Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №914/1358/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/1358/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Марченко Х. А. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гавуки Руслана Васильовича

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2025 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026

за позовом Фізичної особи-підприємця Гавуки Руслана Васильовича

до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про скасування рішення та наказу.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фізична особа-підприємець Гавука Руслан Васильович (далі - ФОП Гавука Р. В., позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач) про скасування рішення Відділення АМК "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу" від 30.10.2024 № 63/172-р/к (далі - Рішення АМК) у справі № 63/1-15-79-2029 та скасування наказу від 17.07.2025 № 63/40-5 про примусове виконання Рішення АМК.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відділенням АМК процедури прийняття оскаржуваного рішення. На думку позивача, Відділення АМК неправомірно прийняло до розгляду заяву Компанії "Блюм", яка подана після спливу встановленого Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" строку звернення до органів АМК із заявою про захист свого порушеного права. Також позивач посилається на порушення Відділенням АМК вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) щодо повідомлення його про початок розгляду справи та її перебіг. Крім того вказує про незаконність відмови відповідача у наданні адвокату позивача матеріалів справи для ознайомлення та порушення вимог Закону № 2210 щодо повідомлення позивача про прийняте Рішення АМК у встановленому законом порядку.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 30.10.2025 (суддя Бургарт Т. І.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 (колегія суддів: Галушко Н. А., Якімець Г. Г., Орищин Г. В.), у задоволенні позовних вимог відмовив; витрати по сплаті судового збору за подання позову поклав на позивача.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що строк на оскарження Рішення АМК закінчився 03.03.2025, а з цим позовом ФОП Гавука Р. В. звернувся до суду лише 29.04.2025, отже позивачем пропущено присічний строк на оскарження Рішення АМК.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ФОП Гавука Р. В., із посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, які викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 922/1141/19.

4.1.3. На переконання скаржника, висновки, які викладені в означеній постанові нівелюють право особи на доступ до правосуддя за наявності формальних умов для його обмеження, шляхом ігнорування його змісту. Скаржник зазначає, що існуюча застосована судами правова конструкція не забезпечує належного захисту права сумлінного учасника справи, оскільки створює протиправну можливість недобросовісної маніпуляції законом та фактично дозволяє одній стороні спору (відповідачу) уникнути відповідальності за порушення вимог закону в умовах, коли інша сторона (позивач) об`єктивно, із незалежних від неї причин, не була своєчасно обізнана про порушення свого права. При цьому вважає, що у цій справі відсутні об`єктивні чинники, які б могли вплинути на можливість відповідача вручити позивачу Рішення АМК. На переконання позивача, сам факт повернення листа у зв`язку із закінченням строку зберігання не може бути достатнім для висновку про неможливість вручення, оскільки фактично відсутні відомості про те, з яких причин відділення поштового зв`язку не виконало обов`язок щодо вручення адресату поштового відправлення. Натомість відповідач такі обставини використовує, як формальний привід покарати позивача необізнаністю. Внаслідок чого, позивач позбавлений права на судовий захист, що прямо суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Суди попередніх судових інстанцій мотивували ухвалені судові рішення такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

5.2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.08.2018 у справі № 914/2509/16, яке набрало законної сили, зобов`язано ФОП Гавуку Р. В. припинити використання знаків для товарів і послуг Компанії "Блюм" за номерами міжнародної реєстрації № 1171363, № 996626, № 1161863, № 598611, № 821996 в мережі інтернет за адресами доменів: meblevysvit.prom.ua та https facebook.com. meblevysvit.

5.3. Відділення АМК 26.09.2019 на підставі заяви Компанії "Блюм" від 18.01.2018 прийнято розпорядження № 63/88-рп/к про початок розгляду справи № 63/1-15-79-2019 за ознаками порушення ФОП Гавукою Р. В. законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді поширення інформації, що вводить в оману.

5.4. Відділення АМК 04.12.2023 направило на адресу ФОП Гавуки Р. В. вимогу № 63-02/2845 про надання інформації та копій документів.

5.5. У відповідь на вимогу 08.12.2023 адвокат позивача направив до Відділення АМК адвокатський запит із проханням надати матеріали справи для ознайомлення.

5.6. Листом від 13.12.2023 № 03-02/2969 Відділення АМК повідомило про неможливість задоволення означеного адвокатського запиту, посилаючись на пункт 16 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядження АМК України від 19.04.1994 № 5 - обмежений доступ до інформації, що перебуває у процесі дослідження, та можливість завдання шкоди інтересам розгляду справи.

5.7. У подальшому, 18.12.2023 адвокат позивача надав Відділенню АМК письмову відповідь на вимогу про надання інформації.

5.8. 31.10.2024 Відділенням АМК прийнято Рішення № 63/172-р/к.

5.9. У Рішенні АМК зазначено, що ФОП Гавука Р.В., поширюючи дописи в мережі Інтернет, зокрема, в соціальних мережах, електронному листуванні, з використанням торгової марки, рекламних матеріалів та ділової репутації Компанії "Блюм", репрезентував себе серед клієнтів як партнера Компанії "Блюм", що призвело до помилкового сприйняття особами ФОП Гавука Р. В. як партнера Компанії "Блюм". Вказані дії є порушенням частини першої статті 15-1 "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді недобросовісної конкуренції, шляхом повідомлення невизначеному колу осіб неточних відомостей, які можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів цього суб`єкта господарювання.

5.10. За порушення встановлені у Рішенні АМК на ФОП Гавуку Р. В. накладений штраф у розмірі 68 000,00 грн.

5.11. Копія Рішення АМК надіслана на адресу позивача поштовим відправленням, відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила надання поштового зв`язку), що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень № 222 та квитанцією про надсилання.

5.12. Відділення поштового зв`язку повернуло відправлення у зв`язку з неможливістю його вручити - із зазначенням причин повернення "за закінченням терміну зберігання".

5.13. З огляду на положення абзацу п`ятого частини першої статті 56 Закону № 2210-ІІІ інформацію про Рішення АМК було опубліковано в газеті "Урядовий кур`єр" від 18.12.2024 № 255 (7915).

5.14. Суди попередніх інстанцій зазначили, що Рішення АМК вважається врученим позивачу 28.12.2024, а зважаючи, що 28 грудня 2024 року припадає на суботу (вихідний день), то фактичною датою вважається 30.12.2024.

5.15. У подальшому 17.03.2025 в.о. голови Відділення АМК видано наказ № 63/40-Ю про примусове виконання Рішення АМК від 31.10.2024 № 63/172-р/к.

5.16. На виконання наказу 01.04.2025 старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження з виконання наказу Відділення АМК № 63/40-Ю від 17.03.2025 щодо стягнення з ФОП Гавуки Р .В. 68 000 грн штрафу.

5.17. Дані обставини стали підставою для звернення позивача 29.04.2025 з позовною заявою до суду.

5.18. За твердженням позивача, оскільки Відділення АМК не дотрималося вимог Закону № 2210 щодо направлення та вручення позивачу такого рішення під розписку і про його наявність ФОП Гавука Р. В. дізнався лише 14.04.2025 після отримання листа від органу ДВС із копією постанови про відкриття виконавчого провадження. З огляду на наведене позивач вказував про те, що позов поданий у межах визначеного статтею 60 Закону № 2210 строку.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

6.3. Склад судової колегії змінювався, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи, який наявний у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав про визнання недійсним та скасування рішення Відділення АМК та скасування наказу, виданого на виконання Рішення АМК.

7.2. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, зокрема, встановив, що позивач пропустив передбачений статтею 60 Закону № 2210 присічний строк для оскарження рішення органу АМК України, що в свою чергу є самостійною підставою для відмови у позові.

7.3. Господарський суд звернув увагу позивача на те, що Рішення АМК від 31.10.2024 щодо ФОП Гавука Р. В. надіслано відповідачем на юридичну адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується квитанцією про направлення листа наявною у матеріалах справи. Разом із тим, вказане рішення повернулося на адресу Відділення АМК із зазначенням причин його повернення - "за закінченням терміну зберігання".

7.4. З огляду на означене інформацію про Рішення АМК було оприлюднено в газеті "Урядовий кур`єр" від 18.12.2024. Отже, рішення вважається врученим позивачеві через десять днів, тобто 30.12.2024 (з урахуванням вихідних днів)

7.5. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду зазначив про те, що відмова у позові в цій справі № 914/1358/25 із посиланням на приписи частини першої статті 60 Закону № 2210, на думку колегії суддів, свідчить не про формальний підхід господарського суду до розгляду справи (як про це стверджує позивач), а про застосування норми закону, що регулює спірні правовідносини і не допускає винятків та будь-якого іншого тлумачення.

7.6. Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 922/1141/19.

7.7. Що ж до наявності / відсутності вмотивованої обґрунтованості, необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то слід зазначити таке.

7.8. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.9. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.10. Водночас Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

7.11. У контексті доводів касаційної скарги, Суд відзначає, що судові рішення про відмову у задоволенні позову обґрунтовані поданням позову після закінчення двомісячного строку щодо оскарження Рішення АМКУ, визначеного частиною першою статті 60 Закону №2210.

7.12. Колегія суддів виходить з того, що стаття 60 Закону №2210 "Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України" визначає загальний порядок оскарження Рішень АМК, які прийняті Комітетом стосовно порушення економічної конкуренції.

7.13. На думку скаржника, Верховний Суд має відступити від висновку щодо застосування частини першої статті 60 Закону №2210, викладеного у постанові Верховного Суду, який застосували суди попередніх інстанцій, і яка зазначена в розділі 4 цієї постанови.

7.14. Скаржник вважає, що існуюча та застосована судами правова конструкція не забезпечує належного захисту права сумлінного учасника справи. Натомість створює протиправну можливість недобросовісної маніпуляції законом з боку органів АМК за умови того, що інша сторона (відповідач у антимонопольній справі) об`єктивно за незалежних від неї причин, не була своєчасно обізнана про порушення свого права.

7.15. На думку позивача, існує необхідність відступлення від застосованих судом першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.16. Верховний Суд в контексті обставин цієї справи виходить з таких міркувань.

7.17. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з другим реченням частини третьої статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

7.18. Положеннями частини першої статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

7.19. Конституційний Суд України в абзаці другому підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.06.2019 № 4-р/2019 зазначив, зокрема, що: "утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту".

7.20. Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював правову позицію, зокрема, про те, що: за приписами частини першої статті 60 Закону №2210 передбачені вказаною нормою строки оскарження рішень АМК не може бути відновлено. Зазначені строки є присічними, а закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним Рішення АМК.

7.21. Колегія суддів звертає увагу на те, що правова позиція стосовно застосування приписів частини першої статті 60 Закону №2210 у справах про визнання недійсними рішень органів АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є загальною, сталою та послідовною.

7.22. Суд у вирішенні доводів скаржника зазначає, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.23. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

7.24. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

7.25. Суд також звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

7.26. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

7.27. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20).

7.28. Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

7.29. Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов`язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права. На цьому акцентувала увагу Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку №20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону.

7.30. Водночас скаржником у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постанові, яка зазначена в розділі 4 цієї постанови, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

7.31. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги ФОП Гавуки Р. В. враховує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях належним чином встановили факт обізнаності позивача про розгляд антимонопольної справи № 63/1-15-79-2019 за ознаками порушення позивачем законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді поширення інформації, що вводить в оману. Суди також встановили факт неправомірного використання позивачем знаків для товарів і послуг Компанії "Блюм" за номерами міжнародної реєстрації № 1171363, № 996626, № 1161863, № 598611, № 821996 в мережі інтернет за адресами доменів: meblevysvit.prom.ua та https facebook.com. meblevysvit, що підтверджеється судовими рішеннями у справі № 914/2509/16.

7.32. При цьому, судами враховано, що позивач не оспорює факт виконання Відділенням АМК обов`язку з надіслання позивачу розпорядження про початок розгляду справи від 13.08.2018 № 63/88-рп/к. Крім того, сам позивач зазначає про свою обізнаність щодо розгляду антимонопольної справи № 63/1-15-79-2019 та вказує, що відповідачем надсилалася вимога на його адресу від 04.12.2023 № 63-02/2845 про надання інформації та копій документів.

7.33. Отже, позивач, як сторона, яку АМК належним чином повідомив про наявність порушеної стосовно нього антимонопольної справи, мав обов`язок проявляти зацікавленість стосовного її перебігу та добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами, а також виконувати свої процесуальні обов`язки.

7.34. У цьому висновку Суд звертається до практики Європейського суду з прав людини, зокрема mutatis mutandis до висновку ЄСПЛ у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" (пункт 41) стосовно того, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

7.35. Щодо покликань скаржника на неправильне застосування судами положень частини першої статті 56 Закону № 2210, то слід зазначити таке.

7.36. Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 2210 рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

7.37. У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема, внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації); відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб`єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, - рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

7.38. Отже, законодавцем передбачено алгоритм дій АМК у разі неможливості вручення рішення, а тому суди обґрунтовано виснували, що Комітетом не було порушено вказаної вище норми у зв`язку з оприлюдненням інформації про Рішення АМК в офіційному друкованому органі "Урядовий кур`єр" від 18.12.2024 № 255 (7915).

7.39. У вирішенні доводів скаржника Суд наголошує, що добросовісна поведінка суб`єкта господарювання передбачає забезпечення ним отримання кореспонденції за адресою його місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Невиконання чи неналежне виконання господарських зобов`язань ПАТ "Укрпошта", навіть якщо б останнє і мало місце (чого у цій справі позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено), не може бути підставою для висновків, що позивач не пропустив передбачений статтею 60 Закону № 2210 присічний строк для його оскарження та /або для висновків, що Комітет недотримався вимог статті 56 Закону № 2210 щодо порядку вручення рішення.

7.40. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення АМК вважається врученим відповідачу 30.12.2024.

7.41. Зі змісту оскаржуваних судових рішень (вбачається, що судами попередніх інстанцій досліджено як обставини невручення Рішення АМК у зв`язку із закінченням терміну зберігання поштового відправлення, так і обставини оприлюднення інформації про оспорюване Рішення АМК.

7.42. Водночас із наведеного скаржником обґрунтування вбачається, що позивач фактично наводить власне суб`єктивне розуміння та трактування правового висновку, викладеного у означеній постанові, а також своє розуміння його застосування. Доводи касаційної скарги також зводяться виключно до заперечення сформульованого Верховним Судом підходу, без наведення вмотивованого обґрунтування щодо "якості закону" та об`єктивних причин для його перегляду.

7.43. Верховний Суд, виходячи з наведених вище мотивів і міркувань у цій постанові, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постановах на які посилається скаржник.

7.44. Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях.

7.45. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

7.46. Отже, скаржником не мотивовано та не доведено необхідність для відступу від правового висновку, а також те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та/або порушили норми процесуального права.

7.47. Верховний Суд наголошує, що відповідно до приписів частини першої статті 60 Закону № 2210 зазначений строк є присічним, його перебіг не переривається і не зупиняється, а закінчення такого строку, незалежно від причин його пропуску, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) АМК та його органів (висновки у Верховного Суду постановах від 27.06.2020 у справі № 905/1605/19, від 12.02.2019 у справі № 915/352/18, від 08.07.2019 у справі № 915/756/18, від 27.08.2019 у справі № 922/3685/18, від 23.04.2019 у справі №910/6538/18, від14.03.2023 у справі № 910/4518/22, від 20.04.2023 у справі № 910/20438/21, від 20.06.2023 у справі № 910/8880/22).

7.48. Отже, на законодавчому рівні чітко визначено строки звернення до суду у справах щодо оскарження Рішень АМК і такі строки не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача (постанови Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/19226/23 та від 21.10.2025 у справі № 910/14544/24).

7.49. Верховний Суд також ураховує, що забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина одинадцята статті 11 ГПК України).

7.50. Разом з тим, у цьому випадку відсутні підстави виснувати, що скаржнику відмовлено у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Закон №2210 чітко визначає, що строк оскарження рішень АМК є двомісячним і розпочинає свій перебіг з дня одержання відповідного рішення та вказаний строк не може бути поновлений.

7.51. Верховний Суд також вважає за необхідне звернутися до висновків, які викладені у постанові від 08.04.2025 у справі № 910/19226/23 у якій, зокрема, суд касаційної інстанції наголосив на тому, що:

"Закон №2210 прийнято ще у 2001 році, а у частину першу статті 60 законодавець протягом 20 років не вносив жодних змін щодо суті присічного строку.

Також, законодавець не вважав за необхідне вносити відповідні зміни щодо продовження вказаного вище строку, у зв`язку із введенням воєнного стану або після 09.08.2023.

Відсутні жодні сумніви, що суд при здійсненні своїх функцій тлумачить норми закону. Проте Верховний Суд виходить з того, що це не може бути правотворча діяльність. У процесі тлумачення суд повинен дотримуватися принципу, вираженого у статті 6 Конституції України, відповідно до якого державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову влади, забезпечуючи необхідний баланс для функціонування правової держави. Верховний Суд поділяє думку, що прогалини у законодавстві повинні усуватися в процесі саме правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових. Лише у випадках чітко визначених у частинах дев`ятій - десятій статті 11 ГПК України суд може застосовувати звичаї, які є вживаними у діловому обороті, аналогію закону чи аналогію права для врегулювання спірних відносин. Позиції, що суперечать цьому питанню може призвести до неприпустимого втручання судових органів у компетенції, віднесені до законодавчої влади".

7.52. Водночас, як вже зазначено вище, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що у цьому випадку суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, діяли у відповідності до вимог приписів частини першої статті 60 Закону №2210, а оскаржувані судові рішення є законними та ухваленими судами відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина друга статті 236 ГПК України).

7.53. Таким чином, вказані вище покликання скаржника не знайшли свого підтвердження.

7.54. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження. Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

7.55. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

7.56. Доводи Відділення АМК, викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

7.57. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 7 цієї постанови.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гавуки Руслана Васильовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 у справі № 914/1358/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова