Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №504/1715/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/1715/25

Номер провадження 2/504/1141/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

судді Литвинюк А.В.,

за участю секретаря судового засідання Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

встановив:

29.04.2025 року представник ОСОБА_1 , адвокат Смітюх Валентин Володимирович, звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) в гривні суму боргу в розмірі еквівалентному 9461 (дев`ять тисяч чотириста шістдесят один) долар США 64 центи США за курсом продажу долара США АТ «КБ «ПриватБанк» на день виконання рішення, які складаються з основного боргу в розмірі еквівалентному 9029 (дев`ять тисяч двадцять дев`ять) доларів США 00 центів США, боргу за процентами в розмірі еквівалентному 299 (двісті дев`яносто дев`ять) доларів США 06 центів США, трьох відсотків річних за користування чужими грошима в розмірі еквівалентному 133 (сто тридцять три) долари США 58 центів США, а також покласти судові витрати на відповідача.

На обґрунтування заявленого позову представник позивачки зазначив, що 23.07.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів у сумі 368 834 (триста шістдесят вісім тисяч вісімсот тридцять чотири) гривні 65 копійок, що на момент укладення в доларовому еквіваленті складало 9029 (дев`ять тисяч двадцять дев`ять) доларів США 00 центів США згідно встановленого сторонами угоди способу розрахунку – за курсом продажу долара США АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було отримано визначену суму грошових коштів, на підтвердження його відповідачем було видано позивачу оригінал розписки від 24.07.2024 року, який наявний на момент подання позову у позивача.

Як вказує представник позивачки, відповідно до умов зазначеного договору позики відповідач зобов`язався повернути отримані в борг грошові кошти повністю в термін до 23.10.2024 року. Втім, станом на момент звернення позивача до суду відповідачем не здійснено жодного погашення боргу та прострочено повернення грошових коштів, відповідачем не сплачуються відсотки, що визначені законом.

Крім того, у позовній заяві представник позивачки навів обґрунтування заявлених до стягнення відсотків за договором позики, зазначивши, що відповідно до укладеного між сторонами договору не може бути застосовано приписи ч. 2 ст. 1048 ЦК України щодо безпроцентності договору, а з врахуванням відсутності в тексті розписки вказівок про безпроцентність, до існуючих правовідносин слід застосувати приписи ч. 1 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої у випадку невстановлення сторонами в тексті договору розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Так, на думку представника позивача, за період з 23.07.2024 року до 23.10.2024 року проценти підлягають нарахуванню за ставкою 13% річних, що на момент звернення до суду з позовом складає 12 460,84 грн або 299,06 доларів США.

На обґрунтування заявлених до стягнення трьох відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України, представник позивачки вказав, що за період з 24.10.2024 року до 22.04.2025 року розмір трьох відсотків річних за користування чужими коштами складає 133 долари США 58 центів США.

За наведених обставин позивачка звернулася до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2025 року, справу розподілено судді Литвинюк А. В.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 05.05.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання на 21.07.2025 року о 11:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2).

21.05.2025 року представником позивача було подано до суду клопотання, в якому останній просив суд залучити до матеріалів судової справи та оглянути в судовому засіданні оригінал розписки від 23.07.2024 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи та була подана разом з позовом, а також після огляду судом в судовому засіданні оригіналу письмового доказу – розписки від 23.07.2024 року повернути оригінал доказу представнику позивача, адвокату Смітюху В. В., направивши його засобами поштового зв`язку за адресою: 65086, м. Одеса, абонентська скринька № 25 та залишивши у справі засвідчену суддею копію зазначеного письмового доказу.

У судовому засіданні у справі, призначеному на 21.07.2025 року о 11:30 годині суд, у зв`язку з нестабільним з`єднанням з медіа-сервером відклав судове засідання на 28.10.2025 року о 12:30 годині.

Судове засідання у справі, призначене на 28.10.2025 року о 12:30 годині не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 27.01.2026 року об 11:00 годині.

Судове засідання у справі, призначене на 27.01.2026 року об 11:00 годині не відбувалось у зв`язку з відсутністю електропостачання та було відкладено на 29.04.2026 року об 11:00 годині.

У судове засідання у справі, призначене на 29.04.2026 року об 11:00 годині, учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами судової справи.

Разом з тим, представник позивача звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

В свою чергу, відповідач причини своєї неявки суду не повідомив, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву в установлені строки не скористався.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідач не з`явився у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, про поважність причини неявки суду не повідомив, не надав відзив на позовну заяву, а сторона позивача заперечень щодо заочного розгляду справи не висловила, суд вважає за доцільне у даній справі провести заочний розгляд.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 23.07.2024 року ОСОБА_3 отримала позику від ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, у сумі 368 834,65 грн, що за курсом продажу долара США АТ КБ «ПриватБанк» на день укладення договору позики в доларовому еквіваленті складало 9 029 доларів США, та зобов`язалась повернути отримані у позику грошові кошти ОСОБА_1 у строк до 23.10.2024 року включно.

Отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 у позику грошових коштів підтверджується власноручно складеною ОСОБА_3 розпискою від 23.07.2024 року.

Також, в матеріалах справи міститься копія довіреності, посвідченої 20.02.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок І. О. та зареєстрованої в реєстрі за № 99, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 , зокрема, надавати у позику грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо характеру правовідносин, що виникли між сторонами спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2023 року у справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Істотною відмінністю боргової розписки від договору позики є те, що договір позики є окремим самостійним видом договорів, яким оформлюються боргові правовідносини між сторонами. Натомість, сама по собі розписка не є формою договору позики, вона може лише підтверджувати його укладення.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2023 року у справі № 206/501/20.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Схожі за змістом висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц, у Постанові Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі № 369/3340/16-ц.

Відповідно до висновків, викладених у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.09.2023 року у справі № 369/7355/21, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Згідно ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Аналізуючи вищевказану норму чинного ЦК України, суд вважає, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.

Зазначені висновки суду у повній мірі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 25.03.2019 року у справі № 183/2689/17 та від 23.09.2019 року у справі № 385/850/16-ц.

З огляду на наведені положення, суд доходить висновку, що між сторонами спору дійсно виникли правовідносини позики. Власноруч складена відповідачем розписка від 23.07.2024 року є борговим документом, який засвідчує факт передачі позивачем грошових коштів відповідачу у позику. Водночас, самого договору позики, укладеного між позивачем та відповідачем, матеріали справи не містять.

Під час розгляду справи представником позивача було надано на огляд суду оригінал власноруч складеної відповідачем розписки від 23.07.2024 року, яка перебувала у позивача та не була повернута відповідачу.

Відтак, наявність у позивача оригіналу боргової розписки, яка не містить до того ж жодних відміток про часткове повернення коштів, свідчить про неповернення відповідачем отриманих у позику грошових коштів та згідно з положеннями ст. 545 ЦК України вказує на те, що зобов`язання з повернення позики відповідачем не виконано.

Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76, 77 ЦПК України, на підтвердження погашення заборгованості, доказів правомірності відмови у здійсненні такої виплати позивачу матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Отже, судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав свого зобов`язання та не повернув позивачу позичені грошові кошти у строк, визначений у борговій розписці від 23.07.2024 року.

Разом з тим, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 99 Конституції України визначено гривню грошовою одиницею України.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Проте, згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, ч. 1 ст. 1049 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16).

Разом з тим, якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом Національного банку України відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24), від 07.07.2024 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

У складеній відповідачем розписці від 23.07.2024 року визначено суму позики у гривні у розмірі, еквівалентному 9029 доларів США за курсом продажу долара США в АТ КБ «ПриватБанк» на день укладення договору позики, яку відповідач зобов`язувався повернути у строк до 23.10.2024 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач заявив вимогу щодо стягнення з відповідача в гривні основної суми боргу в розмірі, еквівалентному 9029 доларів США за курсом продажу долара США АТ КБ «ПриватБанк» на день виконання судового рішення.

Проте, з урахуванням визначення у борговому документі грошового еквіваленту в іноземній валюті, стягнення у гривнях суми заборгованості за курсом продажу долара США АТ КБ «ПриватБанк» суперечитиме положенням ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Суд зауважує, що сума заборгованості відповідача перед позивачем, еквівалентна 9029 доларів США, підлягає стягненню у гривнях саме за офіційним курсом Національного банку України на день платежу, що відповідає дню виконання судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц.

Враховуючи те, що спірні правовідносини за своєю суттю є грошовим зобов`язанням, на них поширюється дія ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, у ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що три відсотки річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому, при обрахунку трьох відсотків річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Згідно розрахунку трьох відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України, наведеного представником позивача у позовній заяві, за період з 24.10.2024 року до 22.04.2025 року розмір трьох відсотків річних за користування чужими коштами складає 133,58 долари США.

Перевіривши наведений представником позивача розрахунок трьох відсотків річних на предмет обґрунтованості, судом встановлено, що такий розрахунок здійснено позивачем вірно.

Сума трьох відсотків річних розраховується за такою формулою: [3% річних] = [Сума боргу] ? [3%] ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році].

Де:

[Сума боргу] – сума простроченого боргу;

[3%] – відсотки річних;

[Кількість днів] – кількість днів прострочення зобов`язання;

[Кількість днів у році] – кількість днів у календарному році.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, сума простроченого боргу у період з 24.10.2024 року до 22.04.2025 року (дата звернення до суду з позовом) складає 9029 доларів США, з урахуванням визначення у борговому документі грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Кількість днів прострочення зобов`язання у період з 24.10.2024 року до 22.04.2025 року становить 180 днів.

Кількість днів у році становить 365 днів.

Отже, сума трьох відсотків річних за період прострочення зобов`язання з 24.10.2024 року до 22.04.2025 року складає 133,58 долари США (9029 доларів США ? 3% ? 180 днів / 365 днів).

Таким чином, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача три відсотки річних, що становить 133,58 долари США.

Втім, суд не може погодитись з доводами представника щодо стягнення з відповідача відсотків за користування позикою у розмірі 12 460,84 грн або 299,06 доларів США в порядку ч. 1 ст. 1048 ЦК України з огляду на наступне.

Судом встановлено, що розмір та порядок одержання відсотків за користування позикою у розписці від 23.07.2024 року не визначено.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст.1 Закону України від 20.05.1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон України «Про Національний банк України»), облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (ст. 2 Закону України «Про Національний банк України»).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про Національний банк України», НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Частиною 2 ст. 46 Закону України «Про Національний банк України», НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.08.2004 року № 389 (далі - Положення № 389), чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Пунктами 3.1, 3.2 Положення № 389 визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо.

Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 року у справі № 6-2667цс16.

Враховуючи, що ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі:

1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний;

2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні;

3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31.10.2018 року у справі № 14-318цс18.

Таким чином, відсотки за користування позикою у розмірі 12 460,84 грн або 299,06 доларів США в порядку ч. 1 ст. 1048 ЦК України не підлягають стягненню з відповідача.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в гривні сума боргу в розмірі, еквівалентному 9162,58 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день виконання рішення, яка складається з основного боргу в розмірі, еквівалентному 9029 доларів США та трьох відсотків річних за користування чужими коштами в розмірі, еквівалентному 133,58 доларів США.

Щодо стягнення судових витрат суд враховує наступне.

Під час звернення до суду з позовом про стягнення грошових коштів за договором позики представником позивача було заявлено вимогу про покладення судових витрат на відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Судові витрати, в силу приписів ст. 133 ЦПК України, складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду з позовом про стягнення грошових коштів за договором позики позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3942,35 грн, що відповідає визначеній ціні позову у розмірі 394 235,32 грн, що на момент подання позову еквівалентно 9461,64 доларів США.

Наведене підтверджується копією квитанції 8332-9029-3681-2897 від 23.04.2025 року.

Враховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 9162,58 доларів США, а не у заявленому позивачем розмірі 9461,64 доларів США, то у даному випадку позов задоволено на 96,83% (9162,58 доларів США / 9461,64 доларів США * 100).

У зв`язку з чим, заявлені вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, підлягають задоволенню частково, а саме пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 3817,74 грн (3942,35 грн / 100 * 96,83).

Таким чином, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, то з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3817,74 грн.

Разом з тим, під час судового розгляду до суду не було надано доказів понесених позивачем судових витрат за надання професійної правничої допомоги, щодо строку подачі відповідних доказів представник позивача не заявляв.

Тому, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за надання професійної правничої допомоги.

Керуючись ст. 11, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 545, 610, 611, 625, 626, 627, 629, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1051 Цивільного кодексу України, ст. 2, 4, 5, 76, 77, 81, 89, 95, 128, 133, 141, 263, 265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) в гривні суму боргу в розмірі еквівалентному 9162 (дев`ять тисяч сто шістдесят два) долари США 58 центів США за офіційним курсом Національного банку України на день виконання рішення, які складаються з основного боргу в розмірі еквівалентному 9029 (дев`ять тисяч двадцять дев`ять) доларів США 00 центів США та трьох відсотків річних за користування чужими грошима в розмірі еквівалентному 133 (сто тридцять три) долари США 58 центів США.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 3817,74 грн судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя : Литвинюк А. В.