Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №420/12766/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року

м. Київ

справа № 420/12766/25

адміністративне провадження № К/990/48512/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року (головуючий суддя - Іванов Е.А.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді Бітов А.І., Єщенко О.В.)

у справі № 420/12766/25

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, військова частина 1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2, військова частина 2), військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 3, військова частина 3), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 16 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року включно;

- зобов`язати військову частину 1 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 16 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 35 595,33 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно;

- зобов`язати військову частину 2 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 16 673,03 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року включно;

- зобов`язати військову частину 3 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 3 625,71 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року включно у загальній сумі 3 625,71 грн відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 квітня 2018 року по 03 квітня 2020 року включно;

- зобов`язати військову частину 1 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 3 625,71 грн в місяць за період з 01 квітня 2018 року по 03 квітня 2020 року включно у загальній сумі 87 379,61 грн відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 04 квітня 2020 року по 31 березня 2025 року включно;

- зобов`язати військову частину 3 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 3 625,71 грн в місяць за період з 04 квітня 2020 року по 31 березня 2025 року включно у загальній сумі 217 180,03 грн відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року, позовні вимоги, що стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 25 січня 2025 року повернуто позивачу без розгляду.

3. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив із того, що позивач проходив військову службу: у військовій частині НОМЕР_5 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини 1 у період з 16 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року; у військовій частині 2 у період з 01 листопада 2017 року по 31 березня 2018 року; з 04 квітня 2020 року по теперішній час у 8 центрі захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах та зарахований на грошове забезпечення до військової частини 3. При цьому, до суду з позовною заявою звернувся 25 квітня 2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду передбаченого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

6. На виконання ухвали суду представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

7. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 травня 2025 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року, позовні вимоги, що стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 25 січня 2025 року повернув позивачу без розгляду.

8. Повертаючи позовну без розгляду, Одеський окружний адміністративний суд указав, що позивач пропустив строк звернення до суду в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 25 січня 2025 року. Суд зазначив, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом із зазначеними позовними вимогами позивачем не зазначено, а судом не встановлено.

9. Оскільки позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви позивачеві без розгляду.

10. Залишаючи без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач є діючим військовослужбовцем, який на даний час проходить військову службу. Відтак, до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 233 КЗпП України, а не частину другу, у зв`язку із чим позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав на наступний день після надходження відповідних коштів грошового забезпечення на картковий рахунок в кінці кожного місяця за спірний період.

11. Крім цього суд апеляційної інстанції зазначив, що сам факт проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Режим воєнного стану продовжував діяти на території України і станом на листопад 2024 року, а позивач до цього часу проходить військову службу у Збройних Силах України, однак, це жодним чином не завадило йому звернутися до суду із цим позовом у квітні 2025 року.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

12. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначає, що у спірних правовідносинах початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

13. З метою отримання інформації про нараховану індексацію грошового забезпечення у період з 04 квітня 2020 року по 31 березня 2025 року позивач у квітні 2025 року звернуся із заявою до військової частини 3. А листом від 21 травня 2025 року № 921/1956 військова частина 3 повідомила позивача, що індексація-різниця грошового забезпечення йому не виплачувалась у зазначений період.

14. Також звернув увагу, що позивач з 04 квітня 2020 року по теперішній час проходить військову службу у 8 центрі захисту інформації та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах та зарахований на грошове забезпечення до військової частини 3. Звільнення з військової служби станом на день звернення до суду 24 квітня 2025 року не відбулось.

15. Вказане, на переконання представника скаржника, є підставою для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 420/12667/25 та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

17. Спір у цій справі виник, зокрема, у зв`язку з невиплатою, на думку позивача, у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 січня 2025 року.

18. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

19. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

20. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

21. Водночас сам факт належності спору до правовідносин публічної служби не є достатнім для автоматичного застосування місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, якщо предметом спору є належність, розмір або своєчасність виплати грошового забезпечення як винагороди за службу.

22. У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 Верховний Суд сформував висновок, за яким у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, положення статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду мають перевагу над частиною п`ятою статті 122 КАС України.

23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

24. За висновком судів попередніх інстанцій позивач в частині позовних вимог із 19 липня 2022 року по 25 січня 2025 року пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).

25. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

26. В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

27. Судова палата врахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

28. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

29. Водночас наведений висновок Верховного Суду був сформований до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким змінено нормативну основу застосування частини першої статті 233 КЗпП України в частині строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

30. Як установлено судом апеляційної інстанції та зазначено в касаційній скарзі, позивач є діючим військовослужбовцем, який проходить військову службу. З огляду на це апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що спірні правовідносини не є спором про виплату сум, належних працівникові при звільненні, а тому не підпадають під частину другу статті 233 КЗпП України. До таких правовідносин на час ухвалення оскаржуваного рішення суд застосував частину першу статті 233 КЗпП України.

31. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, варто наголосити, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

32. Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

33. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

34. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

35. Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

36. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував строкове регулювання звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат, і спеціальне регулювання, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні. Неконституційною визнано саме частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

37. У цій справі встановлено, що позивач станом на час звернення до суду не був звільнений із військової служби та продовжував проходити військову службу, отримуючи грошове забезпечення від військової частини 3.

38. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

39. У справі, що розглядається, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України. Отже, на момент касаційного перегляду оскаржувані судові рішення ґрунтуються на застосуванні норми, яка втратила чинність у відповідній частині.

40. Оскільки судові рішення в оскарженій частині ґрунтуються на застосуванні частини першої статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат, а ця норма Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнана неконституційною і втратила чинність із дня ухвалення цього Рішення, такі судові рішення не можуть бути залишені в силі. Справа в цій частині підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

41. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції помилково зазначив про неможливість оскарження ухвали від 14 травня 2025 року в апеляційному порядку окремо від рішення суду. За змістом статті 294 КАС України ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві, а також про залишення позову без розгляду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

42. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

43. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

44. Оскільки суди попередніх інстанції допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу без розгляду, оскаржувані судові належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

45. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року скасувати.

Справу №420/12766/25 направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

А.В. Жук

С.А. Уханенко,

Судді Верховного Суду