Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №523/15553/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Суд: Пересипський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про позбавлення батьківських прав

Дата: 17 травня 2026 р.

Справа: №523/15553/25

Суддя: Кремер І. О.

Справа № 523/15553/25

Провадження №2/523/1746/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої – судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання: Павлова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 523/15553/25 за позовною заявою органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору служби у справах дітей Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, –

ВСТАНОВИВ:

Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору служби у справах дітей Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що до органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради зі служби у справах дітей Одеської міської ради надійшло клопотання та документи стосовно невідкладного відібрання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав.

Відповідно до інформації КНП «Дитяча міська поліклініка №2» від 02.05.2025 року наданої до служби у справах дітей Одеської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , проживає малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , 2000 року народження, та ОСОБА_3 , 1995 року народження, в орендованій квартирі з двома бабусями (взагалі 5 людей у квартирі). Батьки перебувають на обліку в спеціалізованому закладі, отримують відповідну терапію. Дитина теж отримує профілактичну терапію. Поліклініку не відвідують, документи для укладення декларації не надають (мати в процесі оновлення паспорту). На запрошення медичних працівників відвідати поліклініку не реагують.

Спеціалістами служби у справах дітей Одеської міської ради 26.05.2025 року спільно з представниками ювенальної превенції Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області, з метою з`ясування зазначених вище обставин, здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_1 . З ОСОБА_1 проводилися бесіди щодо належного виконання батьківських обов`язків, належного медичного забезпечення, а також створення належних умов проживання для малолітньої дитини. ОСОБА_1 зазначила, що паспорт отримала, декларацію з лікарем уклала, має ще двох дітей, які проживають із батьком у Польщі. ОСОБА_1 попереджена про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків.

Фахівцями із соціальної роботи відділу соціальної роботи Центру соціальних служб Одеської міської ради у Пересипському районі 13.05.2025 року також здійснений візит за адресою проживання ОСОБА_1 , але двері ніхто не відчинив, залишені інформаційні матеріали та запрошення на прийом. Згодом зателефонувала ОСОБА_1 та повідомила, що може зустрітися із фахівцями Центру 16.06.2025 року. В цей же день знов здійснено візит за адресою проживання ОСОБА_1 , але двері ніхто не відчинив. Під час телефонної розмови ОСОБА_1 повідомила, що вона пішла з дитиною на прогулянку, але зараз вони повернуться додому. До оселі ОСОБА_1 повернулась без дитини, поводилась агресивно, відмовилася від подальшого спілкування, після чого втекла з будинку у невідомому напрямку.

Спеціалістами служби у справах дітей Одеської міської ради, фахівцями Центру соціальних служб Одеської міської ради та представниками ювенальної превенції Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області 18.06.2025 року здійснено спільний виїзд за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час відвідування двері квартири ніхто не відчинив. Через деякий час з квартири через двері відповіла жінка, яка повідомила, що вона в квартирі одна, просила про допомогу. Представники ювенальної превенції Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області зв`язались із господаркою квартири, яка повідомила, що здає квартиру ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Через деякий час прийшла ОСОБА_4 , та відчинила двері квартири. В приміщенні перебували: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та немовля. Зі слів мешканців квартири, мати дитини влаштувалася на роботу, постійно залишає дитину вдома, вранці йде в невідомому напрямку та повертається пізно ввечері в стані, схожому на алкогольне або наркотичне сп`яніння, поводить себе агресивно, неадекватно, кидається в бійку до ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 повідомив, що він є біологічним батьком дитини, але у зв`язку із тим, що термін дії його паспорту закінчився, не може оформити дитину на себе. Після оформлення необхідних документів будуть внесені зміни до Свідоцтва про народження дитини, де він буде вказаний батьком дитини.

Проведено бесіди з консьєржкою та мешканцями будинку АДРЕСА_2 та з`ясовано, що родина конфліктна, в квартирі постійно чути сварки та бійки, часто приїжджає поліція. ОСОБА_1 часто бачать в неадекватному стані та в стані, схожому на алкогольне або наркотичне сп`яніння. ОСОБА_1 з дитиною практично не виходить на вулицю, дитину не бачать. Нещодавно ОСОБА_1 , перебуваючи в стані, схожому на алкогольне або наркотичне сп`яніння, забула візочок з дитиною на вулиці біля під`їзду та пішла додому. Згодом мешканці будинку передали дитину мешканцям квартири АДРЕСА_3 .

Згідно з актом проведення оцінки рівня безпеки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неналежним чином виконує батьківські обов`язки, дитина не забезпечена необхідною медичною допомогою. Перебування малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , негативно впливає на її життя, стан здоров`я, розвиток та призводить до неналежного рівня задоволення її індивідуальних потреб відповідно до віку, загрожує її життю та здоров`ю. Висновок щодо рівня безпеки дитини – дуже небезпечно.

Беручи до уваги, що залишення дитини у матері є небезпечним для її життя та здоров`я, з метою захисту прав та інтересів малолітньої дитини Пересипською районною адміністрацією Одеської міської ради видано розпорядження № 453р від 19.06.2025 року «Про негайне відібрання малолітньої дитини».

Оскільки, відповідачка ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, яке полягає в тому, що мати свідомо не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь та утримання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Суд констатує, що 31.10.2025 року представником відповідачки ОСОБА_1 – ОСОБА_6 було подано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні даного позову. Обґрунтовуючи відзив вказує на те, що позов обґрунтовано тим, що, відповідачка є матір`ю малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана дитина була відібрана на підставі розпорядження Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради, так як залишення її у матері загрожує її життю та здоров`ю. Перебування дитини з матір`ю негативно вплине на її життя та стан здоров`я, її розвиток та призведе до неналежного рівня задоволення її індивідуальних потреб відповідно до віку, загорожує її життю та здоров`ю.

На думку позивача цей факт сам по собі свідчить про необхідність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_1 . Посилаючись на правові норми щодо охорони дитинства, позивач просить суд позбавити її батьківських прав відносно її дочки в якості доказів, які підтверджують їх позовні вимоги зазначені акти обстеження житлових умов, протоколи бесід із мешканцями будинку, в якій проживає відповідачка. Вважаю, що ці докази не підтверджують позовні вимоги з огляду на те, що вони не містять в собі інформацію щодо протиправної винної поведінки відповідачки щодо належного виконання своїх батьківських обов`язків.

В позовній заяві та доданих до неї матеріалів відсутні достатні докази ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, тобто такої винної поведінки особи, коли вона свідомо, систематично, не зважаючи на заходи попередження, продовжує не виконувати ці обов`язки.

Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження від 08.08.2025 року було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 10.02.2026 року було постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради – Дмитрієва Т.П. в останнє судове засідання не з`явилась. Однак, у попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримала, з підстав наведених у позовній заяві. Просила суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь та утримання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Окрім того, представник позивача пояснила про те, що відповідачка належним чином не виконує батьківські обов`язки щодо дитини. На адресу служби у справах дітей надійшло повідомлення від дитячої поліклініки № 2. Під час виїзду за місцем проживання дитини було складено відповідний акт обстеження. За твердженням позивача, відповідачка веде асоціальний спосіб життя та не приділяє достатньої уваги дитині. 18.06.2025 року дитину було відібрано у відповідачки.

Представник відповідачки ОСОБА_1 – ОСОБА_6 в останнє судове засідання не з`явився. Однак, подав до суду заяву, в якій просить суд проводити розгляд справи за відсутності сторони відповідачки.

У попередньому судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та представник відповідачки ОСОБА_6 проти позову заперечили в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просили суд відмовити в задоволенні даного позову в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснила, що належним чином піклувалася про дитину. За її словами, дитина була чистою, здоровою, доглянутою та забезпеченою належним харчуванням. Після народження дитину було поставлено на облік у дитячій поліклініці № 10 та забезпечено медичним наглядом.

Відповідачка зазначила, що першу дитину народила у 2018 році, другу – у 2023 році. Також відповідачка повідомила, що її старших дітей було вилучено та в подальшому усиновлено іншими особами. При цьому вона вказала, що документи щодо цих дітей підписувала під тиском.

Заперечила доводи позивача про ведення нею асоціального способу життя та пояснила, що на обліку відповідних служб перебувала у зв`язку з наявністю інших дітей. Зазначила, що раніше вживала алкогольні напої, однак на теперішній час їх не вживає.

Також повідомила, що проживає однією сім`єю з батьком дитини без реєстрації шлюбу. Батько дитини працює, також працює її мати. На момент відібрання дитини сім`я проживала в орендованому житлі по АДРЕСА_4 . Наразі сім`я орендує двокімнатну квартиру, в якій створені всі необхідні умови для проживання та виховання дитини. Про зміну місця проживання нею було повідомлено службу у справах дітей.

Відповідачка пояснила, що на час відібрання дитини перебувала у складних життєвих обставинах через відсутність постійної роботи та належного житла, однак на даний час ці обставини усунуті.

Щодо обставин відібрання дитини відповідачка зазначила, що дитину було відібрано обманним шляхом. Вона пояснила, що в червні 2025 року дитину забрали нібито для проведення обстеження за участю працівників поліції, а вже через тиждень дитина перебувала у дитячому закладі. Також зазначила, що представники служби у справах дітей не попереджали її про свій візит у літній період, оскільки в цей час вона разом із дитиною та родичами перебувала на відпочинку.

Крім того, відповідачка повідомила, що була присутня на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Також зазначила, що після відібрання дитини соціальні служби фактично не проводили з нею роботи, спрямованої на подолання складних життєвих обставин та повернення дитини до сім`ї.

Представник третьої особи служби у справах дітей Одеської міської ради – Просвіріна М.Я. в останнє судове засідання не з`явилась. Однак, у попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Окрім того, представник третьої особи пояснила, що дитина була вилучена у матері на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини. Зазначив, що батьки дитини перебувають на обліку в медичному закладі та отримують відповідну терапію. За її словами, така терапія була призначена і дитині.

Також представник третьої особи повідомила, що до служби надходила інформація від сусідів про те, що відповідачка тривалий час була відсутня місцем проживання, а поверталася, ймовірно, у стані алкогольного або наркотичного сп`яніння. Крім того, зазначила, що інші діти відповідачки разом із нею не проживають.

За твердженням представника третьої особи, під час проведення заходів щодо захисту прав дитини відповідачка не змогла надати вичерпну інформацію щодо останнього відвідування медичного закладу та проходження дитиною призначеної терапії. У зв`язку з цим службою висловлювалися побоювання щодо безпеки перебування дитини разом із матір`ю.

Представник третьої особи також пояснила, що дитина була доставлена до медичного закладу бригадою швидкої медичної допомоги. При цьому зазначила, що на момент вилучення ознак фізичного насильства щодо дитини виявлено не було, а стан її здоров`я оцінювався як задовільний.

Крім того, представник третьої особи повідомила про наявність інформації щодо випадку, коли відповідачка залишила візок із дитиною без нагляду на вулиці, після чого дитину передали сусідам, які проживали разом із відповідачкою. Також зазначила, що за місцем проживання сім`ї нібито мали місце конфлікти та сварки, у зв`язку з чим туди неодноразово викликалися працівники поліції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

По справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дитина – ОСОБА_7 , батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 08.04.2025 року.

В матеріалах справи наявний Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00051975313 від 24.06.2025 року з якого вбачається, що відомості про батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Згідно приписів ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

За приписами ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З наявного в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 30.06.2025 року № 01-05-3/361 вх, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також вищевказаним висновком встановлено, що відповідно до інформації КНП «Дитяча міська поліклініка №2» від 02.05.2025 року наданої до служби у справах дітей Одеської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , проживає малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , 2000 року народження, та ОСОБА_3 , 1995 року народження, в орендованій квартирі з двома бабусями (взагалі 5 людей у квартирі). Батьки перебувають на обліку в спеціалізованому закладі, отримують відповідну терапію. Дитина теж отримує профілактичну терапію. Поліклініку не відвідують, документи для укладення декларації не надають (мати в процесі оновлення паспорту). На запрошення медичних працівників відвідати поліклініку не реагують.

Відповідно до п.п. 5,9 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затвердженого постановою КМУ № 585 від 01.06.2020 року, 18.06.2025 року представниками служби у справах дітей Одеської ради, поліції із залученням бригади швидкої медичної допомоги було проведено оцінку рівня безпеки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складено відповідний акт.

В результаті підтвердженого факту безпосередньої погрози життю та здоров`ю, з метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безпеки дитини, бригадою швидкої медичної допомоги у супроводі спеціалістів служби у справах дітей Одеської міської ради ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було доставлено до КНП «Міська дитяча лікарня №3» Одеської міської ради для проведення медичного обстеження та надання необхідної медичної допомоги.

За інформацією ЄІАС «Діти» у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ще малолітні діти: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка у липні 2024 року влаштована під опіку та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка усиновлена у жовтні 2024 року.

Суд констатує, що в матеріалах справи наявний Акт проведення оцінки рівня безпеки дитини від 18.06.2025 року з якого вбачається, що проведена оцінка рівня безпеки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зокрема, у вищевказаному акті у Розділі ІІІ, який має назву «Стан дитини на момент виявлення» є наступні пункти:

1.Дитина повідомляє про небезпеку та просить допомоги – позначка «ні»;

2.Наявні фізичні та поведінкові ознаки, що можуть свідчити про жорстоке поводження з дитиною – позначка «ні»;

3.Наявні факти, що можуть свідчити про те, що з дитиною вступали в статеві зносини та/або вчинялися розпусні дії стосовно неї – пункт, залишений поза увагою – позначки немає;

4.Наявні ознаки погіршення стану здоров`я на момент виявлення дитини – позначка «неможливо визначити», примітка інше – температура 37 градусів, джерело інформації – спостереження, опитування особи, з якою перебувала дитина, коментар спеціаліста – батьки перебувають на обліку в медичному закладі та отримають відповідну терапію, дитина теж отримує медичну терапію;

5.Дитина має зовнішні ознаки недогляду або занедбаності – позначка «ні»;

6.Наявні факти залучення дитини до протиправної діяльності – позначка «неможливо визначити»;

7.Дитина стала очевидцем злочину/правопорушення проти життя, здоров`я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканості особи – позначка «ні».

Окрім того, у вищевказаному акті наявний Розділ ІV «Факти, що свідчать про нездатність батьків, інших законних представників, осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною, гарантувати безпеку дитині (дітям), в якому є наступні пункти:

1.Батьки, інші законні представники, особи, як фактично здійснюють догляд за дитиною, відсутні на момент виявлення дитини – позначка «так», коментар спеціаліста – дитина перебуває із стороннім чоловіком, який назвався батьком дитини;

2.Дитина віком до 7 років або дитина у безпорадному стані (хвора, з обмеженнями життєдіяльності тощо) залишена без нагляду осіб, які досягли 14 років – позначки «ні» та «так»;

3.Дитина залишена під наглядом осіб з наявними ознаками алкогольного чи наркотичного сп`яніння, перебування під дією психоактивних речовин, вираженого психічного розладу – позначка «ні», коментар спеціаліста – на момент відвідування родини із дитиною перебуває чоловік з наявними язвами на ногах, який назвався біологічним батьком дитини;

4.Наявність небезпечної поведінки або ознак психічних та поведінкових розладів, зокрема внаслідок вживання: алкогольних речовин – позначка «неможливо визначити»;

5.Батьки, інші законні представники, особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною, перебувають у невідкладному стані, що є прямою загрозою їх життю та здоров`ю їх оточенню – позначка «неможливо визначити».

Розділ V «Інші факти, що свідчать про небезпеку для дитини», наступні пункти:

1.У помешканні перебувають інші особи, які ймовірно у стані алкогольного сп`яніння – позначка «неможливо визначити»;

2.Наявні ознаки незабезпечення дитини – позначка «так», а саме необхідною медичною допомогою, коментар спеціаліста – у матері немає відповідних документів, що дитина отримує профілактичну терапію;

3.Помешкання, в якому проживає дитина, не пристосоване для її проживання – позначка «ні».

Висновок щодо рівня небезпеки – дуже небезпечно.

Надаючи оцінку Акту проведення оцінки рівня безпеки дитини від 18.06.2025 року, суд враховує, що саме на підставі цього документа було прийнято рішення про негайне відібрання малолітньої дитини від матері у зв`язку із наявністю, на думку відповідних служб, безпосередньої загрози її життю та здоров`ю.

Разом із тим, аналіз змісту зазначеного акту свідчить про те, що значна частина відомостей, покладених в основу висновку про «дуже небезпечний» рівень безпеки, ґрунтується на припущеннях, інформації, отриманій від третіх осіб, або містить позначку «неможливо визначити».

При цьому із самого акту вбачається, що на момент його складання у дитини були відсутні фізичні та поведінкові ознаки жорстокого поводження, не встановлено зовнішніх ознак недогляду або занедбаності, не зафіксовано фактів насильства щодо дитини, а стан її здоров`я не був визначений як такий, що свідчить про перебування у небезпеці. Більше того, представник третьої особи у судовому засіданні також підтвердила, що на момент вилучення ознак фізичного насильства щодо дитини не було виявлено, а стан дитини оцінювався як задовільний.

Суд також звертає увагу на те, що серед підстав для висновків про небезпеку зазначалися обставини, пов`язані з перебуванням батьків на обліку у спеціалізованому медичному закладі та необхідністю отримання ними відповідної терапії. Разом із тим сам факт наявності захворювання, перебування особи на медичному обліку чи проходження лікування не може автоматично свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків або бути самостійною підставою для позбавлення особи батьківських прав. Вирішальне значення має не стан здоров`я батьків як такий, а доведеність їхньої винної поведінки, свідомого нехтування інтересами дитини та фактичного невиконання обов`язків щодо її виховання й утримання.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме перебування відповідачки на обліку чи проходження нею терапії призвело до заподіяння шкоди дитині або створило реальну та тривалу небезпеку для її життя чи здоров`я.

За таких обставин суд вважає, що Акт проведення оцінки рівня безпеки дитини не є достатнім доказом свідомого та винного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, що є необхідною умовою для застосування такого виняткового заходу сімейно-правової відповідальності, як позбавлення батьківських прав.

Відповідачкою до матеріалів справи були долучені наступні документи.

Так, як вбачається із Довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин № 8353 виданої ПП «Місцевий осередок автомобільної федерації України в Одеській області» від 25.06.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ознак психічних розладів та наркотичних захворювань не має.

Окрім того, в матеріалах справи наявні Виписка № 5659/689 видана КНП «ДМКЛ-3» ОМР від 26.06.2025 рокута результати медичних досліджень, які свідчать про звернення відповідачки за медичною допомогою та проходження дитиною відповідних обстежень. Наведені документи у своїй сукупності спростовують твердження про повне ігнорування відповідачкою питань власного здоров`я та здоров`я дитини, а навпаки свідчать про вчинення нею дій, спрямованих на отримання медичної допомоги та належного медичного супроводу.

Оцінюючи всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд виходить з того, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом сімейно-правової відповідальності, який застосовується лише у випадках доведеної винної поведінки матері чи батька, що виражається у свідомому, тривалому та систематичному ухиленні від виконання своїх батьківських обов`язків.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд виходить із принципу пріоритетності найкращих інтересів дитини та вимоги доведення виключного характеру підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Суд критично оцінює висновок органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 30.06.2025 року, оскільки він носить узагальнений характер та фактично ґрунтується переважно на матеріалах первинного реагування, зокрема на акті оцінки рівня безпеки дитини від 18.06.2025 року. Висновок містить категоричне формулювання про доцільність позбавлення батьківських прав, однак не містить належного аналітичного обґрунтування, індивідуалізованої оцінки динаміки сімейної ситуації та не відображає повною мірою подальших змін у поведінці та життєвих умовах відповідачки.

Суд також зазначає, що сам по собі акт оцінки рівня безпеки дитини, на який значною мірою спирається висновок органу опіки, є інструментом первинного реагування та фіксації ризиків, а не процесуальним доказом, що встановлює юридичний факт неналежного виконання батьківських обов`язків у розумінні сімейного законодавства. При цьому частина висновків у ньому ґрунтується на оціночних та суб`єктивних спостереженнях, які не підтверджені медичними висновками, експертними дослідженнями чи іншими об`єктивними доказами належної доказової сили.

Водночас суд звертає увагу, що навіть за змістом зазначеного акта не встановлено ознак жорстокого поводження у формі завдання тілесних ушкоджень, системного насильства доведеного характеру, сексуального насильства чи інших дій, які б свідчили про наявність крайнього ступеня небезпеки для дитини. Фіксація ризикових факторів сама по собі не є тотожною доведенню підстав для позбавлення батьківських прав, яке відповідно до правових стандартів є виключним заходом і застосовується лише за наявності беззаперечних та системних доказів винної поведінки батьків.

Разом із тим, обставини, на які посилається позивач, здебільшого ґрунтуються на інформації, отриманій від третіх осіб, зокрема мешканців будинку та сусідів, які не були безпосередньо допитані судом як свідки, а тому наведені ними відомості не можуть бути беззаперечним підтвердженням фактів, викладених у позовній заяві.

Суд звертає увагу, що значна частина висновків органу опіки та піклування побудована на припущеннях щодо способу життя відповідачки, її можливого перебування у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, а також на відомостях, джерелом яких є пояснення сторонніх осіб. При цьому належних та допустимих доказів, які б об`єктивно підтверджували перебування відповідачки у такому стані, матеріали справи не містять.

Так само не знайшли свого належного підтвердження доводи про систематичне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. Навпаки, із матеріалів справи вбачається, що дитина перебувала під медичним наглядом, отримувала необхідну терапію, а під час проведення оцінки рівня безпеки дитини не було встановлено ознак фізичного насильства, жорстокого поводження, занедбаності чи недогляду. Представник третьої особи також підтвердила, що стан дитини на момент вилучення був задовільним.

Суд критично оцінює висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки він не містить належного обґрунтування наявності саме винної поведінки матері, яка є обов`язковою умовою для застосування такого крайнього заходу впливу. Сам по собі факт перебування особи на медичному обліку, отримання відповідної терапії, наявність складних життєвих обставин, відсутність стабільного житла або роботи на певному етапі життя не може свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків та бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд також бере до уваги пояснення відповідачки про те, що на час розгляду справи нею усунуто обставини, які стали підставою для втручання органів опіки та піклування, зокрема вирішено питання проживання, створено належні побутові умови для дитини, а також підтримуються сімейні зв`язки з батьком дитини.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Даний висновок викладений у постанові ВП ВС у постанові від 02.10.2019 року з розгляду справи № 461/7387/16-ц, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.

Згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як було вищезазначено судом, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду, від цього висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом на рівні з іншими доказами.

Таким чином, суд доходить висновку, що висновок органу опіки та піклування та акт оцінки рівня безпеки дитини, оцінені у сукупності з іншими доказами у справі, не підтверджують наявності стійкої, системної та винної поведінки відповідачки, яка б досягала рівня необхідного для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки такий є передчасним, недостатньо обґрунтованим, не в повній мірі відповідає встановленим судом обставинам, та вочевидь є таким, що суперечить інтересам дитини.

Окремо суд наголошує, що діяльність органу опіки та піклування має бути спрямована насамперед для забезпечення найкращих інтересів дитини шляхом збереження сімейних зв`язків та надання сім`ї необхідної підтримки для подолання складних життєвих обставин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який може застосовуватися лише після вичерпання менш суворих способів захисту прав дитини та за наявності переконливих доказів свідомого і тривалого невиконання батьками своїх обов`язків.

Разом з тим, матеріали справи не містять достатніх відомостей про проведення органом опіки та піклування системної соціальної роботи з відповідачкою після відібрання дитини, надання їй реальної допомоги у подоланні складних життєвих обставин, контролю за усуненням виявлених недоліків чи оцінки змін у її поведінці та умовах проживання. Натомість висновок про доцільність позбавлення батьківських прав був зроблений переважно на підставі відомостей, отриманих від третіх осіб, та обставин, які на момент розгляду справи не знайшли свого належного та беззаперечного підтвердження.

Суд наголошує, що сам по собі факт перебування сім`ї у складних життєвих обставинах, наявність у батьків проблем зі здоров`ям чи попередні труднощі у вихованні дітей не можуть розглядатися як безумовна підстава для припинення сімейно-правових відносин між матір`ю та дитиною. Орган опіки та піклування при реалізації своїх повноважень повинен забезпечувати справедливий баланс між необхідністю захисту дитини та правом батьків на сімейне життя, утримуючись від формального підходу до вирішення настільки чутливих питань.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно принципів, закріплених ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно приписів ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку – виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини – це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що в судовому засіданні було судом достовірно встановлено, виходячи з наданих суду доказів.

Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року №39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.

Європейський суд у своєму рішенні у справі «Гаазе проти Німеччини» (заява від 08 квітня 2004 року №11057/02) зазначив, що згідно з усталеною прецедентною практикою суду, взаємне почуття втіхи батьків і дитини від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому національні заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається статтею 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (SAVINY v. UKRAINE, № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року).

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv.theUnitedKingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Позбавлення батьківських прав є виключним та найбільш суворим заходом сімейно-правової відповідальності, застосування якого допускається лише у випадку доведеної, свідомої, системної та винної поведінки матері чи батька, що свідчить про повне нехтування інтересами дитини та неможливість зміни такої поведінки у майбутньому.

У даній справі судом не встановлено належних, достатніх та беззаперечних доказів того, що відповідачка свідомо самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, втратила зв`язок із дитиною або становить для неї постійну та реальну небезпеку.

Суд враховує, що складні життєві обставини, проблеми із здоров`ям, конфлікти в сім`ї, неналежний стан житла у певний період чи окремі недоліки у виконанні батьківських обов`язків самі по собі не можуть бути безумовною підставою для позбавлення особи батьківських прав, якщо поведінка матері свідчить про прагнення зберегти сімейні відносини, виправити допущені недоліки та продовжувати виховання дитини.

За встановлених обставин суд доходить висновку, що застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не відповідатиме принципу пропорційності втручання у сімейне життя, не буде необхідним у демократичному суспільстві та не відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Враховуючи вищевикладене, та з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідачки брати участь у вихованні та спілкуванні із донькою, з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, а також те, що відсутні підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, беручи до уваги поведінку відповідачки, яка спрямована на покращення виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, виходячи з інтересів дитини суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити. Позбавлення відповідачки батьківських прав за встановлених обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ.

При цьому, суд попереджає відповідачку про необхідність належного виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків.

Разом із тим, суд звертає увагу відповідачки на необхідність в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, забезпечувати дитині безпечні та належні умови для проживання, виховання і розвитку, приділяти належну увагу її фізичному та психологічному стану, а також уникати обставин, які можуть негативно вплинути на інтереси дитини чи стати підставою для повторного втручання органів опіки та піклування.

Суд виходить із того, що саме поведінка та ставлення відповідачки до виконання батьківських обов`язків у подальшому матимуть визначальне значення для збереження та відновлення повноцінних сімейних відносин із дитиною.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, вимога позивача про стягнення аліментів, яка є похідною від основної позовної вимоги, також не підлягає задоволенню.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 164, 166, 170, 182, 183 СК України, керуючись ст. ст. 4, 12, 19, 81, 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені позову органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору служби у справах дітей Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 червня 2026 року.

Суддя Пересипського

районного суду м. Одеси І.О. Кремер

Оригінал: reyestr.court.gov.ua