Вирок від 07 червня 2026 р. у справі №947/20793/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/20793/26

Провадження № 1-кп/947/1008/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2026 року Київський районний суд міста Одеси у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в м. Одесі кримінальні провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026163480000238 від 21.03.2026 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Листвин, Овруцького району, Житомирської області, громадянин України, українець, з середньою освітою, одружений, має на утриманні малолітніх дітей, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовець, військової служби за контрактом, який перебуває на посаді навідника З зенітного артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Так, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді навідника 3 зенітного артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Проте, у порушення вищезазначених вимог законодавства, ОСОБА_4 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив декілька кримінальних правопорушень за наступних обставин.

20.03.2026 близько 10 годин 50 хвилин, ОСОБА_4 , знаходився за адресою: АДРЕСА_2 , де побачив ОСОБА_5 , у якої в лівій руці знаходився гаманець. Зрозумівши, що потерпіла являється особою похилого віку та не зможе чинити опір в нього виник раптовий, корисливий умисел на заволодіння її майном, а саме гаманцем чорного кольору.

Наблизившись до потерпілої, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на відкрите викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану запровадженого на умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану запровадженого на території України згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N? 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N? 2102-IX, який на час кримінального правопорушення продовжено в установленому Законом порядку, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, раптово, рукою шляхом ривку, відкрито викрав гаманець чорного кольору, який не має матеріальної цінності, з грошовими коштами у розмірі 3 000 гривень та мобільним телефоном марки «Xiaomi Redmi Note»11 pro+ 5G 8GB/256GB в корпусі блакитного кольору вартістю 5 731,25 гривень у середині, і продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, втік з зазначеного місця події та з поля зору зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій майнової шкоди у сумі 8 731, 25 гривень.

Таким чином своїми умисними діями, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 186 КК України, за кваліфікуючими ознаками, - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, визнав повністю, пояснив, та пояснив, що він дійсно вчинив інкримінований йому злочин при обставинах викладених в обвинувальному акті, і вони повністю відповідають фактичним обставинам скоєного ним злочину, фактичні обставини справи не оспорював та підтвердив вищеописані та встановлені судом обставини справи, а саме: 20.03.2026 року близько о 11:00 годині він знаходився за адресою: м. Одеса, проспект Князя Ярослава Мудрого, буд. 11-А де побачив жінку, у якій в лівій руці знаходився гаманець, шляхом ривку він його вирвав з руки потерпілої, зник з місця вчинення злочину. У скоєному щиро кається, відшкодував матеріальну шкоду спричинену потерпілій, просив суворо його не карати. Злочин вчинив внаслідок скрутного матеріального становища..

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким з учасників не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 , та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності їх позицій немає, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 дослідженням матеріалів характеризуючи їх особи.

Прокурор в судових дебатах зазначив, що під час судового розгляду кримінального провадження встановлено, що інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 186 КК України вчинено обвинуваченим, що доведено належними доказами. Прокурор просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі строком на сім років, яке буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинувачених, і спів розмірності з вчиненим. Вирішити питання про долю речових доказів у відповідності до ст. 100 КПК України.

Під час судових дебатів та проголошення останнього слова обвинувачений ОСОБА_4 просив призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, він жалкує за вчиненні дії, врахувати, що на його утриманні перебуває троє малолітніх дітей та дружина, дитина має тяжкі захворювання, які потребують постійного догляду та лікування, злочин вчинив із - за тяжкого матеріального становища.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Таким чином, суд, приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186КК України доведена в повному обсязі і знайшла своє підтвердження у судовому засіданні, дії обвинуваченого ОСОБА_4 ,суд кваліфікує за ч.4 ст. 186КК України, за кваліфікуючими ознаками – відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає визнання вини, щире каяття у скоєному, відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, з`явлення зі зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 ,згідно ст. 67 КК України, судом не встановлені.

Згідно з ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства в їх сукупності та системному зв`язку, зокрема що наявні декілька обставин, які пом`якшують покарання і такі знайшли підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: з`явлення зі зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення, визнання вини, відшкодування матеріальної шкоди потерпілій, суд, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, вважає, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі передбаченої ч.4 ст. 186 КК України.

Разом із наведеним, враховуючі особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який на обліку у лікаря-нарколога, психіатра не перебуває, раніше не судимий, відсутність у потерпілої вимог матеріального характеру до обвинуваченого, обвинувачений публічно вибачився перед потерпілою за свої злочинні дії, а також враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, є військовослужбовцем, на його утриманні перебуває троє малолітніх дітей, донька має тяжкі захворювання, внаслідок чого потребує постійний догляд, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 , без реального відбування покарання та прийшов до висновку про звільнення його від відбування покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України та із покладенням обов`язків передбачених ст. 76 КК України, таке покарання буде достатнім, справедливим, співмірним та необхідним для його виправлення,попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Визначене судом обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Також, відповідно до постанови колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26 квітня 2018 року № 757/15167/15-к зробила висновок, що загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначати покарання або звільняти від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи не застосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначені покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції.

Відповідно до ст. 124 КПК України процесуальні витрати по справі стягнути з ОСОБА_4 .

Питання щодо вирішення речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.100,124,349,369,370,371,373,374,392, 393, 395,615 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, призначити покарання з застосуванням вимог статті 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 наступні обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази: мобільним телефоном марки «Xiaomi Redmi Note»11 pro+ 5G 8GB/256GB в корпусі блакитного кольору, вважати повернутим за належністю потерпілій ОСОБА_6 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судово – товарознавчої експертизи у розмірі 424 (чотириста двадцять чотири) гривні 08 копійок.

Вирок може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси протягом 30 діб з дня його проголошення. Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченим та прокурору.

Суддя ОСОБА_1