Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №522/28306/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/28306/25-Е

Провадження № 2/522/4390/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Донцової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про повернення безпідставно набутого майна (коштів),-

ВСТАНОВИВ:

На адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про повернення безпідставно набутого майна (коштів), у якій просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої ОСОБА_2 пенсії у розмірі 585836,89 гривень, яка нарахована на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду по справах №420/9609/20, №420/8173/21, №420/20729/21 та №420/14992/22. У разі задоволення позовної заяви просить встановити строк і порядок виконання судового рішення, за яким надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області 30-ти денний строк на виконання судового рішення, в порядку статті 267 Цивільного процесуального кодексу України.

Позовна заява обґрунтовано тим, що позивач з 14 січня 2025 року отримує пенсію з втрати годувальника свого покійного чоловіка ОСОБА_2 у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», та знаходиться на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/8173/21, відповідач провів перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 05.03.2019 та нарахував суму недоотриманої ОСОБА_2 пенсії за період з 05.03.2019 по 31.08.2021 в розмірі 88616,79 гривень. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/20729/21, відповідач провів перерахунок пенсії ОСОБА_2 , з 05.03.2019 та нарахував суму недоотриманої ОСОБА_2 пенсії за період з 05.03.20219 по 30.06.2022 в розмірі 207593,02 гривень. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/14992/22, відповідач провів перерахунок пенсії ОСОБА_2 , з 05.03.2019, та нарахував суму недоотриманої ОСОБА_2 пенсії за період з 05.03.2019 по 31.03.2023 в розмірі 289627,08 гривень. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/9609/20, відповідач провів перерахунок пенсії ОСОБА_2 , з 01.01.2018, та нарахував суму недоотриманої ОСОБА_2 пенсії за період з 01.01.2018 по 30.10.2023 в розмірі 67503,64 гривень. Позивач зазначає, що має право на отримання нарахованих ОСОБА_2 сум недоотриманої пенсії, які залишились неодержаними ОСОБА_2 , у зв`язку з його смертю, в порядку статті 61 Закону №2262-ХІІ. Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було направлено запит до відповідача щодо нарахованих ОСОБА_2 сум недоотриманої пенсії (доплати до пенсії) на виконання зазначених судових рішень. Відповідач, листом №1500-0405-8/76294 від 11.04.2025 року відмовив нотаріусу у наданні інформації щодо нарахованих на виконання судових рішень сум Документ сформований в системі недоотриманої ОСОБА_2 пенсії, з посиланням на статтю 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Позивачка в травні 2025 року звернулась до відповідача із заявою, в якій просила сплатити їй нараховану на виконання судових рішень по справах №420/9609/20, №420/8173/21, №420/20729/21 та №420/14992/22 суму недоотриманої ОСОБА_2 пенсії у загальному розмірі 585836,89 грн., в порядку статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Відповідач листом №16485-14433/Л-02/8-1500/25 від 13.06.2025 року відмовив позивачці у задоволенні заяви.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями заява з додатками передана для розгляду судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.02.2026 відкрити провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про повернення безпідставно набутого майна (коштів). Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання на 29.04.2026.

У судове засідання 29.04.2026 учасники справи не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Від представника позивача – ОСОБА_3 надійшла заява по розгляд справи на його відсутності. Від представника відповідача – Плити С.І. надійшла заява про розгляд справи за участі представника відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки судом вжито всіх заходів для забезпечення належного сповіщення сторін про судове засідання, однак сторони до суду не з`являються, про причини неявки до суду не повідомляють, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про необхідність розглядати справу по суті за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України 29.04.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав проголошення судового рішення до 11.05.2026.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу України (надалі по тексту - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч. 1 ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно ч. 1- 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1-3ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому (ч. 1-2 ст. 1236 ЦК України). Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ч. 1 ст. 1245 ЦК України).

Згідно ч. 1ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно із частинами першою та другою статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Отже, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, тому сума недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання, що належала батьку позивачки за життя і залишилась недоотриманою у зв`язку з його смертю, увійшла до складу спадщини, тому, позивач, прийнявши спадщину після батька, має право на отримання всієї суми недоотриманого ним щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що дана норма розповсюджується на правовідносини з приводу виплати нарахованих сум пенсії, але своєчасно не отриманих пенсіонером з власної вини та не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи неї проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 286/3516/16-ц зазначено: «Аналіз статей1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (доплат до пенсії).»

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Позивач долучила до матеріалів справи копії таких документів:

свого паспорта та ідентифікаційного номера,

свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ,

розрахунку пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 , яка містить інформацію про нарахування розміру пенсії – 30% грошового забезпечення (померлий в/службовець, пенсіон), однак не містить будь-якої інформації про те, що ця пенсія нарахована у зв`язку із втратою годувальника саме ОСОБА_2 ;

листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.04.2025 Біляївській державній нотаріальній конторі Одеської області, у якій міститься інформація про те, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні та отримував пенсію, виплата пенсії припинена з 01.01.2025, однак вказаний лист не містить будь-якої інформації про розмір нарахованої але не виплаченої пенсії та про те, що позивач є дружиною та спадкоємицею померлого ОСОБА_2 ;

листа ОСОБА_1 від 15.05.2025, який сам по собі не може бути доказом існування обставин, про які зазначено у цьому листі;

листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.06.2025 ОСОБА_4 , у якому містяться роз`яснення щодо порядку та строків виплати погашення заборгованості з пенсійних виплат, однак відсутні будь-які відомості, з яких можливо встановити розмір заборгованості з виплати пенсії перед ОСОБА_2 , а також відомості, які б свідчили про те, що у ОСОБА_1 наявне право на отримання невиплаченої померлому пенсії.

Інші докази у матеріалах справи відсутні.

Із сукупності наданих позивачем доказів не можливо встановити наведені у позовній заяві обставини щодо перебування ОСОБА_1 у шлюбу з ОСОБА_2 , а отже, що вона є спадкоємцем першої черги після ОСОБА_2 , щодо прийняття спадщини ОСОБА_1 після ОСОБА_2 , щодо кола спадкоємців після ОСОБА_2 , що наявності на момент смерті ОСОБА_2 заборгованості перед ним з нарахованої, але не виплаченої пенсії у розмірі 585836,89 гривень.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2025 у справі № 274/3360/22 зазначив: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц)."

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. ч. 1-2 ст. 89 ЦПК України).

У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що ні позивачем, ні представником позивача не надані суду докази на підтвердження наведених у позовній заяві обставин щодо перебування ОСОБА_1 у шлюбу з ОСОБА_2 , а отже, що вона є спадкоємцем першої черги після ОСОБА_2 , щодо прийняття спадщини ОСОБА_1 після ОСОБА_2 , щодо кола спадкоємців після ОСОБА_2 , що наявності на момент смерті ОСОБА_2 заборгованості перед ним з нарахованої, але не виплаченої пенсії у розмірі 585836,89 гривень; сторона позивача не заявляла про виникнення складнощів в отриманні цих доказів, не заявляла клопотання про їх витребування, не з`являється у судові засідання; з огляду на принцип змагальності цивільного судочинства, суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи належних, допустимих та достатніх доказів обґрунтованості вимог позивача. Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про повернення безпідставно набутого майна (коштів) – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 18.05.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА