Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №918/98/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 918/98/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Кредо" - Липкало А.І.,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Кредо"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 (колегія суддів у складі: Розізнана І.В. - головуючий, Саврій В.А., Тимошенко О.М.)

та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 25.11.2025 (суддя Церковна Н.Ф.) в частині відхилення кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Кредо"

у справі №918/98/25

за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст заяви

1. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.02.2025, зокрема, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (далі - Боржниця), введено процедуру реструктуризації її боргів, встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Шкляра Олега Степановича та 26.02.2025 оприлюднено на офіційному вебсайті повідомлення про відкриття провадження у справі.

2. 08.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо", яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Кредо" (далі - Кредитор, ТОВ "Інвест-Кредо"), звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про визнання грошових вимог забезпеченого кредитора до ОСОБА_1 як майнового поручителя, яка не є Боржницею за основним зобов`язанням.

3. Заявлені грошові вимоги Кредитора складаються з:

- 1392924,93 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.04.2025 (41,0807 грн за 1 дол. США) становить 57222331,20 грн. Зазначена заборгованість визначена на підставі рішення Апеляційного суду Житомирської області від 09.09.2014 у справі №296/3139/12-ц, яке, за твердженням Кредитора, охоплює ширший період заборгованості (станом на 18.11.2013), ніж рішення Господарського суду Житомирської області від 25.12.2013 у справі №906/1470/13 (станом на 02.10.2013). Кредитор також зазначає, що позичальник і поручитель несуть солідарну відповідальність;

- 19127,20 дол. США, що за зазначеним курсом становить 785758,76 грн, а також 1519,66 грн державного мита, стягнуті на підставі рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2011 у справі №6/5007/9/11, оскільки відповідні проценти нараховані за період, не охоплений рішенням у справі №296/3139/12-ц;

- 68820,00 грн судового збору, стягнуті на підставі наказу Господарського суду Житомирської області від 20.01.2014 у справі №906/1470/13.

4. Отже, за твердженням Кредитора, загальний розмір грошових вимог до ОСОБА_1 , заявлених як забезпечені заставою, становить 58078456,60 грн.

5. Боржниця заперечувала проти задоволення заяви Кредитора та акцентувала увагу на тому, що у Державному реєстрі іпотек відсутні записи щодо такого іпотекодержателя як ТОВ "Інвест-Кредо", натомість наявний запис про іпотекодержателя - фізичну особу ОСОБА_2 стосовно спірного майна.

6. Крім того, Боржниця зазначала, що не визнає будь-яких майнових чи грошових зобов`язань перед зазначеним товариством, оскільки ніколи не перебувала з ним у відповідних правовідносинах, а відтак, на її думку, відсутні підстави для визнання заявлених грошових вимог.

7. Також Боржниця звертала увагу на те, що вимоги Кредитора заявлені поза межами строку позовної давності, навіть за умови ймовірного існування відповідних правовідносин.

Обставини справи, з яких виходили суди попередніх інстанцій, та доводи Кредитора щодо підстав заявлених вимог

8. ТОВ "Інвест-Кредо" обґрунтовує свої вимоги до боржника, зокрема, наступним.

9. 19.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі - ВАТ "Родовід Банк") та фізичною особою-підприємцем Гринасевич Н.В. (позичальник) укладено кредитний договір №60/СК-001.08.2 (зі змінами від 31.10.2008 та від 14.05.2009).

10. 21.03.2008 між ВАТ "Родовід Банк" та фізичною особою ОСОБА_3 (поручитель) укладено договір поруки (зі змінами від 31.10.2008 та від 14.05.2009).

11. 21.03.2008 між ВАТ "Родовід Банк" (іпотекодержатель) та фізичною особою ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. та зареєстрований у реєстрі за №5307 (зі змінами від 31.10.2008 та від 14.05.2009, зареєстрованими відповідно за №19531 та №4125).

12. В іпотеку передано об`єкт незавершеного будівництва (загальною площею 394,5 кв.м) та земельну ділянку (кадастровий номер 1810136300:09:022:0009), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

13. 21.03.2008 накладено заборону відчуження зазначеного нерухомого майна (кафе та земельна ділянка), що зареєстрована в реєстрі приватним нотаріусом Сєтаком В.Я. за №5308.

14. 22.11.2011 Корольовським районним судом м. Житомира у справі №2-1519/11 ухвалено рішення, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22.03.2012, яким: у задоволенні позову ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено; розірвано договір поруки від 21.03.2008 та договір іпотеки від 21.03.2008; знято заборону на відчуження нерухомого майна; внесено до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису щодо об`єктів нерухомого майна.

15. 04.04.2012 виключено запис з Державного реєстру іпотек №6844287, що підтверджується відповідним повідомленням суду.

16. 11.07.2012 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначені судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд, з огляду на відсутність доказів наявності всіх чотирьох умов для розірвання договорів поруки та іпотеки у зв`язку з істотною зміною обставин.

17. 26.02.2014 у справі №296/3139/12-ц рішенням Корольовського районного суду м. Житомира стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід Банк" 1729960,62 грн, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

18. 09.09.2014 Апеляційний суд Житомирської області скасував зазначене рішення та ухвалив нове, яким частково задовольнив позов ПАТ "Родовід Банк" і стягнув з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 11133648,94 грн (що становить 1392924,93 дол. США), а в задоволенні зустрічного позову відмовив.

19. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив про помилковість висновку щодо припинення кредитного договору та підтвердив відсутність підстав для розірвання договорів іпотеки та поруки.

20. 20.10.2020 між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" укладено договір відступлення прав вимоги №32, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., відповідно до якого новий кредитор набув права вимоги за кредитним договором, договором іпотеки та договором поруки.

21. Кредитор також зазначає, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 у справі №906/1478/23: визнано нерухоме майно (кафе та земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ) предметом іпотеки; визнано за ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" право іпотекодержателя; стягнуто з ОСОБА_1 5368,00 грн судового збору.

22. 10.02.2025 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду зазначене рішення залишено без змін.

23. Отже, рішення у справі №906/1478/23, яким визнано майно ОСОБА_1 предметом іпотеки та право іпотекодержателя за ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо", набрало законної сили 10.02.2025.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

24. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.11.2025 у справі №918/98/25 заяву ТОВ "Інвест-Кредо" про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано грошові вимоги Кредитора у розмірі 5368,00 грн, визначивши черговість їх задоволення - друга (без права вирішального голосу на зборах кредиторів). Включено до витрат, пов`язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність, витрати на оплату судового збору у розмірі 6056,00 грн, які підлягають відшкодуванню в повному обсязі до задоволення вимог кредиторів. У задоволенні решти грошових вимог Кредитора відмовлено.

25. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 ухвалу Господарського суду Рівненської області від 25.11.2025 залишено без змін.

26. Судові рішення мотивовано зокрема тим, що заява Кредитора про визнання грошових вимог подана після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), а саме після спливу 30-денного строку з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі (26.02.2025), у зв`язку з чим такі вимоги підлягають розгляду з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом.

27. Господарські суди з`ясували, що у межах справи про неплатоспроможність заявлено грошові вимоги, забезпечені заставою, двома кредиторами ( ОСОБА_4 та ТОВ "Інвест-Кредо") щодо одного й того самого майна.

28. При цьому господарські суди врахували, що вимоги ОСОБА_4 вже були розглянуті у межах справи, а відповідне майно є предметом іпотеки за договором іпотеки від 21.03.2008, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили.

29. Зокрема, господарськими судами встановлено, що згідно з даними Державного реєстру речових прав власником земельних ділянок (кадастрові номери 1810136300:09:022:0022, 1810136300:09:022:0021, 1810136300:09:022:0023) та приміщення кафе є ОСОБА_1 , а іпотекодержателем - ОСОБА_4 .

30. Господарські суди встановили, що ТОВ "Інвест-Кредо" не зареєструвало за собою право іпотекодержателя щодо майна Боржниці на підставі рішення суду у справі №906/1478/23, хоча надало витяги з реєстру, в яких воно зазначене іпотекодержателем щодо майна ОСОБА_3 .

31. За таких обставин господарські суди дійшли висновку, що вимоги у сумі 58078456,60 грн, заявлені як забезпечені заставою до ОСОБА_1 , яка не є Боржницею за основним зобов`язанням, є передчасними та підлягають відхиленню.

32. Водночас господарськими судами враховано, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 у справі №906/1478/23 з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Інвест-Кредо" стягнуто 5368,00 грн судового збору, на підставі чого 03.03.2025 видано відповідний наказ.

33. Оскільки зазначена вимога виникла до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, підтверджена судовим рішенням та не спростована боржником, а доказів її погашення матеріали справи не містять, господарські суди визнали вимогу у сумі 5368,00 грн як конкурсну з віднесенням до другої черги задоволення без права вирішального голосу.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

34. Кредитор (далі - скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 25.11.2025 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог та ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги скаржника як забезпечені заставою та включити їх до реєстру вимог кредиторів.

35. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу.

36. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій неправильно застосовано, зокрема, положення абзаців 2-5 ч. 2 та ч. 8 ст. 45 КУзПБ, ст.ст. 554, 572, 575, 589, 590, 593 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 1, 3, 7, 11, 17, 18 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 12, 19, 28 Закону України "Про заставу", а також ч.ч. 4, 5 ст. 75 ГПК України.

37. На думку скаржника, господарські суди не врахували правові висновки Верховного Суду про те, що:

- забезпечені вимоги кредитора у справі про банкрутство визначаються розміром зобов`язання за основним договором, а не вартістю предмета забезпечення, і підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у повному обсязі підтверджених вимог (постанова від 04.02.2021 у справі №904/1360/19);

- майновий поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і основний боржник, у межах вартості предмета забезпечення, а тому вимоги до нього підлягають визначенню виходячи з розміру заборгованості за основним зобов`язанням (постанови від 06.12.2022 у справі №910/273/22, від 24.01.2023 у справі №907/43/22);

- іпотека має похідний (акцесорний) характер від основного зобов`язання і забезпечує виконання вимог кредитора незалежно від зміни власника майна (постанова від 16.08.2023 у справі №910/23952/15);

- у справі про банкрутство господарський суд не вирішує спір по суті, а встановлює наявність грошового зобов`язання на підставі поданих доказів і судових рішень (постанова від 13.06.2024 у справі №914/1661/20);

- суд зобов`язаний дослідити та перевірити розрахунок заборгованості і надати мотивовану оцінку доказам, а у разі незгоди - навести власний розрахунок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, постанова від 17.03.2025 у справі №910/628/20).

38. Крім того, скаржник зазначає, що господарськими судами не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, відповідно до якого виключення відомостей про іпотеку з державного реєстру не впливає на чинність іпотеки та не припиняє забезпечувального зобов`язання.

39. Скаржник також вказує, що господарський суд апеляційної інстанції неправильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, щодо преюдиційності судових рішень, оскільки такі висновки не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

40. Окрім цього, скаржник стверджує, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили всі зібрані у справі докази, не надали оцінки поданим документам, що підтверджують розмір заборгованості та статус забезпеченого кредитора, чим порушили норми процесуального права та допустили підстави для скасування судових рішень, передбачені п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

41. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи у встановлений судом термін до Верховного Суду не надійшли.

42. До Верховного Суду 18.05.2026 від представника ОСОБА_1 - адвоката Войцешука Вадима Валерійовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому останній посилається на вимушену та об`єктивну неможливість взяти участь у зазначеному судовому засіданні у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

43. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2026 клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Войцешука Вадима Валерійовича про відкладення розгляду справи відхилено, однак з метою дотримання принципів змагальності та рівності Верховний Суд вважав за доцільне оголосити перерву у розгляді справи №918/98/25 до 04.06.2026.

44. 04.06.2026 до Верховного Суду надійшло повторне клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Войцешука Вадима Валерійовича про відкладення розгляду справи, в якому останній посилається на неможливість участі у судовому засіданні у зв`язку із здійсненням захисту підозрюваного у кримінальному провадженні та призначенням на 04.06.2026 судових засідань у Богунському районному суді міста Житомира.

45. Враховуючи, що це повторне клопотання представника Боржниці про відкладення розгляду справи, а у розгляді цієї справи вже оголошувалася перерва з 21.05.2026 до 04.06.2026, Верховний Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов`язком. При цьому основною передумовою для відкладення розгляду справи є неможливість її вирішення у відповідному судовому засіданні. Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалася, а наявні матеріали справи є достатніми для перевірки доводів касаційної скарги у межах ст. 300 ГПК України, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість її розгляду за відсутності представника Боржниці.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

46. Керуючись вимогами ст.ст. 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

47. Предметом касаційного оскарження є судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо грошових вимог Кредитора до боржника у справі про неплатоспроможність у частині відхилених грошових вимог.

48. За визначенням, наведеним у ст. 1 КУзПБ, грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

49. Згідно зі ст. 1 КУзПБ забезпеченими кредиторами є кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.

50. Відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника та документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення відповідного оголошення.

51. Частиною 2 ст. 45 цього Кодексу передбачено, що забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. При цьому якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор вважається забезпеченим лише в частині вартості предмета застави, а залишок вимог є незабезпеченим. Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України, у тому числі за зобов`язаннями, вираженими в іноземній валюті, за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання заяви з грошовими вимогами.

52. Частиною 8 ст. 45 КУзПБ передбачено, що розпорядник майна зобов`язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.

53. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ.

54. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).

55. Заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги.

56. Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час розгляду заявлених до боржника грошових вимог господарський суд перевіряє їх відповідність законодавству, досліджує надані докази та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє вимоги кредитора повністю або частково. Такий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16.

57. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

58. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

59. Згідно зі ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

60. Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

61. За змістом ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

62. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

63. Згідно зі ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

64. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що іпотека має похідний (акцесорний) характер від основного зобов`язання, а тому існує до моменту припинення такого зобов`язання (постанова Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №910/23952/15); вимоги забезпеченого кредитора у справі про банкрутство визначаються розміром зобов`язання за основним правочином, а не вартістю предмета забезпечення, і включають усі дійсні вимоги кредитора (постанова Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №904/1360/19); майновий поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і основний боржник, у межах вартості предмета забезпечення (постанови Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №910/273/22, від 24.01.2023 у справі №907/43/22); виключення відомостей про іпотеку з державного реєстру не впливає на чинність іпотеки як забезпечувального зобов`язання (постанова Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17); суд зобов`язаний дослідити подані докази, перевірити розрахунок заборгованості та надати їм належну оцінку, а у разі незгоди - навести власний розрахунок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, постанова Верховного Суду від 17.03.2025 у справі №910/628/20).

65. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, підставою для відмови у визнанні заявлених грошових вимог як забезпечених стало, зокрема, те, що станом на момент розгляду заяви у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно іпотекодержателем щодо спірного майна значиться інша особа.

66. Водночас скаржник у поданій заяві та касаційній скарзі посилається на наявність судових рішень, які набрали законної сили, зокрема рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 у справі №906/1478/23, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025, яким, за твердженням скаржника, підтверджено його статус як іпотекодержателя щодо спірного майна.

67. Однак господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на відсутність відповідних відомостей у державному реєстрі, не надали належної оцінки зазначеним доводам та доказам скаржника, не надали мотивованої оцінки правовому значенню вказаного судового рішення для перевірки доводів скаржника про наявність у нього статусу забезпеченого кредитора, а також не перевірили доводи щодо переходу до нього прав вимоги та забезпечувальних прав.

68. Отже, господарськими судами попередніх інстанцій не досліджено питання щодо застосування положень ст. 75 ГПК України з урахуванням того, що рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 у справі №906/1478/23 ухвалене за участю Боржниці як відповідачки.

69. За таких обставин господарські суди мали надати оцінку тому, чи мають встановлені у зазначеному рішенні обставини преюдиційне значення у межах цієї справи, однак такої оцінки господарськими судами не надано.

70. При цьому господарські суди попередніх інстанцій не з`ясували наявності умов застосування преюдиційності, зокрема участі відповідних осіб у справі №906/1478/23, характеру встановлених у ній обставин, їх зв`язку з предметом розгляду у цій справі та значення цих обставин для перевірки заявлених кредиторських вимог, на що звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, на яку посилається скаржник.

71. Зокрема, господарськими судами не досліджено обставини щодо правової природи та змісту судового рішення у справі №906/1478/23; обсягу прав, які, за твердженням скаржника, перейшли до нього на підставі відповідних правочинів; не встановлено його впливу на визначення статусу скаржника як іпотекодержателя у межах цієї справи, а також не з`ясовано співвідношення зазначеного судового рішення з відомостями державного реєстру речових прав.

72. Зокрема, за доводами скаржника, у межах справи №906/1478/23 досліджувалися обставини переходу права власності на предмет іпотеки, його поділу, подальшого відчуження та передачі в іпотеку, які, на його переконання, мають значення для оцінки характеру набуття такого майна та правового статусу Боржниці.

73. Крім того, господарськими судами не з`ясовано обставин, пов`язаних із відсутністю відповідного запису у державному реєстрі, зокрема: чи є така відсутність наслідком невиконання судового рішення; чи були вчинені дії, необхідні для державної реєстрації відповідного речового права або обтяження; чи існували судові або реєстраційні перешкоди для внесення відповідних відомостей; яке правове значення має відсутність такого запису у співвідношенні з судовим рішенням у справі №906/1478/23 та іншими доказами, на які посилався скаржник.

74. Водночас скаржник, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постановах від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 04.02.2021 у справі №904/1360/19, від 16.08.2023 у справі №910/23952/15, зазначає, що відомості державного реєстру не мають абсолютного характеру.

75. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. З урахуванням наведеного правового підходу відсутність або тимчасове виключення відомостей про іпотеку з державного реєстру саме по собі не може бути єдиною та достатньою підставою для висновку про припинення іпотеки чи відсутність прав іпотекодержателя без оцінки договору іпотеки, судових рішень, документів про перехід прав вимоги та інших доказів у їх сукупності.

76. При цьому Верховний Суд також зазначив, що запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

77. Отже, сам по собі факт відсутності відомостей про іпотеку у державному реєстрі не може беззастережно свідчити про припинення іпотеки чи відсутність прав іпотекодержателя та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

78. Крім того, скаржник посилається на положення ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи іпотека зберігає чинність для набувача такого майна, а така особа набуває статус іпотекодавця з усіма правами та обов`язками, що існували до переходу права власності.

79. Водночас господарські суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам скаржника щодо застосування зазначених положень та не з`ясували, чи має перехід права власності на майно, яке скаржник вважає предметом іпотеки, значення для визначення правового статусу Боржниці як можливого майнового поручителя у межах розгляду заявлених кредиторських вимог.

80. Верховний Суд у постанові від 04.02.2021 у справі №904/1360/19 звернув увагу на обов`язок судів надати належну оцінку усім складовим заявлених вимог та доказам, що їх підтверджують.

81. Водночас скаржник зазначає, що на підтвердження наявності та розміру грошових вимог ним були подані не лише судові рішення, але й інші докази, зокрема договори, виконавчі документи та докази відкриття виконавчих проваджень.

82. Однак господарські суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім поданим доказам у їх сукупності та не перевірили зазначені доводи скаржника.

83. За таких обставин формальне посилання господарських судів виключно на відомості державного реєстру без дослідження інших доказів, на які посилається скаржник, не відповідає вимогам належного дослідження доказів і мотивованої оцінки істотних доводів учасника справи.

84. Крім того, скаржник стверджує, що Боржниця не є добросовісним набувачем предмета іпотеки, оскільки була обізнана про існування іпотечного обтяження за договором іпотеки від 21.03.2008, а також про наявність кредитної заборгованості, встановленої судовими рішеннями у справах №296/3139/12-ц, №906/1470/13 та №6/5007/9/11, забезпеченням за якими виступає відповідне майно.

85. Скаржник також зазначає, що подання Боржницею заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відбулося після ухвалення рішення у справі №906/1478/23, яким, за його твердженням, підтверджено статус іпотекодержателя, та пов`язує такі дії з перешкоджанням зверненню стягнення на предмет іпотеки.

86. Доводи скаржника щодо обізнаності Боржниці про існування іпотечного обтяження та пов`язані з цим обставини могли мати значення лише за умови їх зв`язку з предметом розгляду заяви про визнання грошових вимог, зокрема з перевіркою статусу Боржниці як майнового поручителя та правового режиму майна, яке скаржник вважає предметом іпотеки. Однак суди попередніх інстанцій не надали цим доводам мотивованої оцінки і не пояснили, чи мають вони значення для вирішення питання про заявлені кредиторські вимоги.

87. Крім того, скаржник звертає увагу на суперечливість висновків господарського суду першої інстанції, зокрема на те, що в ухвалі Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025, якою відмовлено ОСОБА_4 у визнанні його вимог як забезпеченого кредитора, суд виходив із наявності іпотеки на користь ТОВ "Інвест-Кредо" за договором іпотеки від 21.03.2008 щодо майна Боржниці.

88. Водночас у подальшій оскаржуваній ухвалі цей же суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання грошових вимог скаржника як забезпечених, не пояснивши, чи йдеться про інший предмет розгляду, інший обсяг доказів або зміну правової оцінки тих самих обставин.

89. Однак господарські суди попередніх інстанцій не дослідили наведені доводи скаржника та не надали мотивованої оцінки цим доводам, хоча вони могли мати значення для вирішення питання про наявність або відсутність підстав для визнання заявлених вимог як забезпечених.

90. Крім того, скаржник посилається на те, що господарський суд першої інстанції не надав оцінки висновкам, викладеним у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у цій же справі №918/98/25, хоча, за доводами скаржника, ці висновки стосувалися правового значення тимчасової відсутності реєстраційних відомостей про іпотеку та можливості існування обтяжень щодо одного майна на користь кількох іпотекодержателів.

91. Зокрема, у зазначеній постанові апеляційний суд, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 20.02.2024 у справі №904/3001/22, звернув увагу на те, що тимчасове виключення відомостей про право іпотеки з державного реєстру, навіть якщо воно відбулося на підставі судового рішення, не впливає на чинність іпотеки, яка зберігає силу незалежно від відсутності певний час відповідних відомостей у реєстрі.

92. Також апеляційний суд зазначав, що відповідно до практики Верховного Суду не виключається можливість існування обтяження щодо одного й того самого майна на користь кількох іпотекодержателів, а питання пріоритетності прав іпотекодержателів, саме по собі, не є тотожним питанню про наявність або відсутність у заявника статусу забезпеченого кредитора у справі про неплатоспроможність, а тому потребує відмежування від питання черговості та способу задоволення відповідних вимог.

93. Водночас господарські суди попередніх інстанцій не перевірили у сукупності з наведеними правовими висновками Верховного Суду наведені доводи скаржника та не з`ясували, чи впливають такі обставини на визначення правового статусу скаржника як забезпеченого кредитора у цій справі.

94. Крім того, скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.06.2024 у справі №914/1661/20, відповідно до яких у справі про неплатоспроможність господарський суд не вирішує спір по суті, а встановлює наявність або відсутність грошового зобов`язання боржника на підставі поданих доказів, зокрема первинних документів та/або судових рішень, що набрали законної сили.

95. Скаржник зазначає, що Боржниця не надала доказів на спростування обставин, встановлених судовими рішеннями у справах №296/3139/12-ц, №906/1470/13 та №6/5007/9/11, якими визначено наявність заборгованості за основним зобов`язанням.

96. При цьому, за доводами скаржника, у справі №906/1478/23, в якій Боржниця брала участь як відповідач, судом досліджувалися обставини наявності відповідної заборгованості, що, на його переконання, має значення для оцінки її обізнаності та можливості спростування таких обставин.

97. Водночас господарські суди попередніх інстанцій не надали оцінки зазначеним доводам скаржника, не з`ясували, чи підлягають встановлені у зазначених судових рішеннях обставини врахуванню у межах цієї справи, а також не надали оцінку тому, чи були ці обставини спростовані або поставлені під сумнів у спосіб, що має процесуальне значення для розгляду кредиторських вимог.

98. Верховний Суд також зазначає, що іпотека має похідний (акцесорний) характер від основного зобов`язання та визначається дійсним змістом забезпеченого зобов`язання (постанова від 16.08.2023 у справі №910/23952/15).

99. Крім того, майновий поручитель відповідає перед кредитором у межах вартості предмета забезпечення (постанови Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №910/273/22, від 24.01.2023 у справі №907/43/22).

100. Водночас суди попередніх інстанцій не надали мотивованої оцінки тому, чи впливає наявність іншого зареєстрованого іпотекодержателя щодо того самого майна на можливість визнання заявлених скаржником вимог як забезпечених, та не відмежували питання наявності забезпечення від питання пріоритетності прав іпотекодержателів.

101. Крім того, господарські суди не перевірили склад і розмір заявлених грошових вимог, не надали оцінки їх обґрунтованості та відповідності поданим доказам, а також не дослідили доводи скаржника щодо обсягу відповідальності Боржниці як можливого майнового поручителя.

102. За наведених обставин обґрунтованими є доводи скаржника в частині того, що висновок господарських судів попередніх інстанцій про відхилення заявлених вимог є передчасним, оскільки зроблений без належної оцінки доводів і доказів щодо переходу до скаржника прав вимоги та забезпечувальних прав, правового значення судового рішення у справі №906/1478/23, співвідношення відомостей державного реєстру з іншими доказами, а також складу і розміру заявлених вимог.

103. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

104. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень та доводів касаційної скарги, наведені порушення процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про наявність або відсутність підстав для визнання заявлених ТОВ "Інвест-Кредо" вимог як забезпечених.

105. Встановлення зазначених обставин потребує дослідження доказів, оцінки їх у сукупності та встановлення фактичних даних, що відповідно до ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

106. Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові та надати мотивовану оцінку доводам і доказам сторін у межах заявлених кредиторських вимог. Зокрема, суду належить перевірити правове значення рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 у справі №906/1478/23, обставини переходу до скаржника прав вимоги та забезпечувальних прав, співвідношення цих обставин із відомостями державного реєстру речових прав, склад і розмір заявлених грошових вимог, а також характер відповідальності Боржниці як можливого майнового поручителя.

107. Наведені висновки Верховного Суду не означають попереднього вирішення питання про доведеність заявлених вимог, наявність у скаржника статусу забезпеченого кредитора або пріоритетність прав осіб, які заявляють права іпотекодержателя щодо відповідного майна. Ці питання підлягають вирішенню судом першої інстанції під час нового розгляду з урахуванням установлених обставин і досліджених доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

108. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

109. За змістом ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також передчасність висновків суду внаслідок неповного з`ясування істотних для справи обставин.

110. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки доводи скаржника підтверджують передчасність висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, однак не дають Суду підстав для ухвалення нового рішення у частині відмови у визнанні грошових вимог ТОВ "Інвест-Кредо" без дослідження та оцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Судові витрати

111. Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

112. Оскільки у цій справі Верховний Суд скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій і передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, остаточний розподіл судових витрат, у тому числі витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має бути здійснений господарським судом першої інстанції за результатами нового розгляду справи.

113. З огляду на викладене питання про розподіл судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг у цій справі на цій стадії провадження Верховний Суд не вирішує.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Кредо" задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 25.11.2025 в частині відхилення кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Кредо" у справі №918/98/25 скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк