Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №337/1186/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

05.06.2026

Справа № 337/1186/26

Провадження № 2/337/1222/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді -Ширіної С.А.,

за участю секретаря- Бикової С.Б.,

представника позивача- ОСОБА_1

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 , що діє в інтересах позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

25.02.2026 року до суду надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_1 , що діє в інтересах позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги мотивує тим, що 30 січня 2015 року позивачка — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклала шлюб із відповідачем — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який було зареєстровано Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис № 34. Від шлюбу у сторін народилася дитина — ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видане Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції (актовий запис № 79). Сімейне життя між сторонами не склалося, між подружжям виникли неприязні стосунки, спільне проживання фактично припинилося, у зв`язку з чим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2023 року у справі № 337/3045/23 шлюб було розірвано. Після припинення подружніх відносин Відповідач почав проживати окремо від дитини та дружини. Малолітня ОСОБА_6 залишилася проживати разом із матір`ю , яка повністю взяла на себе обов`язки щодо її виховання. Так, з моменту фактичного припинення сімейних відносин Відповідач свідомо та повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Він не бере участі у вихованні доньки, не підтримує з нею стабільного спілкування, не цікавиться її фізичним, психологічним та емоційним станом, успіхами у навчанні, колом спілкування та умовами проживання. Відповідач не відвідує дитину, не вітає її з днем народження та іншими святами, не бере участі у важливих подіях її життя. Навіть у періоди хвороби дитини відповідач не цікавився станом її здоров`я та не надавав жодної допомоги на лікування чи придбання необхідних лікарських засобів. Таким чином, з часу припинення спільного проживання саме мати самостійно забезпечує всі потреби дитини — харчування, одяг, лікування, розвиток та навчання. Оскільки жодної добровільної матеріальної допомоги на утримання доньки Відповідач не надавав, позивачка була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Заочним рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 лютого 2024 року у справі № 337/7482/23 позовні вимоги було задоволено повністю. Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття — до ІНФОРМАЦІЯ_4 . На виконання зазначеного рішення судом було видано виконавчий лист, на підставі якого у Хортицькому відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № АСВП 74453270. Відповідно до розрахунку заборгованості Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_3 станом на 24.02.2026 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 118632,86 грн. Вказаний розрахунок свідчить про те, що Відповідач жодного разу починаючи з моменту відкриття виконавчого провадження не сплачував аліменти. Малолітня донька сторін постійно проживає разом із матір`ю у АДРЕСА_1 , де зареєстровано їх місце проживання. За вказаною адресою для дитини створені належні побутові умови: вона забезпечена окремим місцем для сну та навчання, необхідними речами, одягом, харчуванням, має стабільний режим дня та можливість повноцінного розвитку. Мати належним чином піклується про фізичний, моральний та інтелектуальний розвиток доньки, забезпечує її медичне обслуговування, навчання та дозвілля. Відповідно до довідки від 18.02.2026 № 43, виданій ОСОБА_2 , матері ОСОБА_7 , учениці 5-Б класу Запорізької гімназії № 32 Запорізької міської ради, дитина проживає разом з матір`ю. Батько протягом навчання ніколи не відвідував школу, не співпрацював з класним керівником у питанні навчання та виховання дитини. Наприкінці 2023 року позивачка уклала шлюб із ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 517. У зв`язку з укладенням шлюбу Позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ». Наразі сім`я проживає разом. У новоствореній родині панують взаємоповага, підтримка та стабільність. ОСОБА_8 фактично бере участь у вихованні дитини, піклується про її добробут, приділяє їй увагу, забезпечує моральну підтримку та допомогу у повсякденному житті. Дитина сприймає його як батька, звертається до нього «татом» та має з ним сформований емоційний зв`язок. Таким чином, ОСОБА_6 виховується у сприятливому сімейному середовищі, де відчуває турботу, безпеку та психологічну стабільність. Однією з причин невиконання Відповідачем батьківських обов`язків є його зловживання алкогольними напоями. Спілкування з дитиною, яке відбувається вкрай рідко, має епізодичний характер та відбувається переважно у стані алкогольного сп`яніння. Ініціативи щодо системного спілкування, участі у вихованні чи матеріального забезпечення доньки увідповідач не проявляє, хоча йому достеменно відомі її контактні дані та місце проживання. Звертає увагу Суду, що фактичне самоусунення біологічного батька від участі у житті дитини триває близько трьох років та має системний характер. Своєю поведінкою він демонструє відсутність наміру виконувати батьківські обов`язки та підтримувати стосунки з донькою. На підставі наведеного просить суд позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно їх доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

03.03.2026 року ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

20.04.2026 року на адресу суду надійшов висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району №21.01/03-30/335 від 16.04.2026 року, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3

05.05.2026 Ухвалою суду підготовче провадження у цивільній справі, закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 05 червня 2026 р в приміщенні Хортицького районного суду м.Запоріжжя, в залі суду №14, з викликом учасників справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві. Просив їх задовольнити.Зазначилв, що відповідач не виконує батьківських обов`язків: а саме не спілкується з дитиною, не сплачує аліментів на утримання дитини, має заборгованість по сплаті аліментів,не цікавиться її життям.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, відповідно до ст. ст. 128, 129 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про розгляд справи без його участі або про відкладення судового засідання від нього на адресу суду не надходило. У встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі строк відзив на позовну заяву відповідачем також не поданий.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явивсяся, надав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника. При вирішенні позову просив врахування висновок опіки і піклування, права та інтереси дитини.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції . Відповідно до свідоцтва про народження батьками дитини є ОСОБА_3 та ОСОБА_11 .

Сторони перебували у шлюбі з 30.01.2015 року по 07.08.2023 року.Шлюб розірвано за рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 07.08.2023 року.

Малолітня дитина ОСОБА_5 проживає разом з матір`ю - ОСОБА_2 , вітчимом – ОСОБА_8 , братом - ОСОБА_12 в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Хортицьким відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 24.02.2026 №17025/29.25-41, ОСОБА_3 має заборгованість зі сплати аліментів за період з 25.12.2023 по 24.02.2026 у розмірі 118632 ,86 грн.

16.04.2026 року районною адміністрацією Запорізької міської ради по Хортицькому району,як органом опіки та піклування складено висновок №21.01/03-30/335, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

Відповідно до довідки Запорізької гімназії №32 ЗОР №43 від 18.02.2026, виданої ОСОБА_2 ,матері ОСОБА_7 , учениці 5-б класу Запорізької гімназії №32 ЗОР в тому, що дитина проживає разом з матір`ю . Батько протягом навчання ніколи не відвідував школу, не співпрацював з класним керівником у питанні навчанння та виховання дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п.п 57, 58).

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 року у справі №362/4847/20, дійшов висновку, що факт взяття відповідача під варту є об`єктивною причиною, що унеможливлює виконання відповідачем його батьківських обов`язків з вказаного часу.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Аналізуючи вимоги та положення вищезазначеного законодавства, а також враховуючи, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У частині шостій статті 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не бере до уваги висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , №21.01/03-30/335 від 16.04.2026 року, оскільки він непереконливий, ґрунтується лише на довідках, в яких вказано, що батько не відвідує школу. При цьому, у висновку не встановлено, що батько не виконує свої батьківські обов`язки. Орган опіки та піклування не надав оцінці письмовим поясненням батька, згідно яких останній заперечував щодо позбавлення його батьківських прав . Поясненням малолітньої ОСОБА_5 ,згідно яких вона зазначила, що крайній раз бачилася з батьком особисто десь пів року тому, але він інколи телефонує здебільшого у нетреверезому стані. Отже, органом опіки та піклування не встановлено факту наявності або відсутності ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Так, умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що дитина насправді усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав відносно його батька.

Докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої доньки.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити.

Суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що з урахуванням відносин, що склалися між ним та донькою, він повиннен застосовувати ініціативу у поновленні постійних батьківських відносин з нею, вживати дієві заходи щодо прийняття участі у вихованні доньки, проявляти батківську турботу, у разі перешкоджання у зустрічах з донькою, звертатися до органів опіки та піклування за допомогою в організації таких зустрічей, визначення їх часу та місця, оскільки у подальшому, якщо ставлення батька до доньки не зміниться, зацікавлені особи не позбавлені можливості повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

У постанові КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 , що діє в інтересах позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і покласти на відділ по Хортицькому району служби (управління) Запорізької міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов`язків по відношенню до доньки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення буде складений 08.06.2026 року.

Суддя: С.А.Ширіна