Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №904/598/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 м.Дніпро

Справа № 904/598/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кошлі А.О. (доповідач) суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.

за участі:

секретаря судового засідання Кахикало А.С.

прокурора Масенко А.О.

від позивача-1 (Державної аудиторської служби України) Воєвода І.А.

від позивача-2 (Вінницької міської ради): Чуй В.П.

від відповідача-1 (Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради): Марцинковський Л.В.

від відповідача-2 (ТОВ «Дніпробуд Трейд»): не з`явився

від третьої особи (Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України): не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 (суддя Васильєв О.Ю.) у справі № 904/598/24

за позовом: заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України та Вінницької міської ради

до відповідача-1: Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд Трейд»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору та стягнення 7 408 800,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України (позивач-1) та Вінницької міської ради (позивач-2) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд Трейд» (відповідач-2) про визнання недійсним договору про публічну закупівлю № 47 від 12.02.2019 (укладеного між відповідачами), стягнення з ТОВ «Дніпробуд Трейд» (відповідач-2) на користь Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (відповідач-1) 7 408 800,00 грн та стягнення з Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (відповідач-1) одержаних ним за рішенням суду 7 408 800,00 грн в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням заступника керівника прокуратури на порушення відповідачем-2 під час процедури укладання спірного договору вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції» (вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів), що було встановлено рішенням Адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.04.2023 № 72/25-р/к у справі № 72/29-20. Прокурор вважає, що договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ «Дніпробуд Трейд», на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, із застосуванням наслідків недійсності, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/598/24 в задоволенні позовних вимог заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України (позивач-1) та Вінницької міської ради (позивач-2) до Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд Трейд» (відповідач-2) про визнання недійсним договору про публічну закупівлю № 47 від 12.02.2019 (укладеного між відповідачами), стягнення з ТОВ «Дніпробуд Трейд» (відповідач-2) на користь Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (відповідач-1) 7 408 800,00 грн та стягнення з Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (відповідач-1) одержаних ним за рішенням суду 7 408 800,00 грн в дохід держави — відмовлено в повному обсязі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що провадження у справі зупинялося до часу розгляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23. Суд першої інстанції, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, дійшов висновку про відсутність достатньо правових підстав для задоволення позовних вимог. Зокрема, суд зазначив, що при визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину. Суд вказав, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, зокрема при вчиненні особою кримінального злочину або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа незаконно, безпідставно збагатилася. Суд констатував, що ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції. Крім того, суд зазначив, що прокурор не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, а стягнення коштів в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Вінниці, є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади.

Не погодившись з вказаним рішенням, Дніпропетровська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/598/24, ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора в повному обсязі та стягнути з ТОВ «Дніпробуд Трейд» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р № UА228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800).

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/598/24 не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості, прийнято з неправильним застосуванням норм ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, а також з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сам лише факт вчинення ТОВ «Дніпробуд Трейд» та ТОВ «Криворіжсталь-Б» порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням Антимонопольного комітету, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Апелянт зазначає, що за ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України, зокрема вимоги щодо відповідності змісту правочину інтересам держави і суспільства. Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, згідно з яким ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами, а вирок суду у кримінальній справі не є єдиним та обов`язковим доказом вини. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.

Прокурор наголошує, що сфера публічних закупівель є функціонально орієнтованим елементом економічної безпеки держави, а дотримання законодавства про боротьбу з недобросовісною конкуренцією у сфері публічних закупівель відповідає інтересам держави і суспільства. Порушення процедури публічних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів, спричиняє істотну шкоду інтересам держави. Апелянт посилається на ст. 95 Конституції України, п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, Закон України «Про публічні закупівлі», Конвенцію ООН проти корупції, Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, зазначаючи, що порушення законодавства про публічні закупівлі шляхом усунення конкуренції під час проведення тендера підриває авторитет держави перед Європейським співтовариством та свідчить про невиконання міжнародних зобов`язань.

Апелянт вказує, що рішенням Адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення АМКУ від 07.04.2023 № 72/25-р/к у справі № 72/29-20 підтверджено, що ТОВ «Мегаукрбуд» (ТОВ «Дніпробуд Трейд») та ТОВ «Спектор Буд» (ТОВ «Криворіжсталь-Б») вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. Учасники узгоджували свою поведінку через пов`язаність, наявність спільного працівника, перебування у господарських відносинах, надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, спільне подання тендерних пропозицій з однієї ІР-адреси тощо. Унаслідок цього право на укладання договору одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів.

Апелянт посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, згідно з якими узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, спотворює результат, порушує право замовника на отримання найбільш ефективного результату. При цьому для кваліфікації дій як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим з`ясування наслідків у формі завдання збитків, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення таких дій та можливість настання наслідків.

Щодо висновків суду про неможливість застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України через непропорційне втручання в право власності територіальної громади, апелянт зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 звернула увагу, що у випадку встановлення умислу лише у відповідача суд повинен повернути позивачу все одержане відповідачем за договором, а одержане позивачем або належне йому на відшкодування виконаного стягнути в дохід держави. Прокурор наголошує, що тягар відповідальності фактично несе ТОВ «Дніпробуд Трейд», яке позбавляється набутого в результаті виконання договору, що суперечить інтересам держави. З Департаменту в дохід держави будуть стягнуті кошти, передані йому ТОВ «Дніпробуд Трейд» на виконання рішення суду, які вже фактично сплачені у зв`язку з виконанням умов недійсного правочину, тому будь-яких додаткових фінансових ресурсів територіальна громада не позбавляється.

Апелянт також зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 підтверджено можливість застосування до договорів про закупівлю товарів за публічні кошти приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України, визначено прокурора як суб`єкта, уповноваженого на звернення з відповідним позовом, при цьому жодних висновків щодо конфіскаційного характеру цих наслідків Великою Палатою сформовано не було. У справах № 420/12471/22 та № 924/971/23 Велика Палата Верховного Суду також визнала обґрунтованим застосування ст. 228 ЦК України до цивільних правовідносин.

Прокурор стверджує, що мирне володіння майном не припускає дій «під прикриттям», а дії суб`єктів господарювання щодо отримання права на укладення договору через спотворення торгів, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть вважатися допустимими. Це не держава втручається у мирне володіння майном особи, а особа втручається у публічний порядок, маніпулюючи своїм майном з метою обійти закон. Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, є адекватною реакцією держави на протиправні дії недобросовісних суб`єктів господарювання, які загрожують публічному порядку та авторитету держави на міжнародному рівні. Саме ступінь правопорушення у нівелюванні визначених державою процедур вимагає більш жорсткої реакції, тому в цих випадках втрачає актуальність питання про розумний баланс і пропорційність, а застосування до таких недобросовісних підприємств приписів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставним.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Департамент комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (відповідач-1) подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає апеляційну скаргу прокурора безпідставною та необґрунтованою, такою, що не спростовує висновків суду першої інстанції, а відтак не підлягає задоволенню.

Відповідач-1 зазначає, що апеляційна скарга прокурора ґрунтується виключно на правових висновках, які були переглянуті та уточнені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і відтак є нерелевантними до спірних правовідносин. Центральним аспектом справи є те, що суд першої інстанції ухвалив рішення, беручи за основу правову позицію, сформовану постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Саме до завершення розгляду цієї справи провадження у справі № 904/598/24 було зупинено ухвалою суду від 28.11.2024, що свідчить про усвідомлення судом першої інстанції прямої залежності між цими справами.

Відповідач-1 вказує, що скаржник посилається на постанови Верховного Суду у справах № 918/1043/21 (від 18.09.2024) та № 914/1507/23 (від 17.10.2024), однак у п. 105 постанови об`єднаної палати від 19.12.2025 прямо вказано, що вона уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України. Таким чином, правові висновки, на які посилається прокурор, були офіційно уточнені вищою судовою інстанцією, і посилання на них як на чинну судову практику є юридично некоректним. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, при цьому висновки об`єднаної палати мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів.

Відповідач-1 також зазначає, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 справу повернуто відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, при цьому Велика Палата виснувала, що передача справи фактично спрямована на перегляд правової позиції об`єднаної палати у справі № 922/3456/23, про що колегія суддів питання не ставить, а доводи про відсутність стабільності правозастосування не знайшли підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду після ухвалення об`єднаною палатою вказаної постанови.

Відповідач-1 посилається на висновки об`єднаної палати у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, згідно з якими ч. 3 ст. 228 ЦК України може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, зокрема при вчиненні особою кримінального злочину або дій, якими завдані значні збитки, а винна особа незаконно збагатилася. Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції. Прокурором не наведено жодного мотиву та не надано жодного доказу, що оспорюваним правочином завдано державі та суспільству значні збитки, а винна особа безпідставно збагатилася. У матеріалах справи відсутні вироки відносно посадових осіб ТОВ «Дніпробуд Трейд». Договір № 47 від 12.02.2019 був повністю виконаний, отриману сіль використано повністю, Департамент не мав претензій щодо якості та кількості поставленого товару, що прокурором не ставиться під сумнів.

Відповідач-1 просить залишити апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/598/24 — без змін.

Державна аудиторська служба України (позивач-1) подала пояснення на апеляційну скаргу, в яких повідомила, що Держаудитслужба не проводила жодних заходів державного фінансового контролю, під час яких досліджувалось укладення між Департаментом комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради з ТОВ «Дніпробуд Трейд» договорів від 12.09.2018 № 378 та від 12.02.2019 № 47 про закупівлю товару, а тому позбавлена можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог. Водночас Держаудитслужба зазначила, що Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області протягом червня–серпня 2022 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Департаменту за період з 01.09.2018 по 31.05.2022, під час якої встановлено, що Департаментом закуповувалась сіль технічна, відсів та бішофіт, зокрема у ТОВ «Мегаукрбуд» (ТОВ «Дніпробуд Трейд»). Матеріали ревізії надіслано до Вінницького районного управління поліції та Управління стратегічних розслідувань, приєднано до матеріалів кримінального провадження № 12022020000000120, а також Вінницькою окружною прокуратурою розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022022110000677, під час якого двом особам повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд Трейд» (відповідач-2) не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вінницька міська рада (позивач-2) не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (третя особа) не скористалося правом подати пояснення на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 по справі 904/598/24. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/598/24. Розгляд справи призначити у судовому засіданні на 12.05.2026 об 11.00 годині.

20.04.2026 матеріали справи №904/598/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

В призначене судове засідання з`явився прокурор, представники позивачів-1, 2 та представник відповідача-1.

Прокурор (апелянт) в судовому засіданні вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції.

Відповідач-1 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представники відповідача-2 та третьої особи в судове засіданні не з`явились, відомостей про причини неявки до суду не надали, про дату, час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи належне повідомлення учасників провадження про дату, час і місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду оскаржуваного рішення та з огляду на те, що явка повноважених представників в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

22.12.2018 в електронній системі закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення про проведення Департаментом комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (відповідач - 1) відкритих торгів із закупівлі солі в кількості 3 570 т. (індефікатор закупівлі UА-2018-12-22-001436-с), очікуваною вартістю 7 515 209,00 грн. Участь у процедурі закупівлі прийняли два учасники – ТОВ «Мегаукрбуд» та ТОВ «Спектор Буд» . Переможцем закупівлі визначено ТОВ «Мегаукрбуд».

В подальшому, 12.09.2019 між Департаментом комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради (замовник) та ТОВ «Мегаукрбуд» ( постачальник ) укладено договір №47. За умовами договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника 3 570,00 т. солі , а замовник –прийняти та оплатити товар . Ціна договору становить 7 497 000,00 грн.

16.05.2019 сторони підписали додаткову угоду до вищезазначеного договору , відповідно до умов якої зменшено обсяг товару до 3 528 , 00 т. солі та зменшено ціну договору до 7 408 800,00грн.вартість послуг за договором на 47 919,25 грн. На виконання умов договору замовником на користь виконавця бюджетні кошти в розмірі 1 556 678,81 грн. За інформацією Вінницької міськради цей договір виконано сторонами 16.05.19 р., ані керівник прокуратури, ані позивачі не вказували на неналежне виконання ТОВ «Мегаукрбуд» своїх зобов`язань за договором.

Разом з тим , як вказує керівник прокуратури , рішенням Адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення АМКУ від 07.04.23р. № 72/25-р/к у справі № 72/29-20 встановлено, що під час проведення вищевказаної закупівлі ТОВ «Мегаукрбуд» (найменування якого змінено власником на ТОВ «Дніпробуд Трейд») та ТОВ «Спектор Буд» (найменування якого змінено власником на ТОВ «Криворіжсталь-Б») вчинили порушення, передбачене п.1 ст.50, п.4 ч.2 ст.6 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення анти конкурентних узгоджених дій ,що стосуються спотворення результатів торгів .За ці порушення на ТОВ «Дніпробуд Трейд» та ТОВ «Криворіжсталь-Б» накладено штрафи у розмірі 68 000,00 грн. кожному.

Закупівля товару з порушенням законодавства про «Про захист економічної конкуренції» не відповідає інтересам територіальної громади щодо прозорого та ефективного використання бюджетних коштів та на переконання заступника керівника прокуратури є правовою підставою для визнання вищезазначеного договору недійсним на підставі приписів ст.228 ЦК України.

Наведені обставини і стали причиною звернення заступника керівника прокуратури до господарського суду з цим позовом.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/598/24, яким відмовлено в повному обсязі у задоволенні позовних вимог заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України та Вінницької міської ради до Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд Трейд» про визнання недійсним договору про публічну закупівлю № 47 від 12.02.2019, стягнення з ТОВ «Дніпробуд Трейд» на користь Департаменту 7 408 800,00 грн та стягнення з Департаменту одержаних ним за рішенням суду 7 408 800,00 грн в дохід держави.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч.2-3 статті 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.

Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв`язку з поняттям суб`єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об`єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб`єктивних прав. Отже, законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як «суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому».

Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 зазначив, що і суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Колегія суддів враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, інтереси держави охоплюють потребу у здійсненні загальнодержавних заходів, спрямованих, зокрема, на захист суверенітету, територіальної цілісності, державної, економічної та екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, а також захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Колегія суддів зазначає, що поняття «інтереси держави» не має вичерпного законодавчого визначення та підлягає з`ясуванню в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру спірних правовідносин і наслідків відповідного правочину. При цьому інтереси держави становлять закріплену Конституцією України, законами України, міжнародними договорами та іншими нормативно-правовими актами систему фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Аналіз положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що обов`язковими ознаками правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є його спрямованість на порушення правового господарського порядку, а також наявність умислу хоча б в однієї зі сторін такого правочину. При цьому метою правочину є той кінцевий результат, якого прагнуть досягти його сторони, а для застосування наслідків, передбачених зазначеною нормою, така мета повинна завідомо суперечити інтересам держави і суспільства.

Отже, під час вирішення спорів цієї категорії суд повинен встановити, у чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору, якою мірою сторонами виконано взяті на себе зобов`язання, а також наявність умислу в діях кожної зі сторін.

При цьому саме по собі порушення вимог актів цивільного чи господарського законодавства під час укладення договору не свідчить про його невідповідність інтересам держави і суспільства. Наявність умислу означає, що сторона, виходячи з конкретних обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність укладення договору, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнула або свідомо допускала настання відповідних протиправних наслідків.

Схожий за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

Статтею 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників (п. 1 ч. ч. 1, 5 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Поданий прокурором позов обґрунтовано, зокрема, тим, що спірний договір завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. На підтвердження зазначених доводів прокурор послався на рішення Антимонопольного комітету України від 07.04.2023 № 72/25-р/к у справі № 72/29-20, яким встановлено факт вчинення учасниками процедури закупівлі антиконкурентних узгоджених дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у відповідності до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Разом із тим сам по собі факт вчинення учасниками закупівлі антиконкурентних узгоджених дій не є безумовною та достатньою підставою для визнання недійсним договору, укладеного за результатами відповідної процедури закупівлі.

За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у взаємозв`язку зі статтями 203 та 215 цього Кодексу, для визнання правочину недійсним необхідним є встановлення того, що його зміст або мета укладення завідомо суперечили інтересам держави і суспільства. При цьому така обставина підлягає самостійному доказуванню у кожній конкретній справі та не може презюмуватися виключно з факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Отже, рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2023 №72/25-р/к підтверджує факт вчинення відповідачами антиконкурентних узгоджених дій під час проведення закупівлі, однак саме по собі не свідчить про те, що укладений за результатами такої закупівлі договір був спрямований на досягнення мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Відтак для застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, необхідним є встановлення сукупності обставин, які підтверджують наявність такої протиправної мети, а не лише факту порушення конкурентного законодавства.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у п.п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

У вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжником, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, пунктів 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи (ст. 51, ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

З матеріалів справи вбачається, що за порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішенням Антимонопольного комітету України № 72/25-р/к від 07.04.2023, відповідно до частини п`ятої статті 52 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» накладено штраф на:

- ТОВ «Дніпробуд Трейд» у розмірі 68 000,00 грн;

- ТОВ «Криворіжсталь-Б» у розмірі 68 000,00 грн.

Положеннями частин 1, 2 ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими п. п. 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Положення Закону України «Про захист економічної конкуренції» є спеціальними у випадку порушення його норм, зокрема, шляхом узгодженої поведінки на торгах. Цей закон також визначає можливість заявлення вимог про стягнення шкоди, завданої таким порушенням.

Колегія суддів зазначає, що у випадку наявності шкоди, завданої інтересам держави внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, прокурор не позбавлений права скористатися передбаченим статтею 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» способом захисту шляхом пред`явлення вимоги про відшкодування такої шкоди до особи, яка допустила відповідне порушення.

Водночас прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок укладення та виконання спірного договору державі було завдано майнової шкоди.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів існування на момент проведення закупівлі більш вигідних цінових пропозицій на відповідному ринку, поставки товару за завищеними цінами, можливості придбання аналогічного товару на більш вигідних умовах, а також доказів невідповідності поставленого товару умовам договору щодо його кількості, вартості чи якості.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не доведено факту переплати бюджетних коштів, завдання державі збитків чи отримання замовником товару неналежної якості. Відтак відсутні належні докази існування причинно-наслідкового зв`язку між встановленим рішенням Антимонопольного комітету України порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та будь-яким погіршенням майнового становища держави.

За відсутності таких доказів сам факт вчинення антиконкурентних узгоджених дій під час проведення закупівлі не може свідчити про те, що спірний договір був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також звертає увагу, що провадження у даній справі зупинялося до розгляду Верховним Судом справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах, яку було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 та вирішення питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин ч.3 ст.228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (п.1 ст.50, ст.52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Відтак, наразі є висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з поставлених прокурором питань про застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, який підлягає врахуванню під час вирішення цієї справи №904/598/24.

У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, таким чином:

При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Також Об`єднана палата виснувала, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки:

по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було;

по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).

Об`єднана палата зазначила, що як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП «ЛСВ «Моноліт» на корить СКП «Харківзеленбуд»).

СКП «Харківзеленбуд» неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.

Відтак, Об`єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України та про стягнення з ПП «ЛСВ Моноліт» на користь СКП «Харківзеленбуд» 2 370 000 грн, а з СКП «Харківзеленбуд» одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.

З огляду на приписи частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі, що переглядається, є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Подібність правовідносин зумовлена тотожністю предмета та правових підстав позову, а саме заявленням вимог про визнання недійсними договору про публічну закупівлю №47 від 12.02.2019, а також про стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів виснує, що прокурором не доведено наявності передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України підстав для визнання спірного правочину недійсним, зокрема не доведено, що оспорюваний договір був спрямований на порушення інтересів держави і суспільства або мав завідомо протиправну мету. При цьому єдиною обставиною, на яку послався прокурор як на підтвердження таких підстав, стало рішення органу Антимонопольного комітету України про вчинення учасниками закупівлі антиконкурентних узгоджених дій.

Водночас, як зазначено Верховним Судом у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника процедури закупівлі сама по собі не свідчить про наявність мети завдати шкоди державі чи порушити її інтереси та не трансформує укладений за результатами закупівлі правочин у такий, що суперечить інтересам держави і суспільства в розумінні частини третьої статті 228 ЦК України. Порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист економічної конкуренції саме по собі не є підставою для застосування наслідків, передбачених зазначеною нормою права.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки встановлені рішенням органу Антимонопольного комітету України обставини вчинення учасниками закупівлі, у тому числі відповідачем-2, антиконкурентних узгоджених дій та порушення принципу добросовісної конкуренції, на які посилається прокурор, не свідчать про спрямованість спірного договору на порушення інтересів держави і суспільства та не утворюють самостійної підстави для визнання такого договору недійсним відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги прокурора, оскільки вони ґрунтуються на правових висновках Верховного Суду, які на момент апеляційного перегляду справи були переглянуті та уточнені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а відтак не можуть вважатися актуальними для вирішення цього спору.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при ухваленні рішення обґрунтовано виходив із правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, якою уточнено підходи до застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. З метою забезпечення єдності судової практики розгляд даної справи був зупинений до ухвалення зазначеної постанови, що свідчить про її преюдиційне значення для вирішення спірних правовідносин.

Натомість апелянт посилається на постанови Верховного Суду у справах №918/1043/21 від 18.09.2024 та №914/1507/23 від 17.10.2024, що передували постанові об`єднаної палати та були нею переглянуті.

Згідно з пунктом 105 зазначеної постанови, викладені у ній висновки уточнюють підходи, сформульовані у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував саме правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати від 19.12.2025, як такі, що є актуальними та визначальними для правильного застосування норм права у спірних правовідносинах, тоді як доводи апеляційної скарги ґрунтуються на правових позиціях, які втратили актуальність у зв`язку з їх подальшим уточненням вищою судовою інстанцією.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/598/24 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та з наданням належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а відтак підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 р. у справі № 904/598/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 136 992,00 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/598/24 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/598/24 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 08.06.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів