17 Закону України «Про власність», які були чинними на момент на буття у власність будинку у 1997 році, а також норми ЦК України в ред. 2004 року, які були чинними на момент постановлення рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 липня 2004 року, справа №2-990/2004 р. про визнання за ОСОБА_6 права власності на даний будинок. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , вони залишились спільно проживати у будинку АДРЕСА_1 . Також, в судовому засіданні встановлено та не оспорюється сторонами те, що подружжя ОСОБА_8 перебувало у зареєстрованому шлюбі з 1979 року по 1995 рік, під час якого в них народилось двоє дітей - ОСОБА_9 та ОСОБА_2 . Подружжя ОСОБА_8 , працюючи на Комінтернівській птахофабриці отримали житло, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій проживали до моменту купівлі спірного будинку. В 2000-2001 році, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 здійснили перебудову будинку, побудувавши котельню, навіс літ. Д, сарай літ Е, сарай літ. Ж, навіс лід. З, гараж літ. Н, літню кухню, рік побудови яких позначений в технічному паспорті, виготовленому Комінтернівським РБТІ станом на 02 травня 2004 року. Твердження позивачки про те, що перебудова будинку здійснювалась за спільні кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_1 підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири 14 листопада 2001 року, згідно якого ОСОБА_6 продав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , отриману сім`єю ОСОБА_8 у власність шляхом приватизації, та іншого майна за ці грошові кошти не придбавав;

ОСОБА_1 з 1996 року по теперішній час зареєстрована та фактично проживає у спірному будинку. З метою встановлення фактичних обставин справи, в судовому засіданні були допитані у якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Оцінюючи зазначені пояснення свідків, суд вважає їх послідовними та такими, що узгоджуються із іншими матеріалами справи. При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача про те, що свідки не могли знати про дійсну суть відносин подружжя ОСОБА_8 , оскільки зазначені свідки багато років знали ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та їх показання не є суперечливими та у суду не має підстав, поза розумним сумнівом вважати їх неправдивими. Суд надав критичну оцінку поясненням свідка ОСОБА_14 , оскільки остання з 2010 року зустрічається з відповідачем ОСОБА_2 , тому може бути заінтересованою особою по справі, крім того, свідок пояснила, що мешкала у спірному будинку лише півроку, отже не може надати точний опис відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_6 протягом тривалого часу.

суд надав критичну оцінку поясненням свідка ОСОБА_14 , оскільки остання з 2010 року зустрічається з відповідачем ОСОБА_2 , тому може бути заінтересованою особою по справі, крім того, свідок пояснила, що мешкала у спірному будинку лише півроку, отже не може надати точний опис відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_6 напротязі тривалого часу;

суд критично оцінив акт, складений мешканцями с. Першотравневе 15 грудня 2014 року про те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_1 спільне господарство не вели, проживали окремо, мали конфліктні відносини, оскільки вказані в акті особи, за виключенням ОСОБА_15 безпосередньо в судовому засіданні не допитувались по даним обставинам, свої показання суду не надавали. Крім того, даний акт, з урахуванням інших доказів по справі, суперечить ним;

суд не прийняв як докази фотознімки надані відповідачем ОСОБА_2 , на яких позивачка зображена без чоловіка ОСОБА_6 , а з іншими особами, оскільки вказані фотознімки не спростовують та не підтверджують обставини спору;

відповідно до довідки Першотравневої сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 2263 від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на вище викладене, а також встановлені під час судового розгляду фактичні обставини справи, суд зробив висновок про наявність доказів проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з січня 1996 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

на спадщину, що відкрилась відповідно зі статтею 1261 ЦК України було два спадкоємця першої черги: ОСОБА_2 - син спадкодавця, ОСОБА_3 - донька спадкодавця, які у встановлений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Оскільки під час розгляду справи встановлено, що хоча будинок по АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_6 у 1997 році, однак з урахуванням прибудови за ним визнано право власності на будинок 12 липня 2004 року після набрання чинності ЦК України в ред. 2004 року, а факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 підлягає встановленню, то суд приходить до висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про визнання будинку по АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_8 знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, тому підлягають задоволенню. За позивачкою ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/2 частину індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 ;

стосовно заяви представника відповідача - адвоката Тищенко С. Ю. про застосування позовної давності, суд вважає, що вказана заява не підлягає задоволенню, оскільки представником відповідача невірно визначено початок перебігу вказаного строку. На переконання суду, з врахуванням заявлених позовних вимог, строк позовної давності у даній справі слід відраховувати з 17 червня 2015 року, тобто дати смерті ОСОБА_6 , а позов пред`явлено до суду 11 листопада 2015 року, тобто в межах позовної давності. При таких обставинах суд вважав, що є всі підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Тищенко С. Ю., задоволено частково;

рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`ю без реєстрації шлюбу та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в задоволені позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

в іншій частині рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1979 року, від якого народилися двоє дітей;

шлюб був розірваний 07 лютого 1995 року, однак з січня 1996 року ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_6 відновили подружні відносини, що також підтверджується актом, складеним депутатом Першотравневої сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, який складений, в тому числі, за результатами опитування сусідів;

рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 липня 2004 року визнана дійсною угода купівлі-продажу житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на вказаний будинок;

відповідно до довідки Першотравневої сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 2263 від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ;

у цій справі підлягають застосовуванню норми СК України. На спадщину, що відкрилась відповідно зі статтею 1261 ЦК України було два спадкоємця першої черги: син - ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_16 , спадкодавця, які у встановлений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини;

судом першої інстанції встановлено, що подружжя ОСОБА_8 , працюючи на Комінтернівській птахофабриці отримали житло; в 2000-2001 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 здійснили перебудову будинку, побудувавши котельню, навіс літ. Д, сарай літ Е, сарай літ. Ж, навіс літ. З, гараж літ. Н, літню кухню, рік побудови яких позначений в технічному паспорті, виготовленому Комінтернівським РБТІ станом на 02 травня 2004 року; перебудова будинку здійснювалась за спільні кошти подружжя, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири 14 листопада 2001 року, згідно якого ОСОБА_6 продав квартиру, отриману сім`єю у власність шляхом приватизації, та іншого майна за ці грошові кошти не придбавав; суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимоги про спільне майно та визнавання за позивачем право приватної власності на 1/2 частину індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 ;

в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок: У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Таким чином, у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволення вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Аргументи учасників справи

25 лютого 2026 року ОСОБА_2 25 лютого 2026 року через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яку підписано представником Тищенком С. Ю. , на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в якій просила:

скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року та рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року по справі № 504/4137/15-ц в частині визнання будинку спільним майном та визнання права на 1/2 будинку за позивачкою;

ухвалити в оскаржуваній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у постанові Верховного Суду від 12 січня 2024 року у справі № 755/20288/21 викладено висновок про те, що інститут проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу як самостійна сімейно-правова підстава виникнення майнових наслідків пов`язаний із регулюванням СК України та не може застосовуватися до періоду до 01 січня 2004 року;

апеляційний суд, залишаючи в силі висновок про спільність майна та право позивачки на 1/2 частину будинку, фактично застосував сімейно-правові наслідки до майна, набутого у 1997 році, тобто до правовідносин, які виникли до набрання чинності СК України;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц сформульовано висновок, що для застосування правових наслідків, пов`язаних із проживанням однією сім`єю без шлюбу, необхідно встановити сукупність юридично значущих ознак: спільне проживання, спільний побут, взаємні права та обов`язки;

у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 викладено висновок, що показання свідків, спільні фотографії та загальні побутові обставини самі по собі не є достатніми для висновку про виникнення спільного майна мають бути встановлені джерело коштів, реальна участь кожної особи у набутті майна та юридично значущий зв`язок між такою участю і самим набуттям майна;

апеляційний суд скасував висновок про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тобто відмовив у наявності юридичної передумови, однак водночас залишив у силі майновий наслідок - визнання будинку спільним майном та визнання за позивачкою 1/2 частини цього майна;

апеляційний суд фактично ототожнив момент набуття права власності на спірний житловий будинок із моментом його судового оформлення та державної реєстрації у 2004 році, хоча з установлених у справі обставин убачається, що будинок було набуто ще у 1997 році. Саме з цієї помилкової передумови апеляційний суд виводив можливість застосування до спірного майна правового режиму, характерного для пізнішого періоду;

внаслідок неправильного визначення моменту набуття права власності апеляційний суд безпідставно змінив правовий режим спірного майна та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою права на 1/2 частину будинку;

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про визнання спірного будинку спільним майном та про визнання права на частку в праві спільної часткової власності на спірний будинок. В іншій частині судові рішення не оскаржують, а тому касаційним судом не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року:

поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року;

відкрито касаційне провадження у справі.

12 травня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 квітня 2026 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: 12 січня 2024 року у справі № 755/20288/21; від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц; від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19; від 19 березня 2024 року у справі № 686/11100/22; від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23.

Фактичні обставини

ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1979 року, який був розірваний 07 лютого 1995 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина.

Спадкоємцями першої черги на спадщину, були: син - ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_16 , які у встановлений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Згідно договору купівлі-продажу майна №18433 від 24 квітня 1997 року, зареєстрованого на Одеській товарній біржі, ОСОБА_6 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 ; зазначений договір зареєстрований в Комінтернівському РБТІ (реєстровий номер 6-114-116, інвентаризаційна справа № 3020).

Рішенням Першотравневої сільської ради Комінтернівського району Одеської області №89-ХХІІІ від 30 березня 2000 року АДРЕСА_1 була перейменована в АДРЕСА_1.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 липня 2004 року в справі № 2-990/2004 визнана дійсною угода купівлі-продажу житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на вказаний будинок.

З інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що датою прийняття рішення про державну реєстрацію є 19 жовтня 2004 року та підставою виникнення права власності вказано Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 липня 2004 року, справа № 2-990/2004 р., відомості про інші речові права відсутні.

Відповідно до довідки Першотравневої сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 2263 від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

В суду першої інстанції були допитані як свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , пояснив суду, що сім`ю ОСОБА_8 знає з 1994 року. Він працював бригадиром на фабриці, а подружжя ОСОБА_8 працювало в його бригаді. В 2004-2011 р.р. він не знав, що в той період вони були розлучені, оскільки конфліктів між ними на роботі не було. ОСОБА_17 про ОСОБА_18 вживав словосполучення: « Моя ОСОБА_1 ». ОСОБА_17 зловживав алкогольними напоями, тому коли він міг не вийти на роботу, ОСОБА_20 виконувала в ці дні роботу за двох, прикриваючи чоловіка. Протягом всіх років свідок сприймав їх як подружжя та сумнівів в тому, що в них саме подружні відносини, не було.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що вона знайома зі сторонами по справі, оскільки вони проживають по-сусідству. Сім`ю ОСОБА_8 вона знає з 1987 року, так як вони разом працювали на птахофабриці. ОСОБА_8 проживали в одному будинку, разом господарювали, були як звичайна сім`я, періодично конфліктували, разом робили проводи сина в армію. Після купівлі будинку, ОСОБА_8 через рік-два зробили добудову, як їй відомо, в них все було спільне. Покійний ОСОБА_17 зловживав алкогольними напоями та він вчиняв сварки, по цих фактах до них приїжджала поліція.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , яка в 2015 році складала акт про те, що ОСОБА_1 із ОСОБА_6 проживали сім`єю, пояснила суду, що в будинку ОСОБА_8 вона не була, однак зовні будинок та подвір`я були в порядку. Акт вона складала на підставі пояснень сусідів про те, що ОСОБА_8 проживали однією сім`єю. Про сварки між ними, їй нічого невідомо. З пояснень в неї склалось враження, що ОСОБА_8 проживали разом як сім`я, вели спільне господарство, разом ростили дітей, піклувались один про одного як подружжя.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , який одночасно підписав акт про те, що ОСОБА_1 із ОСОБА_6 не підтримували супружні відносини, а також акт позивачки про те, що вона із ОСОБА_6 проживали сім`єю, пояснив суду, що сім`ю ОСОБА_8 знає давно, оскільки вони проживають по-сусідству. В той час, коли подружжя ОСОБА_8 купили будинок, він вже проживав по АДРЕСА_1 в своєму будинку. Подружжя ОСОБА_8 проживало в сусідньому будинку разом із дітьми - ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , проживали як сім`я та утримували домашнє господарство. Батьки проводжали сина ОСОБА_22 в армію, а потім купувалийому автомобілі. В основному, в них були сварки через те, що ОСОБА_17 зловживав алкогольними напоями. Натомість, утриманням господарства займалась ОСОБА_1 , а після смерті чоловіка проживала в будинку із сином.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимоги про визнання спірного будинку спільним майном

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

У справі, що переглядається:

суди не врахували, що вимога про визнання спірного будинку спільним майном жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про визнання права на частку в праві спільної власності за жінкою чи чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, а лише підставою для вирішення такої справи. Метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час проживання однією сімєю. Тому позовна вимога про в визнання спірного будинку спільним майном не є належним способом захисту в цій справі.

у задоволенні цієї вимоги судам слід було відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав. Тому судові рішення в частині задоволення цієї вимоги належить скасувати та в її задоволенні відмовити.

Щодо визнання права на частку в праві спільної часткової власності на спірний будинок

Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі (стаття 17 Закону України «Про власність, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 643/5492/16-ц (провадження № 61-22340св18) вказано, що «згідно з пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу. Отже, факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року».

У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року в справі № 6-211цс14 вказано, що «відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС в цих випадках не застосовуються. Так, згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо. Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім`єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю. Тільки в разі встановлення цих фактів та обставин положення частини першої статті 24 КпШС, частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» та від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України, в редакції, чинній з 16 січня 2007 року).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 зроблено висновок, що:

«за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Аналогічні по суті висновки зроблені й по застосуванню статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що:

«проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) зазначено, що:

«при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)).

Переглядаючи справу, апеляційний суд правильно врахував, що відповідно до пункту 6 та пункту 3.7 договорів про купівлю-продаж житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, покупець засвідчив, що купівля цього житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки проводиться за згодою ОСОБА_1, з якою ОСОБА_4 перебуває у фактичних шлюбних відносинах, справжність її підпису на заяві - згоді на укладення договору засвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ковтун К. В. 04 листопада 2015 року за № 905. Зазначені пункти договорів є чинними, не визнані недійсними у встановленому законом порядку, та є підтвердженням того, що за життя ОСОБА_4 та на час укладення ним договорів про придбання нерухомого майна, ним особисто було заявлено нотаріусу про проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, про спільність їх бюджету та наявність між ними взаємних прав та обов`язків, через що від ОСОБА_1 було отримано заяву - згоду на укладення ним означених договорів. Оскільки спірний будинок та земельна ділянка були придбані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то це майно відповідно до статей 60, 74 СК України є їх спільною сумісною власністю, а їх частки у цьому майні є рівними. Апеляційним судом правильно враховано, що посилання відповідачів на ту обставину, що ОСОБА_1 на час придбання спірного майна мав значний дохід, у той час, коли позивач мала незначну заробітну плату та не довела розміру власного внеску у придбання майна, не можуть бути врахованими під час вирішення даного спору, оскільки набуття цього майна на праві спільної сумісної власності не може зменшувати частку будь-кого із співвласників внаслідок отримання ним меншого доходу».

Касаційний суд вже вказував, що:

у статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22));

законодавець визначив в статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).

така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу), у разі пред`явлення позову про поділ спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, встановлюється під час розгляду такого позову. Також не виключається, що така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) визнається сторонами (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року у справі № 757/19682/18-ц (провадження № 61-11480св23)).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).

Касаційний суд вже робив висновки про те, що визнання права власності на спірне майно на підставі судового рішення за одним з подружжя (чи жінкою або чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), то це не впливає на правовий режим такого майна як спільної сумісної власності. Наприклад:

(1) «при скасуванні рішення районного суду в частині визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і його поділу та відмові у задоволенні цих вимог суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт придбання указаного майна за спільні зі ОСОБА_2 грошові кошти. Крім того, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року у справі № 2-1755/08 встановлено факт, що ОСОБА_2 є власником спірного будинку. Колегія не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При відмові у визнанні житлового будинку АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності сторін суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності факту придбання будинку за спільні кошти, а також того, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року у справі № 2-1755/08 встановлений факт права власності ОСОБА_2 на це майно.

Разом із тим апеляційний суд не надав належну оцінку усім доказам у сукупності та окремо кожному, не врахував договір завдатку від 21 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, відповідно до умов якого вони домовилися про купівлю-продаж спірного будинку за 72 225 грн, що еквівалентно 14 500 дол. США, та не звернув увагу на те, що при розгляді справи № 2-1755/08 суд не досліджував питання про те, за рахунок яких коштів був придбаний житловий будинок АДРЕСА_2, тому дана обставина не є преюдиційною» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 646/3934/17 (провадження № 61-42941св18));

(2) «оскільки відповідач не спростував презумпцію спільної сумісної власності на садовий будинок, суди попередніх інстанцій правильно поширили режим спільної сумісної власності на це майно. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає правильним висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що не є преюдиційною обставина щодо наявності особистої приватної власності відповідача на садовий будинок, яку встановив Дніпровський районний суд міста Києва у рішенні від 10 січня 2007 року у справі № 2-620/07 за позовом відповідача до Київської міської державної адміністрації. Під час розгляду тієї справи, учасницею якої позивачка не була, суд не досліджував питання про те, яку площу мав садовий будинок у 1991 році, з якого матеріалу був зроблений до реконструкції 2004 року, за рахунок чиїх коштів був реконструйований, тощо (див. близький за змістом висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 646/3934/17)» (див. пункт 34 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).

Касаційний суд зауважує, що визнання права на частку в праві спільної власності чи поділ майна жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, що знаходилося у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистого майна кожним із них. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, зокрема визнавши право на частку в праві, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою. Якщо один із них помер, то право на частку в праві на майно, що перебувало у спільній сумісній власності жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, визнається лише за одним із них. Оскільки спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, то суд визнає саме право на частку (а не на частину) у праві спільної часткової власності на спірний об`єкт.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина. Спадкоємцями першої черги на спадщину були: син - ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_16 , які у встановлений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

суди встановили, що на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 липня 2004 року, справа № 2-990/2004 р. ОСОБА_6 набув право власності на майно, збудоване ним після придбання будинку. Подружжя ОСОБА_8 перебувало у зареєстрованому шлюбі з 1979 року по 1995 рік, під час якого в них народилось двоє дітей - ОСОБА_9 та ОСОБА_2 . Подружжя ОСОБА_8 , працюючи на Комінтернівській птахофабриці, отримало житло, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій проживали до моменту купівлі спірного будинку. В 2000-2001 роках, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 здійснили перебудову будинку, побудувавши котельню, навіс літ. Д, сарай літ Е, сарай літ. Ж, навіс лід. З, гараж літ. Н, літню кухню, рік побудови яких позначений в технічному паспорті, виготовленому Комінтернівським РБТІ станом на 02 травня 2004 року. Твердження позивачки про те, що перебудова будинку здійснювалась за спільні кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири 14 листопада 2001 року, згідно з яким ОСОБА_6 продав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , отриману сім`єю ОСОБА_8 у власність шляхом приватизації, та іншого майна за ці грошові кошти не придбавав. ОСОБА_1 з 1996 року по теперішній час зареєстрована та фактично проживає у спірному будинку. За таких обставин, суди обґрунтовано вважали, що спірний будинок є спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі;

суди не врахували, що визнання права на частку в праві спільної власності чи поділ майна жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, що знаходилося у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистого майна кожним із них. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, зокрема, визнавши право на частку в праві, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою. Якщо один із них помер, то право на частку в праві на майно, що перебувало у спільній сумісній власності жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, визнається лише за одним із них. Оскільки спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, то суд визнає саме право на частку (а не на частину об`єкта) у праві спільної часткової власності на спірний об`єкт.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову про визнання права на частку в праві, проте допустили порушення норм матеріального права. Тому оскаржені рішення належить змінити: викласти їх мотивувальні частини в цій частині у редакції цієї постанови; викласти абзац четвертий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 ». Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що в іншій оскарженій частині судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнати індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 спільним майном скасувати та в ухвалити нове рішення про відмову в її задоволенні; судові рішення в частині визнання права на частку в праві спільної часткової власності на спірний будинок змінити: виклавши їх мотивувальні частини в цій частині у редакції цієї постанови; абзац четвертий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 ». В іншій оскарженій частині судові рішення належить залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 сплатила 551,20 грн судово збору за подання позовної заяви (т. 1 а. с. 5) та 275,20 грн за подання заяви про забезпечення позову (т. 1. а. с. 31), а тому на кожного з відповідачів на користь ОСОБА_1 покладається судовий збір в розмірі 137,73 грн.

ОСОБА_2 сплатив 1 461,6 грн судового збору за подання апеляційної скарги (т. 2. а. с. 229; т. 3 а. с. 11-12) та 9 744 грн судового збору, а тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 покладається судовий збір в розмірі 7 332,67 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яку підписано представником Тищенком Станіславом Юрійовичем , задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року в частині задоволення позовної вимоги про визнати індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 спільним майном скасувати та в ухвалити нове рішення про відмову в її задоволенні.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року в частині визнання права на частку в праві спільної часткової власності на спірний будинок змінити:

викласти їх мотивувальні частини в цій частині у редакції цієї постанови;

викласти абзац четвертий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на частку в розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 ».

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 137,73 грн судових витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 332,67 грн судових витрат зі сплати судового збору.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 рокув скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко