Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №722/2242/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 722/2242/24

провадження № 61-16470св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- приватний нотаріус Сокирянського районного нотаріального округу Твердушкін Руслан Дмитрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шоломіцького Івана Валентиновича на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 вересня 2025 року у складі судді Суського О. І. та постанову Чернівецького апеляційного суду від26 листопада 2025 рокуу складі колегії суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сокирянського районного нотаріального округу Твердушкін Р. Д. (далі - приватний нотаріус), про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті матері йому стало відомо про відсутність у неї майна, яке могло б бути успадковане ним на підставі заповіту або закону, оскільки таке майно 22 вересня 2020 року було подароване померлою матір`ю її внуку - ОСОБА_2 , а про факт такого дарування ні йому, ні близьким родичам раніше відомо не було.

Так, згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 24 травня 2023 року вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 22 вересня 2020 року було укладено три окремі договори дарування щодо кожного об`єкта нерухомого майна, а саме:

- договір дарування від 22 вересня 2020 року, серія та номер № 1102-1103 НМВ169606, житлового будинку, загальною площею 64,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2174417973240, посвідчений приватним нотаріусом Твердушкіним Р. Д.;

- договір дарування від 22 вересня 2020 року, серія та номер № 1104-1105 НМВ 169607, земельної ділянки, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер: 7324010100:01:001:0380 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер 2174446973240, посвідчений приватним нотаріусом Твердушкіним Р. Д.;

- договір дарування від 22 вересня 2020 року, серія та номер № 1106-1107 НМВ 169608, земельної ділянки, загальною площею 0,1721 га, кадастровий номер: 7324010100:01:001:0381 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер 21744736732401, посвідчений приватним нотаріусом Твердушкіним Р. Д.

Позивач зазначав, що у всіх наведених вище договорах дарування міститься посвідчувальний напис приватного нотаріуса такого змісту: «У зв`язку з похилим віком, за її дорученням, у її та моїй, нотаріуса, присутності текст договору підписано ОСОБА_4 , справжність підпису якої засвідчую».

Отже, у проставлених на оспорюваних договорах дарування посвідчувальних написах приватного нотаріуса Твердушкіна Р. Д. зазначено лише про похилий вік дарувальниці, без посилання на її фізичні вади, хворобу чи іншу поважну причину, яка унеможливила самостійне підписання нею цих договорів, що є обов`язковим у силу закону. Тобто тексти спірних договорів не містять відомостей про причини, з яких померла ОСОБА_3 власноручно не могла підписати ці договори, тоді як похилий вік не є фізичною вадою і не є хворобою, тому не є підставою для підписання спірних правочинів іншою особою. Зазначене свідчить про те, що оспорювані договори дарування були укладенні у порушення вимог закону.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати вищевказані договори дарування від 22 вересня 2020 року недійсними та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на:

- житловий будинок, загальною площею 64,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2174417973240,

- земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер: 7324010100:01:001:0380 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер 2174446973240;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1721 га, кадастровий номер: 7324010100:01:001:0381 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер 21744736732401.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 тис. грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними та недоведеності позивачем заявлених вимог. На момент укладення оспорюваних договорів дарування ОСОБА_3 перебувала у похилому віці, хворіла, її волевиявлення було вільним, а тому саме по собі підписання договорів від її імені та за її дорученням у присутності нотаріуса іншою особою не може бути підставою для визнання їх недійсними.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а понесені ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача у розмірі 30 тис. грн. При цьому, суд першої інстанції врахував відсутність заперечень позивача щодо розміру заявлених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 вересня 2025 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що сама по собі відсутність вказівки на хворобу чи інші поважні причини у посвідчувальному написі нотаріуса на правочинах, з якої текст договорів дарування не міг бути підписаний дарувальником особисто, за встановлених обставин неможливості її підпису за станом здоров`я та в силу похилого віку, не свідчить про дефект форми договорів дарування та їх недійсність. Встановивши, що укладення договорів дарування відповідало вільному волевиявленню дарувальника, а також фізичну неможливість підписання правочинів особисто ОСОБА_5 через похилий вік та тремтіння рук, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів дарування.

Оскільки позивач та його представник клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу не заявляли, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу з власної ініціативи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шоломіцький І. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Сокирянського районного суду Чернівецької області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Твердушкін Р. Д., про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шоломіцького І. В. на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 вересня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шоломіцького І. В. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що тексти спірних договорів дарування не містять відомостей про причини, з яких померла ОСОБА_3 не могла самостійно підписати ці договори, а похилий вік не є фізичною вадою і не є хворобою, тому не є підставою для підписання правочину іншою особою. Судами не було встановлено того факту, що померла ОСОБА_3 з поважних причин фізично не була здатна проставити на спірних договорах підпис власноруч. Підпис вчинила його сестра - ОСОБА_4 . Аргументи позивача щодо відсутності у дарувальниці фізичної вади чи хвороби, які б дійсно перешкоджали їй вчинити підпис на спірних договорах власноруч, підтверджуються показаннями свідків, які вказували на нормальне функціонування її кисті рук, можливість вчинення нею записів, підписання, перерахування грошових коштів, набирання номеру телефона на дисковому механічному телефонному апараті тощо. Судами не враховано суперечливу поведінку приватного нотаріуса, який у справі № 722/1426/22 за тим самим предметом позову, колом учасників, але за інших підстав, допитувався в якості свідка та повідомив, що дарувальниця виглядала як здорова людина свого віку, про наявність будь-яких фізичних вад чи хвороб йому відомо не було.

Стягуючи з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не було заявлено клопотання про зменшення таких витрат. Вказане не відповідає дійсності, оскільки відповідне клопотання позивачем було заявлене, що підтверджується аудіозаписом судових засідань, який було здійснено самим позивачем у зв`язку з недовірою до суду першої інстанції. При цьому судами не враховано, що розмір судових витрат, заявлений відповідачем, є неспівмірним зі складністю цієї справи, виконаними адвокатом роботами і наданими послугами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Поляк М. В., в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. На момент укладення спірних договорів дарування ОСОБА_3 перебувала у похилому віці (82 роки), хворіла та об`єктивно мала фізичні труднощі щодо самостійного підписання документів. У зв`язку з цим, за її дорученням та в її присутності, а також у присутності приватного нотаріуса договори дарування були підписані іншою особою, дочкою ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , що відповідає вимогам закону. Судами було встановлено, що волевиявлення дарувальниці було вільним, усвідомленим та відповідало її внутрішній волі, а доказів протилежного позивачем не надано.

Позивач не заявляв належним чином клопотання про зменшення судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу та не довів їх неспівмірність, тому у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для зменшення заявлених для стягнення таких судових витрат.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції представником ОСОБА_2 - адвокатом Поляк М. В. надано звіт (акт) про надані послуги у зв`язку із розглядом справи від 13 лютого 2026 року та копію квитанції до прибуткового касового ордера від 13 лютого 2026 року № 30/26/1, згідно з якої адвокатське об`єднання «Поляк і партнери» прийняло від ОСОБА_2 13 835,20 грн на підставі договору від 25 березня 2024 року № 86/24.

У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Шоломіцького І. В. про зменшення витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, в якому зазначено, що заявлений розмір таких витрат є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, не відповідає принципам обґрунтованості, неминучості та розумності. Звертає увагу, що позивач є пенсіонером, інвалідом ІІІ групи, а відповідач - особою молодого віку, який працює.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23 вересня 1961 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а його батьками записані: батько - « ОСОБА_6 », мати - « ОСОБА_7 », про що складено відповідний актовий запис № 132 (свідоцтво видано на російській мові).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 18 квітня 2022 року Сокирянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дністровському районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 281).

ОСОБА_1 своєчасно, у межах шестимісячного строку, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією заяви від 14 червня 2022 року та витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 24 травня 2023 року за ОСОБА_2 22 вересня 2020 року зареєстровано право власності на земельні ділянки та житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , номери відомостей про речове право: 38301014, 38300486 та 38299973.

Відповідно до копій окремих трьох договорів дарування від 22 вересня 2020 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подарувала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 :

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , про що укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Твердушкіним Р. Д., зареєстрований у реєстрі за № 1102-1103;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер: 7324010100:01:001:0380, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), про що укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Твердушкіним Р. Д., зареєстрований у реєстрі за № 1104-1105;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1721 га, кадастровий номер: 7324010100:01:001:0381, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, про що укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Твердушкіним Р. Д., зареєстрований у реєстрі за № 1106-1107.

У вищевказаних договорах дарування зазначено, що:

«У зв`язку з похилим віком, за її дорученням, у її та моїй, нотаріуса, присутності текст договору підписано ОСОБА_4 , справжність підпису якої засвідчую».

«В зв`язку із похилим віком ОСОБА_3 , яка не може самостійно пересуватися, договір посвідчено за адресою: АДРЕСА_2 ».

Також у матеріалах справи міститься інформація Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 26 липня 2022 року № 04/713 про те, що 15 вересня 2020 року було зареєстровано виклик за адресою: АДРЕСА_2 , до громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з приводу «гостре порушення мозкового кровообігу».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шоломіцького І. В. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (статті 717, 719 ЦК України).

Згідно з частина першою, четвертою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Пунктом 1 Глави 3 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій (тут і далі в редакції, чинній на час посвідчення нотаріусом оспорених договорів дарування від 22 вересня 2020 року) при вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

Відповідно до пункту 1 Глави 4 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону України «Про нотаріат», що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

Пунктом 6 Глави 3 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій у разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати правочин і заяву або інший документ підписує інша фізична особа, нотаріус установлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

Отже, з наведених положень законодавства вбачається, що інша особа може підписати договір замість сторони правочину у разі, якщо остання фізично не здатна з поважних причин проставити свій підпис власноруч.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, суди встановили, що на оспорюваних договорах дарування посвідчувальних написах приватного нотаріуса Твердушкіна Р. Д. зазначено про похилий вік дарувальниці, без посилання на її фізичні вади, хворобу чи іншу поважну причину, яка унеможливила самостійне підписання нею цих договорів. Зазначене стало підставою для пред`явлення позову.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки, у тому числі приватний нотаріус, які показали, що померла ОСОБА_3 мала похилий вік (82 роки), покручені пальці, руки тремтіли і саме тому вона не могла сама підписати договори дарування. Воля на укладення у неї була і позивачем це не спростовано. Суди вірно зазначили, що саме по собі відсутність звернень ОСОБА_8 до медичних закладів, відсутність якого медичного діагнозу не свідчить про те, що дарувальниця могла самостійно підписати договори.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21).

Як уже зазначалося у цій постанові, ураховуючи, що на оспорюваних договорах дарування посвідчувальних написах приватного нотаріуса Твердушкіна Р. Д. зазначено про похилий вік дарувальниці, без посилання на її фізичні вади, хворобу чи іншу поважну причину, яка унеможливила самостійне підписання нею цих договорів, суди детально дослідили можливість дарувальниці самостійно підписати договір. Суди на підставі поданих сторонами доказів встановили, що вона цього не могла сама зробити. Також суди детально дослідили, чи була воля дарувальниці на укладення договорів дарування нерухомого майна внуку і дійшли висновку, що воля дарувальниці на таку дію була безмовною.

Верховний Суд зі вказаними висновками судів погодився. Колегія суддів також звертає увагу на те, що оспорені договори дарування укладені 22 вересня 2020 року, дарувальниця померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За цей час дарувальниця ОСОБА_3 жодного разу не виловила бажання оспорити такі договори.

Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду у справі № 716/309/14, провадження № 61-23817св18, в якій також досліджувалися обставини із застосуванням частини четвертої статті 207 ЦК України і суди визнали оспорений договір дарування житлового будинку недійсним, є безпідставним, так як є нерелевантною до обставин справи, яка Верховним Судом переглядається, фактичні обставини не є подібними. Так, у наведеній справі, на відміну від справи, яка переглядається, дійсно було встановлено лише про похилий вік дарувальника і жодних інших фізичних вад чи хвороб для особистого підписання договору у нього не було встановлено.

Верховний Суд погоджується з апеляційним судом, який застосував саме релевантну по фактичних обставинам судову практику Верховного Суду щодо відсутності підстав для визнання договорів дарування на підставі частини четвертої статті 207 ЦК України недійсними. Й додатково зазначає, що до таких саме висновків дійшов Верховний Суд і в інших постановах, зокрема від 06 березня 2018 року у справі № 0910/1403/2012-ц, провадження № 61-2900св18, а також (з урахуванням mutatis mutandis) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 березня 2026 року у справі № 462/863/23, провадження № 61-5396сво24.

Щодо доводів касаційної скарги про стягнення судових витрат на правничу допомогу

У касаційній скарзі заявник зазначає, що стягуючи з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не було заявлено клопотання про зменшення таких витрат. Вказується, що це не відповідає дійсності, оскільки відповідне клопотання позивачем було заявлене, що підтверджується аудіозаписом судових засідань, який було здійснено самим позивачем у зв`язку з недовірою до суду першої інстанції. При цьому судами також не враховано, що розмір судових витрат, заявлений відповідачем, є неспівмірним зі складністю цієї справи, виконаними адвокатом роботами і наданими послугами.

Верховний Суд з такими доводами не погоджується.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом,

що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12

частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат

на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами

(стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката

за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат

на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи

та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом

на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу

за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом

у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження

№ 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження

№ 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження

№ 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження

№ 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження

№ 61-3157св21) та інших.

Указана судова практика Верховного Суду є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу суди належним чином дослідили додані до заяви документи, а саме: копію договору № 86/24 про надання юридичної (правничої) допомоги від 25 березня 2024 року, копію додаткової угоди № 3 від 19 серпня 2025 року до договору № 86/24 про надання юридичної (правничої) допомоги від 25 березня 2024 року, звіт (акт) про надані послуги у зв`язку із розглядом справи № 722/2242/24 від 19 серпня 2025 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера № 30/25/1 від 19 серпня 2025 року на суму 30 000 грн.

Апеляційний суд, перевіряючи такі доводи апеляційної скарги вірно зазначив, що позивач не скористався своїм правом і не подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру заявлених витрат на оплату правничої допомоги.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання касаційної скарги на власний аудіозапис, здійснений позивачем, так як він не довіряв суду, в якому є клопотання про зменшення судових витрат, безпідставне.

Жодних заяв про відвід судді позивач у ході розгляду справи не заявляв.

Відповідно до вимог статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами здійснює лише секретар судового засідання. Згідно зі статтею 249 ЦПК України учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом с удового засідання і протягом п`яти дня після проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо повноти та неправильності їх запису.

Ні позивач, на його адвокат такими правами не скористалися. А тому колегія суддів вважає, що у суду не було підстав, передбачених нормами ЦПК України, для вирішення питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили обставини справи та наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення в оскаржуваних частинах, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами норм матеріального права, так і порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави

їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони

не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене в мотивувальній частині цієї постанови, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, покладається на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шоломіцького Івана Валентиновича залишити без задоволення.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 вересня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк