Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №303/5427/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

29 квітня 2026 року

м. Київ

Справа № 303/5427/23

Провадження № 61-13343св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,

учасниками якої є:

позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ; далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Стегура Наталія Романівна (далі - адвокат позивача),

відповідачка - ОСОБА_3 (далі - відповідачка),

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - орган опіки і піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - орган опіки та піклування),

про визнання незаконним утримання дитини на території України та повернення її за місцем постійного проживання

за касаційною скаргою позивача на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2023 року, яке ухвалив суддя Заболотний А. М., і постанову Закарпатського апеляційного суду від 5 вересня 2024 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Мацунича М. В., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Сторони справи є батьками малолітнього сина, який народився у 2020 році та проживав з ними у місті Любліні (Республіка Польща). У січні 2022 року мати, яка має громадянство України, разом із дитиною виїхала в Україну. Батько - громадянин Польщі - звернувся до суду в Україні з позовом про визнання незаконними дій матері з утримання дитини на території України та про зобов`язання матері повернути дитину до місця її постійного проживання у Польщі. Стверджував, що мати без його відома покинула разом із дитиною постійне місце проживання, утримує останню в Україні та відмовляється повернути дитину під юрисдикцію Польщі.

2. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що повернення сина до Польщі зумовлює ризик завдання йому фізичної або психічної шкоди, бо у матеріалах справи є підтвердження того, що дитина, якій притаманні аутистичні риси, адаптувалася до соціального оточення.

3. Позивач із судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що наявність означеного ризику повернення дитини до Польщі є припущенням, бо він не просить відібрати сина від матері, а повернути у країну походження. Відповідачка заперечила можливість задоволення касаційної скарги. Як з огляду на правомірність переміщення дитини через кордон в Україну й утримання тут, так і через те, що дитина з огляду на її вік, діагноз і стан прижилася в Україні. Крім того, зазначила, що позивач у Польщі вже звертався до суду й отримав відмови у задоволенні запиту про доручення йому виховання малолітнього сина та визначення місця проживання останнього, а також у задоволенні позову про встановлення місця проживання (перебування) дитини.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи є підстави повернути дитину до держави постійного проживання у випадку її переміщення матір`ю через кордон і утримання нею за кордоном згідно з добровільно наданою на це батьком згодою. Вирішив, що немає, зокрема, через відсутність незаконності переміщення й утримання дитини.

(2) Зміст позовної заяви

5. У червні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив: (1) визнати незаконним утримування малолітнього сина - ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ; далі - син, дитина) - на території України; (2) зобов`язати відповідачку повернути сина до місця його постійного проживання у Республіці Польщі. Вимоги обґрунтував так:

5.1. 24 травня 2019 року сторони уклали шлюб у м. Любліні (Республіка Польща).

5.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син. Він від народження постійно проживав у Польщі. Там із 13 серпня 2021 року до 31 січня 2022 року відвідував дитячий садочок.

5.3. 6 вересня 2021 року у м. Любліні нотаріус посвідчив заяву-дозвіл, відповідно до якої позивач надав відповідачці дозвіл на виїзд сина за кордон без батька.

5.4. 2 лютого 2022 року відповідачка без відома позивача вивезла дитину за кордон в Україну. Цього ж дня він звернувся до польських правоохоронних органів щодо викрадення дитини.

5.5. У червні 2022 року позивач отримав відповідь від Міністерства юстиції України про те, що дитина проживає разом з матір`ю в смт. Кольчино Мукачівського району Закарпатської області, а для повернення дитини необхідно звернутися з позовом до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

5.6. Відповідачка незаконно утримує дитину на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 січня 1980 року (далі - Гаазька конвенція 1980 року), чим порушує права позивача та сина, зокрема, право останнього на належне батьківське виховання та відповідно право позивача на участь у вихованні дитини, на безперешкодне спілкування з нею та на визначення її місця проживання.

5.7. З метою повернення дитини до постійного сталого місця проживання слід визнати незаконним утримування сина на території України та зобов`язати відповідачку повернути дитину до місця постійного проживання у Республіці Польщі.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції

6. 14 листопада 2023 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:

6.1. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з пред`явленням батьком дитини вимоги про її повернення до Республіки Польщі згідно з правилами Гаазької конвенції 1980 року.

6.2. На момент подання позову син проживає на території України разом із матір`ю. Україна є звичайним місцем його проживання у розумінні частини першої статті 5 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі - Гаазька конвенція 1996 року), яка набрала чинності для України 1 лютого 2008 року. Спір сторін підпадає під юрисдикцію судів України як держави звичайного місця проживання сина.

6.3. Місцем постійного проживання дитини є Республіка Польща. Батько у момент переміщення ефективно здійснював права на опіку. Доказів протилежного суд не мав. Переміщення сина відбулось 31 січня 2022 року, а позов про повернення дитини позивач подав у червні 2023 року, хоча фактично відразу її переміщення вживав визначені Гаазькою конвенцією 1980 року дії для повернення сина. Тому немає підстав для застосування частини другої статті 12 цієї конвенції стосовно врахування даних про те, що дитина вже прижилася у новому середовищі. Ці положення застосовні лише у разі, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення дитини.

6.4. Позивач без будь-якого примусу, повністю усвідомлюючи його дії, 6 вересня 2021 року надав згоду відповідачці на виїзд разом із сином за межі Польщі на період з 6 вересня 2021 року до 30 вересня 2024 року. Крім того, уповноважив відповідачку приймати рішення з усіх питань, що стосуються дитини. У заяві немає жодних застережень щодо періодів виїзду за межі Польщі та мети такого виїзду. Навпаки є згода на можливість матері самостійно приймати рішення з усіх питань, які стосуються життя та здоров`я сина. Тому суд критично оцінює доводи позивача, що його згода на виїзд сина за кордон разом із матір`ю стосувалася короткострокових поїздок без можливості зміни постійного місця проживання дитини.

6.5. У заяві-дозволі позивач не виділив конкретні короткі періоди перебування сина у супроводі матері за кордоном, а зазначив про надання дозволу на виїзд терміном до 30 вересня 2024 року. Виїзд відповідачки із дитиною на підставі вказаної заяви за межі Польщі в Україну та перебування там із сином до 30 вересня 2024 року слід вважати такими, що відповідають вимогам закону, і не можна розглядати як незаконні переміщення та утримання дитини у розумінні пункту «а» частини першої статті 13 Гаазької конвенції 1980 року.

6.6. У межах встановленого дозволом батька строку перебування дитини в іншій країні є правомірним, а підстави для задоволення позову - відсутні. Оскільки позивач надав дозвіл до 30 вересня 2024 року, то безпідставним є твердження про необхідність застосування висновку Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 127/17880/22.

6.7. Із 1 лютого 2022 року, тобто більш як півтора року, син проживає в Україні. Він виїхав разом із матір`ю з Польщі в Україну у віці одного року та чотирьох місяців і проживає на території України більшу частину свого життя. Ця частина є більш зрілою для усвідомлення дитиною її оточення та місця проживання на відміну від перших півтора року життя.

6.8. Оскільки для проживання дитини в Україні створені належні умови, вона відвідує дитячий навчальний заклад відповідно до її віку, отримує належне медичне та побутове забезпечення, проживає на території України більше як півтора року, син прижився у новому середовищі, адаптований до свого соціального оточення.

6.9. З огляду на медичні висновки, діагноз дитини її негативне ставлення до змін, що відображено у досліджених медичних документах, зміна нею обстановки, в тому числі переїзд до іншої країни, буде мати для неї негативні наслідки та заподіє психічну шкоду. Син має вік, коли потребує тісного емоційного контакту з матір`ю, що є запорукою його гармонійного розвитку. Можлива розлука дитини із матір`ю та зміна місця проживання з України на Польщу буде стресовою, фруструючою ситуацією, яка негативно вплине як на психологічний, так і на фізичний розвиток, які потребують особливої уваги, в тому числі запланованої госпіталізації.

6.10. Син має коло значущих для нього людей - сімейне оточення, у процесі взаємодії з яким відбувається соціальна адаптація, враховуючи діагноз - дитячий аутизм з якісним порушенням соціальної взаємодії, комунікації, недорозвитком мовлення, порушеннями активності й уваги. Ураховуючи всі обставини справи, повернення дитини до Польщі з високою долею вірогідності вплине на відносини з матір`ю, тобто буде пов`язане з травмувальним досвідом, негативно вплине на сина, загрожує заподіянням йому психічної шкоди, створить для нього нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13 Гаазької конвенції 1980 року) та не сприятиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини.

6.11. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року). Між інтересами дитини й інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, проте інтереси дитини мають переважати над інтересами батьків. Лише прагнення батька до здійснення піклування і реалізації батьківських прав не є достатнім для твердження про найкращі інтереси дитини для повернення її за місцем проживання батька за встановлених судом обставин.

(4) Зміст постанови апеляційного суду

7. 5 вересня 2024 року Закарпатський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.

7.1. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з обставинами справи та вимогами чинного законодавства.

7.2. Твердження позивача, що він не давав дозволу на перебування сина разом із відповідачкою в Україні у межах строку такого дозволу, не можна визнати підставним.

7.3. Позаяк відповідачка разом із дитиною з 6 вересня 2021 року мали дозвіл від позивача на виїзд за кордон до 30 вересня 2024 року включно. Тому відповідачка разом із сином перебувають в Україні весь цей період законно на підставі відповідної заяви позивача. Інакше кажучи, переміщення дитини разом із його матір`ю та перебування їх на території України до 30 вересня 2024 року включно відповідно до наданого дозволу позивача не підпадають під дію статті 12 Гаазької конвенції 1980 року і у світлі положень пункту «а» частини першої статті 13 цієї конвенції є правомірними.

7.4. Проживання сина на території України впродовж двох років і семи місяців у співвідношенні з одним роком і чотирма місяцями, які з народження він прожив у Республіці Польщі, означає, що постійним місцем проживання дитини є Україна. Дитина прижилася у новому середовищі її перебування й адаптувалася до соціального оточення. Вказане підтверджує відвідування Кольчинського ЗДО № 1, отримання індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, медичного лікування та забезпечення відповідним побутом.

7.5. Син є у тій обстановці, до якої звик і яка йому забезпечує спокій. Він перебуває у звичному середовищі, прижився у місці теперішнього перебування. Порушення цього усталеного способу життя з урахуванням того, що дитина має розлад особистості та поведінки дитячого віку з аутистичними рисами, безумовно призвело б до заподіяння сину психічної шкоди. Тому його повернення зараз до Республіки Польщі зумовлює серйозний ризик заподіяння шкоди чи іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13 Гаазької конвенції 1980 року).

7.6. Якнайкращі інтереси сина переважають особисті батьківські права позивача з урахування підтверджених обставин справи.

(5) Провадження у суді касаційної інстанції

8. 3 жовтня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформувала в системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. 31533/0/220-24 від 4 жовтня 2024 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.

9. 18 листопада 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху касаційну скаргу та встановив для усунення її недоліків десятиденний строк з дня вручення тієї ухвали.

10. 4 грудня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформувала у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 31533/0/220-24 від 4 жовтня 2024 року).

11. 17 лютого 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою, зокрема, продовжив позивачу на п`ять днів з дня вручення тієї ухвали строк на усунення недоліків касаційної скарги.

12. 24 лютого 2025 року адвокат в інтересах позивача сформувала у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 5879/0/220-25 від 25 лютого 2025 року).

13. 8 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

14. 15 квітня 2026року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Позивач мотивував касаційну скаргу так:

15.1. Судипершої й апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 2-4237/12, від 11 грудня 2019 року у справі № 361/5779/18, від 14 червня 2018 року у справі № 461/926/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 344/12248/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 234/17176/17.

(2) Позиції інших учасників справи

16. 26 грудня 2025 року відповідачка подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити оскаржені судові рішення без змін. Мотивувала так:

16.1. Позивач звертався до районного суду м. Любліна (Республіка Польща), який у рішенні від 28 березня 2022 року відмовив у задоволенні запиту позивача про доручення йому виховання сина та визначення місця проживання останнього з батьком.

16.2. 1 серпня 2023 року вказаний суд ухвалив рішення, згідно з яким відмовив позивачеві у задоволенні позову про встановлення місця проживання (перебування) дитини.

16.3. 24 вересня 2023 року суд виніс заборонний припис позивачеві щодо відповідачки.

16.4. Згідно з висновком органу опіки та піклування, зважаючи на вік дитини та її потреби, повернення до Польщі є недоцільним.

16.5. Дитина перебуває під постійним наглядом лікарів, а у закладі дошкільної освіти займається за індивідуальною програмою розвитку.

16.6. Вимога позивача про визнання незаконним утримання дитини на території України та повернення її до місця проживання у Республіку Польщу суперечить рішенню суду у справі № 303/8378/22, згідно з яким визначене місце проживання сина разом із відповідачкою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

18. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення щодо відмови у задоволенні позову у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи є підстави повернути дитину до держави постійного проживання у випадку її переміщення матір`ю через кордон і утримання нею за кордоном згідно з добровільно наданою на це батьком згодою?

19. Позивач просив захистити його право на повагу до сімейного життя, а саме можливості безперешкодного спілкуванняз дитиною та надання їй батьківського виховання. Вважав, що відповідачка має повернути сина з України до місця його постійного проживання у Республіці Польщі. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову. Як тому, що переміщення дитини через кордон і її утримування в Україні відбулися зі згоди позивача, так і тому, що повернення сина до Республіки Польщі загрожує завданням йому шкоди з огляду на вік, діагноз і стан дитини.

20. У касаційній скарзі позивач стверджував, зокрема, про те, що відповідачка згідно з положеннями Гаазької конвенції 1980 року не довела відсутності підстав для повернення сина; будь-яких ризиків для дитини немає, оскільки він просить про повернення дитини до країни її походження, а не про відібрання від матері.

21. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з аргументами касаційної скарги позивача не погоджується.

(2.1.1) Право, застосовне до спірних правовідносин

22. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України (частини перша та друга статті 3 ЦПК України).

23. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частини перша та друга статті 3 Конституції України).

24. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

25. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України, частина перша статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

26. Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права (частина перша статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України»).

27. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року; далі - Конвенція про права дитини).

28. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (частина перша статті 18 Конвенції про права дитини).

29. Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону (частина перша статті 11 Конвенції про права дитини).

30. Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримання врегульовані Гаазькою конвенцією 1980 року.

31. Цілями цієї Конвенції є: a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах (стаття 1 вказаної конвенції).

32. Переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання (частина перша статті 3 Гаазької конвенції 1980 року).

33. Для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції 1980 року); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням прав піклування про дитину згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції 1980 року); по-третє, заявник фактично здійснював ці права до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року).

34. Частина друга статті 12, частини перша, друга статті 13 і стаття 20 Гаазької конвенції 1980 року визначають вичерпний перелік обставин, за яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця її постійного проживання:

34.1. Якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі (частини перша та друга статті 12 Гаазької конвенції 1980 року).

34.2. Незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частини перша та друга статті 13 Гаазької конвенції 1980 року).

34.3. У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20 вказаної конвенції).

35. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції 1950 року).

36. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції 1950 року. Таке втручання буде порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає правомірним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не вважається необхідним у демократичному суспільстві, зокрема, пропорційним обраним цілям (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (пункт 51)).

37. Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції 1950 року не надає батькам права вживати заходи, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04 (пункт 54)).

38. Поняття найкращих інтересів дитини слід оцінювати у світлі виключень, передбачених Гаазькою конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування тієї конвенції (частина перша статті 13), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави стосовно захисту прав людини й основоположних свобод (стаття 20). Це завдання постає насамперед перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. Виконуючи своє завдання відповідно до статті 8 Конвенції 1950 року, національні суди користуються свободою розсуду, яка залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Європейський суд з прав людини розглядає відповідно до Конвенції 1950 року рішення, які ті органи ухвалили, користуючись цією свободою.

Стаття 8 Конвенції 1950 рокупокладає на державні органи конкретний процесуальний обов`язок щодо цього: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини у разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Конвенції 1980 року, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитимуть вимогам статті 8 Конвенції 1950 року, а також намірам і меті останньої. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, що не є автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими у світлі виключень, викладених у Конвенції 1980 року, яку треба тлумачити вузько (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 26 листопада 2013 року у справі «Х проти Латвії», заява № 27853/09 (пункти 101, 107); від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України», заява № 12354/19 (пункт 31)).

(2.1.2) Факти справи

39. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

39.1. Позивач є громадянином Республіки Польщі, а відповідачка - громадянкою України.

39.2. 24 травня 2019 року сторони уклали шлюб (витяг зі свідоцтва про шлюб № 0211011/00/АМ/2019/667976 від 27 травня 2019 року).

39.3. 24 червня 2020 року згідно з нотаріальним актом сторони придбали у спільну часткову власність (70/30) житлове приміщення в м. Любліні (Республіка Польща).

39.4. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін в м. Любліні народився син (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ). Від народження він був забезпечений усім необхідним, йому були створені належні умови для проживання та виховання.

39.5. Дитина є громадянином України (довідка про реєстрацію особи громадянином України, видана Генеральним консульством України у м. Вроцлаві).

39.6. Із 1 вересня 2021 року до 31 січня 2022 року син відвідував дитячий садок «СЕРДЕЧКОландія» Люіза Салай, м. Люблін, Республіка Польща.

39.7. 6 вересня 2021 року згідно з нотаріально посвідченою заявою, зареєстрованою у реєстрі за №А 2932/2021, позивач як представник дитини надав згоду: (1) на її виїзд за межі Республіки Польщі у всі європейські країни, а також за межі Європейського Союзу з 6 вересня 2021 року до 30 вересня 2024 року разом із відповідачкою; (2) на те, щоб відповідачка приймала рішення з усіх питань, що стосуються їхнього сина, у тому числі з питань його життя та здоров`я в усіх медичних закладах.

39.8. 31 січня 2022 року відповідачка разом із сином виїхала з Польщі до України, після чого позивач, розцінивши такі дії як викрадення дитини, намагався розшукати дружину та сина.

39.9. Місцем постійного проживання дитини є Республіка Польща. Позивач у момент переміщення сина в Україну ефективно здійснював його права опіки.

39.10. Згідно з листом Міністерства юстиції України від 15 червня 2022 року Україна підтвердила, що відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира), де вона, ймовірно, проживає разом із дитиною. Відповідальний службовець телефонував відповідачці, але безуспішно.

39.11. 27 червня 2022 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов позивача про розірвання шлюбу сторін.

39.12. За змістом листа Мукачівського районного управління поліції від 20 лютого 2023 року позивач 28 квітня 2022 року звернувся до відділу поліції № 1 Мукачівського районного управління поліції із заявою про те, що 31 січня 2022 року відповідачка разом із сином виїхала з Польщі до України та викрала деякі речі; сторони повідомляли поліцію про протиправні дії один одного, зокрема, про невиконання відповідачкою рішення органу опіки та піклування в частині визначення порядку спілкування позивача з дитиною.

39.13. Допитана ОСОБА_6 зазначила, що є матір`ю позивача та відповідно бабусею дитини. Вказала, що відносини сторін спору були добрими, але після народження сина дещо погіршилися. Повідомила, що виїзд відповідачки разом із дитиною 31 січня 2022 року був несподіваним, оскільки ввечері напередодні вона була у них в гостях і нічого про поїздку не говорила; причини вчинку бабусі незрозумілі, дитина була забезпечена у Польщі всім необхідним.

39.14. Допитаний ОСОБА_7 зазначив, що є батьком позивача та відповідно дідусем дитини. Вказав, що відносини сторін були добрими, позивач забезпечував його сина всім необхідним. Про події 31 січня 2022 року повідомив, що належний дідусеві автомобіль зник вночі, про що він відразу повідомив поліцію, а згодом довідався, що транспортним засобом скористалася відповідачка, щоб викрасти внука. Автомобіль перебував у її користуванні.

39.15. Згідно з довідкою Виконавчого комітету Кольчинської селищної ради № 295 від 24 лютого 2022 року відповідачка живе у квартирі в смт. Кольчино, має на повному утриманні сина, який проживає разом із нею.

39.16. 24 лютого 2022 року Виконавчий комітет Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області ухвалив рішення № 24, згідно з яким дитина з 1 квітня 2022 року зарахована до Кольчинського ЗДО № 1.

39.17. 4 травня 2023 року цей комітет ухвалив рішення № 63 «Про затвердження висновку про встановлення порядку участі батька у вихованні малолітньої дитини», згідно з яким затвердив порядок участі батька у вихованні сина та визначив графік спілкування.

39.18. 15 вересня 2023 року орган опіки та піклування надав висновок № 02-09/1179, згідно з яким, зважаючи на вік дитини та її потреби, вважав недоцільним повернення дитини до Республіки Польщі.

39.19. 24 вересня 2023 року позивачу був винесений заборонний припис щодо відповідачки.

39.20. Відповідно до консультативного висновку спеціаліста від 27 квітня 2023 року син має природжене викривлення великоберцової та малогомілкової кісток (хвороба Блаунта).

39.21. 5 жовтня 2023 року - дитині вперше, а 8 листопада 2023 року - повторно видане направлення на госпіталізацію у психіатричну лікарню. Згідно з висновком психіатра сину встановлений дитячий аутизм із якісним порушенням соціальної взаємодії, комунікації, недорозвитком мовлення, порушеннями активності й уваги.

39.22. Відповідно до звіту CASD, яку 18 жовтня 2023 року сформував спеціаліст Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр № 1» Верхньокоропецької сільської ради (т. 1, а. с. 247-249А), у дитини є проблеми із соціальною взаємодією, персеверація, соматосенсорні порушення, атипова комунікація та розвиток, розлади настрою, проблеми з увагою й особистою безпекою; симптоми та підсимптоми є достатньо вираженими:

- відповідно до шкали «Проблеми з соціальною взаємодією» є такі симптоми: соціальна ізоляція (усамітнений, відчужений, уникає контактів з іншими, охочіше грається один, ніж з однолітками); обмежена міжособистісна взаємодія (обмежена соціальна посмішка та зоровий контакт); егоцентризм (не звертає уваги на присутність інших або не відповідає на спроби оточення встановити контакт); проблеми із соціальними навичками (погано розуміє соціальну взаємодію);

- за шкалою «Персеверація» виявлені такі симптоми: вузьке або незвичайне коло інтересів та ігрової поведінки; стереотипна та повторювана гра; негативне ставлення до змін (зазнає стресу через зміни); стереотипія (незвичайні повторювані рухи, такі як плескання в долоні у разі збудження, блукання, розгойдування тіла, хитання головою);

- за шкалою «Соматосенсорні порушення» проявляються такі симптоми: надмірна нетипова тяга до крутіння, розгойдування, лоскоту, обертання, похитування, стрибків; відсутність своєчасної реакції на вербальне звертання; тактильне відчуження та крайнє неприйняття; проблеми з харчуванням;

- за шкалою «Атипова комунікація та розвиток» визначені такі симптоми: мовна регресія або уповільнення мовного розвитку; порушення комунікації; атипова вокалізація або мовлення;

- за шкалою «Розлади настрою» виділені такі симптоми: гіперактивність, дратівливість, низька толерантність до фрустації, збудження, істерики, агресивність, перепади настрою та емоційна лабільність;

всі описані симптоми спостерігаються за таких умов як труднощі з соціальною взаємодією, обмежене розмовне мовлення, дитина вербально повноцінно не спілкується, через негативне ставлення до змін проявляється дратівливість, збудження, істерики, перепади настрою; важливо дотримувати розпорядок дня та черговість.

39.23. 30 жовтня 2023 року Комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр № 1» Верхньокоропецької сільської ради сформувала висновок про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини № ІРЦ-85961/2023/469436 (т. 1, а. с. 243-246):

щодо оцінки мовленнєвого розвитку: дитина звернене мовлення не розуміє, не орієнтується в ситуації спілкування, спілкується за допомогою жестів і вигуків; проявів ініціативи до спілкування немає; рекомендовано проводити роботу над усіма аспектами мовлення, сприяти розвитку звуків мовлення, їх фізичним і акустичним ознакам;

щодо оцінки когнітивної сфери: протягом обстеження дитина вередувала, плакала, спостерігалася сильна реакція дитини на незнайоме місце та нове оточення; хлопчик був сильно збудженим і виявляв плаксивість; є наступні симптоми та підсимптоми: проблеми із соціальною взаємодією, стереотипна і повторювальна гра, негативне ставлення до змін, через які зазнає стресу; частково є тактильне відчуження та крайнє неприйняття дитиною дотиків і обіймів;

щодо оцінки емоційно-вольової сфери: рекомендовано дорослим використовувати «знайомий простір», візуалізувати розклад, що дає змогу знизити рівень тривожності, а отже, частоту поведінкових проблем; є потреби у використанні для дитини «знайомого простору», в адаптації її середовища до умов соціального простору, усуненні травмуючого впливу простору на дитину.

(2.1.3) Застосування норм до фактів справи

40. Верховний Суд погоджується із аргументами відповідачки у відзиві на касаційну скаргу про те, що немає підстав вважати переміщення й утримання сина незаконним з огляду на те, що позивач добровільно надав їй на це згоду.

41. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач 6 вересня 2021 року надав відповідачці нотаріальну заяву-згоду (т. 1, а. с. 79-80) на виїзд із нею сина за межі Республіки Польщі у всі європейські країни, а також за межі Європейського Союзу з 6 вересня 2021 року до 30 вересня 2024 року. Крім того, у вказаній заяві погодив, щоб відповідачка приймала рішення з усіх питань, що стосуються їхнього сина, у тому числі з питань його життя та здоров`я. Вказане охоплює як можливість переміщення дитини, яка є громадянином України, через кордон Республіки Польщі до України й утримання її в останній, так і можливості ухвалення будь-яких рішень стосовно місця проживання сина, його навчання, лікування тощо.

42. За обставинами справи відповідачка виїхала з Польщі в Україну 31 січня 2022 року, тобто, маючи вказану згоду позивача. Тому її дії з переміщення дитини через кордон та утримання в Україні суди попередніх інстанцій правильно не кваліфікували як незаконні. Відповідно не мали підстав для задоволення позову (пункт «а» частини першої статті 13 Гаазької конвенції 1980 року). Крім того, суди встановили, що з огляду на вік і стан здоров`я сина є серйозний ризик того, що його повернення може загрожувати завданням шкоди або створенням нетерпимої обстановки для дитини із тим захворюванням, яке їй діагностували фахівці (пункт «b» частини першої статті 13 Гаазької конвенції 1980 року).

43. Верховний Суд також звертає увагу на таке:

- 28 березня 2022 року районний суд у м. Любліні ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх відмовив у задоволенні запиту позивача про доручення йому виховання малолітнього сина та визначення місця проживання останнього (т. 1, а. с. 85-86);

- 1 серпня 2023 року районний суд для міста-столиці Варшави у Варшаві VІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх відмовив у задоволенні позову позивача до відповідачки про встановлення місця проживання (перебування) дитини (т. 1, а. с. 128-129);

- 2 грудня 2022 року позивач звернувся у Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області із позовом до відповідачки про визначення місця проживання дитини, а позивачка до відповідача - із зустрічним позовом про визначення місця проживання сина з нею. У тій справі № 303/8378/22 11 березня 2025 року (тобто згідно з вимогами статті 16 Гаазької конвенції 1980 року після того, як у справі № 303/5427/23 рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2023 року Закарпатський апеляційний суд 5 вересня 2024 року залишив без змін) Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області залишив позов позивача без розгляду на підставі його заяви від 12 лютого 2025 року, а зустрічний позов відповідачки задовольнив: визначив з нею місце проживання дитини у квартирі. Це рішення набрало законної сили 11 квітня 2025 року.

44. Ознайомившись із висновками Верховного Суду, на які позивач звернув увагу у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані його твердження про неврахування цих висновків судами попередніх інстанцій. Відмінності у підходах судів у цій і зазначених позивачем справах зумовлені різницею обставин і досліджених судами доказів існування ризиків, які можуть зумовити відмову у задоволенні позову про повернення дитини до місця її постійного проживання.

45. За встановлених обставин втручання у право позивача на повагу до його сімейного життя шляхом відмови позивачеві у задоволенні його позову про повернення сина до місця постійного проживання передбачена у Гаазькій конвенції 1980 року (пункти «а» і «b» частини першої статті 13), переслідує мету якнайкращого забезпечення інтересів дитини та є пропорційним цій меті з огляду на правомірність переміщення відповідачкою сина через кордон і утримання його в Україні та наявність ризиків завдання дитині, яка страждає психічним захворюванням, шкоди у разі задоволення такого позову.

46. Інші доводи касаційної скарги висновки судів першої й апеляційної інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають, спростовуються обставинами справи, які встановили суди попередніх інстанцій на підставі зібраних доказів. Переоцінка останніх не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

47. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

48. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

49. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

у х в а л и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) залишити без задоволення.

2. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 5 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

СуддіД. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко