Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №752/8908/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 752/8908/24

провадження № 61-4274св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Забарної Юлії Миколаївни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року, ухвалене в складі судді Слободянюк А. В., та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ,третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. (далі - приватний нотаріус Колесник О. І.), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів.

Позовну заяву прокурор мотивував тим, що рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» створено на території острова Жуків у місті Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків», площа якого становить 1 794,6 га.

З моменту створення заказника місцевого значення «Острів Жуків»- ця територія набула статусу природно-заповідного фонду та її використання не передбачає будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд.

Однак на підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 840/2909 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,09 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, а 27 квітня 2010 року видано державний акт про право власності на цю земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:402:0031), яку остання відчужила на користь відповідача 19 серпня 2010 року.

Вказане рішення органу місцевого самоврядування скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року, яке набрало законної сили 06 серпня 2013 року.

Однак 14 лютого 2022 року, на підставі рішення приватного нотаріуса Колесник О. І., у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0929 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 за ОСОБА_1 .

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради та Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради встановили, що спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків, а також розташована в межах об`єкту природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро. Згідно функціонального призначення за Генеральним планом міста Києва, земельна ділянка знаходяться на території лугів та лугопарків та розташована біля урізу води затоки річки Дніпро та частково розташована в межах акваторії затоки річки Дніпро. Орієнтовна площа спірної земельної ділянки в межах акваторії становить 0,0125 га.

Позивач стверджував, що відчуження спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року здійснено особою, яка не набула права власності на таке майно, а набувач після оформлення такого договору ініціював процедуру оформлення прав на заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно із частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

Для забезпечення Київській міській раді реальної та безперешкодної можливості реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з одночасним припиненням права власності відповідача на неї та скасування записів у Державному земельному кадастрі з припиненням усіх речових прав.

Зазначав, що з огляду на характер правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном

При цьому прокурор зазначив, що з цим позовом звернувся у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор просив суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 шляхом:

- скасування рішення приватного нотаріуса Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 63530910 від 17 лютого 2022 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 2585092880000, номер запису про право власності 46768575), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0929 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в особі Київської міської ради;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, площею 0,0929 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, позовні вимоги прокурора до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Колесник О. І., про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів, задоволено.

Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 шляхом:

- скасування рішення приватного нотаріуса Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 63530910 від 17 лютого 2022 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 (реєстраційний номер об`єкта 2585092880000), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0929 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, розташовану на АДРЕСА_1 в особі Київської міської ради;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, площею 0,0929 га на АДРЕСА_1 з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 084,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави р. Дніпро, отже, є землями природно-заповідного та водного фонду, надання їх у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України.

Цей позов є негаторним, останній може бути пред`явлено упродовж всього часу тривання правопорушення, що виключає застосування наслідків спливу позовної давності.

З урахуванням обставин, встановлених судом: втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу в національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, і наслідки його застосування були передбачуваними; зобов`язання повернути спірну земельну ділянку переслідувало легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, аби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, щоб попередити завдання шкоди навколишньому природному середовищу загалом і частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об`єкту зокрема. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим правовим режимом спірної земельної ділянки; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами.

Такий спосіб захисту повністю відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Використання цього способу захисту забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів територіальної громади м. Києва, оскільки позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу за своєю правовою природою є вимогою про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком її задоволення є створення територіальній громаді в особі Київської міської ради належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження землями на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції у частині оцінки поданих сторонами доказів на предмет їх належності та допустимості.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зауважив, що Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (13 лютого 2025 року).

Судове рішення спрямоване на захист порушеного права позивача (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) на майно, а також переслідує загальносуспільні цілі з утвердження у державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав на нерухоме майно.

Витребування належної державі земельної ділянки з володіння відповідача не порушуватиме критерії пропорційності втручання у право останнього, сприятиме забезпеченню справедливого балансу між інтересами сторін спору та не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Задовольняючи позов у частині скасування рішень про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що це є належним способом захисту порушених прав позивача.

Короткий зміст касаційної скарги

У березні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Забарна Ю. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, а в травні 2026 року доповнення до касаційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

14 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У квітні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

07 травня 2026 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Забарної Ю. М., зупинено виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року до закінчення касаційного перегляду справи.

08 травня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 522/9654/19 (провадження № 61-9752св24), від 20 серпня 2025 року у справі № 461/4367/23 (провадження № 61-16290св24), від 27 серпня 2025 року у справі № 570/5006/21 (провадження № 61-14727св23) та інших;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме статті 47 Закону України «Про землеустрій», у подібних правовідносинах, яким було б встановлено, що для створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» розробка проекту землеустрою щодо його створення не вимагалася (не була обов`язковою);

- суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд апеляційної інстанції мав застосувати до спірних правовідносин Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто на час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини на підставі недопустимих доказів, зокрема отриманих під час розслідування кримінального провадження, а саме: використано протокол огляду місця події від 27 лютого 2024 року, довідку інженера землевпорядника від 03 березня 2024 року та план-схему земельних ділянок без наявності письмового дозволу слідчого або прокурора, а також без ухвали слідчого судді, що є порушенням статей 222, 234-237, 290 КПК України. Отже, вказані докази не можуть бути використані для встановлення ключових обставин у цій справі.

Посилається на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції на предмет оцінки критеріїв, які потрібно оцінювати на предмет співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном та вказує, що набув право власності на спірну земельну ділянку згідно з відплатним цивільно-правовим правочином, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі. Посвідчуючи договір купівлі-продажу, нотаріус перевірив відсутність (наявність) обмежень(обтяжень) за даними Державного земельного кадастру.

Заявник указує, що відповідач є добросовісним набувачем, судами попередніх інстанцій цього не спростовано. Відповідач покладався на офіційні відомості державних реєстрів та документи, видані уповноваженими органами.

Доводи прокурора про накладення земельної ділянки відповідача на заказник не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суди не надали оцінку доказам, поданим відповідачем на підтвердження того, що спірній земельній ділянці не присвоювалася категорія - землі природно-заповідного фонду.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У травні 2026 року представник Київської міської прокуратури подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 грудня 1999 року рішенням Київської міської ради № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» створено на території острова Жуків у м. Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Жуків Острів».

До складу заказника увійшли землі, що перебували в користуванні Комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа», колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське», а також міські землі, які офіційно не передані у власність чи користування.

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» територія, в межах якої розташована спірна земельна ділянка, оголошена природним об`єктом, пам`яткою природи та заказником місцевого значення, а саме ландшафтним заказником місцевого значення «Острів Жуків».

У результаті обстеження, проведеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, зафіксованої в акті від 07 листопада 2023 року, встановлено, що земельні ділянки, зокрема з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, частково огороджені парканом, не використовуються, вільні від будь-якої забудови та вкриті зеленими насадженнями, частково розташовані в межах акваторії затоки р. Дніпро.

За інформацією Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 08 березня 2024 року № 077-1003, у Департаменті наявна схема мережі озеленених територій загального користування до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та затверджених рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, яка відображає територію, в межах якої мають бути визначені межі заказника «Острів Жуків».

27 листопада 2009 року рішенням Київської міської ради № 840/2909 «Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,009 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з адресою: АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Із листа Головного управління екології та охорони природних ресурсів Київської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 071/04-4-22/5440, яким погоджено проект відведення спірної земельної ділянки, встановлено, що згідно діючої схеми меж ландшафтного заказника, що була затверджена рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 162/1996, земельна ділянка не входить до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».

Головне управління земельних ресурсів листом від 22 вересня 2009 року № 03-480/26146 повідомило ОСОБА_2 , що рішенням Київської міської ради від 21 травня 2009 року № 461/1517 затверджено проект прибережних захисних смуг водних об`єктів міста Києва у Голосіївському районі. Відповідно до цього рішення земельна ділянка, на яку за її замовленням землевпорядною організацією розроблено проект землеустрою щодо її відведення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , згідно доданої схеми, розташована за межами прибережної захисної смуги р. Дніпро.

Згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2009 року № ТПВ-8628, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Епоха-Гео»: земельно-кадастрова інформація: міські землі, не надані у власність чи користування; характеристика земельної ділянки -відповідно до «Програми комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування земельних насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, зазначена земельна ділянка відноситься до території, в межах якої мають бути визначені межі заказника «Острів Жуків». Згідно з діючою схемою меж ландшафтного заказника, що була затверджена рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 162/1996 зазначена земельна ділянка не входить до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» (лист Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) від 07 жовтня 2009 року № 03-480/28123).

27 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:402:0031 серії ЯЖ № 406720.

19 серпня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом, на підставі якого у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:90:402:0031.

20 квітня 2011 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-1156/11/2670, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 серпня 2013 року, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 840/2909 «Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ». Постановою встановлено, що на час прийняття рішення Київської міської ради № 840/2909 спірна земельна ділянка мала цільове призначення - землі рекреаційного призначення, тоді як оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування цільове призначення земельної ділянки було змінене на землі громадської та житлової забудови.

17 лютого 2022 року державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Колесник О. І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 лютого 2022 року, прийняла рішення провести державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:402:0031, відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки № ДК/8-А/2023, складеного 07 листопада 2023 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2022 року № 370/1804, за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків (існуючі), а також розташована в межах території об`єкту природно-заповідного фонду, прибережної захисної смуги р. Дніпро.

27 лютого 2024 року прокурором відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Київської міської прокуратури, під час розслідування кримінального провадження № 12023100000000823 від 08 серпня 2023 року, складено протокол огляду місця події, 03 березня 2024 року інженером-землевпорядником ОСОБА_3 складено довідку № 1-03 та план-схеми земельних ділянок (у тому числі спірної) з відображенням меж земельних ділянок, меж об`єктів природно-заповідного фонду та положення прибережних захисних смуг.

За результатами вказаного огляду встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 розташована в прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро, на території об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Згідно з функціональним призначенням за Генеральним планом міста, земельні ділянки знаходяться на території лугів та лугопарків. Земельні ділянки розташовані біля урізу води затоки р. Дніпро, а земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:402:0030, 8000000000:90:402:0032 частково розташовані в межах акваторії затоки річки Дніпро.

Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28 лютого 2024 року № 055-2026 та від 19 липня 2024 року № 055-6915, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, спірна земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків.

Відповідно до інформації сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 , складеної за результатами огляду земельних ділянок 27 лютого 2024 року, відстань від лінії урізу води затоки річки Дніпро до межі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, складає від 1,40 м до 7,47 м, площа земельної ділянки у межах водойми - 0,0065 га.

Розташування спірної земельної ділянки у межах об`єкту природно-заповідного фонду підтверджується у тому числі довідками (витягами) з містобудівного кадастру, які містять відомості про функціональне призначення територій та планувальні обмеження відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.

Із листа Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни Клімату виконавчого органу Київської міської ради від 08 березня 2024 року встановлено, що з урахуванням картографічних матеріалів мережі озеленених територій загального користування Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381 (із змінами та доповненнями) спірна земельна ділянка потрапляє в межі території, в межах якої мають бути визначені межі заказника «острів «Жуків».

Дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023100000000823 від 08 серпня 2023 року у межах та обсязі, необхідному для розгляду судом справ за позовами прокурора, надано прокурором у кримінальному провадженні 27 лютого 2024 року.

Із відповіді Державного архіву міста Києва від 17 липня 2024 року № 068/07-21/1397, у документах фонду № 1697 «Київська міська рада» виявлено рішення: від 21 травня 2009 року № 461/1517 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва» без додатків; від 29 квітня 2010 року № 606/4044 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 21.05.2009 №461/1517 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва» з додатком до нього - схемою зовнішніх меж прибережних захисних смуг об`єктів водного фонду Голосіївського району на 1 арк.

З вказаних документів встановлено, що проект землеустрою щодо встановлення прибережних захисних смуг не розроблявся та рішенням Київської міської ради від 21 травня 2009 року № 461/1517 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м. Києва» не затверджувався.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Забарної Ю. М. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції Конвенція кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За вимогами частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Закон обмежив безоплатне передання в приватну власність земельних ділянок водного фонду можливістю такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 Водного кодексу України (далі - ВК України)), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.

Отже, з огляду на норми статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Щодо віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інших).

Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені керуючись тим, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц(провадження № 14-740цс19) та інших).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) зазначено, що не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), від 15 листопада 2023 року у справа № 918/119/21 (провадження № 12-20гс23) та інші).

У справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності територіальної громади міста Києва. Зокрема, вказував на таку послідовність вибуття цієї земельної ділянки з комунальної власності у власність відповідача:

- 27 листопада 2009 року Київська міська рада на підставі рішення № 840/2909 передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,09 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність;

- 27 квітня 2010 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:402:0031;

- 19 серпня 2010 року земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:402:0031 за договором купівлі-продажу відчужено ОСОБА_1 .

Прокурор зазначав, що рішення міської ради, на підставі якого ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку площею 0,09 га, визнано недійсним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року, яка набрала законної сили 06 серпня 2013 року.

У позовній заяві прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинити право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та зобов`язати відповідача повернути цю земельну ділянку територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради та одночасно скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:402:0031.

Зобов`язуючи повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Києва, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка віднесена до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» і заплави річки Дніпро та до зони охоронюваного ландшафту, про що прокурор надав: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки № ДК/8-А/2023, складений 07 листопада 2023 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА); протокол огляду місця події від 27 лютого 2024 року; довідку інженера-землевпорядника з та планом-схемою земельних ділянок, складену 03 березня 2024 року; інформацію Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28 лютого 2024 року № 055-2026 та 19 липня 2024 року № 055-6915.

Із акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки № ДК/8-А/2023, складеного 07 листопада 2023 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено, що, спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2022 року № 370/1804, за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків (існуючі), а також розташована в межах території об`єкту природно-заповідного фонду, прибережної захисної смуги р. Дніпро.

За результатами огляду, зафіксованого в протоколі огляду місця події 27 лютого 2024 року прокурором відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Київської міської прокуратури, встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031 розташована в прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро, на території об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Згідно з функціональним призначенням за Генеральним планом міста, земельні ділянки знаходяться на території лугів та лугопарків. Земельні ділянки розташовані біля урізу води затоки р. Дніпро, а земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:402:0030, 8000000000:90:402:0032 частково розташовані в межах акваторії затоки річки Дніпро.

Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28 лютого 2024 року № 055-2026 та 19 липня 2024 року № 055-6915, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, спірна земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків.

Відповідно до інформації сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 , складеної за результатами огляду земельних ділянок 27 лютого 2024 року, відстань від лінії урізу води затоки річки Дніпро до межі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0031, складає від 1,40 м до 7,47 м, площа земельної ділянки у межах водойми - 0,0065 га.

Розташування спірної земельної ділянки у межах об`єкту природно-заповідного фонду підтверджується у тому числі довідками (витягами) з містобудівного кадастру, які містять відомості про функціональне призначення територій та планувальні обмеження відповідно до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та затверджених рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381.

Із наданих картографічних матеріалів зі схемами розміщення спірної земельної ділянки з відповідними графічними позначеннями, сформованої, зокрема, за даними публічної кадастрової карти, вбачається розташування спірної ділянки у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».

Указане спростовує доводи касаційної скарги представника відповідача про те, що спірна земельна ділянка не розташована на території охоронюваного ландшафту. Відсутність установлених меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» не впливає на розташування спірної ділянки на території охоронюваного ландшафту, що підтверджено належними доказами.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпро, отже, є землями природно-заповідного та водного фонду, надання її у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України.

У подібних за предметом справах за позовом Генерального прокурора в інтересах Київської міської ради (№ 752/2330/19, № 752/2342/19, № 752/15928/22) та у справі, що переглядається, суди встановили, що відповідач мав можливість дізнатися про правовий режим спірної земельної ділянки, а повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Києва не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідача.

З урахуванням того, що цей позов є негаторним, який може бути пред`явлено упродовж всього часу тривання правопорушення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відхилив посилання представника відповідача на необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.

З урахуванням обставин, встановлених судами: втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу в національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, і наслідки його застосування були передбачуваними; зобов`язання повернути спірну земельну ділянку переслідувало легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, аби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, щоби попередити завдання шкоди навколишньому природному середовищу загалом і частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об`єкту зокрема. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим правовим режимом спірної земельної ділянки; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову у частині усунення перешкод власнику шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 752/2330/19 (провадження № 61-7624св24), від 30 травня 2024 року у справі № 752/2342/19 (провадження № 61-5738св24), від 30 вересня 2025 року у справі № 752/15928/22 (провадження № 61-772св25), і така практика Верховного Суду є усталеною.

Доводи заявника щодо невідповідності вимогам стате 77-78 ЦПК України доказів зібраних у кримінальному провадженні, колегія суддів не приймає до уваги та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції надав їм належну правову оцінку у сукупності з іншими доказами та встановив, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро, а її частина, площею 0,0125 га виходить за межу урізу затоки річки Дніпро в її акваторію на 10,83 м.

Крім того, судами встановлено, що дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023100000000823 від 08 серпня 2023 року у розмірі, необхідному для розгляду судом цивільної справи, надано прокурором у кримінальному провадженні 27 лютого 2024 року.

При цьому посилання на неврахування судом першої інстанції доказів, поданих відповідачем, зокрема листів Головного управління екології та охорони природних ресурсів, складених у 2009 році, колегія суддів спростовує та звергає увагу, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку аналогічним доводами відповідача.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо втручання держави у право на мирне володіння майном

Частиною третьою статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частина перша статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та інші).

За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель природо-заповідного та водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги та в зоні охоронюваного ландшафту, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність.

За таких обставин повернення спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідача.

Щодо задоволення позову прокурора в іншій частині

Задовольняючи вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем з одночасним припиненням права власності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що такий спосіб захисту повністю відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками та призведе до усунення юридичних перешкод у реалізації права власності.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року у справі № 2а-1156/11/2670 визнано недійсним рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 840/2909 року про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: 21 км Столичного шосе, Голосіївський район, місто Київ.

За наявності судового рішення для повернення спірної земельної ділянки, як оспорювання наступних правочинів щодо спірного майна, так і проведених на підставі них реєстраційних дій, що посвідчують відповідне право нового власника - відповідача, не є ефективним способом захисту права власника, а тому вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності задоволенню не підлягають.

Подібні висновки містять постанови Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 752/15928/22 (провадження № 61-772св25), від 14 січня 2026 року у справі № 752/14695/22 (провадження № 61-841св25).

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що скасування державної реєстрації, припинення права власності та зобов`язання повернути земельну ділянку є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику всіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною ділянкою.

Тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині задоволення вимог прокурора про скасування рішення про реєстрацію права власності та припинення права власності підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому скасовуючи державну реєстрацію земельної ділянки, суд першої інстанції врахував положення статей 3, 10, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Згідно з абзацом 4 частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Отже, встановивши, що до повноважень Держгеокадастру належить здійснення державної реєстрації земельних ділянок та скасування такої реєстрації, у тому числі скасування запису у Поземельній книзі на підставі рішення суду, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов в цій частині.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 грудня 2021 року у справі № 158/1653/18 (провадження № 61-6997св19).

Щодо доводів касаційної скарги про те, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який мав застосувати суд апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено у наступній редакції:

«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача 1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача

у всіх випадках».

Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів зауважує, що Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (23 грудня 2024 року). Отже, положення цього закону щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена у порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви, а також положення щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права, у даному випадку не мають ретроспективної дії.

З урахуванням наведеного, посилання заявника на незастосування апеляційним судом при апеляційному перегляді справи положень Закону № 4292-ІХ, не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення до набрання Законом чинності, при цьому судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і об`єктивним по суті позовних вимог.

Аналогічні висновки, щодо застосування Закону № 4292-ІХ у часі містить постанови Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 370/702/21 (провадження № 61-8028св25), від 04 лютого 2025 року у справі № 686/229/24 (провадження № 61-6951св25).

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Заявник як на підставу касаційного оскарження, вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 47 Закону України «Про землеустрій», у подібних правовідносинах, яким було б встановлено, що для створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» розробка проекту землеустрою щодо його створення не вимагалася (не була обов`язковою).

Закон України від 22 травня 2003 року № 858-ІV «Про землеустрій» набув чинності 08 липня 2003 року.

Стаття 47 Закону України «Про землеустрій» визначає порядок розробки, затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів

Частина десята статті 47 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час розгляду справи, визначено, що межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору. Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій. Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

Судами встановлено, що ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» оголошено рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649. При цьому рішенням не визначено площу та межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».

Оформлення охоронних зобов`язань на об`єкти чи території природно-заповідного фонду України було покладено на центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органи на місцях.

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України листом від 19 серпня 2021 року № 25/7-11/17929-21 передало наявні матеріали щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду в межах міста Києва до Управління екології та природних ресурсів Київської місткої ради. Серед наданих матеріалів відсутні матеріали проекту створення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» (клопотання, наукове обґрунтування, матеріали погодження, картографічні матеріали). Обмеження щодо використання, а також вимоги стосовно режиму та охорони заказників визначено у статтях 7, 9, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та пунктами 7.6.5. 8.7.1, 10.3.4. 10.8.28, 14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2019. затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2019 року № 104 (лист Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 08 березня 2024 року № 077-1003 (том 1, а. с. 79-80))

Таким чином, законодавство України на час прийняття Київською міською радою рішення № 147/649 не вимагало розробку проекту землеустрою щодо (оголошення) ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», а Закон України «Про землеустрій» набув чинності лише 08 липня 2003 року. Отже, доводи касаційної скарги щодо виконання вимог статті 47 Закону України «Про землеустрій» на час створення (оголошення) заказника, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм права та суперечать положенням статті 58 Конституції України.

Крім того, колегія судів звертає увагу, що до 2018 року Закон України «Про природно-заповідний фонд України» у редакції, чинній до 22 березня 2018 року, не передбачав ведення державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, частково знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині вимог про усуненні перешкод шляхом скасування рішення про реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності слід скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог усунення перешкод шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності ухвалені з помилковим застосуванням норм матеріального права, вказані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позову, в іншій частині - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 07 травня 2026 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування судових рішень, тому виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у нескасованій частині підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позов прокурора про усунення перешкод шляхом скасування рішення про державну реєстрацію, ухвалив своє - про відмову у задоволенні позову в цій частині (одна вимога немайнового характеру).

ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції сплатив судовий збір за одну вимогу немайнового характеру 4 542,00, у суді касаційної інстанції - 6 056,00 грн, а всього 10 598,00 грн.

Отже, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 598,00 грн за розгляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Забарної Юлії Миколаївни задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 рокуу частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову заступника керівника Київської міської прокуратури до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку відмовити.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 598,00 грн (десять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 00 коп.).

Поновити виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк