Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №522/13250/24-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13250/24-Е

Провадження №2/522/3506/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

за участі секретаря судового засідання - Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Марчук Марини Сергіївни, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Романа Володимировича про визнання правочину недійсним, скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

08 серпня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Марчук Марини Сергіївни про визнання правочину недійсним, скасування рішення, у якій позивач просить:

Визнати недійсною відмову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від спадщини (квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0260 га, кадастровий номер: 5121084200:02:002:1108) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) - як фіктивну;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23 листопада 2020 року, зареєстроване в реєстрі за № 1205 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С. на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), в частині права власності на 1/2 частку спадщини: квартира, за адресою - АДРЕСА_1 ;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23 листопада 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1206 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С. на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), в частині права власності на 1/2 частку спадщини: земельна ділянка, площею 0,0260 га, кадастровий номер 5121084200:02:002:1108, місце розташування - АДРЕСА_2 ;

Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С., індексний номер - 55283757 від 23.11.2020 року, про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С., індексний номер - 55285236 від 23.11.2020 року, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,0260 га, кадастровий номер 5121084200:02:002:1108, місце розташування: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0260 га, кадастровий номер 5121084200:02:002:1108, місце розташування: АДРЕСА_2 .

Здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 29 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 116-013/ФКВІП-08. Також, 29 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 116-013/ZФКВІП-08, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2037. 29.02.2012 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2/1522/13205/11 позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Судом вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 116-013/ФКВІП-08 від 29.02.2008 року в розмірі 1 324 635 гривень 88 копійок та судовий збір в розмірі 2 823,00 гривень. Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Чубарова Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 - залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2012 року залишено без змін. Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відповідно до укладеного між ними Договору про відступлення прав вимоги № 2292/К від 21 липня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованого в реєстрі № 236. Позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_1 23.11.2020 року відмовився від спадщини - (однієї другої) частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь своєї матері - ОСОБА_4 . На думку позивача, ОСОБА_1 вчинив фраудаторний правочин на шкоду кредитору, спрямований на унеможливлення стягнення на це майно в рахунок погашення наявної кредитної заборгованості, що стало підставою звернення до суду.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Шенцевій О.П.

Ухвалою суду від 13 серпня 2024 р. вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме сплати судового збору та надання доказів щодо вартості спірного нерухомого майна.

22 серпня 2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору та звіти про оцінку майна.

26 серпня 2024 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою. Цивільну справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

20 вересня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони на відчуження нерухомого майна.

25 вересня 2024 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Марчук Марини Сергіївни про визнання правочину недійсним, скасування рішення залишено без задоволення.

29 листопада 2024 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Сопільняком Валерієм Юрійовичем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти позову, зазначав, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки недобросовісного відношення до виконання своїх боргових зобов`язань. Позичальником було передано в іпотеку земельну ділянку, якою забезпечується виконання зобов`язань. Позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого права, оскільки визнання недійсною відмови від прийняття спадщини не матиме наслідком виникнення у ОСОБА_1 права власності на нього.

29 січня 2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги задовольнити, з підстав викладених у відзиві.

29 січня 2025 року також позивач звернувся до суду з клопотанням про зменшення позовних вимог, та виклав свої вимоги наступним чином:

- визнати недійсною відмову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від спадщини на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 );

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23 листопада 2020 року, зареєстроване в реєстрі за № 1205 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С. на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), в частині права власності на 1/2 частку спадщини: квартира, за адресою - АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С., індексний номер - 55283757 від 23.11.2020 року, про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 29 січня 2025 року від представника позивача ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» адвоката Коваленко С.О. надійшло клопотання про залучення третьої особи та про витребування доказів.

25 березня 2025 року ухвалою суду прийнято клопотання про зменшення позовних вимог від 28 січня 2025 року, задоволено клопотання представника позивача ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» адвоката Коваленко С.О. про залучення третьої особи по цивільній справі та залучено до участі у справі № 522/2973/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Марчук Марини Сергіївни про визнання правочину недійсним, скасування рішення - приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Романа Володимировича (РНОКПП: НОМЕР_3 , 65048, м. Одеса, вул. Пушкінська, 36, оф. 313) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» адвоката Коваленко С.О. про витребування. Витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марчук Марина Сергіївна (Адреса: АДРЕСА_3 /а, -mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) копію спадкової справи, заведеної за фактом смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

09 липня 2025 року до суду від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марчук Марина Сергіївна на виконання ухвали направлено копії документів.

19 червня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 20.05.2026 року представник позивача підтримав поданий позов наполягаючи на його задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.05.2026 року просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Як встановлено судом, 29 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 116-013/ФКВІП-08, за умовами якого банк надає позичальнику кредитні кошти в розмірі 121 500 (сто двадцять одна тисяча п`ятсот) доларів США, строком до 22 лютого 2033 року.

29 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 116-013/ZФКВІП-08, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2037. Предметом іпотеки за вказаним договором виступила земельна ділянка, загальною площею 0,1471 га, розташована на території АДРЕСА_4 , надана для будівництва та обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка).

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Украпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк», тому АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору № 116-013/ФКВІП-08 від 29 лютого 2008 року.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, виникла прострочена кредитна заборгованість, у зв`язку з чим 27.12.2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

29 лютого 2012 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2/1522/13205/11 позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено; Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 116-013/ФКВІП-08 від 29.02.2008 року в розмірі 1 324 635 (один мільйон триста двадцять чотири тисячі шістсот тридцять п`ять) гривень 88 копійок; Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір в розмірі 2 823,00 гривні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 04.10.2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року по справі № 2/1522/13205/11 апеляційну скаргу адвоката Чубарова Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2012 року залишено без змін.

21 липня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2292/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 236.

За змістом пункту 26 Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 2292/К/1 від 21.07.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за кредитним договором № 116-013/ФКВІП-08 від 29.02.2008 року, договором поруки № 116-013/ZФПОР-08 від 29.02.2008 року та договором іпотеки № 116-013/ZФКВІП-08 від 29.02.2008 року.

01.10.2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2/1522/13205/11 замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення від 29 лютого 2012 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» по цивільній справі за позовом «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» та видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» дублікати виконавчих листів № 2/1522/13205/11, виданих на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2012 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, судом встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» вибуло із правовідносин за кредитним договором № 116-013/ФКВІП-08 від 29.02.2008 року, договором поруки № 116-013/ZФПОР-08 від 29.02.2008 року та договором іпотеки № 116-013/ZФКВІП-08 від 29.02.2008 року, а ТОВ «Консалт Солюшенс» набуло права вимоги за вищевказаними договорами.

30 травня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Бондаревим Р.В. відкрито виконавче провадження № 71920194 з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/13205/11 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 116-013/ФКВІП-08 від 29 лютого 2008 року в розмірі 1 324 635,88 гривень.

Також, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 було подано до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С. заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , на користь його дружини - ОСОБА_2 .

23 листопада 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі за № 1205, за змістом якого, ОСОБА_2 отримала після смерті ОСОБА_5 спадщину, з урахуванням (однієї другої) частки у спадщині, від якої відмовився син спадкодавця - ОСОБА_1 .

Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Квартира складається у цілому із однієї житлової кімнати, загальна площа квартири - 36,9 кв.м., в тому числі житлова - 19,9 кв.м.

На даний час, вищевказане майно знаходиться у власності ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та її обтяжень, індексний номер - 55285236 від 23.11.2020 року, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С., документи, які подані для державної реєстрації - свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 1205, видане 23.11.2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання неналежне виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно із частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Главою 16 Розділу IV ЦК України визначено правові наслідки недодержання стороною при вчиненні правочину вимог закону.

Відмова від спадщини, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено (стаття 225 ЦК України).

За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином.

Відповідно до статті 214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини.

В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом з тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Таким чином, відповідачем ОСОБА_1 було вчинено односторонній правочин, який полягає у відмові від спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність грошового зобов`язання за кредитним договором та винесення рішення по справі про стягнення з останнього заборгованості, оскільки звертався до суду з апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.02.2012 року у справі № 2/1522/13205/11.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, односторонній правочин у вигляді відмови від спадщини був вчинений ОСОБА_1 на користь близької родички, матері боржника - ОСОБА_2 .

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що спірний односторонній правочин, що полягає у відмові від спадщини, був вчинений з метою уникнення виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань перед позивачем, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника для задоволення вимог позивача за кредитним договором та рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Верховний Суд у своїй постанові від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 зауважив, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, відображеної зокрема в постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, 27 квітня 2023 року у справі № 461/4033/20, правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Даючи оцінку встановленим обставинам суд враховує, що позивачем доведено, що оспорюваний односторонній правочин (відмова від спадщини) вчинений на користь близької особи (матері боржника); є безоплатним; правочин був вчинений після винесення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором; боржник достеменно знав про наявність судового рішення про стягнення з нього заборгованості.

Такі дії відповідача ОСОБА_1 , на думку суду, вказують на те, що вчинення спірного правочину не направлене на реальне настання правових наслідків, які обумовлені таким правочином, а здійснені з метою унеможливлення звернення стягнення на все належне ОСОБА_1 майно в рахунок погашення наявної кредитної заборгованості.

Відмовляючись від спадщини на користь своєї матері ОСОБА_1 діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки вчинив правочин, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Стосовно доводів відповідача про наявність іпотечного майна, за рахунок якого кредитор може задовольнити свої вимоги, суд зазначає наступне.

17.03.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», за яким п. 8 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положенням було встановлено, що розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 38, ст. 313) доповнити пунктом 5-2 такого змісту: «5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року на всій територій України було введено воєнний стан, який зберігається по даний час.

Верховний Суд вже звертав увагу на те, що майно, за рахунок якого можливо кредитору задовольнити свої вимоги, повинно бути ліквідним (ухвала Верховного Суду від 23.04.2024 року у справі № 703/707/22).

Оскільки на даний час кредитор позбавлений можливості звернути стягнення на іпотечне майно, доводи відповідача про наявність у боржника майна, за рахунок якого може бути задоволено вимоги кредитора, не відповідають дійсності.

Судом встановлено, що інше майно, за рахунок якого можливо було б виконати рішення суду, у ОСОБА_1 відсутнє.

Крім того, суд звертає увагу відповідачів на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі Закону України «Про іпотеку» є правом кредитора. Натомість, виконання зобов`язання з повернення грошових коштів, визначених судовим рішенням про стягнення боргу, є обов`язком позичальника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

В частині вирішення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно суд виходить з наступного.

Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з абзацами першим-третім частини 3 статті 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову сплачений судовий збір у розмірі 4 844,80 грн., а тому з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір у рівних частинах.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 19, 257, 261, 267, 526, 530, 549, 599, 611, 625, ЦК України, ст.ст. 9, 10, 12, 18, 141, 158, 247, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Марчук Марини Сергіївни, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Романа Володимировича про визнання правочину недійсним, скасування рішення - задовольнити.

Визнати недійсною відмову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від спадщини на частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23 листопада 2020 року, зареєстроване в реєстрі за № 1205 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С. на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), в частині права власності на частку спадщини: квартира, за адресою - АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марчук М.С., індексний номер - 55283757 від 23.11.2020 року, про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ЄДРПОУ: 42251700, 65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 36, офіс 308) суму сплаченого судового збору у розмірі 4 844,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2026 року.

Суддя: