Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №522/23909/23 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/23909/23

Провадження № 2/522/3473/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний поділ однорідних предметів права власності подружжя і компенсації, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 18.12.2023 надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний поділ однорідних предметів права власності подружжя і компенсації.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.10.2019 року у справі № 521/13071/19 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 26.06.2009 року, розірвано. У період шлюбу сторони набули низку однорідних об`єктів нерухомості та майнових прав, які фактично не можуть ефективно використовуватися сторонами спільно у зв`язку з тривалим конфліктом, відсутністю належної комунікації та наявністю спорів щодо користування майном.

Позивач вказувала, що формальне визначення за кожною стороною ідеальних часток у кожному об`єкті не вирішить спір по суті, не припинить спільність правовідносин між колишнім подружжям та створить передумови для нових спорів щодо порядку користування, утримання, оплати комунальних платежів, передачі ключів, доступу до майна, ремонту, реєстраційних дій та подальшого розпорядження об`єктами.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.12.2023 року відкрито провадження у цивільній справі № 522/23909/23 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.

06 лютого 2024 року до суду надійшли заява про зупинення провадження у справі та заява про проведення судової оціночно-будівельної експертизи, відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

06 лютого 2024 року до суду надійшла від представника ОСОБА_2 адвоката Нєдова О.С. зустрічна позовна заява у справі № 522/23909/23 до ОСОБА_1 про визнання права власності та припинення права власності.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що позивачем було штучно та навмисно завищено вартість майна, яке остання пропонує залишити у повній приватній власності відповідача, з метою стягнення вагомої суми компенсації з ОСОБА_2 й у грошовому еквіваленті.

Так, відповідач проти самого факту існування між сторонами спору щодо поділу майна фактично не заперечував, однак не погоджувався із запропонованим позивачем способом поділу, із визначеною вартістю окремих об`єктів, посилався на необхідність проведення судової експертизи, а також зазначав про неможливість присудження компенсації без попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду.

22 лютого 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до ст. 179 ЦПК України, в якій просили позов задовольнити в повному обсязі.

26 березня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ОСОБА_3 пролсила первісні позовні вимоги задовольнити, а в позові ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2024 року задоволено клопотання представника, призначено у цивільній справі №522/23909/23 судову оціночно-будівельну експертизу, провадження по справі було зупинено, на час проведення експертизи.

26 листопада 2024 року до суду з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов лист про погодження строків проведення експертизи, направлення клопотання.

Представником ОСОБА_2 подано до суду клопотання/заяву про виконання клопотання експерта.

11 березня 2025 року до суду надійшов лист з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про залишення без виконання.

21 березня 2025 року ухвалою суду поновлено провадження по справі.

03 квітня 2025 року ухвалою суду призначено у цивільній справі №522/23909/23 судову оціночно-будівельну експертизу.

27 серпня 2025 року ухвалою суду поновлено провадження по справі.

07 квітня 2026 року ухвалою суду прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та припинення права власності й об`єднано в одне провадження.

07 квітня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний поділ однорідних предметів права власності подружжя і компенсації, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та припинення права власності. Призначено справу до судового розгляду по суті

13 травня 2026 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про підтримання позовних вимог та розгляд справи за відсутності представника позивача.

13 травня 2026 року до суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 26 червня 2009 року сторони уклали шлюб, який був зареєстрований Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №279.

22 жовтня 2019 року рішенням Малиновського районного суду міста Одеси шлюб між сторонами зареєстрований 26 червня 2009 року Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №279 розірвано.

У період шлюбу сторони набули майно та майнові права, які є предметом поділу у даній справі.

До складу спірного майна входить однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 38,2 кв.м, житловою площею 17,7 кв.м. Вартість цього об`єкта згідно з наданими суду матеріалами оцінки становить 1 424 707 грн.

Також до складу спірного майна входить двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 87,8 кв.м, житловою площею 34,3 кв.м. Її вартість визначена у розмірі 4 365 240 грн.

Крім того, предметом спору є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 46,8 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м, вартістю 2 907 497 грн.

Окремим об`єктом поділу є майнові права сторін, набуті на підставі договору асоційованого членства та угоди про заміну сторони щодо квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 44,1 кв.м, житловою площею 32,1 кв.м. Вартість відповідного об`єкта з урахуванням його стану визначена у розмірі 1 526 918 грн.

Загальна вартість майна та майнових прав, які підлягають поділу у цій справі, становить 10 224 362 грн.

Сторонами не доведено наявності обставин, які відповідно до статті 70 СК України давали б підстави для відступу від засади рівності часток подружжя. Тому частки сторін у спільному майні є рівними і становлять по 1/2 кожному.

Суд також враховує, що між сторонами існує тривалий конфлікт щодо користування спірним майном, сторони фактично не ведуть спільного господарства, сімейні відносини припинені, а попередні судові спори між ними підтверджують відсутність реальної можливості стабільного та мирного спільного користування кожним із об`єктів на умовах часткової власності.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права або інтересу. Спосіб захисту має бути ефективним, тобто таким, що реально поновлює порушене право, усуває правову невизначеність та не змушує особу повторно звертатися до суду з тотожними або похідними вимогами.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі No 372/504/17 (провадження No 14-325цс18).

Також Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 року у справі No 725/1776/18 вказав, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.01.2023 року у справі 359/441/20, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 60, 61, 69, 70, 71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, на ім`я кого з них воно набуте, якщо не доведено протилежне. У разі поділу такого майна частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або судом у передбачених законом випадках.

Частина перша статті 71 СК України передбачає, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Стаття 372 ЦК України встановлює, що майно, яке перебуває у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, а у разі спору — за рішенням суду.

За змістом статей 364, 367, 372 ЦК України та статті 71 СК України суд при поділі спільного майна може застосовувати не один ізольований спосіб захисту, а поєднання способів: виділ окремих об`єктів, припинення права на частки в об`єктах, які переходять іншому співвласнику, та стягнення грошової компенсації для забезпечення рівності часток.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, згідно з якими поділ майна подружжя має забезпечувати ефективне вирішення спору, а не лише формальне визначення правового режиму майна. Належний спосіб захисту повинен припиняти правову невизначеність між сторонами та не залишати їх у стані подальшого конфлікту щодо того самого майна.

Відповідно до статей 12, 13, 76-81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі.

Цивільна справа вирішується не за кримінально-правовим стандартом доведення, а за стандартом більшої вірогідності доказів. Суд має встановити, яка з версій сторін з урахуванням поданих доказів є більш переконливою та вірогідною.

Позивачем надано суду документи, які підтверджують набуття спірного майна у період шлюбу, характеристики об`єктів, їх індивідуалізацію, а також звіти/матеріали оцінки, виконані із застосуванням єдиного порівняльного підходу щодо усіх квартир. Такий підхід забезпечує співмірність оцінки, оскільки всі об`єкти оцінювалися за однією логікою, а не вибірково на користь однієї зі сторін.

Відповідач, заперечуючи проти вартості окремих об`єктів, не надав суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про істотну недостовірність оцінки, невідповідність фотографій фактичному стану квартир, застосування різних або дискримінаційних методик оцінювання, фальсифікацію вихідних даних чи очевидну необ`єктивність оцінювача.

Саме по собі незадоволення сторони результатом оцінки або припущення про можливість іншої ринкової вартості об`єкта не є належним доказом недостовірності оцінки та не може блокувати вирішення спору, який триває між колишнім подружжям і має бути остаточно вирішений судом.

Суд враховує також поведінку сторін у процесі. Якщо сторона заявляє про необхідність проведення експертизи, але не забезпечує виконання процесуальних обов`язків, пов`язаних з її проведенням, зокрема оплату відповідних витрат, така поведінка не може створювати для іншої сторони стан правової невизначеності та не може бути підставою для нескінченного відкладення вирішення спору.

Оцінюючи докази у сукупності, суд дійшов висновку, що подані позивачем докази є більш переконливими, послідовними та достатніми для встановлення складу спільного майна, його вартості та можливості поділу шляхом виділення кожній стороні окремих об`єктів з компенсаційним вирівнюванням часток.

Аналіз статей 60, 61, 70, 71 СК України дає підстави для висновку про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, однак тягар доказування обставин, які спростовують режим спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто такі обставини стверджує.

Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності подружжя, є час набуття майна, джерело коштів, за які майно набуте, та мета придбання майна. У даній справі спірні об`єкти та майнові права набуті сторонами у період шлюбу, були спрямовані на забезпечення майнових інтересів сім`ї та не доведено, що вони набуті за особисті кошти одного з подружжя у розумінні статті 57 СК України.

Відповідачем не подано належних доказів того, що будь-який із спірних об`єктів повністю або в частині є його особистою приватною власністю, або що позивачка не має права на рівну частку у спірному майні. Тому суд виходить із рівності часток сторін.

У цій справі суд виходить не лише з формальної можливості визначити за кожною стороною по 1/2 частці у кожному об`єкті, а й з необхідності обрати такий спосіб захисту, який реально вирішить спір між сторонами.

Визначення за сторонами ідеальних часток у кожній квартирі за наявності тривалого конфлікту не припинить спору, а навпаки створить нові спори щодо користування, передачі доступу, утримання, ремонту, реєстраційних дій, продажу, здачі в оренду, оплати комунальних послуг та компенсації витрат співвласника.

Суд враховує, що предметом поділу є однорідні об`єкти — квартири та майнові права на квартиру. Це дає можливість застосувати реальний поділ шляхом виділення кожній стороні окремих цілісних об`єктів, а не зберігати кожну квартиру у спільній частковій власності.

Такий спосіб відповідає суті поділу спільного майна подружжя: кожен із колишнього подружжя має отримати самостійний об`єкт або комплекс об`єктів, якими може володіти, користуватися і розпоряджатися без постійної залежності від волі іншої сторони.

Суд виходить із того, що реальний поділ із компенсаційним вирівнюванням часток є більш справедливим, пропорційним та ефективним, ніж залишення сторін співвласниками кожної квартири.

При цьому суд не застосовує механізм примусового припинення права на частку за статтею 365 ЦК України у вузькому значенні цієї норми. У даній справі йдеться про комплексний поділ спільного майна подружжя, де кожна сторона одночасно отримує окремі об`єкти, а припинення права на частки у тих об`єктах, які виділяються іншій стороні, є юридичним наслідком реального поділу майна.

Компенсація у цій справі не є платою за примусовий викуп частки відповідача або позивачки, а виконує функцію вирівнювання вартості фактично виділених кожній стороні об`єктів відповідно до рівності часток у спільному майні.

Заперечення відповідача щодо неможливості ухвалення рішення без внесення коштів на депозитний рахунок суду суд вважає безпідставними з огляду на характер заявлених вимог та обраний судом спосіб поділу.

Частини четверта та п`ята статті 71 СК України спрямовані на захист інтересів того з подружжя, право якого на частку у неподільному майні припиняється проти його волі із присудженням компенсації. Водночас правовідносини, у яких позивач просить припинити своє право на частку в певних об`єктах з отриманням компенсації, мають іншу правову природу та регулюються, зокрема, статтею 364 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20 дійшла висновку, що у спорі, в якому один із подружжя просить суд припинити саме його право власності на частку у праві спільної сумісної власності та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, немає необхідності в отриманні згоди відповідача на таке припинення права та у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду.

У даній справі позивачка погоджується на припинення свого права на частку у тих об`єктах, які виділяються відповідачу, та на отримання компенсації, а відповідач натомість набуває окремі об`єкти у повному обсязі. Одночасно право відповідача на частки в об`єктах, які виділяються позивачці, також припиняється як наслідок поділу.

За таких обставин попереднє внесення коштів на депозитний рахунок суду не є обов`язковою умовою ухвалення рішення про поділ майна з компенсаційним вирівнюванням часток.

Окремої оцінки потребують доводи сторін щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули майнові права за договором асоційованого членства та угодою про заміну сторони договору щодо квартири АДРЕСА_5 . Пайовий внесок за цей об`єкт був сплачений у повному обсязі у період шлюбу.

Судом враховано, що будинок, у якому розташована квартира, введений в експлуатацію, про що наявні відповідні документи та повідомлення об`єднання/товариства щодо необхідності прийняття квартири, підписання акту приймання-передачі та подальшого оформлення права власності.

Наявність незавершеного оформлення державної реєстрації права власності за сторонами не свідчить про відсутність об`єкта цивільних прав у широкому розумінні та не позбавляє суд можливості поділити майнові права сторін на індивідуалізований об`єкт, якщо такі права набуті у період шлюбу, мають майнову вартість і є предметом спору між сторонами.

Суд бере до уваги, що саме відсутність узгоджених дій сторін щодо прийняття квартири та оформлення документів фактично перешкоджає завершенню реєстраційної процедури. За таких обставин формальне посилання на незавершеність оформлення права власності не може бути використане як спосіб уникнення поділу майнових прав, які мають економічну цінність і набуті сторонами у період шлюбу.

Враховуючи характер об`єкта, його індивідуалізацію, повну сплату пайового внеску, введення будинку в експлуатацію та необхідність остаточного вирішення спору, суд вважає можливим виділити відповідні майнові права на квартиру АДРЕСА_5 відповідачу з урахуванням компенсаційного вирівнювання часток.

При цьому, в справі наявні документи оцінки, які містять індивідуалізацію об`єктів, їх характеристики та ринкову вартість. Відповідач не подав альтернативної належної оцінки усіх об`єктів, не довів істотної помилковості вихідних даних і не надав доказів, які б робили подані позивачкою матеріали очевидно недопустимими або недостовірними.

Суд також бере до уваги, що доводи відповідача мають вибірковий характер: відповідач фактично оспорює вартість тих об`єктів, результат оцінки яких є для нього процесуально невигідним, але не доводить системної недостовірності всієї оцінки.

У такій ситуації призначення експертизи лише для перевірки припущень відповідача призвело б до необґрунтованого затягування розгляду справи та не відповідало б завданню цивільного судочинства, визначеному статтею 2 ЦПК України.

Отже, наявні у справі докази вартості майна є достатніми для вирішення спору по суті.

Таким чином, суд виходить із такого розподілу майна між сторонами:

ОСОБА_1 - Квартира: АДРЕСА_1 (1 424 707 грн.); Квартира: АДРЕСА_3 (2 907 497 грн.), тобто разом 4 332 204 грн.

ОСОБА_2 - Квартира: АДРЕСА_2 (4 365 240 грн.); Майнові права на квартиру АДРЕСА_4 (1 526 918 грн.), тобто разом 5 892 158 грн.

Загальна вартість майна, що підлягає поділу, становить 10 224 362 грн.

Оскільки частки сторін у спільному майні є рівними, вартість частки кожної сторони становить 5 112 181 грн.

Позивачці виділяється майно загальною вартістю 4 332 204 грн, що на 779 977 грн менше належної їй рівної частки.

Відповідачу виділяється майно та майнові права загальною вартістю 5 892 158 грн, що на 779 977 грн перевищує належну йому рівну частку.

Таким чином, для забезпечення рівності часток і справедливого балансу інтересів сторін з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація у розмірі 779 977 грн.

Суд окремо зазначає, що компенсація у розмірі 1 559 954 грн дорівнювала б повній різниці між вартістю пакетів майна, однак при поділі спільного майна подружжя на рівні частки компенсаційне вирівнювання здійснюється у розмірі половини такої різниці, оскільки кожна сторона до поділу має право на 1/2 спільного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення первісного та зустрічного позовів.

Суд дійшов висновку, що спірне майно та майнові права набуті сторонами у період шлюбу, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, частки сторін у цьому майні є рівними, а найбільш ефективним та справедливим способом поділу є виділення кожній стороні окремих цілісних об`єктів із припиненням права іншої сторони на відповідні частки та стягненням компенсації для вирівнювання вартості часток.

Такий спосіб поділу відповідає статтям 16, 364, 368, 372 ЦК України, статтям 60, 69, 70, 71 СК України, статтям 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, а також правовим висновкам Верховного Суду щодо ефективного способу захисту у справах про поділ майна подружжя.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги у суттєвій частині задоволені, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати, пов`язані з проведенням оцінки майна, у межах документального підтвердження та з урахуванням принципів розумності і співмірності.

Матеріалами справи підтверджено понесення позивачкою витрат на оцінку майна у розмірі 16 000 грн, які є пов`язаними з розглядом справи, необхідними для визначення вартості майна та підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,12,13,27,64,76,81,95,133,141,247,258-259,263-265,268,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний поділ однорідних предметів права власності подружжя і компенсації, та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та припинення права власності - задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 87,8 кв.м, житловою площею 34,3 кв.м, вартістю 4 365 240 грн.

Припинити право ОСОБА_1 на 1/2 частку у праві власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 87,8 кв.м, житловою площею 34,3 кв.м.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 38,2 кв.м, житловою площею 17,7 кв.м, вартістю 1 424 707 грн.

Припинити право ОСОБА_2 на 1/2 частку у праві власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 38,2 кв.м, житловою площею 17,7 кв.м.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 46,8 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м, вартістю 2 907 497 грн.

Припинити право ОСОБА_2 на 1/2 частку у праві власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 46,8 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м.

У порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_2 майнові права на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 44,1 кв.м, житловою площею 32,1 кв.м, вартістю 1 526 918 грн, набуті на підставі договору № 1/162 від 08.06.2016 року та відповідних угод/документів щодо участі у ПО/СТ «Созвездие Будова».

Припинити право ОСОБА_1 на 1/2 частку майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 44,1 кв.м, житловою площею 32,1 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошову компенсацію для вирівнювання вартості часток у спільному майні подружжя у розмірі 779 977 (сімсот сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят сім) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на проведення оцінки майна у розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень.

В частині задоволення інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28 травня 2026 року.

Суддя: